Якими, на вашу думку, є досягнення і прорахунки двадцятирічного розвитку України як незалежної держави?
Україна стала повноцінною незалежною державою з власною політичною системою, економікою і з власною ідентичністю. 20 років тому впевненості в цьому не було. Зараз це видається надто різким, але тоді багато хто говорив, що Україна не є нормальною країною, що всі її кордони — штучні: чому там опинилися Одеса, Чернівці, Крим, Львів і т. д. Дехто висловлював досить легковажні припущення, що мовні поділи всередині України призведуть до невдалих спроб створити державу. Це змінилося. Україна має свою ідентичність як країна. Гадаю, це чудово ілюструють футбольні матчі між командами України й Росії, коли незалежно від мови спілкування, уболівальники підтримують українську збірну. 20 років незалежності утвердили в свідомості людей ідею України як окремої держави. Інша позитивна річ: політична система України відрізняється від російської. Наприклад, українських призовників не посилають воювати в Чечні або в Грузії. І хоча я стурбований тенденціями останніх кількох років, але все одно в Україні і засоби масової інформації, і політичний ландшафт вирізняються плюралізмом, якого й близько немає в Росії: тут немає відповідника Володимира Путіна, немає відповідника російської ФСБ — українських «силовиків», так би мовити. Це позитивні моменти.
А негативом стала неспроможність швидко інтегрувати Україну з Європою. Це можна пояснити великою мірою тим, що Україна успадкувала некомпетентний, непридатний, провінційний радянський чиновницький апарат, який був просто нездатний готувати країну до інтеграції з ЄС. Зі свого боку Європейський Союз також не продемонстрував стратегічного бачення в ставленні до України. Тому ми хоч і не повністю змарнували ці 20 років, але це були 20 років здебільшого втрачених можливостей у справі інтеграції України з ширшою європейською родиною.
|
|
|
Дайте характеристику відомим політичним діячам України доби незалежності (В. Чорноволу, Л. Кравчуку, П. Симоненку, або на Ваш вибір) за такими критеріями: політичні переконання, особисті якості, результати політичної діяльності.
Чорновіл Вячеслав Максимович (24 грудня 1937 — 25 березня 1999) — літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу. Кілька разів ув'язнений за "антирадянську пропаганду" (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні.
Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки.
У радянські часи сім’я Чоновола зазнала переслідувань. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра, який не повернувся з ув’язнення. У березні 1990 року Вячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року Вячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%). 25 березня 1999 року Вячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища. 2000 року присвоєнно звання героя України. .
|
|
|
Охарактеризуйте особливості конституційного процесу в Україні в середині 1990-х рр.
У перший термін президентства Л. Кучми (1994-1998 рр.), як і за часів президентства Л. Кравчука, голова держави хотів змінити модель здійснення влади від президентсько-парламентської на президентську республіку, а саме збільшити свої повноваження. На практиці це було здійснено через прийняття 8 червня 1995 р. Конституційного договору, який збільшував повноваження інституту Президента. Голова держави отримав право без згоди із парламентом призначати прем'єр-міністра. На думку більшості дослідників, відбулося фактичне перетворення інституту президентства в законотворчий інститут [20, с. 328] і оформлення квазі-президентської моделі. Проте така система влади існувала в Україні не довго, оскільки прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України суттєво змінювала конституційні повноваження Президента України. Президент утратив можливість самостійно, без парламенту призначати прем'єр-міністра - право, яким він володів згідно з Конституційним договором. Проте, за нової конституції за президентом затверджувалось право звільнення прем'єр-міністра без згоди парламенту. За Конституцією 1996 р. політичний режим в Україні перетворився на президентсько-парламентську модель.У другий термін свого президентства 1999-2004 рр. Л. Кучма наполегливо прагнув зміцнити владні повноваження Президента України, проте і референдум в 2000 р., і внесення проекту закону не мали успіху.
|
|
|
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 725; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!