Перебудова в Радянському Союзі і Україна. Пошуки шляхів виходу з кризи радянської системи М. Горбачовим
Протягом короткого часу, з 1982 по 1985 р., в Радянському Союзі тричі змінилося вище партійно-державне керівництво:
ü в листопаді 1982 р. після тривалої хвороби пішов з життя 76 річний Генеральний секретар ЦК КПРС і Голова президії Верховної Ради СРСР Леонід Брежнєв ;
ü на чолі держави став Юрій Андропов, який тривалий час до цього керував Комітетом держбезпеки (КДБ) СРСР ;
ü в лютому 1984 р. Ю. Андропов помер після тривалої хвороби. На чолі держави став К. Черненко, якому було 78 р., теж тяжко хворий, трохи більше року був на посаді Генерального секретаря і в 1985 р. помер. (Люди з роздратуванням спостерігали за цією боротьбою за владу на вищому рівні ;
ü на чолі держави став М.С.Горбачов. Вперше було обрано, відносно, молодого, 54 річного, енергійного Генерального секретаря ЦК КПРС, який до цього працював І секретарем Ставропольського райкому КПРС.
Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури М.С. Горбачов починає кампанію перебудови радянської системи і, насамперед, її застійної економіки. Назву «Перебудова» набула політика реформ, яку проводив М. Горбачов у пошуку шляхів виходу з кризи.
М. Горбачов в квітні 1985 р. виступив на Пленумі ЦК КПРС з ініціативою розпочати в СРСР реформи.
Він вважав за необхідне шляхом реформ прискорити науково-технічний прогрес, поліпшити управління народним господарством, зміцнити виконавчу дисципліну.
|
|
|
Пленум ЦК КПРС схвалив пропозиції М. Горбачова. В 1986 р. на ХХVІІ з’їзді КПРС (а потім на ХХVІІ з’їзді КП України) на основі пропозицій М.Горбачова і висновків квітневого 1985 року пленуму були прийняті документи про основні напрямки економічного і соціального розвитку на 1986-1990 і на період до 2000 р.
Після цих з’їздів було видано ряд постанов, спрямованих на подолання кризових явищ: про вирішення житлової проблеми до 2000 р., про виконання продовольчої програми, про розвиток виробництва товарів народного споживання, про боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом (цим завдав великої школи – було знищено десятки тисяч гектарів, першокласних виноградників, садових насаджень, закриті виноробні виробництва – державна казна України через це недоотримала близько 10 млр. крб).
Вище партійне керівництво здійснювало деяке оздоровлення громадсько – політичної обстановки в країні: звільнювались політв’язні, в 1986 р. керівництво наважилося повернути з горьківського заслання до Москви відомого російського академіка А. Сахарова. Характерно, що репресовані за антирадянську діяльність в Україні були випущені на волю пізніше.
Було демократизовано виборчу систему на засадах багатомандатності. Це дало можливість провести вибори до місцевих рад на більш демократичних засадах.
|
|
|
Усуваються з посад корумповані партійні керівники.
У 1987 р. започатковане утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами. В Україні було обрано понад дві тисячі директорів підприємств і десятки тисяч керівників середньої ланки.
М. Горбачов здійснював політику гласності (писати, говорити те, що думаєш). Радянські люди вперше почули правду про масові репресії, голодомор, страту царської родини, прочитали доповідь Хрущова «Про культ особи Сталіна», оприлюднили факти Чорнобильської катастрофи і ін. екологічні проблеми, видавалися твори, які були заборонені в період застою – О.Солженіцина, В.Войновича і ін.
Була скасована цензура, припинилось глушіння закордонних радіостанцій «Свободи», «Голосу Америки», «Бі-бі - сі».
Почала формуватись багатопартійність політичної системи.
М. Горбачов підписав з США договори про обмеження стратегічних озброєнь. Почалося скорочення зброї; ракети розпилювали на металолом, бомби таємно підривали. 40 % заводів в Україні мали військове призначення, вони закрилися, а робітники залишилися без роботи.
При демократизації Горбачова , коли порушилися державні плани, директори фабрик, заводів почали випускати тільки ту продукцію, яка приносила більші прибутки. Почалися перебої з товарами першої необхідності (не стало мила, шампуні, порошків).
|
|
|
Почався ажіотаж серед громадян на товари.
З 1988 р. прискорилась інфляція (знецінення грошей). З 1990 р. грошове регулювання замінюється натуральним обміном (бартером).
Національний дохід України скоротився на 1,5%.
Стали рости невдоволення народу – страйки шахтарів, вчителів, лікарів.
Під тиском міжнародної громадськості Горбачов вивів радянські війська з Афганістану і з європейських соціалістичних країн (Чехословакії, Польщі, Німецької демократичної республіки, Болгарії, Угорщини). Горбачов не знайшов виходу з економічної і політичної кризи в СРСР.
