РОЗДІЛ 2. Управління фінансово - виробничою діяльністю і капіталом суб’єкта господарювання

7 етап. Синхронність формування позитивних і негативних грошових потоків в розрізі окремих інтервалів характеризує одна із форм коваріації (ККдп) і оцінюється на основі коефіцієнта кореляції цих двох видів грошових потоків за формулою

ККдп =                  (5.14)

Рпо - частота виникнення відхилень позитивного і негативного грошових потоків в аналізованому періоді;

ПГПt, НГПt- позитивний і негативний грошові потоки в конкретному t - інтервалі періоду;

σпгп, σнгп – стандартні відхилення позитивного і негативного грошового потоку;

п- загальне число інтервалів за період часу.

8 етап. Для аналізу ліквідності грошового потоку протягом періоду, що аналізується, використовується показник ліквідності грошового потоку (Кл):

Кл = ПГП / НГП,                                 (5.15)

де ПГП, Н ГП – сума валового позитивного і негативного грошового потоку.

9 етап. Узагальнючим показником оцінки руху грошових коштів є коефіцієнт ефективності грошових потоків (Ке):

Ке = ЧГП / НГП.                               (5.16)

Для визначення достатності величини грошового потоку, що направляється на розвиток підприємства, встановлено коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку в періоді, що розглядається (Кр):

Кр = (ЧГП – Дза) / ( ∆ РІ + ∆ ФІд),                    (5.17)

де Кр — коефіцієнт реінвестування чистого грошового по току в періоді, що розглядається;

Дза — сума дивідендів (процентів), сплачених власникам підприємства (акціонерам) на вкладений капітал (акції, паї і т. п.);

∆РІ — сума приросту реальних інвестицій підприємства (у всіх їх формах) в періоді, що розглядається;

∆ФІд – сума приросту довгострокових фінансових інвестицій підприємства в періоді, що розглядається.

Розрахунок коефіцієнта рекомендується здійснювати за останні три роки.

За результатами аналізу грошових потоків фінансовий менеджер може оцінити:

- обсяг і джерела отримання грошових коштів і напрями їх витрачання;

- здатність підприємства в процесі поточної діяльності створювати стабільне перевищення сум надходження грошових коштів над сумами здійснення платежів;

- ліквідність підприємства;

- достатність власних коштів для здійснення інвестиційної діяльності.

Стадія 3. Оптимізація грошових потоків підприємства в майбутньому періоді включає ряд важливих завдань:

- збалансування грошових потоків,

- синхронізація грошових потоків за часом,

- максимізація чистого грошового потоку.

Збалансування грошових потоків повинне забезпечити необхідну пропорціональність позитивних і негативних грошових потоків.

Негативні наслідки дефіциту грошових коштів проявляються у зниженні рівня ліквідності, платоспроможності, рості кредиторської заборгованості як поставникам, так і бюджету, колективу по заробітній платі, що супроводжується відповідним зниженням рівня продуктивності праці персоналу, ростом тривалості фінансового циклу, а в кінцевому рахунку - у зниженні рентабельності використання власного капіталу й активів підприємства.

Негативні наслідки надлишкового грошового потоку виявляються у втраті реальної вартості тимчасово не використовуваних коштів від інфляції, втраті потенційного доходу від невикористовуваної частини грошових активів у сфері короткострокового їхнього інвестування, що в остаточному підсумку також негативно позначається на рівні рентабельності активів і власного капіталу підприємства.

Методи збалансування дефіцитного грошового потоку спрямовані на забезпечення росту обсягу позитивного і зниження обсягу негативного їхніх видів.

Ріст обсягу позитивного грошового потоку в перспективному періоді може бути досягнуто за рахунок:

- залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення обсягу власного капіталу;

- додаткової емісії акцій;

- залучення довгострокових фінансових кредитів;

- продажу частини (чи всього обсягу) фінансових інструментів інвестування;

- продажу (чи здачі в оренду) не використовуваних видів основних засобів.

Зниження обсягу негативного грошового потоку в перспективному періоді може бути досягнуте за рахунок таких заходів:

- скорочення обсягу і складу реальних інвестиційних програм;

- відмова від фінансового інвестування;

- зниження суми постійних витрат підприємства.

Методи збалансування надлишкового грошового потоку підприємства пов’язані із забезпеченням росту його інвестиційної активності. У системі цих методів можуть бути використані:

- збільшення масштабів розширеного відтворення операційних необоротних активів;

- прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку їхньої реалізації;

- здійснення регіональної диверсифікованості операційної діяльності підприємства;

- активне формування портфеля фінансових інвестицій;

- погашення довгострокових фінансових кредитів.

Синхронізація грошових потоків у часі  повинна забезпечити необхідний рівень платоспроможності підприємства в кожному з інтервалів перспективного періоду при одночасному зниженні рівня страхових резервів грошових активів.

Прискорення залучення коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

- збільшення розміру цінових знижок за продану за готівку продукцію;

- забезпечення одержання часткової чи повної передоплати за зроблену продукцію, що користається високим попитом на ринку;

- скорочення термінів надання товарного (комерційного) кредиту покупцям;

- прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості;

- використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості - обліку векселів, факторингу, форфейтингу;

- відкриття кредитної лінії в банку, що забезпечує оперативне надходження засобів короткострокового кредиту при необхідності термінового поповнення залишку грошових активів;

- прискорення інкасації платіжних документів покупців продукції (часу перебування їх у шляху, у процесі реєстрації, у процесі зарахування грошей на розрахунковий рахунок і т.п.).

