Визначення коефіцієнта просторової ураженості території та ступеня ураженості території.

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Nbsp; Вступ В Україні екологічну експертизу почали здійснювати на початку 1980-х років через значне погіршення екологічної ситуації, особливо після аварії на ЧАЕС.[1] Поняття «експертиза» включає дослідження, що потребують відповідних знань, їх проводять спеціальні установи та організації, створювані комісії чи еколого-експертні підрозділи Міністерства екології і природних ресурсів самостійно.[1] Згідно із законом «Про екологічну експертизу», затвердженим Верховною Радою України 9 лютого 1995 р., проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської діяльності, що впливає на стан навколишнього середовища. Адже сьогодні стан навколишнього середовища потребує об'єктивної і своєчасної оцінки антропогенного впливу та розробки відповідних заходів щодо усунення можливих негативних наслідків.[1] Екологічній оцінці підлягає комплекс господарських нововведень на локальному, регіональному і національному рівнях, впровадження (реалізація) яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки, негативного впливу на навколишнє середовище чи створення небезпеки для здоров'я людей.[1] Екологічна експертиза відповідно до встановленого державою порядку е обов'язковою для всіх міністерств, відомств, організацій і підприємств.[1] Екологічна експертиза в Україні — це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінці перед-проектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і функціонування яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього середовища, здоров'я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, регіонального використання, відтворення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки.[1] Основними принципами екологічної експертизи є: 1)гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2)збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, врахування громадської думки; 3)наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, гласність; 4)екологічна безпека, територіально-галузева й економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5)державне регулювання; 6)законність.[1] Мета екологічної експертизи — запобігання негативному впливу навколишнього середовища на здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.[1] Екологічна експертиза передбачає вирішення таких основних завдань: · визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; · організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; · встановлення відповідності об'єктів вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил; · оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей, якість природних ресурсів; · оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей; · підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.[1] Результати експертизи виражають як в економічних, так і в не економічних одиницях (погіршення якості середовища життя, загроза здоров'ю людей, пригнічення життєдіяльності рослин і мікроорганізмів та ін.)[1] Розділ 1 ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ СТАНУ АГРОЛАНДШАФТІВ 1.1Сучасний екологічний стан області ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ(до 1961— Сталінська область) — на Південому Сході України. На Півдні омивається Азовським морем. Утв. 2.уІІ 1932. Основне населення — українці (4,539 млн. чол.), росіяни (2,2 млн. чол.), живуть також греки, білоруси та інші національності. Міське населення 90 % (1985). Поділяється на 18 районів (Амвросіївський, Артемівський, Великоновосілківський, Волноваський, Володарський, Добропільський, Костянтинівський, Красноармійський, Краснолиманськии, Мар'їнський, Новоазовський, Олександрівський, Першотравневий, Слов'янський, Старобешівський, Тельманівський, Шахтарський, Ясинуватський), має 49 міст (найбільші — Донецьк, Жданов, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Слов'янськ), 135 сіл міського типу, 1121 сільських населений пункт. Область нагороджено 2 орденами Леніна (1958, 1970).[9] Поверхня переважно рівнинна, розчленована ярами та балками. У межах області — Донецький кряж, частина Придніпровської низовини й Приазовської височини, яка переходить у Причорноморську низовину. Серед корисних копалин найбільше значення має кам`яне вугілля, є також кам`яна сіль, ртуть, графіт, мінер, будівельні матеріали тощо.[9] Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі природні умови, значні і різноманітні природні ресурси (родючі ґрунти, кам'яне вугілля, кухонна сіль, кіновар — основна ртутна руда, будівельні матеріали та ін.).[2] Тут зосереджені значні людські ресурси. За кількістю та густотою населення район посідає перше місце в Україні і область дуже урбанізована (90%).[2] Донецька область має найвищий рівень економічного розвитку в Україні. Найрозвинутішими галузями господарства є електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та промисловість будівельних матеріалів. У сільському господарстві переважає приміський тип. На півночі і півдні району вирощують зернові культури, соняшник, розвиваються молочно-м'ясне скотарство і свинарство. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв'язки.[2] Провідною галуззю в області є вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне і енергетичне вугілля. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають близько третини всієї електроенергії країни (Вуглегірська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов'янська, Старобешівська, Штерівська).[2] Галуззю спеціалізації є чорна металургія, проте за виробництвом металу Донецька область поступається Придніпровському району. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат.[2] Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільшими коксохімічними заводами є: Алчевський, Єнакієвський, Макіївський. Видобувають у районі флюсові вапняки (Докучаєвськ, Комсомольськ і Новотроїцьк) та вогнетриви (Часів Яр, Великоанадольськ, Микитівка та ін.).[2,9] Чорна металургія у м. Жданові (металургійні комбінати «Азовсталь» та ім. Ілліча), Макіївці, Єнакієвому, Донецьку, Краматорську, Костянтинівні, Харцизьку (трубний і сталедротоканатний заводи).[2,9] Кольорова металургія за рівнем розвитку набагато поступається чорній. Виробництво цинку налагоджено в Костянтинівці, ртуті — в Микитівці. В Артемівську розміщений завод з обробки кольорових металів (мідний і латунний прокат).[2,9] Донецька область має також потужну хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сіверськодонецьку, анілінофарбова промисловість розвинута в Рубіжному. В Костянтинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з виробництвом добрив розвивається сірчанокислотна промисловість.[2] У області значно розвинута содова промисловість (Лисичанський содовий завод, Слов'янське ВО «Хімпром»). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини.[2] Дістала розвиток хімія органічного синтезу. Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби — в Лисичанську. Сажу (технічний вуглець) постачає виробництво в Стаханові.[2,9] Харчова промисловість представлена м'ясною, молочною, борошномельно-круп'яною, маслоробною, плодоовочеконсервною, рибною (Жданов, Донецьк), соляною (виробниче об'єднання «Артемсіль») і виноробною (Артемівський завод шампанських вин) галузями.[9] Значного розвитку в області досягло важке машинобудування, передусім виробництво обладнання для гірничодобувної, металургійної, будівельної індустрії, рухомого складу залізничного транспорту.[2] Найбільші підприємства важкого машинобудування виробничі об'єднання «Новокраматорський машинобудівний завод» та «Ждановважмаш», заводи: Донецький машинобудівний, Краматорський важкого верстатобудування, Слов'янський будівельний машин, Сніжнянський хімічного машинобудування та інші). Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей для прокатних станів, залізничних вагонів.[2,9] Виробництво гірничошахтного устаткування налагоджено на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обладнання для металургійної промисловості — у Макіївці, Дебальцевому, Слов'янську.[2] Транспортне машинобудування Донецької області представлене вагонобудівним заводом у Стаханові. Маріупольське ВО «Маріупольважмаш» виготовляє різні типи залізничних цистерн, ВО «Луганський тепловозобудівний завод» (найбільше підприємство транспортного машинобудування в Україні) — тепловози.[2] У Маріуполі виробляють сільськогосподарські машини, в Виробництво різноманітного електротехнічного обладнання зосереджено у Донецьку, Слов'янську[2] Область має потужну, будівельну індустрію, підприємства якої переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найбільшого розвитку досягла цементна і скляна промисловість. Виробляють також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції.[2,9] Розвинута в області соляна галузь, що належить до харчової, промисловості. Тут зосереджено 75% видобутку солі в країні.[2] Легка промисловість використовує як місцеву сировину, так і девізну. В галузі зайняті здебільшого жіночі трудові ресурси. Найбільшими підприємствами в області є Донецький бавовняний комбінат, трикотажні підприємства Донецька, Маріуполя, шкіряно-взуттєві — Донецька, Костянтинівки, Артемівська. В багатьох містах області знаходяться швейні цехи і фабрики.[2] Значно розвинутий в області транспортний комплекс. За обсягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідне місце за цим показником займає залізничний транспорт.[2] Висока густота міських поселень і великі обсяги перевезень сировини, готової продукції зумовлюють найгустішу в країні мережу залізниць, що становить 56 км на 1 000 км2 території.[9] Основними електрифікованими залізницями є Ясинувата— Чаплине—Дніпропетровськ—Кривий Ріг, Іловайськ—Слов'янськ— Лозова—Харків, Слов'янськ—Донецьк—Маріуполь.[9] Друге місце за обсягами перевезень у області займає автомобільний транспорт. Основними магістралями є: Донецьк— Дніпропетровськ, Донецьк—Артемівськ—Харків, Луганськ— Дебальцеве—Донецьк—Запоріжжя.[9] Промисловими вузлами області є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакіївський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський.[2] Провідними галузями Донецько-Макіївського промислового вузла є вугільна промисловість і чорна металургія. Основні центри вузла — Донецьк (1 млн 121 тис. чоловік) і Макіївка (424 тис. чоловік).[2] У межах вузла знаходяться підприємства чорної металургії, представлені Донецьким і Макіївським металургійними заводами, Харцизьким трубним заводом.[2] Машинобудівні підприємства розташовані в Донецьку, Макіївці, Ясинуватій тощо. Розвинуті також легка та харчова галузі промисловості. Донецьк — важливий залізничний вузол, що об'єднує б станцій.[2] Маріупольський промисловий вузол розміщений на півдні району на березі Азовського моря. Найбільшим центром вузла є Маріуполь (549 тис. чоловік). Тут працюють два великих металургійних комбінати. Зосереджено виробництво залізничних цистерн і металургійного устаткування, коксохімія. В місті є підприємства легкої (швейна, взуттєва, трикотажна) та харчової (м'ясна, молочна, рибоконсервна, борошномельна, хлібопекарська, кондитерська) галузей промисловості. Маріупольський порт — найбільший на Азовському морі.[2] До Горлівсько-Єнакіївського промислового вузла належать Горлівка, Єнакієве, Дебальцеве, Пантелеймонівна та Ясинівка.[2] У промисловому вузлі зосереджені вугільна, хімічна, коксохімічна, металургійна і машинобудівна галузі промисловості. В Горлівці (336 тис. чоловік) та на її околицях працює кілька великих шахт потужністю понад 1 млн тонн вугілля на рік.[9] На газі Горлівського і Єнакіївського коксохімічних заводів виробляють аміак і гранульовані добрива (Горлівське ВО «Стирол»).[2] Великий машинобудівний завод в Горлівці випускає вугільні комбайни та інше шахтне устаткування. На території вузла знаходиться Микитівський ртутний комбінат. Для забезпечення потреб населення міста і збалансованого використання трудових ресурсів в Горлівці виникли підприємства легкої і харчової промисловості.[2] Єнакієве (120 тис. чоловік) майже втричі менше Горлівки за кількістю населення. Місто є значним центром вугільної, коксохімічної, металургійної та цементної промисловості.[2] До складу Краматорське -Костянтинівського промислового вузла входять Краматорськ, Слов'янськ, Артемівськ, Часів Яр та ін. Вузол знаходиться на півночі Донецької області і спеціалізується на важкому машинобудуванні, чорній і кольоровій металургії. Розвинуті тут також хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, видобуток вогнетривких глин і кам'яної солі. Промисловість вузла працює на електроенергії Слов'янської і Миронівської ДРЕС.[2] Найбільшим промисловим центром вузла є Краматорськ (204 тис. чоловік). Серед галузей переважає важке машинобудування. Три машинобудівні заводи виробляють машини і обладнання для чорної металургії, хімії, енергетики, вугільної промисловості: блюмінги, слябінги, ротори для турбін, мостові крани, крокуючі екскаватори, потужні преси, шахтні підйомники тощо. Працюють також заводи: металургійний, коксовий, будівельних матеріалів.[2] Важливим центром Краматорсько-Костянтинівського вузла є Слов'янськ (138 тис. чоловік) — досить своєрідне за своєю спеціалізацією місто. Місцеві ресурси солі і крейди є основою для розвитку хімічної і соляної промисловості (ВО «Хімпром»). Розвинуті також важке і електротехнічне машинобудування, виробництво обладнання для чорної металургії і коксохімії та арматурно-ізоляційного устаткування, будівельних машин. Місто — найбільший в країні центр, що виробляє олівці. Поряд із Слов'янськом розташований Слов'яногірськ — важливий рекреаційний центр, що використовує грязі і соляну ропу Торських соляних озер.