ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
НацІональна юридиЧна академІЯ УкраЇни
Імені Ярослава Мудрого
Іванцова Альона Вікторівна
УДК 347.965.8 (477)
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ
ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ
Спеціальність 12.00.10 – судоустрій;
прокуратура та адвокатура
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків — 2010
Дисертація є рукописом.
Робота виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник:
– кандидат юридичних наук, професор Марочкін Іван Єгорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри організації судових та правоохоронних органів.
Офіційні опоненти:
– доктор юридичних наук, професор Руденко Микола Васильович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна , завідувач кафедри правосуддя;
– кандидат юридичних наук Городовенко Віктор Валентинович, Апеляційний суд Запорізької області, голова суду.
Захист відбудеться 02 червня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
|
|
|
Автореферат розіслано 28 квітня 2010 р.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради С.М. Прилипко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Судово-правова реформа, яка поступово здійснюється в Україні, зумовила певні зміни майже в усіх сферах суспільного життя. Реформування національного законодавства, узгодження його зі світовими та європейськими стандартами в питаннях захисту прав людини потребують перегляду й правового уточнення організаційно-правових засад діяльності такого важливого інституту громадянського суспільства, як адвокатура, – одного з механізмів такого захисту.
Із прийняттям Закону України «Про адвокатуру» впродовж майже 18 років точаться активні дискусії стосовно доцільності функціонування існуючих форм адвокатської діяльності й надання безоплатної правової допомоги. Саме цим і пояснюється актуальність обраної тематики. Про це свідчать численні проекти Закону «Про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру», публікації вчених і практиків про перспективи розвитку вітчизняної адвокатури. Вивчення цих питань, їх аналіз та узагальнення забезпечують необхідний рівень новизни проведеного дослідження.
|
|
|
Організаційно-правова структура адвокатури – один з основних складників у наданні кваліфікованої правової допомоги: чим точніше форми адвокатської діяльності відповідають меті, завданням і функціям правового захисту, тим вагоміший її вплив на соціально-правове становище суспільства та його членів. Відсутність належного правового регулювання адвокатської діяльності в Україні, потреба у зверненні до позитивного досвіду зарубіжних країн у питаннях розвитку форм адвокатської діяльності й обумовили обрання теми даного дисертаційного дослідження. Остання зумовлена також необхідністю осмислення на теоретичному, правотворчому та правозастосовному рівнях організаційних форм адвокатської діяльності.
Незважаючи на те, що окремі аспекти адвокатської діяльності вивчали чимало вчених, комплексного дослідження її організаційно-правових форм в Україні не провадилось. Між тим, належне організаційно-правове забезпечення адвокатської діяльності й адвокатури можна вважати вирішальним кроком до становлення правової держави, здатної надійно захистити права та свободи людини, чим ще раз підкреслюється важливість порушеної в дисертації проблеми.
|
|
|
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з планом наукових досліджень кафедри і виступає складником комплексної цільової програми «Проблеми вдосконалення організації й діяльності суду та правоохоронних органів» і наукового напрямку «Актуальні проблеми правосуддя, зміцнення законності й організації боротьби зі злочинністю в Україні» (державна реєстрація № 01106и002293). Тема дисертації затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 1 від 08.09.06 р.).
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є опрацювання науково обґрунтованого загальноправового визначення форм адвокатської діяльності, а також концептуальних засад їх функціонування. Поставлена мета зумовила вирішення наступних завдань:
– дослідити в історичному аспекті становлення й еволюцію інституту адвокатури й виділити основні історичні етапи його розвитку в Україні;
|
|
|
– проаналізувати міжнародні документи адвокатської діяльності;
– визначити місце адвокатури України серед суб'єктів надання правової допомоги;
– розглянути правові гарантії адвокатської діяльності;
– здійснити порівняльно-правовий аналіз організаційно-правових форм адвокатської діяльності в Україні та в інших країнах (в Росії, Узбекистані, Бєларусі, Німеччині, США та деяких інших) і виявити особливості побудови адвокатури в сучасний період;
– запропонувати авторську дефініцію поняття «організаційна форма діяльності адвокатури»;
– виявити прогалини у правовому регулюванні організаційно-правових форм адвокатської діяльності й окреслити шляхи їх подолання;
– сформулювати пропозиції з удосконалення чинного національного законодавства, яке регламентує організаційні форми діяльності адвокатури в Україні;
Об'єктом дослідження виступає сукупність правовідносин, що виникають у зв'язку з визначенням організаційно-правових засад адвокатської діяльності й адвокатури.
Предметом дослідження є організаційно-правові форми діяльності адвокатури.
Методи дослідження. У межах дисертаційної роботи використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження й пізнання, що застосовуються в сучасній правовій науці.
Методологічну основу дослідження становлять універсальні методи діалектики, якими автор оперував на всіх етапах розкриття сутності організаційно-правових форм адвокатської діяльності й особливостей механізму їх функціонування.
На окремих етапах дослідження були задіяні спеціальні методи: структурно-функціональний, що передбачає детальний розгляд будь-якого явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів; формально-юридичний, який використано для вивчення юридичних норм відповідних законів, що закріплюють організаційно-правові форми адвокатської діяльності; порівняльно-правовий, що був застосований з метою співставлення норм права вітчизняного законодавства щодо організаційно-правових форм діяльності адвокатури із правовими нормами зарубіжних країн. Для опрацювання результатів узагальнення колегіальних форм адвокатської діяльності стали в нагоді статистичні методи.