Уповільнення виплат коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок таких  заходів:

- використання флоута. Флоут являє собою суму коштів підприємства, зв'язану уже виписаними ним платіжними документами - дорученнями (чеками, акредитивами і т.п.), але ще не інкасовану їхнім одержувачем. Флоут по конкретному платіжному документу можна розглядати як період часу між його випискою по конкретному платежу та фактичній його оплаті. Максимізуючи флоут (період проходження виписаних платіжних документів до їхньої оплати), підприємство може відповідно підвищувати суму середнього залишку своїх грошових активів без додаткового вкладення фінансових засобів. У закордонній практиці фінансового менеджменту флоут є одним з ефективних інструментів управління залишком грошових активів компаній і фірм;

- скорочення розрахунків з контрагентами готівкою. Наявні грошові розрахунки збільшують залишок грошових активів підприємства і скорочують період використання власних грошових активів на термін проходження платіжних документів постачальників;

- збільшення за погодженням з постачальниками термінів надання підприємству товарного (комерційного) кредиту;

- заміни придбання довгострокових активів, що вимагають відновлення, на їхню оренду (лізинг);

- реструктуризації портфеля отриманих фінансових кредитів шляхом переведення короткострокових у довгострокові кредити.

Результати цього напрямку оптимізації грошових потоків у часі оцінюють за допомогою коефіцієнта кореляції, що в процесі оптимізації повинен наближатись до значення  +1.

Ріст чистого грошового потоку забезпечує підвищення темпів економічного розвитку підприємства за принципом самофінансування, знижує залежність цього розвитку від зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів, забезпечує приріст ринкової вартості підприємства.

Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів:

- зниження суми постійних витрат;

- зниження рівня перемінних витрат;

- здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат;

- здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує підвищення рівня прибутковості операційної діяльності;

- використання методу прискореної амортизації використовуваних підприємством основних засобів;

- скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів;

- продажу не використовуваних видів основних засобів і нематеріальних активів;

- посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій

Стадія 4. Планування грошових потоків підприємства

Оскільки більшість показників важко спрогнозувати з достатнім рівнем імовірності, то прогнозування грошового потоку зводять до побудови бюджетів грошових коштів в періоді, що планується, враховуючи лише основні компоненти потоку: обсяг реалізації, частку виручки за готівку, прогноз кредиторської заборгованості тощо. Прогноз здійснюється на певний період в розрізі підперіодів: рік по кварталах, квартал по місяцях тощо.

Найпоширенішими прогнозними фінансовими документами надходження та витрачання грошових коштів на підприємствах виступають:

- касовий бюджет — план надходження і витрачання грошових коштів, що є однією з основних форм поточного фінансового плану управління грошовими потоками, яка розробляється на фінансовий рік з помісячною сегментацією;

- платіжний календар — форма поточного фінансового плану управління грошовими потоками, що розробляється на короткостроковий період з щоденною сегментацією.

Платіжний календар являє собою план грошових надходжень та витрат за певний період із залишком (сальдо) на поточному рахунку підприємства. Його інформаційною основою є різноманітні плани та баланси, що складаються на підприємстві: план реалізації продукції, кошторис витрат на виробництво, кошторис використання фонду оплати праці, кошторис витрат на технічне переозброєння та реконструкцію тощо.

План реалізації продукції (виконання робіт) є основним при визначенні очікуваних надходжень.

Для прогнозу надходжень від продажу (складання бюджету продажу) необхідно враховувати коефіцієнти інкасації готівки та обсяг безнадійної дебіторської заборгованості.

Коефіцієнти інкасації (Кі) відображають процент очікуваних грошових надходжень від продажів у відповідному часовому інтервалі з моменту реалізації:

       (5.18)

де; — j місяць відвантаження; і — місяць надходження готівки за відвантажену продукцію.

Визначити коефіцієнти інкасації можна на підставі аналізу погашення дебіторської заборгованості та здійснення негайної оплати реалізованої покупцям продукції, іншої реалізації.

До кошторису виробничих витрат потрібно включати інформацію про суму та час здійснення витрат, необхідних для виконання плану реалізації продукції. У плануванні витрат, зокрема при визначенні суми витрат на закупку обладнання, матеріалів та напівфабрикатів беруть участь виробничі служби, в першу чергу  служби підготовки виробництва, постачання, комплектації.

Платіжний календар відображає очікувані грошові доходи та витрати у плановому періоді і призначений для планування змін обсягу грошових коштів та майбутніх фінансових потреб. Він є засобом „ранньої діагностики” фінансового стану підприємства. Якщо планується позитивне сальдо, то можна розраховувати на отримання додаткового доходу. Якщо ж на стадії проекту виявлено нестачу фінансових коштів, то в керівника є час для вжиття необхідних заходів.

Узагальнений розрахунок основної форми — плану надходження і витрачання грошових коштів на підприємстві — можна відобразити алгоритмом, поданим на рис. 5.5 .

Рис. 5.5. - Алгоритм розробки плану надходжень і витрачання грошових коштів на підприємстві

(Докладніше про методологію проходження кожного етапу планування грошових потоків підприємства див. [1,с. 97-110; 3, с.515-522]).

Стадія 5. Забезпечення ефективного контролю грошових потоків підприємства.

У процесі моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства контролюють виконання встановлених планових завдань з формування необхідного обсягу грошових коштів і їх витрачання у передбачених напрямах; рівномірність формування грошових потоків у часі , здійснюються інші напрямки контролю.

Питання до теми

1. Структура вхідних грошових потоків на підприємстві та їх характеристика.

2. Зміст, завдання і принципи управління вхідними грошовими потоками та їх характеристика.

3. Фактори, що впливають на абсолютну суму грошового потоку.

4. Шляхи прискорення надходження виручки від реалізації.

5. Структура і вплив вихідних грошових потоків на поточний фінансовий стан і кінцеві результати фінансової діяльності підприємства.

6. Управління вихідними грошовими потоками.

7. Управління грошовим потоком - оплата рахунків суб'єктів господарювання.

8. Управління грошовим потоком - платежі державі.

9. Управління грошовим потоком - виплати працівникам підприємства.

Література:

1. Фінансовий менеджмент. Навч. посібник/ За ред.проф. Г.Г Кірейцева.- Київ: ЦУЛ, 2002, - стор. 68-110

2. Финансовий менеджмент. Уч. пособие/Под ред.проф. Е.С.Стояновой - 5 изд., прер.идоп.- М.: Перспектива, 2004, с.356-361

3. Финансовий менеджмент / И.А. Бланк, - К.: Ника-центр, 2004, с.469-522.