[2] На південь від Краматорська знаходиться Костянтинівна (106 тис. чоловік) — потужний центр чорної і кольорової металургії, хімічної і будівельної індустрії. В місті працюють металургійний і цинковий заводи, виробляють фосфорні добрива і сірчану кислоту, віконне, кольорове і автомобільне скло, мінеральну вату, дзеркала тощо.[2] Центром гірничодобувної промисловості (кам'яна сіль, крейда, гіпс, вогнетривкі глини) є Артемівськ (92 тис. чоловік). Працює кілька соляних шахт. Розвинуті машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів. У місті знаходиться завод шампанських вин. Легка промисловість представлена взуттєвою і швейною галузями.[2] Між Краматорськом і Костянтинівкою знаходиться Дружківка (75 тис. чоловік) — центр важкого машинобудування і будівельної індустрії. В місті виробляють породонавантажувальні машини, електровози і вагонетки для шахт і рудників, механізовані кріплення для вугільних шахт. Фарфоровий завод здебільшого використовує жіночі трудові ресурси.[2] У місті Часів Яр видобувають найкращі за якістю в країні вогнетривкі глини, налагоджено виробництво вогнетривких матеріалів.[2] З Донецької області експортують в інші райони вугілля, кокс, чорні метали, електроенергію, різноманітні машини і устаткування, добрива, продукцію АПК. З Придніпров'я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського району — калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із Столичного — різноманітні машини і обладнання, продукція легкої промисловості. Значну кількість продуктів харчової промисловості дістає район з Причорноморського та Подільського районів.[2,9] Найважливішими екологічними проблемами області є : а) забруднення водних об’єктів скидами забруднюючих речовин із зворотними водами промислових підприємств, підприємств житлово-комунального господарства, зливовими водами міст; б) проблеми щодо умов скидання мінералізованих шахтних вод у водні об’єкти; в) порушення гідрологічного та гідрохімічного режиму малих річок регіону; г) підтоплення земель та населених пунктів регіону.[4] Ліквідація аварійної ситуації, яка склалася на шахті ім. Коротченка в м.Селидове, де вже п’ятий рік через непридатний стан не експлуатується колектор шахтних вод.[4] В результаті цього щорічно біля 5 млн.м3 високотоксичних шахтних вод по рельєфу скидаються до річки Солона (басейн Дніпра). Вміст важких металів в шахтній воді досягає десятків ГДК, а марганцю та заліза, в окремих випадках, сотень і навіть тисяч ГДК. Цей скид в межах м. Селидове привів до загибелі в річці всього живого. Шахта впродовж довгого часу є банкрутом і не в змозі своїми силами виконати необхідний об'єм водоохоронних робіт. Заборгованість по пред’явлених позовах і зборах до бюджету перевищила 20 млн. грн. Розпорядження Держуправління і неодноразові звернення до Мінвуглепрому і Мінпаливенерго України про вжиття невідкладних заходів по ліквідації аварії і забезпеченню очищення шахтних вод фактично ігноруються. [4] У тому, що частина річок області відноситься до категорії брудних і дуже брудних, «заслуга» не тільки підприємств області. До цього привело і скидання значної кількості неочищених зливових вод з територій населених пунктів і сільськогосподарських угідь, а також багаторічна акумуляція забруднюючих речовин в донних відкладеннях.[4] Ні в одному місті області зливові каналізації, що знаходяться на балансі місцевих рад, не обладнані очисними спорудами. Окрім забруднення вод це приводить до значного замулювання водних об'єктів. На даний час в області потребують розчистки сотні кілометрів водних об’єктів. [4] В області склався напружений стан з очищенням госппобутових стічних вод. Через відсутність достатнього фінансування постійно переносяться терміни введення в експлуатацію потужностей очисних споруд, які реконструюються в м.м. Комсомольське, Новий Світ, Білозерське, Яснувата, Торез (експлуатуються без реконструкції більше 30-40 років) та інших.[4] При розробці міськводоканалами поточних індивідуальних технологічних нормативів використання води завищуються і без того дуже високі (30-40%) нормативи втрат води, які лягають на її собівартість. Зокрема, в м. Горлівка фактичні втрати води складають 70%, а в Макіївці, Дзержинську, Димитрове, Єнакієве, Торезі та Дебальцевє втрачається більше половини води. [4] 1.2Основні етапи проведення екологічної експертизи Об'єктами екологічної експертизи є: 1)державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства; 2)проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем розміщення підприємств у промислових центрах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація; 3)інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств, документація щодо перепрофілювання, консервації, ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв, інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тім числі військового й оборонного призначення; 4)проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі гарантування екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; 5)документація щодо впровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тім числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров'ю людей.[1] Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, місцевих рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, в тім числі військового й оборонного призначення, що чинять значний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.[1] Суб'єктами екологічної експертизи є: 1) Міністерство екології і природних ресурсів України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; 2)органи та установи Міністерства охорони здоров'я України — в частині, що стосується експертизи об'єктів, які можуть негативно впливати чи впливають на здоров'я людей; 3)інші державні органи, місцеві ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства; 4). громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування; 5)інші установи, організації та підприємства, в тім числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи; 6)окремі громадяни в порядку, передбаченому цим Законом та іншими актами законодавства.[1] Форми екологічної експертизи.На сьогодні в Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи.[1] Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.[1] Висновки громадської та інших екологічних експертиз мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.[1] Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою юридичних і фізичних осіб на договірній основі зі спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями. Угоду про надання еколого-експертних послуг затверджує Міністерство екології і природних ресурсів України.