При написанні дисертаційної роботи були також задіяні історичний, критичний, формально-логічний та інші загальнонаукові та спеціально-правові методи дослідження. Особливості й характер даної дисертаційної роботи зумовили необхідність звернення до методів індукційного й дедукційного аналізу, синтезу, порівняння, аналогії, що послужили в процесі написання дисертації одним з найважливіших інструментів відбору фактичного матеріалу й основною умовою успішності досягнення поставленої мети.
Багатоаспектність теми дисертації викликало потребу звернутися до різних галузей знань, зокрема, до наукових праць і досліджень із філософії, соціології, загальної теорії держави і права, конституційного права, основ адвокатської діяльності, що склало теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження.
Нормативну базу дисертаційної роботи становлять:
- норми таких важливих міжнародно-правових актів, як Загальна декларації прав людини (1948 р.), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Резолюція Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консультації (1978 р.), Основні положення про роль адвокатів (1990 р.), Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків (2000 р.) та ін.;
- норми Конституції й законів України та зарубіжних країн (США, Німеччини, Росії, Польщі та деяких інших) щодо організаційних засад адвокатської діяльності та адвокатури;
- рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України;
- практика Європейського суду з прав людини;
- проекти законів України про адвокатуру.
Теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження базується на наукових працях з філософії, соціології, загальної теорії держави і права, конституційного права, основ адвокатської діяльності. Зростання наукових публікацій однозначно свідчить про інтерес до природи адвокатської діяльності, її організаційних форм, ролі професійних адвокатських об’єднань у забезпеченні завдань і функцій, покладених на адвокатуру.
Правова природа інституту адвокатури розглядається у працях таких українських і російських учених, як В.В. Андрієвський, М.Ю. Барщевський, А.Д. Бойков, Б.В. Боярський, В.М. Буробін, Є.В. Васьковський, Т.В. Варфоломеєва, Т.Б. Вільчик, С.М. Гаврилов, О.П. Галоганов, І.Ю. Гловацький, С.В. Гончаренко, Ю.М. Грошевой, О.Л. Жуковська, Л.Б. Ісмаїлова, А.Ф. Коні, Т.В. Корчева, А.Г. Кучерена, Ю.Ф. Лубшев, О.В. Макаров, В.В. Медведчук, Г.Б. Мірзоєв, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, А.Л. Ривлін, В.М. Савицький, С.В. Сафулько, О.Д. Святоцький, О.В. Синєокий, В.М. Смирнов, Л.А. Стешенко, Ю.І. Стецовський, А.М. Стоянов, Н.М. Таварткіладзе, Л.В. Тацій, В.О. Томсінов, Ю.В. Тихонравов, Д.Р. Фіолевський, І.Я. Фойницький, П.В. Хотенець, Т.М. Шамба, О.Г. Яновська та ін. Заслуговують на увагу праці таких учених зарубіжних держав, як І. Бентам, А.Г. Буше д'Аржі, Р. Гарріс, А.Г. Камю, Ф.Е. Молло, Р. Мюллер, Е. Пікар, У. Бернам, Рене Давід, Д. Карлен, Р. Ролкер, Л. Фрідмен та ін.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали: а) результати вивчення статутних документів 325 адвокатських об’єднань у Харківській, Сумській, Одеській областях та м. Києві; б) статистичні дані щодо кількості зареєстрованих адвокатських об’єднань у Міністерстві юстиції України, на підставі узагальнення яких розроблено діаграми кількості адвокатських утворень у різних регіонах України та їх кількості на одиницю населення; в) соціологічні дослідження з найактуальніших питань, у тому числі щодо організації та діяльності адвокатури; г) статистичні дані стосовно функціонування адвокатських об'єднань, отримані з офіційного Інтернет-сайту Міністерства юстиції України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці на дисертаційному рівні з урахуванням положень Конституції й законів України, міжнародно-правових стандартів проведено комплексне дослідження сучасної проблеми організаційних форм діяльності адвокатури. Наукова новизна визначається також положеннями, досягнутими у процесі вирішення поставлених завдань, які запропоновані автором особисто і які відзеркалюють формування концептуальної моделі організаційних форм діяльності адвокатури в Україні.
Вперше:
– вироблено поняття «організаційно-правова форма діяльності адвокатури», під яким розуміється система правових моделей, самостійно обрана адвокатом для реалізації функцій адвокатури, захисту прав адвокатських об’єднань та адвокатів у порядку, закріпленому і встановленому в чинному законодавстві, які реалізуються на підставі правових принципів;
– доведено, що, незважаючи на різноманіття органів та осіб, які надають кваліфіковану юридичну допомогу, жоден з них не може замінити адвокатуру. Переважна більшість суб’єктів можуть її надавати тільки щодо певних аспектів правової системи, тоді як діяльності адвокатури притаманна універсальність;
– наводиться тлумачення поняття «правові гарантії адвокатської діяльності», під яким належить розуміти правові засоби, закріплені в нормах права, які предметом свого впливу мають права й обов'язки адвоката, забезпечують їх реалізацію, захист і поновлення в разі порушення;
– на підставі аналізу низки міжнародно-правових актів визначаються міжнародні стандарти організаційних засад адвокатської діяльності й виділяється система загальних принципів діяльності адвокатури;
– досліджено стан доступу до безоплатної правової допомоги в Україні й у зарубіжних державах.