Тема 6. УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ

Методичні вказівки до вивчення теми

Прибуток є показником, що формується на мікрорівні. Узагальнюючи в собі фінансові результати різних видів діяльності, прибуток формує одне з джерел сплати податків і поповнює джерела формування фінансових ресурсів підприємства. Управління прибутком підприємства розподіляється на дві важливі підсистеми:

- управління формуванням прибутку;

- управління розподілом прибутку.

З урахуванням змісту процесу управління прибутком формуються його мета і задачі (табл. 6.1 допоможе зрозуміти цей процес).

Виконання фінансовим менеджером підприємства основних завдань управління формуванням прибутку підприємства спрямоване на врахування таких особливостей:

- потенційна різноманітність структури прибутку підприємства (за видами діяльності);

- специфічність формування та обліку прибутку підприємства в часі;

- вплив на прибуток звітного періоду збиткових результатів окремих видів діяльності поточного і попереднього періодів господарювання.

Таблиця 6.1 - Система основних завдань, спрямованих на реалізацію

головної мети керування прибутком.

Прогнозування прибутку підприємства проводиться лише в рамках його звичайної діяльності в розрізі визначення сум прибутку від операційної діяльності, фінансових операцій та іншої звичайної діяльності.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується в П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”:

- збитки – це перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати;

- прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати;

- чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності ;

- різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Собівартість продукції (товарів, робі і послуг) – це поточні витрати підприємства на її виробництво та реалізацію (у грошовій формі). Склад витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме „Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг)” від 2 лютого 2001 р.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Особливе значення фінансові менеджери підприємства надають плануванню прибутку від основної діяльності, який є найвагомішим результуючим показником ефективності ведення обраного власниками підприємства бізнесу. В сучасних умовах господарювання широке застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою методу „Витрати - Обсяг – Прибуток”, який відповідає на найважливіші запитання, що стоять перед фінансистами підприємства на всіх основних етапах його грошового обігу:

I етап:

1. Скільки готівки необхідно підприємству?

2. Як мобілізувати ці кошти?

3. До якого ступеня можна збільшувати фінансовий ризик, використовуючи ефект фінансового важеля?

II етап:

1. Що важливіше для підприємства: висока рентабельність чи висока ліквідність?

2. Що дешевше: придбання чи оренда нерухомості?

3. Чи слід продавати продукцію нижче її собівартості?

4. Якої продукції виробляти більше: А чи В?

5. Як вплине на продукцію ефект зміни обсягу виробництва чи збуту?

III етап:

1. Яким повинен бути в наявності оптимальний рівень товару, щоб задовольнити клієнтів, але не залучати на це багато оборотних засобів?

2. Яка оптимальна величина короткострокового кредиту, одержаного підприємством, що дозволяє забезпечити і стимулювати продаж товару в розстрочку при одночасному зниженні імовірності виникнення безнадійних боргів і мінімізації коштів, що відволікаються дебіторською заборгованістю?

     IV етап:

1. Яку частину прибутку розподіляти в якості дивідендів?

2. Як знизити суми податків?

Операційний аналіз - невід'ємна частина управлінського обліку. Його дані становлять комерційну таємницю підприємства. Він сприяє пошуку найбільш вигідних комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними втратами, ціною та обсягом продажу. Тому цей аналіз є неможливим без розподілу витрат на постійні й змінні.

Фінансовому менеджеру обов'язково треба пам'ятати про характер руху витрат (сумарних і на одиницю продукції) (табл. 6.2), щоб забезпечити беззбиткову роботу суб’єкта господарювання.

Таблиця 6.2 - Вплив зміни обсягу виробництва (реалізації) продукції на змінні й умовно-постійні витрати

Визначення беззбитковості можна провести графічно.

До складу постійних витрат  входять затрати, сума яких не залежить від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції в рамках певного часового періоду. Як правило, постійні витрати здійснюються і за умови відсутності основної діяльності. Постійні витрати, в свою чергу, поділяються на абсолютно постійні (здійснення орендних платежів) та умовно-постійні (знос малоцінних і швидкозношуваних предметів).

Обсяг змінних витрат перебуває у прямій залежності від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції. За характером такої залежності змінні витрати можуть мати пропорційний, дегресивний або прогресивний характер росту.

Таблиця 6.3. - Вихідні дані  обсягу виробництва і затрат

З метою достовірнішого поділу затрат підприємства на постійні й змінні використовують такі методи: максимального і мінімального значення обсягу виробництва, математично-статистичний, графічний з побудовою кореляційного поля і т. ін.

Розглянемо метод максимального і мінімального значення обсягу виробництва. Його етапи наступні:

1) по підприємству аналізують дані звітного року в розмірі щомісячних обсягів виробництва у натуральному (кількісному) вимірі та здійснених фактичних затрат у вартісному вимірі. Із сукупності даних вибирають два періоди з найбільшим і найменшим обсягом виробництва (наприклад, лютий і серпень);

2) аналітик будує таблицю для знаходження різниці по рівнях обсягу виробництва і затрат (табл. 6.3);

3) визначають розмір змінних витрат на одиницю виробу за Кмін — мінімальний обсяг виробництва у процентах до максимального; Кмакс — максимальний обсяг виробництва, у тис. шт.;

4) визначають суму постійних витрат :

, (6.1)

Постійні витрати = Максимальна сума витрат – Розмір змінних затрат×Кмакс ; (6.2)

5) складають рівняння загального обсягу витрат підприємства, що відображає залежність зміни загальних втрат від обсягу виробництва:

Сума витрат = Постійні витрати + Змінні затрати на одиницю продукції ×Обсяг виробництва продукції.                                                                                     (6.3)

На базі системи аналізу витрат, обсягу реалізації та прибутку фінансовий менеджер підприємства вирішує такі питання:

1. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства (сума чистої виручки від реалізації продукції = сумі загальних витрат на реалізовану продукції).