Що стосується ходу «перебудови» в Україні, то партійне керівництво очолюване В. Щербицьким, робило максимум, щоб все залишалось по-старому. У вересні 1989р. в Києві відбувся очікуваний пленум ЦК КПУ, який проходив за участю М.Горбачова. «У зв’язку з виходом на пенсію» було звільнено від обов’язків І серетаря В. Щербицького. Таємним голосуванням І секретарем ЦК республіки обрали Володимира Антоновича Івашка, якого ще в 1990р. обрали Головою Верховної Ради УРСР ( займав дві посади). Невдовзі його взяли в Москву заступником Генерального секретаря ЦК КПРС і Комуністичну партію України очолив С. Горенко, а Головою Верховної Ради було обрано 56-річного ІІ секретаря ЦК КПУ Леоніда Макаровича Кравчука.
|
|
|
2. Погіршення економічної ситуації в Україні в ІІ половині 80-х рр.
На середину 80-х рр. партійно-державне керівництво в економічній сфері обирає стратегію «прискорення». Її суть полягала в тому, щоб на існуючій матеріально-технічній базі, при незмінних соціально-економічних відносинах прискорити темпи економічного розвитку і таким шляхом вийти з кризи. Але чіткого плану не було вироблено. Новаторські починання, не доводилися до кінця, а окремі правильні і сміливі рішення потопали в трясовині старих підходів до розв’язання проблем не приносячи очікуваних результатів.
В лютому 1986 р. ХХVІІ з’їзд КПРС підтвердив курс на прискорення, який за три п’ятирічки мав створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже існуючому; подвоїти національний дохід за рахунок підвищення продуктивності праці, запровадження досягнень НТР; вирішити цілу низку соціальних проблем: забезпечення житлом, продовольством і речами широкого вжитку тощо.
В цей же час була прийнята постанова «Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни». Передбачалося створення вертикальної структури Держагропрому СРСР, яка мала б контролювати виробництво, переробку і збереження сільгосппродукції.
Постановою ЦК КПРС від травня 1986р. були прийняті заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими прибутками. Нею було започатковано широку і галасливу кампанію, у яку включилися правоохоронні органи, партійні організації, інші громадські об’єднання. Проте в поле їхнього зору рідко потрапляли крадії чи хабарники, високопоставлені рвачі і «комбінатори». Найчастіше переслідували тих, хто вирощував на присадибній ділянці і продавав свіжу городину, власноруч виготовлені предмети господарського вжитку, одяг і взуття, надавав різні послуги. Таким чином, переслідували тих, кого потрібно було підтримувати.
Єдиним помітним позитивним заходом став Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність» прийнятий в листопаді 1986р. З 1987р. почався бурхливий розвиток кооперативів у сфері послуг, громадського харчування, торгівлі. Однак найголовнішої сфери – виробничої – індивідуальна трудова діяльність і кооперативи торкнулися мало.
В червні 1987р. був прийнятий Закон «Про державне підприємство». Закон передбачав надання підприємствам самостійності, самоуправління, самоокупності, самофінансування. Згодом були прийняті інші партійно-державні постанови: про перебудову планування, матеріально – технічного постачання, ціноутворення тощо. Деякі підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок. Було порушено державну монополію на зовнішньоекономічну діяльність.
Запроваджено у 1988р. орендних і кооперативних форм господарювання. Почали створюватися асоціації, концерни, малі підприємства, спільні підприємства з іноземними фірмами.
В 1989р. була створена спеціальна державна комісія з питань реформи на чолі з Л. Абалкіним і неурядова на чолі з академіком С. Шаталіним. Перша комісія пропонувала поступовий перехід до ринкової економіки під сильним державним контролем. Друга запропонувала програму «500 днів» - перехід до ринкової економіки шляхом «шокової терапії». Але обидві програми були відкинуті. Приводом для відмови від цих програм було те, що вони передбачали вільне ціноутворення, що в тих умовах привело б до різкого стрибка цін. Уряд СРСР, очолюваний М.Рижковим, підготував п’ятирічний план на 1991-1995рр., виконання якого не повинно було викликати зростання цін. Але вже в 1989-1990рр. регульовані державою ціни «поповзли» нагору і почалася інфляція. Народу пропонували потерпіти, нагадуючи, усе велике вимагає жертв. Сама ж номенклатура на жертви не йшла і першого жовтня 1989р. ЦК КПРС ухвалив рішення підвищити платню працівникам партійного апарату на 50-100%. Це призвело до подальшого падіння авторитету партії.
Економіка потрапила в дивне, штучне положення : з одног боку в ній «пішов процес» (тобто ринкові реформи), з іншого боку – у цих реформ не було безперешкодного шляху. Криза в економіці викликала необхідність прийняття третього серпня 1990р. Верховною Радою УРСР закону «Про економічну самостійність». Цей документ проголосив економічну самостійність України і визначав умови, необхідні для проведення ринкових реформ:
ü власність нороду України на її національні багатства і національний дохід;
ü рівноправність різних видів власності і їхній державний захист;
ü децентралізація власності і роздержавлення економіки;
ü повна економічна самостійність і свобода підприємницької діяльності для всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів УРСР;
ü сомостійність регулювання грошового обігу;
ü захист внутрішнього обігу.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 717; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!