– виявлено прогалини у правовому регулюванні організаційних форм діяльності адвокатури й запропоновано шляхи їх подолання.
Набули подальшого розвитку:
– конкретизація форм адвокатської діяльності й аргументування необхідності подальшого їх розвитку із зазначенням спеціалізації в адвокатських фірмах. Обґрунтовується потреба у відмежуванні однієї форми діяльності адвокатури від іншої;
– виокремлення загальних принципів утворення, організації й функціонування адвокатури шляхом аналізу й узагальнення міжнародно-правових стандартів адвокатської діяльності;
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дослідження і сформульовані на їх підставі пропозиції можуть бути використані:
– у сфері науково-дослідницької діяльності: дисертація може стати матеріалом для подальшого поглибленого вивчення загальнотеоретичних питань адвокатської діяльності;
– у навчальному процесі: розроблені положення й висновки можуть стати в нагоді в процесі викладання курсів «Організація судових та правоохоронних органів», «Організація діяльності адвокатури в Україні», «Організація судової влади» і проведення практичних (семінарських) занять;
– у навчально-методичній діяльності: запропоновані рекомендації допоможуть удосконалити навчальні програми, можуть бути задіяні під час підготовки підручників і навчально-методичних посібників;
– у законопроектній роботі: при розробці нових і вдосконаленні чинних нормативних актів, зокрема, Законів України «Про адвокатуру», «Про безоплатну правову допомогу» та інших, чим забезпечується науково обґрунтований підхід до опрацювання сучасної нормативно-правової бази, що регулює організаційні засади діяльності адвокатів та їх утворень.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, неодноразово обговорено і схвалено на її засіданнях і рекомендовано до захисту. Основні наукові її результати оприлюднені на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (20-21 березня 2007 р., м. Харків), Всеукраїнській курсантсько-студентській науковій конференції «Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства» (9 листопада 2007 р., м. Львів), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів з нагоди ІІ всеукраїнського Фестивалю науки «Юридична наука очима молодих вчених» (16-17 травня 2008 р., м. Харків), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Осінні юридичні читання» (12-13 листопада 2008 р., м. Харків), науково-практичній конференції «Верховенство права в адвокатській діяльності» (18 грудня 2008 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення наукових пошуків відбиті у 3-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України з юридичних наук, і в тезах 5-ти доповідей на науково-практичних конференціях і семінарах.
Структура роботи. Композиційна побудова дисертації зумовлена метою дослідження й необхідністю логічного, послідовного викладення матеріалу. Вона складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації становить 196 сторінок, основного тексту 166 сторінок. Список використаних джерел складається з 275 найменувань і займає 24 сторінки, додатки займають 6 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки та зв'язок з науковими програмами, визначаються мета, основні завдання, об'єкт і предмет, методологічна основа дисертації розкривається наукова новизна, формулюється теоретичне і практичне значення її основних положень, викладаються апробація результатів дослідження й перелік публікацій.
Розділ 1 «Правові засади діяльності адвокатури в Україні» складається з 4-х підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Історична ґенеза становлення й розвитку адвокатури в Україні» досліджуються становлення й розвиток інституту адвокатури в історичній ретроспективі. До основних етапів віднесено: (1) так звана «предадвокатура», що функціонувала до судової реформи 1864 р.; (2) адвокатура в часи виникнення Судових Статутів 1864 р., що діяла у формі присяжних і приватних повірених (до 1917 р.); (3) адвокатура, що діяла після Жовтневої революції 1917 р.; (4) адвокатура в добу існування СРСР; (5) адвокатура незалежної України.
Прообраз інституту української адвокатури розпочав формуватися ще за часів Київської Русі (ІХ-ХІІ в.). Історичний аналіз вітчизняного досвіду його побудови дозволяє стверджувати, що судова реформа 1864 р. започаткувала перетворення цього інституту. Одержавши законодавче закріплення, адвокатура стала новою юридичною установою. Відповідно до Судових Статутів 1864 р. адвокати поділялися на 2 категорії – присяжних і приватних повірених. Постановою Народного Секретаріату України 1918 р. присяжну і приватну адвокатуру було ліквідовано. Після прийняття Конституції СРСР (1936 р.) було розроблено «Положення про адвокатуру», затверджене РНК СРСР 16 серпня 1939 р., на підставі якого колегії адвокатів створювалися в республіках та областях. У 1978 р. правове положення радянської адвокатури було закріплено в Конституції УРСР, після чого було прийнято Закон УРСР «Про адвокатуру», де врегульовувалися питання організації й діяльності цього правового утворення в республіканському масштабі.
Із проголошенням незалежності України і прийняттям у 1992 р. Закону України «Про адвокатуру» цей інститут набув нових організаційних форм діяльності, розширилися професійні права адвоката та його обов’язки, що значно підвищило його роль і місце в механізмі захисту прав та інтересів громадян.