Виручка від реалізації, при якій забезпечується беззбиткова діяльність підприємства за умови неотримання прибутку, називається порогом (межею) рентабельності. У вартісному вимірі поріг рентабельності визначається таким чином:

ПР = ПВ /Д,                                                              (6.4)

де ПР - поріг рентабельності;

ПВ - постійні витрати підприємства;

Д - результат від реалізації після відшкодування змінних витрат у відносному вираженні.

У натуральному вимірі поріг рентабельності визначається так:

 Кпор  = ПР даного товару / Ціна реалізації = ПВ / (Ц – ЗВ).      (6.5)

Тут Кпор - порогова кількість товару;

Ц - ціна одиниці товару;

 ЗВ- змінні витрати на одиницю товару.

За умови виробництва і реалізації підприємством товарів різного асортименту порогова кількість товарів окремого асортименту визначатиметься як

Кпор = (Сума постійних витрат × Пв) / (Ц1 - З1),                       (6.6)

де Пв -питома вага товару у загальній сумі виручки від реалізації;

З - змінні витрати на одиницю товару

2. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства протягом відносно тривалого періоду.

Тривалий період (протягом якого можливі зміни обсягів не тільки змінних, але й постійних витрат, необхідних для діяльності підприємства, рівня ринкової ціни продукції підприємства та зміни безпосередньо значень порогу рентабельності) може бути представлений як певна послідовність окремих короткочасних періодів.

3. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції для отримання запланованої (цільової) суми валового прибутку (ВП) від основної діяльності.

4. Визначення запасу фінансової міцності підприємства.

Розраховується розмір можливого зниження обсягу реалізації продукції у вартісному вимірі за несприятливої ринкової кон'юнктури, що забезпечує прибуткову діяльність підприємства.

Запас фінансової міцності = Виручка від реалізації - Поріг рентабельності     (6.7)

Якщо розрахувати отриманий обсяг запасу фінансової міцності у процентах до виручки від реалізації, то оптимальним значенням даного показника є 10% і більше.

5. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції для отримання запланованої (цільової) суми маржового прибутку (МП) від основної діяльності.

6. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції для отримання запланованої (цільової) суми чистого прибутку (ЧП) від основної діяльності.

7. Визначення можливих результатів зростання валового прибутку від реалізації продукції за оптимізації співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Збільшення обсягу прибутку підприємства залежить від трьох факторів:

- збільшення обсягу реалізації продукції;

- підвищення ціни на продукцію;

- зниження затрат на виробництво і реалізацію.

Поширеними у фінансовому менеджменті способами максимізації і темпів наростання прибутку є:

1) метод граничного аналізу з оптимізацією затрат, обсягу виробництва продукції і прибутку, в основу якого покладено зіставлення граничної виручки з граничними витратами [7, с. 33—36];

2) метод операційного левериджу.

Метод операційного левериджу побудований на зіставленні виручки від реалізації із загальними витратами, а також змінними та постійними витратами. Його зміст полягає в наступному. Будь-яка зміна виручки від реалізації продукції породжує ще значнішу зміну прибутку. Даний феномен має назву виробничого (операційного) важеля, сила дії якого визначається за формулою

Сила дії виробничого важеля = результат від реалізації після відшкодування змінних витрат / Прибуток = МП / П.                                                                                             (6.8)

Але ступінь такої зміни залежить від співвідношення між постійними та змінними витратами підприємства, що називається коефіцієнтом операційного левериджу:

Коефіцієнт операційного левериджу = Постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції / Змінні витрати на виробництво та реалізацію продукції = Постійні затрати на виробництво та реалізацію продукції / Повна сума затрат на виробництво та реалізацію продукції                                                                                                                             (6.9)

Співвідношення приросту суми валового прибутку та суми обсягу реалізації, що досягається за при певному коефіцієнті операційного левериджу, називають ефектом операційного левериджу:

Ефект операційного левериджу = Темп приросту валового прибутку. % /

Темп приросту обсягу реалізації продукції, %                                                             (6.10)

При застосуванні методу операційного левериджу необхідно враховувати ряд особливостей:

- позитивний вплив операційного левериджу може бути досягнутий лише за умови переходу підприємством порогу рентабельності основної діяльності;

- ніж вище значення коефіцієнта операційного левериджу, тим вищим буде його ефект при збільшенні приросту обсягу реалізації продукції;

- за умови зниження обсягу реалізації продукції значною мірою знижуватиметься валовий прибуток;

- ефект операційного левериджу може повністю виявлятись лише в короткотерміновому періоді.

Використовуючи механізм операційного левериджу, підприємства можуть цілеспрямовано управляти постійними й змінними витратами з метою визначення такої їх комбінації, за якої б утримувався найбільший з усіх можливих прибутків.

Формування прибутку підприємства в часі має специфічний характер. Бухгалтерська звітність підприємства дозволяє визначити суму прибутку за певні проміжки часу станом на певну дату. Реально формування прибутку на підприємстві відбувається постійно, що пов'язано з безперервним процесом фінансової діяльності підприємства. За кожною реалізаційною операцією, пов'язаною з відвантаженням продукції, наданням послуг, виконанням робіт або надходженням коштів від здійснення тих чи інших видів діяльності відбувається процес формування прибутку. Тому з метою оперативного управління формуванням прибутку фінансові менеджери розраховують його обсяг у складі виручки від реалізації тих чи інших грошових надходжень. Даний розрахунок, як правило, проводиться з використанням показників рентабельності чи показника витрат на грошову одиницю.

Вплив на прибуток звітного періоду збиткових результатів діяльності попереднього періоду господарювання підприємства зумовлений сальдовим методом його визначення, що і призводить до часткової втрати отриманого прибутку внаслідок раніше допущених збитків.