[1] При проведенні екологічної експертизи обов'язково мають бути враховані такі природоохоронні показники: 1)вдале, з екологічного погляду, розміщення промислового чи іншого господарського об'єкта (не порушує меж існуючих територій природно-заповідного фонду, цінних ландшафтів, орних земель, багаторічних насаджень; враховує характеристики рози вітрів щодо найближчих населених пунктів та ін.); 2)застосування досконалих енергозберігаючих, мало- і безвідходних технологій виробництва, що забезпечують комплексне, максимально повне використання мінеральних і біологічних ресурсів; 3)раціональне й економне використання водних ресурсів у виробничому процесі, забезпечення ефективного очищення всіх видів стічних вод, застосування економних технологій зрошення на меліоративних системах, здійснення заходів щодо запобігання забрудненню поверхневих і підземних вод дренажним стоком; 4)застосування високоефективних пилогазоочисних споруд, здатних забезпечити неперевищення встановлених показників гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин в атмосфері; 5)забезпечення максимально можливої утилізації всіх видів відходів, що утворюються на об'єкті в процесі його виробничої діяльності чи екологічно безпечного їх поховання; 6)максимально можливе збереження існуючих зелених насаджень, відновлення порушених і створення нових, виконання заходів щодо охорони тваринного світу; 7)надійний захист довкілля від шкідливого впливу фізичних чинників — шуму, вібрації, електромагнітних полів, ультра- та інфразвуку.[1] Розділ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИКО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА Лежить в межах Лівобережно-Дніпровсько-Приазовської фізико-географічної провінції та Донецької північностепової фізико-географічної провінції.[3] Клімат області помірно континентальний з порівняно холодною і малосніжною зимою, жарким і посушливим літом. Пересічна температура січня від -4° на узбережжі Азовського моря до -7,8° в районі Дебальцевого, липня від +20,8° на північному сході до +22,8° на півдні. Тривалість безморозного періоду 160-170 днів. Сума активних температур 2900-3150°. Період з температурою понад +10° становить близько 170 днів. Опадів від 375 мм на рік на узбережжі Азовського моря до 556 мм на Донецькому кряжі. Вологість 70 - 80 % їх випадає в теплу пору року. Сніговий покрив незначний (10 -19 см) і нестійкий. Серед несприятливих кліматичних явищ - зимові відлиги, ожеледь, глибоке промерзання грунту без снігового покриву; весняні заморозки, сухі східні вітри, які взимку зумовлюють морози і хуртовини, влітку та весною - спеку, пилові (чорні) бурі; а також літні зливи, град, часті тумани. В області - Донецький обласний центр по гідрометеорології, 12 метеостанцій (Донецьк, Амвросіївка, Артемівськ, Великий Анадоль, Волноваха, Дебальцеве, дві у Маріуполі, Іловайськ, Красний Лиман, Красноармійськ, Ясинувата). Донецька область належить до посушливої, дуже теплої агрокліматичної зони.[3] В ґрунтовому покриві переважають чорноземи звичайні, чорноземи південні середньо- і малогумусні (72 % пл. області). В річкових долинах поширені лучно-чорноземи та лучні грунти, на схилах Донецького кряжа, Приазовської височини — чорноземи малопотужні і дернові щебенюваті грунти. Подекуди трапляються солонці і солончаки, в окремих балках та в долині Сіверського Дінця — опідзолені грунти. 65—70 % всієї площі займають еродовані грунти.[3] Чорнозем звичайний. Характерна ознака - білозірка. Вміст гумусу з півночі на південь з 6,1-4,7 до 4,6-4,0%. Сума увібраних основ від 20 до 50 мгекв на 100 г грунту.Реакція грунтового середовища нейтральна, а в нижніх горизонтах слабо лужна.Вміст азоту - 0,21-0,27%. Забезпеченість Р2О5 і К2О - висока. Глибина залягання гіпсу 3-4 м[6] Чорнозем південний. Характерна ознака – невелика потужність. Скупчення карбонатів кальцію і магнію у вигляді білих плям. Глибина залягання гіпсу 2 м. Реакція ґрунтового середовища нейтральна або слаболужна. Сума увібраних основ від 5-15 до 17-50 мгекв на 100г ґрунту. Вміст азоту 0,17-0,28%. Наявність обмінного нагрію призводить до виникнення ознак солонцюватості. Вміст гумусу від 5,5 до 2%. Забезпеченість Р2О5 і К2О – задовільна.[6] Донецька область лежить у межах Причорноморської (Понтичної) степової геоботанічної провінції, Природна рослинність (ковила, типчак, житняк, тонконіг, на півдні— катран, кермек, молочай, полин) збереглася лише в заповідниках та подекуди на схилах Донецького кряжа і Приазовської височини. Під лісами 4,8 % території області. В межах Донецького кряжа переважають байрачні ліси і діброви (дуб, клен, ясен, берест), вздовж Сіверського Дінця — соснові бори та заплавні ліси (вільха, берест). Полезахисні смуги (дуб, клен польовий, клен татарський, ясен, біла акація, абрикос тощо) займають 59,5 тис. га. Лучна рослинність в основному в заплавах річок.[3] Донецька область входить до складу Українського степового зоогеографічного округу. Сучасна фауна представлена здебільшого степовими і деякими лісовими тваринами. В області понад 50 видів ссавців, 38 — риб, 12 — плазунів, бл. 300 — птахів. З ссавців характерні лисиця, заєць-русак, ховрахи, миші, тушканчик, тхір; серед птахів — коршун, кіпчик, яструби, жайворонок малий і жайворонок степовий, вівсянка, шпаки, сіра куріпка, дикі качки; з плазунів —вуж, ящірка, гадюка степова. В лісах трапляються лисиці, борсуки, енотовидний собака, лось, козуля, свиня дика, білка, їжак звичайний; з птахів — сова, соловей, синиці, дятел, горлиця, на узбережжі Азовського моря - гуси, качки, кулики. В річках і озерах водяться лящ, судак, сом та інші. Акліматизовано лося, оленя плямистого, козулю, бобра, байбака, фазана та інші.[3] На 1.1 1988 в області було 70 територій і об'єктів природно-заповідного фонду (загальна площа 16,7 тисяч гектарів), у тому числі філіали Українського степового заповідника — Хомутівський Степ і Кам'яні Могили (частина), 6 заказників (Бердянський заказник, Білосарайська Коса, Великоанадольський заказник, Гори Артема, Роздольненський заказник), 10 пам'яток природи (балка Гірка, урочище Грабове, Дружківські скам'янілі дерева, Клебань-Бицьке оголення, Кравецька балка, Маяцька дача, Новоєкатерининське оголення, озера Ріпне і Сліпне, Стильське оголення); Донецький ботанічний сад, місцевого значення 25 заказників, 20 пам'яток природи, парк Маяцького лісництва – пам’ятка садово-паркового мистецтва, 6 заповідних урочищ.[3] Хомуто́вський степ— відділ Українського державного степового заповідника АН УРСР розташований на кордоні з Ростовською областю Росії за 20 км від узбережжя Азовского моря. Площа — 1 030,4 га. Назва степу походить від козаказа прізвищем Хомутов.[7.4] У заповіднику є музей (експонати місцевої фауни та флори розділені за чотирма порами року).[7.4] Територія заповідника є ділянкою хвилястої Приазовської рівнини, що поступово знижується до поділу річки Грузький Єланчик, на лівому березі якої протягнулися заповідні землі. Місцевість перерізують розгалужені балки Клімушевська, Брандтова, Красна.