Історія адвокатури свідчить, що впродовж тривалого часу її значення принижувалось, і вона не мала належного законодавчого регулювання. Це пояснюється тим, що в силу специфіки функцій, покладених на адвокатуру, її альтернативності органами державної влади ставлення до неї змінювалося в різні періоди історії. Шлях становлення української адвокатури був особливо складним, робилися різні спроби пошуків кращих форм і способів її організації, а з огляду на сучасний стан законодавства про адвокатуру вони продовжуються й досі.
У підрозділі 1.2. «Міжнародно-правові стандарти адвокатської діяльності» проаналізовано положення найбільш важливих міжнародно-правових актів щодо побудови такої системи адвокатури, яка відповідала б моделі демократичного правового інституту й Загальному кодексу правил для адвокатів Європейського Союзу. Правову основу регулювання діяльності адвоката на міжнародному piвнi становить система міжнародно-правових актів, яку можна поділити на 2 підсистеми – це документи Організації Об’єднаних Націй і документи Ради Європи. У той же час правові приписи більшості таких міжнародно-правових актів, як рекомендації й резолюції Комітету міністрів РЄ стосовно створення організаційних і правових гарантій правозахисної діяльності адвоката, правовою системою України майже не імплементовані, що дозволяє зробити висновок, що інститут вітчизняної адвокатури функціонує у відриві від існуючих міжнародних стандартів і принципів у цій сфері. На підставі аналізу міжнародно-правових стандартів адвокатської діяльності запропоновано їх поділ на професійні й організаційно-правові. До перших належать: незалежність, професійна етика, освіта й підвищення професійної кваліфікації, конфлікт інтересів, несумісність інших занять з адвокатською діяльністю, гонорарна практика, конфіденційність, професійне страхування, взаємовідносини із судом, допуск до адвокатської діяльності, участь адвоката в міжнародних судах. Другі включають: закони, нормативно-правові акти й документи, міждержавні договори та угоди, що закріплюють професійні стандарти адвокатської діяльності в національному законодавстві і правовій системі України. На підставі міжнародно-правових актів зазначені загальні принципи утворення, організації й функціонування адвокатури.
У підрозділі 1.3. «Адвокатура в системі забезпечення правової допомоги в Україні» зазначається, що з ускладненням правового життя суспільства й держави зростає значення юридичної допомоги фізичним і юридичним особам. Така допомога (ст. 59 ч. ІI Конституції України) є переважно професійною, що надається адвокатами у вигляді консультацій, порад, складання правових актів, представництва в суді та в інших державних органах, захисту по кримінальних справах тощо.
Основний Закон країни досить чітко окреслює систему органів і посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права та свободи людини і громадянина: це Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, суди, в тому числі й Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, нотаріат, інші правоохоронні органи держави.
Доведено що, незважаючи на різноманіття органів та осіб, які надають кваліфіковану юридичну допомогу, жоден з них не може замінити адвокатуру. Переважна більшість суб’єктів можуть надавати таку допомогу тільки стосовно певних аспектів правової системи, тоді як діяльність адвокатури має універсальний характер і ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму й конфіденційності.
У підрозділі 1.4. «Правові гарантії адвокатської діяльності» аналізуються гарантії адвокатської діяльності та шляхи їх удосконалення. Підкреслюється, що функціонування інституту адвокатури є гарантією забезпечення конституційних прав та свобод громадян, проте й сама діяльність адвокатів вимагає логічно виваженої і практично налагодженої системи цих правових гарантій. Необхідно створити цілісну, злагоджену систему гарантій адвокатської діяльності, яка давала б можливість адвокатурі спираючись на закон, у повному обсязі здійснювати її почесний обов'язок щодо захисту прав громадян.
Щоб навести авторське тлумачення поняття «правові гарантії адвокатської діяльності», треба виокремити їх ознаки, якими є: (а) різноманітні за своєю суттю процесуальні права й обов’язки адвокатів, що визначаються законом, (б) процесуальна форма реалізації адвокатами своїх прав і обов'язків; (в) правові санкції, що вживаються у випадку порушення прав адвокатів або невиконання останніми своїх обов'язків. Отже, під правовими гарантіями адвокатської діяльності належить розуміти правові засоби, закріплені в нормах права, які предметом свого впливу мають права й обов'язки адвоката, забезпечують їх реалізацію, захист і поновлення в разі їх порушення.
Обґрунтовується, що поруч зі спеціальними правовими гарантіями діяльності адвокатів існують загальні гарантії: (а) соціально-економічні, (б) політичні, (в) ідеологічні.
Аргументовано, що гарантії адвокатської діяльності виконують подвійну функцію: 1) перешкоджають порушенню прав адвокатів з боку зобов'язаних щодо них суб'єктів і 2) запобігають фактам зловживання правами самими адвокатами.