Розробка цінової політики та її оптимізація на підприємстві

Завдання максимізації прибутку полягає в тому, щоб визначити стан динамічної рівноваги між попитом і пропозицією, а також встановити рівноважну ціну і відповідний обсяг продаж

Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціни має ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно являє собою головний фактор довгострокової рентабельності.

Визначена ціна безпосередньо формує рівень попиту і, отже, обсяг продаж при еластичному попиті. Надмірно висока або низька ціна може підірвати успіх товару.

Існує декілька методів формування ціни.

- Витратний метод формування ціни

Традиційний спосіб встановлення ціни (Р) полягає в додаванні до повної суми витрат, що відповідають плановому рівню випуску, деякої фіксованої надбавки, що визначається плановим рівнем прибутку (бажаним рівнем рентабельності):

Р = С + d = (Сзмін + Спост ) + d,                                          (6.11)

де Р, С - ціна, витрати на одиницю, що відповідають плановому рівню випуску;

C змін - змінні витрати на одиницю продукції;

С пост - сумарні постійні витрати.

Призначення ціни тільки з позиції рентабельності може створювати ілюзію стабільного одержання прибутку.

Головний недолік ціни, яка визначається виключно з точки зору витрат, - це ігнорування залежності між ціною і обсягом продажу. Немає ніяких гарантій, що ця ціна забезпечить той обсяг продаж, виходячи з якого вона була розрахована.

Небезпечною є ситуація, коли реальний обсяг продаж виявляється нижчим від бажаного рівня: це звичайно підштовхує управлінців до додаткового підвищення ціни для збереження рентабельності.

При еластичному попиті ця поведінка цін призводить до подальшого зменшення обсягу продаж. Постійні витрати при цьому розподіляться на меншу кількість товару і виявиться, що при орієнтації на фіксовану рентабельність необхідно буде знову підвищити ціни.

Таким чином, якщо в ціноутворенні підприємство притримується бажаного рівня випуску, величини втрат і заданого рівня рентабельності, не розуміючи основної тенденції еластичного попиту, то воно може прийняти помилкове рішення. Використовуючи в ціноутворенні поняття беззбитковості, помилкові рішення можна виключити.

- Метод маркетингових оцінок

Аналіз витрат дозволяє бачити наслідки різних нових стратегій, які розглядає підприємство. Спираючись на результати аналізу, легше перейти до аспектів ціноутворення, що мають якісний характер і пов'язані з чуттєвістю попиту і реакцією конкурентів.

Дуже важливе для аналізу попиту поняття цінової еластичності: виражена у відсотках зміна обсягу продаж товару в результаті зміни його ціни на 1 %:

                              (6.12.)

Якщо попит еластичний, то при збільшенні ціни він спадає, зменшується виручка від реалізації, а підприємство може втратити весь прибуток. Цінова еластичність, як правило, від'ємна, тому що підвищення ціни призводить до зниження попиту, і навпаки.

Еластичність вимірює вплив зміни ціни на зміни обсягу продаж, але не показує вплив ціни на інші більш складні й часто комплексні характеристики, важливі для розуміння реакції покупця (наприклад, віддача переваги певній марці). Крім того, на практиці важко досягти оцінок еластичності, достатньо стабільних і надійних для визначення на їх підставі оптимальної ціни.

Використання гнучкої ціни, тобто продажу одного виду товару різним покупцям за різними цінами - один з практичних прикладів управління еластичністю.

Для вибору варіантів зміни ціни керуються такими правилами: 

- при еластичності попиту більше одиниці (попит еластичний) зміна ціни на 1 % дає більше 1 % зміни обсягу збуту. Отже, зниження ціни викликає таке зростання попиту, при якому загальна виручка зростає;

- якщо еластичність попиту дорівнює одиниці, то кожний відсоток зміни ціни приносить 1 % зміни обсягу збуту;

- при еластичності попиту менше одиниці (попит нееластичний) зміна ціни на 1 % дає менше 1 % зміни обсягу збуту. Тому зниження ціни не викликає такого підвищення попиту і не компенсує зменшення виручки.

- Метод граничних втрат

Для максимізації прибутку фінансові менеджери використовують варіантні розрахунки прибутку при різних цінах і обсягах виробництва і визначають оптимальний обсяг виробництва і ціну, що забезпечують найбільший прибуток.

Випуск кожної додаткової одиниці продукції викликає приріст загальної виручки на величину, яка називається в економічній теорії граничною виручкою, а також збільшення валових (сумарних) витрат на величину, що називається граничними втратами. Якщо гранична виручка перевищує граничні витрати, то прибуток збільшується, і, навпаки, якщо гранична виручка менша граничних витрат, прибуток зменшується. При цьому потрібно пам'ятати наступне правило: найбільший прибуток підприємству забезпечують такі обсяг випуску продукції і ціна, при яких граничні витрати дорівнюють або максимально наближаються до граничної виручки

З урахуванням вищесказаного вибирають найкращий результат (табл. 6.3).

Таблиця 6.3 -  Варіанти розрахунку прибутку

Управління розподілом прибутку

Отриманий прибуток підприємство розподіляє за двома напрямами:

- на фінансування певних витрат на рівні держави шляхом сплати в державний та місцеві бюджети податку на прибуток;

- на формування на рівні підприємства фінансових ресурсів грошових фондів, які мають певне призначення і виконують відповідні функції в його діяльності.

Відповідно управління розподілом прибутку підприємства передбачає вирішення таких завдань:

- забезпечити збільшення абсолютної суми прибутку після сплати податку на прибуток;

- забезпечити збільшення абсолютної суми чистого прибутку підприємства;

- визначення оптимального співвідношення у використанні чистого прибутку на споживання і накопичення;

- визначення оптимального розміру прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів.

Ці завдання фінансові менеджери вирішують, враховуючи особливості чинної податкової політики (шляхом оптимального зменшення оподатковуваної суми прибутку, використання діючих податкових пільг, оптимізації податкових платежів у часі, врахування чинних умов оподаткування дивідендних виплат тощо.)