[7.4] У минулому ця територія була табунною толокою Війська Донського, де випасался кінський молодняк. Початок охоронному режиму належить до 1926 року, коли Маріупольський окружний виконком прийняв ухвалу «Про організацію місцевого заповідника «Хомутовський степ». Тоді він був перееданий Маріупольському краєзнавчому музею. У 1936 році Хомутовський степ став заповідником обласного значення, в 1947 році — отримав статус державного заповідника республіканського значенння.[7,4] В 1961 році заповідник увійшов до складу Українського державного степового заповідника АН УРСР і став науково-дослідною базою Інституту ботаніки АН УРСР.[7.4] Хомутовський степ — єдина збережена ділянка різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазов'я, в складі рослинності яких домінують ковила Лессінґа, ковила волосиста і типчак. Серед різнотрав'я багато рідкісних рослин: воронець, катран татарський, тюльпан Шренка, калофака волзька та інші. На вапнякових відслоненнях ростуть ендеміки: дріт скитський, льон Черняєва й інші. Всього в заповіднику налічується близько 550 видів рослин, серед яких 50 рідкісних.[7.4] У Хомутовському степу гніздяться хохітва, дрохва, орел степовий, сіра куріпка, є степова гадюка та інші. Реакліматизований бабак, винищений у 20 столітті.[7.4] Заповідник «Кам'яні Могили»— один з чотирьох відділів Украïнського державного степового природного заповідникаНаціональної академії наук України. Заснований 5 квітня 1927 року як особлива природоохоронна територія місцевого значення, зараз посів чильне місце як історична і природна пам'ятка України.[7.4] Район урочища «Кам'яні Могили» має велику геологічну, біологічну, історико-археологічну і художньо-емоційну цінність. На його теренах створено багато витворів образотворчого і літературного мистецтв, художніх фоторобіт, відеофільмів, ведеться постійна наукова і просвітницька робота. Кам'яні Могили відвідуються щорічно близько 15000 туристів.[7.4] Заповідник відрізняється великим розмаїттям біологічних видів, що мешкають тут. 18 видів рослин, що занесені до Червоної Книги України, безперешкодно розвиваються на цій заповідній території. Велику наукову цінність уявляює собою незайманий степ, у межах Кам'яних Могил. Окремо вивчаються ґрунти, які утворювалися степовою рослинністю багато тисячоліть.[7.4] Заповідник розташований на кордоні Донецької та Запорізької областей, неподалік від села Назарівка Володарського району. Загальна площа заповіднику складає близько 400 га (з них майже 300 га входить до складу Донецької області й 100 га — Запорізької), велика частина якої, біля 200 га, приходиться на виходи граніту. Інша частина вкрита різнотравно-типчаково-ковильним та кам'янистим степом.[7.4] За висотою і площею територія заповіднику найбільша інтрузія в Донбасі і Приазов'ї. Геологія Кам'яних Могил характеризується потужними скельними виходами граніту, що є частиною Українського кристалічного щиту. У далекому геологічному минулому тут знаходилася частина великої гірської системи. Унікальні граніти заповідника не мають аналогів у світі за хімічним складом і фізичною структурою. Їх вік близько 2 міліардів років. Пасмо гір представлене Західною і Східною грядами з абсолютною висотою окремих вершин до 100 метрів (колись їх висота сягала 3-5 км).[7.4] Кам'яні могили також є цінним з історико-археологічної точки зору. На сьогодні відомо, що в стародавні часи це урочище було культовим для представників ямних, катакомбних і зрубних культур. По всьому периметру заповідник омережений поховальними курганами тих стародавніх культур та цивілізацій. Цікавим також є факт, що на території безспосередньо Кам'яних могил, гранітних виходів не було знайдено жодного поховання.[7.4] Географічно заповідник розташовано на Приазовській височині, у верхів'ях рікиКаратиш, припливу ріки Берда. Знаходиться на виходах порід Азово-Подільського кристаличного масиву, що є частиною Українського кристалічного щиту. Кам'яні могили уявляють собою потужні скельні виходи, що височиють на 50-70 метрів над навколишнім степом. Загалом, з загальної площі заповідника близько 200 гектарів приходиться на виходи гранітів. За площею і висотою — це найбільша інтрузія в Донбасi і Приазов'ï. Граніти, з яких складені гряди, унікальні по химічному складу та фізичній структурі та не мають аналогів в світі.[7.4] Велика розчленованість місцевості обумовила неоднорідність ґрунтового і рослинного покриву, а різний ступінь зволоження створює умови для існування скельної, степової, лучної рослинності тощо.[7.4] На рівнинних ділянках заповідника розташовані справжні різнотравно-типчаково-ковильні степи, у підніжжя гранітних гряд розвиваються кам'янисті степи, на гранітах поширена скельна рослинність, у долині ріки Каратиш — лучно-болотна, а місцями і деревинно-чагарникова.[7.4] У складі різних співтовариств у заповіднику нараховується близько 500 видів рослин (464). Серед них виділяються деревій голий (деревей голий) і волошка несправжньоблідолуската, які є вузькоареальними реліктовими ендеміками, які крім територіï заповідника більш ніде не зустрічаються. Скелі вкриті 8 видами мохів та папоротей — представників північної флори (вудсія альпійська, багатоніжка звичайна тощо). А папороть-вудсія альпійська, крім заповідника, не зустрічаєтся ближче ніж за 1000 км від нього. На невеликих луговинах можна зустріти галявини гладіолуса тонкого та орхідеї. Загалом зелений світ заповідника своєрідний, в ньому безліч рідких і не характерних для півдня України рослин.[7.4] Різноманітний і цікавий тваринний світ заповідника. Тут живуть лисиці, зайці, ïжаки, сліпаки та ін., багато ящірок і гризунів, зустрічаються степова гадюка, водяний і звичайнийвужі. Чутки про велику кількість отруйних змій (гадюк) не відповідають істині. Робітники заповідника зрідка бачать цих змій під час періоду розмноження, коли утворюються клубки. А в інші пори року гадюки харчуються поза межами охоронної території. Зазвичай, вони не агресивні, і якщо їх не лякати і не наступати, то вони не вкусять. Однак під час прогулянок все ж таки краще уважно дивитися під ноги.[7.4] У заповіднику живуть близько 3000 видів комах. Багата орнітофауна заповедника. Найбільш поширені: жайворонки, лугові чекани, кам'янки, сірі куріпки та фазани.[7.4] Заказник «Бердянський», загальною площею 413 га, розташований в Благодатненському та Степано-Кринському лісництві Амвросіївського держлісгоспу.