Розділ 2 «Організація адвокатської діяльності в Україні» складається з 2-х підрозділів присвячених з’ясуванню організаційної структури адвокатури та визначенню поняття «адвокатська діяльність» й «організаційно-правова форма діяльності адвокатури»
У підрозділі 2.1. «Організаційні форми діяльності адвокатури України: поняття й система» наголошується, що сучасна організаційна структура адвокатури України виявляється через діяльність: (а) адвокатських утворень (адвокати й адвокатські об’єднання); (б) професійні об’єднання (організації) адвокатів (спілки та асоціації). Зазначені складники розглядаються в сукупності як форми адвокатської діяльності в широкому розумінні. Зміст адвокатури розкривається саме через її діяльність у внутрішніх та зовнішніх формах прояву. До внутрішніх належать її структурна організація, що передбачає певний склад і способи зв'язку між цілісними утвореннями системи та їх структурними елементами. Зовнішні форми діяльності закріплені в ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» й охоплюють: (а) заняття адвокатською діяльністю індивідуально, (б) адвокатське бюро, (в) адвокатські об’єднання (колегії, фірми, контори, ). Сюди ж відносять і професійні об’єднання й організації (спілки та асоціації).
Об'єднання адвокатів у певну форму має за мету створення відповідної організаційно-правової структури, яка, маючи права юридичної особи, була б здатна забезпечити професійну діяльність своїх членів.
Самостійність адвокатури зумовлює право адвоката на обрання форми діяльності – індивідуальної або колективної.
Аналізується досвід України, Росії, Бєларусі, Узбекистану, Англії, США, Німеччини, Польщі, інших країн щодо розвитку форм адвокатської діяльності, наводяться переваги й недоліки окремих її форм з огляду на належне забезпечення інтересів клієнтів і виконання інших завдань, покладених на адвокатуру.
Доведено, що на розвиток вітчизняних форм адвокатської діяльності негативно впливає відсутність їх чіткої правової регламентації й умов їх легалізації. Вивчення статутних документів адвокатських об'єднань, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України, говорить про численні порушення законодавства щодо визначення їх статусу, завдань і форм діяльності, що потребує уніфікації статутних документів адвокатських об'єднань.
У підрозділі 2.2. «Професійні об’єднання (організації) адвокатів» зазначено, що адвокати й адвокатські об’єднання можуть створювати професійні регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації. Основні їх завдання: (1) сприяння формуванню демократичної правової держави; (2) підвищення рівня юридичної допомоги, що надається громадянам, установам та організаціям; (3) підвищення ролі й авторитету адвокатури в суспільстві й державі; (4) удосконалення законодавчого регулювання діяльності адвокатури; (5) спрямування на досягнення адвокатурою повної самостійності та самоврядування; (6) захист прав та законних інтересів самих адвокатів; (7) турбота про поширення історичних традицій української адвокатури; (8) розвиток і поглиблення міжнародних зв’язків. Спілки й асоціації адвокатів представляють їх інтереси в державних органах та об’єднаннях громадян, захищають їх соціальні та професійні права, здійснюють методичну й видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди й діють відповідно до своїх статутів.
У законопроектах «Про адвокатуру» передбачається створення єдиної організаційної структури адвокатури як професійної організації, що відповідатиме пп. ііі) п. 11 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи від 26 вересня 1995 р. щодо вступу України до Ради Європи, згідно з яким прямо вимагається заснування в Україні професійної організації адвокатів. Створення такої всеукраїнської професійної структури, надасть можливість: організаційно зміцнити адвокатуру; забезпечити належні умови її функціонування; підвищити фаховий рівень правової допомоги, що надається адвокатами у тому числі й безоплатно; посилити контроль за якістю здійснення професійних обов’язків, зокрема передбачених ст. 47 КПК України; зробити адвокатуру вагомою силою, яка буде лобіювати свої професійні інтереси перед державою.
Розділ 3 «Проблеми, пов’язані з наданням безоплатної правової допомоги в Україні» присвячений з’ясуванню обставин, які заважають здійснювати дану функцію адвокатами.
Поклавши Конституцією України на адвокатуру певні обов'язки публічно-правового характеру, державна влада повинна взяти на себе відповідні забов’язання щодо неї, які можуть мати не тільки правовий, але й економічний та організаційний характер. При їх невиконанні ставиться під сумнів реальне значення такої конституційної гарантії, як забезпечення правової допомоги кожному, хто її потребує.
Адвокатські об’єднання не можуть компенсувати безоплатну працю по наданню юридичної допомоги зі своїх коштів, бо в більшості з них цих коштів просто бракує. Відрахування від гонорарів витрачається на оплату оренди займаних ними приміщень та на комунальні послуги. Тому, створення єдиної всеукраїнської професійної адвокатської організації надасть можливість вирішити загальнодержавну проблему, – щодо ефективної діяльності всіх адвокатів по наданню безоплатної правової допомоги певним верствам населення, незалежно від обраної ними організаційної форми.
Конституції європейських країн передбачають право кожної людини на юридичну допомогу в судовому процесі. Це є конституційною основою для доступу до юридичної допомоги для тих осіб, які не можуть дозволити її собі з фінансових причин. Але одного тільки нормативного закріплення права на таку допомогу та її процесуальних гарантій недостатньо. Необхідно створити цілу систему органів, процедур і критеріїв для надання безоплатної правової допомоги, а також передбачити і виділити матеріальні і фінансові ресурси для її діяльності.
Упорядковане вирішення цих питань у законодавстві про адвокатуру України сприяло б не тільки забезпеченню справедливої оплати праці багатьох адвокатів, а й ( що дуже важливо підкреслити) підвищенню якості юридичної допомоги незаможним, подоланню формалізму в її наданні, виключення випадків ухилення від цієї роботи певної частини адвокатів.