Вибір дивідендної політики

До функцій фінансового менеджера входять розробка й обґрунтування пропозицій з розподілу чистого прибутку і формування грошових фондів підприємства. При цьому найважливішими завданнями є узгодження дивідендної й інвестиційної політики і забезпечення оптимальних пропорцій між реінвестуванням прибутку і використанням її на споживання.

Особливу увагу дивідендній політиці приділяють відкриті акціонерні товариства. Менеджери таких підприємств повинні не тільки піклуватися про раціональний розподіл прибутку на нагромадження і споживання, але і враховувати реакцію фондового ринку на підвищення чи зниження дивідендів. Інформація про дивідендну політику відкритих акціонерних товариств ретельно відслідковується учасниками фінансового ринку, зацікавленими особами. При цьому аналізуються такі основні показники, що характеризує дивідендну політику акціонерного товариства:

Ставка дивіденду на одну акцію =

( Дивідендний фонд / Акціонерний капітал) × 100                  (6.13)

Доход на одну звичайну акцію = Чистий прибуток / Середня кількість звичайних акцій в обороті                                                                                                                              (6.14)

Коефіцієнт „ціна – доход” =

= Ринкова вартість акції (курс) / Доход на одну звичайну акцію         (6.15)

Дивідендний доход = Дивіденд на одну акцію / Ринкова вартість акції                       (6.16)

Коефіцієнт виплати дивідендів = Дивіденд на одну акцію / Доход на одну акцію    (6.17)

Інформація про ці показники публікується у фінансовій пресі, а отже, збої у виплаті дивідендів можуть призвести до зниження ринкової вартості акцій.

Інтереси акціонерів пов'язані з підвищенням їхнього сукупного доходу. Необхідно з'ясувати, яка дивідендна політика дасть найбільший приріст цього доходу. Дослідження привели до появи двох теорій дивідендної політики.

1. Теорія нарахування дивідендів за залишковим принципом

 Відповідно до цієї теорії дивідендний фонд по звичайних акціях формується після фінансування за рахунок прибутку всіх необхідних витрат, тобто погашення кредитів, виплати фіксованих дивідендів по привілейованих акціях, відрахувань у фонд розвитку для здійснення інвестицій, а сума, що залишилася, направляється на виплату дивідендів.

Основними розробниками цієї теорії вважаються Ф. Модільяні і М. Міллер (звідси і скорочена назва - теорія М-М).

Головна теза цієї теорії полягає в тому, що акціонери віддають перевагу стабільності дивідендної політики, а не одержанню надвисоких доходів. Крім того, ці вчені вважали, що сума виплачуваних дивідендів приблизно дорівнює витратам, які необхідно нести для вишукування додаткових джерел фінансування інвестицій. Звідси вони прийшли до висновку, що дивідендна політика на ціну акцій і сукупне багатство акціонерів не впливає і тому не потрібна; пріоритет треба віддавати інвестиційній політиці.

2. Більш розповсюдженою є теорія, що дістала назву „синиця в руці”. Головний її розробник М. Гордон виходив з того, що інвестори хочуть мінімізувати ризик, тому завжди віддають перевагу поточним дивідендам, можливим майбутнім виплатам і приростам акціонерного капіталу. Одержувані регулярно дивіденди зменшують ризик, невизначеність для акціонера, що віддають перевагу менший, але постійний доход на вкладений капітал. Це приводить до підвищення ціни акціонерного капіталу, тому що збільшується попит на акції. І навпаки, якщо дивіденди компанією не виплачуються, те збільшується невизначеність, зростає необхідна інвесторами норма доходу, що приводить до зниження ринкової ціни акцій.

У практичних ситуаціях фінансовим менеджерам необхідно враховувати конкретні обставини і вибирати підхід відповідно до обставин. Доводиться балансувати між виплатою достатніх дивідендів (щоб були задоволені акціонери) і реінвестуванням прибутку (для забезпечення розвитку підприємства). Зваженою вважається дивідендна політика без різких коливань (різке зниження дивідендів в одному році, потім підвищення і т.д. ), при якій щорічно виплачується стабільний доход. По можливості, треба намагатися забезпечити акціонерам доход більший, ніж банківський відсоток. Іноді можна вдаватися до виплати дивідендів акціями, щоб зберегти прибуток в обороті підприємства.

Тема 7. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

Методичні вказівки до вивчення теми

Управління активами включає:

- формування і управління фінансово-експлуатаційними потребами в оборотних коштах;

- управління дебіторською заборгованістю;

- стратегію фінансування поточних активів;

- управління джерелами формування оборотних коштів;

- управління необоротними активами;

- управління фінансуванням необоротних активів;

- управління коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями.

Усе майно підприємства можна розділити на:

1) іммобілізовані активи (1 розділ балансу);

2) мобільні активи (2 розділ балансу), що містять у собі запаси, кошти, дебіторську заборгованість та ін.

Стійкість фінансового положення підприємства значною мірою залежить від доцільності і правильності вкладень фінансових ресурсів у активи. Структура господарських засобів відчутно залежить від виду діяльності підприємства.

Аналіз складу оборотних активів.

З метою поглибленого аналізу оборотних активів доцільно їх згрупувати за категоріями ризику.

Таблиця 7.1 - Класифікація активів за рівнем ризику

Наприклад, є велика імовірність того, що дебіторську заборгованість буде легше реалізувати (перетворити в грошову форму), ніж незавершене виробництво чи витрати майбутніх періодів. При цьому слід враховувати область застосування того чи іншого виду оборотних коштів. Активи, що можуть бути використані тільки з певною метою, мають більший ризик (меншу імовірність реалізації), ніж багатоцільові активи. Ніж більше засобів вкладено в активи, що потрапили в категорію високого ризику, тим нижче ліквідність підприємства (табл. 7.1).

Як розвиток цього аналізу доцільно оцінити тенденцію зміни співвідношень важкореалізованих активів і загальної величини активів, а також важко - і легкореалізованих активів. Тенденція названих співвідношень до росту вказує на зниження ліквідності.