[7] Флора заказника представлена 472 видами вищих рослин, з них 469 — квіткових, 1 — голосіменний (ефедра двоколоскова) і два — вищих сфатових (хвощ польовий і папороть — пузирник ломкий). З деревних пород зустрічається 18 видів дерев та 33 чагарника. [7] Основним завданням лісового заказника «Бердянський» є збереження унікальної рідкісної дубрави в степу, а також штучно створених насаджень сосни на кам'янистих ґрунтах по берегові р. Кринка. [7] Заказник має велике водозберігальне захисне і естетичне значення. [7] Заказник «Білосарайська коса» оголошений Постановою Ради Міністрів УРСР від 25.02.1980 р. № 132 з метою охорони унікального природного ландшафту півострову Білосарайська коса на узбережжі Азовського моря. [7] Півострів Білосарайська коса знаходиться на північному узбережжі Азовського моря в 35 км на захід від м. Маріуполя. [7] Займає 416 га непокритих лісом земель Приазовського держлісгоспу та 200 га мілководної акваторії Азовського моря. Сприятливе географічне розташування коси, наявність мілководних лиманів і озер з водноболотною рослинністю сприяє гніздуванню, розмноженню і концентрації у час міграції багатьох видів птахів. У флорі заказнику, за даними Донецького ботанічного саду, зареєстровано 217 видів вищих рослин, з них 20 видів літоральної смуги, які більше в області не зустрічаються. [7] Заказник «Великоанадольський» оголошений Постановою Ради Міністрів УРСР від 28 жовтня 1974 р. № 500 з метою збереження унікального лісового масиву, розташованого на слабкохвилястій приводороздільній частині північно-західного схилу Бердянсько-Маріупольської височини. Штучно закладений в 1843 р. ліс є одним з перших в історії розвитку вітчизняного степового лісорозведення. [7] Заказник загальною площею 2543 га розташований на землях Великоанадольського держлісгоспу. [7] Історія вітчизняного степового лісорозведення, що набуло з часом світового визнання, починається 31 жовтня 1843 р., коли поручик корпусу лісничих В.Є. Графф заснував Великоанадольський ліс. [7] Сьогодні насадження Великоанадольського лісового масиву являють собою живий музей, за досвідом і знаннями сюди приїзджають вчені і фахівці-біологи. [7] Великоанадольський ліс має велику природно-історичну цінність. В 1950 р. лісівником Д.К. Крайнєвим, який майже все життя присвятив вивченню лісу, було започатковано дендрологічний парк, який сьогодні значно розширений і в останні роки поповнився багатьма іноземними видами дерев і чагарників. Найбільш цікаві види рослин, що зростають в дендропарку — ялівець вергінський, оксамит амурський, ліщина маньчжурська, горіх маньчжурський, софора японська, тополя китайська. Рослинність Північної Америки представлена сосною жовтою, кленом сріблястим, тополею дельтовидною, хурмою віргінською і тощо. Найбільше культивуються види з флори Центральної і Північної Європи: сосна гірська, каштан кінський, горіх грецький, горобина скандинавська, тополя запашна і т. ін. Колекції рослин Великоанадольського лісу завжди викликають інтерес як у любителів природи, так і у фахівців-дендрологів. [7] Великоанадольський ліс — не тільки пам'ятка природи. Він являє собою навчальну і науково-пізнавальну базу для багатьох дослідницьких і навчальних закладів. [7] Одним з найбільших заказників є «Гори Артема», що займають площу 1000 га,- це не тільки мальовнича місцевість по берегах Сіверського Дінця з унікальними краєвидами, які створюють крейдяні гори, а й один з небагатьох осередків реліктової крейдяної сосни на всій території колишнього Радянського Союзу, виду, занесеного до «Червоної книги». Зелена рослинність тут чергується з білими стрімкими кручами, створюючи своєрідні, неповторної краси картини, творцем яких є чарівниця-природа. На крейдяних горах збереглися ендемічні види третинного, льодовикового та післяльодовикового періодів. Тут зростають дерева широколистяних та хвойних порід, багато цікавих видів трав'янистої рослинності, особливу цінність являє собою крейдяний бір, де висота дерев досягає 12-16 м.[6 У Донецькій області цікавою комплексною пам'яткою є урочище «Нескучненський ліс» на березі р. Мокрі Яли, створення якого пов'язане з ім'ям відомого драматурга, театрально критика і педагога В. І. Немироча-Данченка. .[6] Заказник «Раздольненський» розташований по правому схилу р. Мокра Волноваха в 18 км від селища Старобешеве. Оголошений Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 р. № 500. Площа заказника — 100 га. Раздольненське оголення має найбільш характерні виходи девонських утворень на півдні України. [4] Девонські виходи у села Раздольного цінні тим, що в них часто зустрічаються відбитки рослинності, риб та інших морських тварин. [4] Перші відомості про Роздольненське оголення були опубліковані в 1833 р. геологом І.Б. Іваницьким. В заказнику проводяться геологічні симпозіуми, проходять практику майбутні геологи. [4] Пам'ятка природи «Балка Гірка» оголошена Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975 р. в межах Амвросіївського держлісгоспу. Площа пам'ятки — 4 га. [4] До числа дуже рідкісних рослин належить еремурус величний, основний ареал розповсюдження якого охоплює Середню Азію, Кавказ і Крим. В Україні окрім Криму, він зустрічається лише в Донбасі. Одне з місцезнадходжень виявлене по річці Деркул в Луганській області, а друге — в південній частині Донецького кряжа — поблизу Амвросіївки. [4] Еремурус величний було знайдено в балці Гіркій фахівцями Донецького ботанічного саду в 1968 році. Ця рослина вважається природним дивом Донеччини, тому один зі схилів балки Гіркої, на якому зростає еремурус, взято під охорону як пам'ятку природи загальнодержавного значення. [4] Пам'ятка природи «Урочище Грабове».З кінця минулого століття в літературі з ботаніки почали з'являтися відомості про те, що в Донбасі зростає граб звичайний, і від того часу інтерес до цього факту не зникає. Справа в тому, що східною межою грабу вважається смуга Ромни Сумської обл. — Полтава — Кременчуг. А виявляється, що він зустрічається набагато далі на схід, по річці Міус і в Маяцькій дачі. [4] Пам'ятка природи «Урочище Грабове» розташована на землях Торезького держлісгоспу загальною площею 41 га. Оголошений Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975 р. № 780-Р. Урочище Грабове, або Грабова балка — великий лісовий масив, що розкинувся на площі 635га. [4] Граб зростає не на всій площі масиву, а зосереджений в 2 місцях. Ці островки в зеленому морі лісового урочища і стали пам'яткою природи. Природно-історична цінність: природне зростання грабу звичайного векстремальних, відірваних від ареалу, умовах. [4] «Дружківські скам'янілі дерева».Площа ділянки геологічної пам'ятки невелика — 1га, а цінність її величезна. Скам'янілі дерева — своєрідні свідки того, що в кам'яновугільному періоді (понад 250 млн років тому) на просторах сучасної північно-західної частини Донбасу переважав вологий теплий клімат і зростали розкішні вічнозелені ліси, значне місце в яких посідали араукарії. Міцні урагани, що проносилися над вічнозеленими лісами виривали дерева з коренями і зносили в річку. Закриті від впливу кисню, вони уникнули обвуглювання. В залишках араукарій відбулося своєрідне заміщення органічної речовини неорганічною. В товщині осадочних пород просмоктувалася морська вода. Проходячи через тканини рослин, вона виносила з собою органічні речовини, а на їх місце відкладала частки мінеральних речовин. Так відбулося повне скам'яніння. [4] Таке явище природи зустрічається на землі дуже рідко. Відоме ще одне скам'яніння дерев в пустельному районі американського штату Аризона. [4] «Клебан-Бицьке оголення» розташоване на лісовому схилі річки Бичок (притоці Кривого Торця). Воно являє собою вихід на денну поверхню дуже давніх гірських пород, що утворилися в узбережних ділянках давнього Пермського моря. [4] Вапняки Клебан-Бицького оголення за віком належать Микитівській світі. Вони містять в собі залишки фауни морських безхребетних тварин, коралів, морських їжаків. Тут зустрічаються поклади гіпсу. [4] «Балка Кровецьке» — являє собою оголення араукаритової світи верхньокам'яновугільних відкладень з розривними порушеннями, чітко видними на поверхні. Площа пам'ятки — 15 га. [7] Геологічні пам'ятки природи загальнодержавного значення в Костянтинівському районі оголошені Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975р. №780-р. [7] Ботанічна пам'ятка природи «Маяцька дача».