ВИСНОВКИ
У дисертації проведено теоретичне узагальнення й запропоновано нове розв'язання наукового завдання, що знаходить свій прояв у визначенні тенденцій становлення й розвитку організаційних форм діяльності адвокатури в Україні, створенні їх концептуальної моделі та шляхів упровадження в чинне законодавство. Проведене наукове дослідження дає можливість сформулювати нижченаведені пропозиції щодо змін і доповнень до Закону України «Про адвокатуру»:
1. До основних етапів становлення й розвитку інституту адвокатури віднесено: (1) так звана «предадвокатура», що функціонувала в Російській імперії та в Україні до судової реформи 1864 р.; (2) адвокатура в часи виникнення Судових Статутів 1864 р., що діяла у формі присяжних і приватних повірених (до 1917 р.); (3) адвокатура, що діяла після Жовтневої революції 1917 р.; (4) адвокатура в добу існування СРСР; (5) адвокатура незалежної України.
Історія адвокатури свідчить, що впродовж тривалого часу значення адвокатури принижувалося, і вона не мала належного законодавчого регулювання. Це пояснюється тим, що в силу специфіки функцій, покладених на адвокатуру, її альтернативності органами державної влади ставлення до неї змінювалося в різні періоди історії. Шлях становлення української адвокатури був особливо складним, робилися різні пошуки кращих форм і способів її організації, а з огляду на сучасний стан законодавства про адвокатуру вони продовжуються й досі.
2. У сучасному міжнародному праві вироблено комплекс заходів у вигляді організаційних і правових гарантій правозахисної діяльності адвоката з метою забезпечення юридичної допомоги населенню, тобто опрацьовано міжнародні стандарти адвокатської діяльності. Правову основу регулювання діяльності адвоката на міжнародному piвнi становить система міжнародно-правових актів, якi можно поділити на 2 підсистеми. Це документи Організації Об’єднаних Націй та документи Ради Європи. Загальними принципами утворення, організації й функціонування адвокатури на підставі міжнародно-правових актів є: а) всезагальність права займатися адвокатською діяльністю; б) наявність професійної підготовки; в) громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адвокатури;
3. Незважаючи на різноманіття органів та осіб, які надають кваліфіковану юридичну допомогу, жоден з них не може замінити адвокатуру. Переважна більшість суб’єктів можуть її надавати тільки стосовно певних аспектів правової системи, тоді як діяльність адвокатури є універсальною.
4. Пропонується авторське визначення поняття «правові гарантії адвокатської діяльності» під якими слід розуміти правові засоби, закріплені в нормах права, що забезпечують порядок їх реалізації, захист і поновлення прав у разі їх порушення. Передбачені ознаки, види й механізм реалізації цих гарантій.
5. Проаналізовано проблеми доцільності функціонування існуючих форм адвокатської діяльності й наводиться організаційна структура адвокатури, що виявляється через діяльність: а) адвокатських утворень (адвокати й адвокатські об’єднання); б) професійні організації адвокатів (спілки й асоціації). Уперше вироблено поняття «організаційно-правова форма діяльності адвокатури».
6. На підставі проведеного дослідження сформульовано низку пропозицій по внесенню змін і доповнень до Закону України «Про адвокатуру»:
– ст. 1 викласти в такій редакції: «Адвокатура є професійним правозахисним інститутом, покликаним здійснювати захист прав та свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу правову допомогу. Адвокатська діяльність є непідприємницькою»;
– ст. 3 після слів «Конституцією України» доповнити словами: «та нормами міжнародного права»;
– ч. 2 ст. 4 цього Закону доповнити наступним визначенням. «Організаційно-правова форма діяльності адвокатури – це система правових моделей, самостійно обрана адвокатом для реалізації функцій адвокатури, захисту прав адвокатів та адвокатських об’єднань у порядку, закріпленому і встановленому в чинному законодавстві, які здійснюються на підставі правових принципів»;
– ч. 4 ст. 4 доповнити реченням: «Організаційна форма здійснення адвокатської діяльності повинна бути відображена в назві»;
– доповнити зазначений Закон новою статтею «Незалежність адвоката»: «При здійсненні професійної діяльності адвокат є незалежним і вільним від будь-якого зовнішнього впливу, тиску, втручання в його діяльність з боку інших осіб, крім випадків, передбачених законом»;
– доповнити цей Закон статтею 4-1 «Форми адвокатської діяльності», в якій навести вичерпний перелік організаційних форм адвокатської діяльності й документів, які регламентують ту чи іншу організаційну форму. Це офіс адвоката, адвокатське бюро, колегія адвокатів та адвокатська фірма. А далі розкрити їх зміст:
«Адвокатська діяльність може здійснюватися адвокатом індивідуально, у формі адвокатського офісу, без створення юридичної особи. Діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю й Положення, яке закріплює основні вимоги (назва, статус та адреса; мета й завдання, порядок звітності та контролю, робочий час і час відпочинку, відпустки, соціальні права й гарантії; страхування), в якому обов’язково зазначаються адреса розташування й дані про адвоката. Адвокат, який заснував адвокатський офіс, відкриває поточні та інші рахунки в банках відповідно до чинного законодавства України, має печатку, штамп і бланки.