При проведенні такого аналізу слід пам'ятати, що класифікація оборотних коштів на важкореалізовані й легкореалізовані не може бути постійною, а міняється зі зміною конкретних економічних умов. Наприклад, в умовах нестабільності постачання та інфляції підприємства будуть зацікавлені до вкладу коштів у виробничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінностей, ринкові ціни на які стабільно ростуть, що дає підставу зарахувати активи вказаної групи до легкореалізованих.

Існують серйозні негативні наслідки наявності важкореалізованих активів на балансі підприємства. Цей „мертвий капітал” сповільнює оборотність засобів на підприємстві і знижує ефективність його діяльності. Важкореалізовані активи, відображені в складі окремих елементів оборотних коштів, також викривляють справжню картину ліквідності підприємства (див. додатки до теми 3).

Якщо важкореалізовані активи складають значну частину оборотних коштів, то керівництву підприємства і його головному бухгалтеру слід вжити термінових заходів щодо стабілізації фінансового стану підприємства.

Такими заходами повинні стати:

- інвентаризація стану майна з метою виявлення активів „низької” якості (зношеного устаткування, залежаних запасів матеріалів; дебіторської заборгованості, нереальної до стягнення) і уточнення реальної величини майна підприємства;

- удосконалення організації розрахунків з покупцями (в умовах інфляції, як правило, вигідніше продавати продукцію швидше і дешевше, ніж очікувати більш вигідних умов її реалізації);

- скорочення надмірних запасів товарно-матеріальних цінностей і, як наслідок, зменшення відтоку коштів.

Управління рухом коштів

Особливе значення для стабільної діяльності підприємства має швидкість руху коштів. Однією з основних умов фінансового благополуччя підприємства є надходження коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов'язань.

Відсутність мінімально необхідного запасу коштів свідчить про серйозні фінансові труднощі підприємства. Надмірна ж їх величина вказує на те, що підприємство зазнає збитків, пов'язаних, по-перше, з інфляцією і знеціненням грошей і, по-друге, з упущеною можливістю їхнього вигідного розміщення та одержання додаткового доходу. У цьому зв'язку виникає необхідність оцінити раціональність управління коштами на підприємстві. Існують різні способи такого аналізу. Зокрема, своєрідним барометром виникнення фінансових труднощів є тенденція скорочення частки грошових коштів у складі поточних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов'язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення коштів і найбільш термінових зобов'язань (термін яких закінчується в поточному місяці) може дати досить красномовну картину надлишку (недостачі) коштів на підприємстві.

Іншим способом оцінки достатності коштів є визначення коефіцієнта оборотності коштів. З цією метою використовується формула:

Період обороту = (Середні залишки коштів × Тривалість періоду) / Оборот за період (7.1)

Для розрахунку середніх залишків коштів залучаються внутрішні облікові дані.

Для того, щоб розкрити реальний рух коштів на підприємстві, оцінити синхронність надходження і витрати коштів, а також оцінити величину отриманого фінансового результату зі станом коштів на підприємстві, слід виділити і проаналізувати всі напрямки їх надходження та вибуття.

Визначення мінімально необхідної потреби в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності спрямовано на встановлення нижньої межі залишку грошових активів у національній і іноземній валютах (у процесі розрахунків іноземна валюта перераховується за певним курсом у національну).

Мінімально необхідна потреба в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути визначена за наступною формулою:

ДАтіп = ПРда / Ода,                                       ( 7.2)

де ДАтіп - мінімально необхідна потреба в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності в майбутньому періоді; ПРда - передбачуваний обсяг платіжного обороту по поточних господарським операціях у майбутньому періоді (відповідно до плану надходження і витрати коштів підприємства); Ода - оборотність грошових активів (у разах) в аналогічному за терміном звітному періоді (вона може бути скоректована з урахуванням планованих заходів по прискоренню обороту грошових активів).

Приклад відповідно до плану надходження і витрат коштів на майбутній рік обсяг платіжного обороту по поточних господарських операціях передбачений у розмірі 30 тис. грн. Оборотність залишків грошових активів у звітному році склала 24 рази. Визначити мінімальну потребу грошових активів.

Підставляючи ці дані у формулу, одержимо:

ДАтіп = 30 / 24= 1,25 тис. грн.

Розрахунок мінімально необхідної потреби в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути здійснений ще і іншим методом за формулою:

ДАтіп = ДАк + (ПРда – ФРда) / Ода,                            (7.3)

де ДА_К – залишок грошових активів на кінець звітного періоду;

ПРда – планований обсяг платіжного обороту по поточним господарських операціях у майбутньому періоді;

 ФРда – фактичний обсяг платіжного обороту по поточним господарських операціях у звітному періоді;

 Ода – оборотність грошових активів (у разах) у звітному періоді.

Доповнимо дані попереднього прикладу наступними показниками: залишок грошових активів на кінець звітного року склав 1,1 тис. грн., фактичний обсяг платіжного обороту по поточних господарських операціях склав у звітному році 26,2 тис. грн.

Підставляючи ці дані у формулу, одержимо:

ДАтіп = 1,1 + (30 - 26,2 ) / 24= 1,1 + 0,16 = 1,26 тис. грн.

У зарубіжній практиці для визначення оптимальних розмірів грошових коштів на рахунку (касі) набули розповсюдження наступні моделі:

- Модель Баумоля, за якою вважається, що розпочинаючи роботу, підприємство має максимальний доцільний рівень коштів, які протягом деякого періоду витрачає; кошти, що надходять від реалізації товарів і послуг, вкладаються ним у короткострокові цінні папери. Із закінченням запасу грошових коштів (дорівнює 0, або досягається заданий рівень безпеки), підприємство продає частину цінних паперів для поповнення запасу грошових коштів до початкової величини:

С                                                        (7.4)

де С – мінімальна сума грошових коштів на рахунку, F – витрати по конвертації грошей в цінні папери; T – середня сума потреби в грошових коштах протягом періоду (рік, квартал, місяць); r – доходність короткострокових цінних паперів.