Розташована в північній частині Донецької області біля м. Слов'янська на землях Слов'янського держлісгоспу, загальною площею 18га. Оголошений Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975р. №780-р. [7] Пам'ятка природи є однією з ділянок природнього зростання грабу звичайного в Донецькій області, що знаходиться в екстремальних умовах, відірваний від основного ареалу розповсюдження. [7] «Новоєкатерининське оголення».Особливість Новоєкатерининського оголення — багатоярусність залягання морських відкладень. [7] Оголення являє собою великий інтерес для геологів. [7] Вапняки багаті залишками різноманітної фауни. В них зустрічаються брахіоподи (понад 40 видів), багато коралів, морських їжаків, остраход і т. ін. [7] Оголошена пам'ятка природи Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975р. [7] Гідрологічні пам'ятки природи «Озеро Сліпне» і «Озеро Рапне» оголошені Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975 р. №780-Р.[7] Озеро Сліпне карстового походження, виникло в результаті вищелачування солених пластів пермських відкладень. Має еліпсовидну форму, продольна вісь якої спрямована з південного заходу на північний схід. Довжина — 925 м, найбільша ширина — 400 м, площа — 27,21 га, найбільша глибина — 2,2 м, а середня — 1,22 м. За соляним складом переважають NaCl, Na2SO4, MgSO4, небагато Ca (NCO3)2, CaSO4. Потужність ілових відкладень до 2,6 м. Мінералізація вод з 1950 по 1972 рр. знизилася з 17 г/л до 5 г/л. Джерелом підпитки озеру є води поверхневого стоку. [7] Під охорону взята площа 30 га. [7] Довжина озера Рапного — 850 м, ширина — 320 м, максимальна глибина 7,5 м, середня — 2,9 м. Обсяг води майже 500 тис. куб. м, площа 32 га. Вода і грязі озера Сліпного мають лікувальне значення. Лікувальні грязі належать до типу ілових, сульфідних, сульфатно-хлоридних, натріївих, озерно-джерельних. [7] На базі озера працюють санаторії «Донбас», «Слов'янський», «Ювілейний» та інші лікувальні заклади. [7] Природно-історична цінність озер: цікаві за походженням і мають лікувальний ефект.[7] «Стильське оголення».Розташована на лівому схилі долини р. Мокра Волноваха і починається в 4км на південно-захід від с. Стила. Загальна площа — 25га. [4] Пам'ятка являє собою унікальний розріз кристалевих пород верхнього девону і вапняків нижнього карбону. [4] Особливо цікава південно-західна частина стильських оголень в районі горба Мафхая. Природно-історична цінність: оголення являє собою прекрасну ілюстрацію карбонатної товщини нижнього карбону Донбасу, характерно взаємовідношення його з верхнім девоном. [4] Оголошено пам'яткою природи Розпорядженням ради Міністрів УРСР від 14.10.1975р. №780-Р. [4] Донецький ботанічний сад Національної академії наук Украини є науково-дослідним природоохоронним закладом. Він розташований на східній околиці м. Донецька, межує з м. Макіївка, загальною площею 262,2 га.[4] За основу створення ботанічного саду покладено ландшафтно-систематичний принцип, а також створення спеціалізованих колекцій садів, дендрарію, розарію, саду художніх мініатюр, райдужних садів і т. ін.[4] Колекційний фонд ботанічного саду складає понад 10 тис. видів рослин.[4] У відділі природної флори створено колекцію трав'яних рослин помірних широт, що включає 1107 видів, 335 родів, 66 сімейств. Створена експозиція «Реліктові, ендемічні і рідкісні рослини Донбасу» (176 видів). На основі багаторічних досліджень складено список природної флори Донбасу, що нараховує понад 180 видів, 579 родів, 120 сімейств.[4] Основні напрямки комплексних досліджень, що проводяться у Ботанічному саду, знаходяться в сфері промислової ботаніки і включають розробку питань охорони генофонду природної флори і відтворення рослинних ресурсів в умовах сильного антропогенного пресу індустріалізації та урбанізації, розробку наукових основ використання рослин для оптимізації навколишнього середовища в індустріальних регіонах і ряду інших.[4] Вченими саду розроблено наукові основи озеленення відвалів вугільних шахт, розроблено стратегію і тактику флори південного сходу України.[4] Розділ З ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА (АУДИТ ) ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ТА ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ ГОСПОДАРСТВА 3.1Визначення екологічної стійкості земельних ресурсів господарства 3.1.1Розрахунок екологічної структури угідь Розрахувати % орних земель від загальної площі і провести порівняння відповідно існуючих норм (таблицею 3.1.1.) Провести оцінку відповідно цього показника. Таблиця 3.1.1 Оптимальна площа орних земель від загальної для різних зон України. Зона % орних земель від загальної площі Полісся 15-25 Лісостеп, Північний Степ 40-45 Південний Степ 35-40 Сухий Степ 25-35 % орних земель= S орних земель /Sзагальна = (894/1089)*100 = 82,09 % Висновок:Відсоток орних земель від загальної площі становить82,09 %. Дана величина більша за оптимальну у 2рази. 3.1.2Визначення екологічної стійкості угідь Екологічна стійкість угідь (ЕСУ) розраховується як відношення площі нестабільних до умовно стабільних угідь. ЕСУ =Sн / Sу.с., де, Sн - нестабільні угіддя (рілля), га; Sу.с. - умовно стабільні (сіножаті, пасовища, ліси, чагарники, болота тощо), га; ЕСУ<1—екологічно стійкі угіддя; ЕСУ=1—умовно стійкі угіддя; ЕСУ>1—екологічно нестійкі угіддя. ЕСУ =Sн / Sу.с = 894/1089 =0,82 Висновок: Дані угіддя господарства за класифікаціею є екологічно стійкими 3.1.3Встановлення потенційної небезпеки ерозійних процесів грунту Визначити даний показник на основі нормативів непрямої оцінки ерозійної небезпеки: розораності території, співвідношення площ під ріллею і стабільними земельними угіддями, еродованістю ріллі, розораністю земель на ухилах >2°. Провести оцінку згідно з нормативами, що наведені у таблиці 3.1.3. Таблиця 3.1.3 Нормативи для непрямої оцінки ерозійної небезпеки. Показники Характеристика ерозійної небезпеки відсутня слабка помітна сильна катастрофічна Розораність території, % <40 40-45 45-50 50-60 >60 Співвідношення площ між ріллею і стабільними земельними угіддями <1.0 1-1.3 1.3-1.7 1.7-3.0 >3.0 Висновок: Розореність території становить 82,09 % звідси характеристика ерозійної небезпеки є катастрофічною.