Адвокатське бюро, як юридична особа, засновується адвокатом і діє на підставі положення, в якому обов’язково зазначаються адреса розташування й дані про адвоката. Адвокатське бюро прирівнюється до індивідуальної форми діяльності адвоката. Договори про надання правової допомоги укладаються від імені бюро. Адвокат, який заснував адвокатське бюро, відкриває поточні та інші рахунки в банках відповідно до чинного законодавства України, має печатку, штамп і бланки.
Колегія адвокатів засновується двома й більше адвокатами на засадах індивідуального членства. Її майно формується й утримується за рахунок членських внесків. Колегія адвокатів є юридичною особою, має самостійний баланс, відкриває рахунки в банках відповідно до чинного законодавства України, має печатку, штамп і бланки з адресою та найменуванням колегії адвокатів і діє на підставі статуту. Договори про надання правової допомоги укладаються членом колегії адвокатів від свого імені із зазначенням належності до колегії, де і реєструються.
Адвокатська фірма – це колективна форма діяльності адвокатів-партнерів, які спеціалізуються з надання правової допомоги вузькопрофільного характеру. Утримується за рахунок внесків. Є юридичною особою, має самостійний баланс, відкриває рахунки в банках відповідно до чинного законодавства України, має печатку, штамп і бланки з адресою та найменуванням адвокатської фірми і діє на підставі статуту. Договір про надання правової допомоги укладається від імені адвокатської фірми уповноваженою особою (керуючим партнером чи іншим партнером фірми). За неналежне надання або ненадання правової допомоги клієнтові несуть відповідальність усі партнери адвокатської фірми. Адвокати, які не є партнерами адвокатської фірми, можуть вступити до неї на умовах асоційованого членства шляхом укладення з адвокатською фірмою цивільно-правового договору.
Адвокат має здійснювати свою професійну діяльність тільки в одній формі адвокатської діяльності. До початку роботи в іншій організаційній формі адвокат має документально оформити припинення роботи в попередньому адвокатському утворенні»;
– доповнити ч. 1 ст. 5 такого змісту: «Адвокатська діяльність – це здійснювана на професійній основі кваліфікована юридична допомога, яка надається спеціально уповноваженими на те особами –адвокатами»;
– ч. 1 ст. 7 доповнити словами: «Адвокат зобов'язаний постійно підтримувати й удосконалювати свої професійні навички, поглиблювати юридичні знання з урахуванням європейського виміру своєї професії»;
– ст. 10 доповнити ч. 6 Закону такого змісту: «Забезпечення адвокатського імунітету покладається на державу»;
– усунути п. 2 з ч. 2 «Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань» установчий договір, посилаючись на те, що в статуті містяться ті ж самі вимоги, що й в установчому договорі.
– доповнити «Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань» наступним обов’язковим переліком вимог, які повинні входити до статуту: назва об’єднання, його статус та юридична адреса, мета й завдання; умови й порядок прийому в члени об’єднання, вибуття з нього; права й обов’язки членів об’єднання; джерела надходження й порядок використання коштів об’єднання; порядок звітності та контролю; порядок внесення змін і доповнень до статуту; порядок припинення діяльності об’єднання й вирішення майнових питань, пов’язаних з його ліквідацією; робочий час і час відпочинку, відпустки, облік, мова діловодства, хвороба партнера, соціальні права й гарантії; страхування тощо.
7. Професійні об’єднання адвокатів (спілки й асоціації) створюються з метою: об’єднання зусиль адвокатів щодо сприяння формуванню демократичної правової держави; підвищення рівня юридичної допомоги, що надається громадянам, установам та організаціям; посилення ролі й авторитету адвокатури в суспільстві й державі; удосконалення законодавчого регулювання діяльності адвокатури, спрямування на досягнення нею повної самостійності й самоврядування; захисту прав та законних інтересів самих адвокатів; турбота про поширення історичних традицій української адвокатури; розвиток і поглиблення міжнародних зв’язків.
Адвокати й адвокатські об’єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки й асоціації, які представляють інтереси адвокатів у державних органах та об’єднаннях громадян, захищають соціальні та професійні права цих фахівців, здійснюють методичну й видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди й діють відповідно до своїх статутів.
8. Доступність безоплатної правової допомоги гарантується наявністю наступних елементів: а) кола осіб і випадків, коли правова допомога надається безоплатно; б) передбачення в державному бюджеті коштів на оплату такої допомоги; в) розробка й затвердження механізму надання безоплатної правової допомоги. Відсутність чіткого вирішення хоча б одного із цих елементів здатна звести нанівець усю ідею і створити умови для зловживань.
СПИСОК ПРАЦЬ,
ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Іванцова А.В. Організаційні форми здійснення адвокатської діяльності в Україні: проблеми вдосконалення правового регулювання / А.В. Іванцова // Адвокат. – 2008 р.– № 3. – С. 41-44.
2. Іванцова А.В. Сучасні проблеми адвокатури України / А.В. Іванцова // Вісник академії адвокатури України. – 2008 р. – № 2 (12) – С. 99-103.
3. Іванцова А.В. Розвиток організаційних форм діяльності адвокатури України / А.В. Іванцова // Вісник академії адвокатури України. – 2009 р. – № 1 (14). – С. 186-189.
4. Іванцова А.В. Мета та завдання адвокатських утворень (асоціацій). Порівняльно-правовий аналіз. /А.В. Іванцова // Часопис академії адвокатури . – 2009 р. – № 5. – С. 20-25.
5. Іванцова А.В. Проблеми законодавчого врегулювання форм адвокатської діяльності. / А.В. Іванцова // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: тези доп. та наук. повідомл. всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів. – Х., – 2007р. – С. 189-191.
6. Іванцова А.В. Механізм правового регулювання правозахисної діяльності в умовах сучасного громадянського суспільства крізь призму функціонування організаційно-правових форм діяльності адвокатури. / А.В. Іванцова // Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства: (осінні юрид. читання): тези доп. та наук. повідомл. – Л.,– 2007. – С. 68-69.
7. Іванцова А.В. Юридична природа організації адвокатури України: основні функції та ознаки / А.В. Іванцова // Юридична наука очима молодих вчених: тези доп. та наук. повідомл. всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів. – Х.,– 2008 р. – С. 248-250.
8. Іванцова А.В. Поняття системи права як внутрішньої її організації / А.В. Іванцова // Осінні юридичні читання: тези доп. та наук. повідомл. всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених. – Х., – 2008 р. – С. 17-19.
АНОТАЦІЯ
Іванцова А.В. Організаційні форми діяльності адвокатури. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2010.
Дисертацію присвячено дослідженню сутності та змісту організаційних форм діяльності адвокатури. Зміст організаційних форм адвокатури розкривається через діяльність адвокатських утворень і професійних об'єднань адвокатів. Проаналізовано широкий спектр міжнародно-правових актів. Визначено місце адвокатури серед інших органів державної влади в системі забезпечення правової допомоги громадянам. Передбачаються правові гарантії адвокатської діяльності. Розглядаються проблеми, пов’язані з наданням безоплатної правової допомоги. Пропонується внесення змін і доповнень до чинного законодавства про адвокатуру.
Ключові слова: адвокатура, форми адвокатської діяльності, професійні об’єднання адвокатів, міжнародні стандарти діяльності адвокатури, правові гарантії адвокатської діяльності, безоплатна правова допомога.
АННОТАЦИЯ
Иванцова А.В. Организационные формы деятельности адвокатуры. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.10 – судоустройство; прокуратура и адвокатура. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2010.
Диссертация посвящена исследованию сущности и содержания организационных форм адвокатской деятельности. Исходя из международных стандартов адвокатской деятельности адвокатура рассматривается как основная составляющая обеспечения правовой помощи и защиты. Содержание организационных форм адвокатуры раскрывается через деятельность адвокатских образований и профессиональных объединений адвокатов и проявляется во внутренних и внешних формах. К внутренним относится структурная организация адвокатуры, которая предусматривает определенный состав и способы связи между целостными образованиями системы и ее структурными элементами. Внешние формы деятельности закреплены в ст. 4 Закона Украины «Об адвокатуре». К ним также относятся ассоциации и другие профессиональные объединения (организации) адвокатов. Объединение адвокатов в определенную форму преследует цель создания организационно-правовой структуры, которая, имея права юридического лица, была бы способна обеспечить профессиональную деятельность своих членов. Самостоятельность адвокатуры обусловливает право адвоката на избрание индивидуальной или коллективной формы деятельности. В работе анализируется опыт развития форм адвокатской деятельности в Украине, России, Беларуси, Узбекистане, Англии, США, Германии, Польши, и в других государствах, излагаются преимущества и недостатки некоторых форм ее деятельности исходя из обеспечения интересов клиентов и разрешения иных задач, возложенных на адвокатуру. Указываются правовые гарантии адвокатской деятельности. Раскрываются проблемы, связанные с предоставлением бесплатной правовой помощи.
Ключевые слова: адвокатура, формы адвокатской деятельности, профессиональные объединения адвокатов, международные стандарты деятельности адвокатуры, правовые гарантии адвокатской деятельности, бесплатная правовая помощь.
ANNOTATION
Ivantsova A. V. The Bar activity organizational forms. – Manuscript.
Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of legal sciences on specialty 12.00.10 – Judiciary; prosecution and advocacy. – National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mydry. – Kharkiv, 2010.
The dissertation focuses on the study of the essence and contents of the Bar activity organizational forms. The contents of the Bar organizational forms are reviewed via advocatory formations activity, and social advocatory unions. A wide range of international legal acts is analyzed. Problems concerning free legal aid are reviewed. The Bar is viewed as the major institution for providing legal assistance considering international standards of advocacy. The contents of the Bar organizational forms are reviewed via advocatory formations activity, advocatory self-governmental bodies and social advocatory unions. Changes and additions to current legislation are proposed.
Key words: the Bar, advocatory activity forms, professional unions of the Bar, international standards of the Bar activity, legal guarantees of advocatory activity, free legal assistance.
Відповідальна за випуск
кандидат юридичних наук, доцент
В.С. Бабкова
Підписано до друку 8.04.2010 р. Формат 60х90 1/16
Папір офсетний. Віддруковано на ризографі. Ум.друк.арк. 0,7. Облік.-вид. арк. 0,9.
Тираж 100. Зам. № 3825
_______________________________________________
Друкарня
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого
61024, Харків, вул. Пушкінська, 77
Дата добавления: 2023-02-21; просмотров: 24; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!