Визначення коефіцієнта просторової ураженості території та ступеня ураженості території.

Ступінь виявлення або ураженості території негативними процесами оцінюють за коефіцієнтом просторової ураженості (К_п _у), який відображає частину площі, яку обіймає той чи інший процес у межах досліджуваної території.

Коефіцієнт просторової ураженості розраховують з формулою:

К_п.у.=f_п.р. / F

f_п.р.-площа, яка охоплена тим чи іншим негативним процесом, га;

F - загшіьна площа території, яка оцінюється, га.

Провести розрахунок коефіцієнту просторової ураженості території (К_пу ) при наявності негативних процесів. Визначитиступінь ураженості території відповідно до існуючої класифікації згідно таблиці 3.1.3.

Таблиця 3.1.4.

Величина коефіціента просторової ураженості	Ступінь ураженості території
0 < К_п_._у_. < 0.01	Негативні процеси відсутні
0.01< К_п_._у_. < 0.1	Слабкий ступінь ураженості
0.1 < К_п._у_. < 0.35	Середній ступінь ураженості
0.35 < Кп.у. < 0.5	Сильний ступінь ураженості
К_п_._у_. > 0.5	Кризовий ступінь ураженості

К_п.у.=894/1089 = 0,8209

Висновок: Коефіцієнт просторової ураженості становить 0,8209 і ступінь ураженості території ерозією є кризовим.

Ерозія ґрунтів — це різноманітне і дуже поширене явище руйнування і переміщення ґрунтової маси і пухких порід потоками води і вітру. Залежно від фактора руйнування ерозію поділяють на водну і вітрову. Крім того, виділяють нормальну (або геологічну) і сучасну (прискорену) ерозію.[5]

Геологічна ерозія відбувається без втручання людини протягом всієї геологічної історії Землі під впливом льодовиків, стікаючої води, коливань температури, переміщення повітряних мас та інших факторів.[5]

Прискорена ерозія відбувається під впливом виробничої діяльності людини в усіх частинах світу. Основними її причинами є знищення рослинного покриву і неправильний обробіток ґрунту.[5]

Водна ерозія — це змивання родючого шару ґрунту, або розмив його в глибину. Крім руйнування ґрунтового покриву в цьому ви падку втрачаються талі і дощові води, розчленовуються поля, замулюються річки, ставки, водойми, зрошувальні і дренажні сис теми.[5]

Інтенсивність і характер водної ерозії залежать від ряду факторів: потужності снігового покриву і інтенсивності його танення; кількості та інтенсивності дощів; форми, крутизни і довжини схилів; механічного і структурного складу ґрунту.[5]

У боротьбі з водною ерозією застосовують організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи. Організаційно-господарськими заходами є протиерозійна організація території і впровадження ґрунтозахисних сівозмін. Агротехнічні заходи послаблюють поверхневий стік і переводять його у внутрішньоґрунтовий. Для цього всі види обробітку ґрунту проводять паралельно горизонталям місцевості («Контурне землеробство»), впоперек схилу насипають валки ґрунту 15—25-см заввишки, проводять снігозатримання, щілювання і кротування ґрунту, обробіток плоскорізами, терасування схилів тощо. В окремих випадках будують протиерозійні гідротехнічні споруди, які захищають населені пункти, дороги тощо. На прилеглій до яру території вирощують ґрунтозахисні лісонасадження.[5]

Вітрова ерозія поширена в районах недостатнього зволоження і низької відносної вологості повітря. Найбільше вітровій ерозії під даються сіро-бурі і бурі ґрунти пустинь, каштанові і чорноземні ґрунти степів.[5]

Основними причинами вітрової ерозії є велика швидкість вітру, погано оструктурений або безструктурний стан ґрунту, глинисто-пилуватий механічний склад, відсутність рослинного покриву, порушення верхнього шару ґрунту ґрунтообробними машинами. Вітром інтенсивно розвіюються розпушені звичайною оранкою, глинисто-пилуваті, безструктурні ґрунти.[5]

Виділяють два підтипи вітрової ерозії: пилові (чорні) бурі і повсякденна (місцева) вітрова ерозія.[5]

Пилові бурі повторюються один раз за кілька років і бувають при дуже сильних вітрах (15—40 м/с) у суху пору року і слабкому рослинному покриві. Як правило, вони бувають у весняно-літ ній період, їх характер залежить від добових змін швидкості вітру. Пилові бурі виникають вранці, в полудень досягають максимальної сили, а надвечір стихають.[5]

Повсякденна (місцева) вітрова ерозія відбувається без пилових бур. Найчастіше вона спостерігається на схилах, які сприймають удари вітру. При сильному вітрі на схилах піднімаються смерчі, стовпи пилу, при слабкому — курить поземок, частки ґрунту не піднімаються високо, вони переміщуються стрибками і при цьому січуть листки рослин.[5]

Для захисту ґрунтів від вітрової ерозії застосовують комплекс організаційно-господарських, агротехнічних і лісомеліоративних заходів. При землевпорядкуванні виділяють ділянки, на яких час то спостерігається вітрова ерозія. Такі ділянки доцільно засівати багаторічними травами або вирощувати на них плодово-ягідні культури. В районах з посиленою вітровою ерозією слід впрова джувати ґрунтозахисні сівозміни.[5]

Ефективним заходом щодо боротьби з вітровою ерозією є обробіток ґрунту плоскорізами і сівба зернових культур спеціальними стерньовими сівалками.[5]

3.2Розрахунок еколого-агрохімічного балу поля господарства

Еколого-агрохімічний бал поля зосереджує інформацію про родючість грунтів та їх екологічний стан.

Основними показниками за якими визначається агрохімічний стан грунтів поля :

1. агрохімічні показники (вміст гумусу, азоту, фосфору, калію, кислотність, мікроелементи В, Мо, Мn, Со, Сu, Zn, та ін.)

2. ступінь забруднення полютантами (радіонуклідами, пестицидами, важкими металами).

3. клімат, зрошення, солонцюватість, засоленість, які істотно впливають на екологічний стан грунтів.

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1141; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!