Середній грошовий запас коштів складає С/2, а загальна кількість угод по конвертації цінних паперів в грошові кошти ( k ) дорівнює:

k = Т× С                                                   (7.5)

Загальні витрати (ЗВ) такої політики управління складуть:

ЗВ = F ×k + r× ,                                         (7.6)

де (F ×k) – прямі витрати, (r × С/2) – втрачена вигода від зберігання коштів на поточному рахунку, замість того, щоб інвестувати їх у цінні папери.

За Є.С. Стояновою, мінімальний залишок приймається нульовим, ДА опт – оптимальний (максимальний) залишок грошових активів, Рк - середня сума витрат по одній операції, Ода – загальні витрати грошових коштів протягом періоду (рік, квартал, місяць), СПкфи – ставка процента по короткостроковим фінансовим вкладенням (десятковий дріб). Середній залишок грошових активів дорівнює ½ Допт.

ДА опт ;

- Модель Міллера – Орра застосовується для випадків, коли залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково (хаотично), можливо і з значними коливаннями. Коли залишок досягне верхньої межі, підприємство починає купувати цінні папери, а коли залишок досягне нижньої межі – підприємство продає свої цінні папери з метою утримати запас грошових коштів на деякому нормальному рівні.

S= ,                                               (7.7)

де V – варіація щоденного надходження грошових коштів, що розраховуються за статистичним даними; S – розмах варіації залишку грошових коштів на поточному рахунку; F - витрати по конвертації грошових коштів у цінні папери; r – щоденна доходність короткострокових цінних паперів:

Зв = Зн + S,                                           (7.8)

де Зв – верхня межа грошових коштів на поточному рахунку; Зн – нижня межа грошових коштів на поточному рахунку:

Тп = Зн + S / 3.                                        (7.9)

Тут Тп – величина залишків грошових коштів, до якої потрібно повернутись у випадку, коли фактичний залишок коштів на поточному рахунку виходить за межі інтервалу (Зн, Зв)

Управління дебіторською заборгованістю

Значна питома вага дебіторської заборгованості в складі поточних активів визначає їхнє особливе місце в оцінці оборотності оборотних коштів. У найбільш загальному вигляді зміни обсягу дебіторської заборгованості за рік можуть бути охарактеризовані даними балансу. Для цілей внутрішнього аналізу слід залучити дані аналітичного обліку: ордерів чи відомостей обліку, що їх заміняють, розрахунків з покупцями і замовниками, з постачальниками по авансах, виданих підзвітними особами, з іншими дебіторами. Для узагальнення результатів аналізу складають зведену таблицю, в якій дебіторська заборгованість класифікується за термінами утворення.

Аналіз короткострокової заборгованості проводиться на підставі даних аналітичного обліку розрахунків з постачальниками, отриманих кредитів банку, розрахунків з іншими кредиторами (журналів-ордерів № 4, 6, 8, 10, відомостей і ін.). У ході аналізу робиться вибірка зобов'язань, терміни погашення яких настають у звітному періоді, а також відстрочених і прострочених зобов'язань.

Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості використовують наступні показники:

Оборотність дебіторської заборгованості = Виручка від реалізації / Середня дебіторська заборгованість                                                                                               (7.10)

Середня дебіторська заборгованість = (Дебіторська заборгованість на початок періоду + Дебіторська заборгованість на кінець періоду) / 2                                              (7.11)

Період погашення дебіторської заборгованості = 360 / Оборотність дебіторської заборгованості                                                                                                                  (7.12)

Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів = (дебіторська заборгованість / поточні активи) × 100.                                                            (7.13)

Слід мати на увазі, що ніж більше період прострочення заборгованості, тим вище ризик її непогашення.

Існують деякі загальні рекомендації, які дозволяють управляти дебіторською заборгованістю:

- контроль стану розрахунків з покупцями по відстрочених (простроченим) заборгованостях;

- по можливості, орієнтування на більше число покупців з метою зменшення ризику несплати одним чи декількома великими покупцями;

- спостереження за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості: значне перевищення дебіторської заборгованості створює погрозу фінансової стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових (як правило, дорогих) джерел фінансування;

- використання способу надання знижок при достроковій оплаті.

Управління виробничими  запасами

Оцінка запасів проводиться по кожному виду (виробничі запаси, готова продукція, товари і т.д.).

Оборот виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей і їхнього поповнення. Ніж швидше оборот капіталу, поміщеного в запаси, тим менше потрібно капіталу для даного обсягу господарських операцій.

Терміни обороту виробничих запасів підприємств однієї і тієї ж галузі, як правило, характеризують, наскільки успішно використовується ними капітал.

Акумулювання запасів пов'язане із значним додатковим відтоком коштів, що робить необхідною оцінку можливості і доцільності скорочення терміну збереження матеріальних цінностей. Падіння купівельної спроможності грошей змушує підприємства вкладати тимчасово вільні засоби в запаси матеріалів. Крім того, накопичення запасів часто є змушеною мірою зниження ризику непостачання сировини і матеріалів, необхідних для виробничого процесу.

Разом з тим політика нагромадження запасів товарно-матеріальних цінностей приводить до додаткового відтоку коштів унаслідок:

- збільшення витрат, що виникають у зв'язку з володінням запасами (оренда складських приміщень і їхнє утримання, витрати по переміщенню запасів, страхування майна та ін.);

- збільшення витрат, пов'язаних з ризиком втрат через старіння і псування, а також розкрадання і безконтрольне використання товарно-матеріальних цінностей;

- збільшення сум податків, що сплачуються. В умовах інфляції фактична собівартість витрачених виробничих запасів (суми їхнього списання на собівартість) істотно нижче їх поточної ринкової вартості. У результаті величина прибутку виявляється "роздутою", але саме з неї буде розрахований належний до сплати податок. Аналогічна картина і з податком на додаткову вартість.

- відволікання засобів з обороту порушують фінансову стабільність діяльності, змушуючи керівництво підприємства в терміновому порядку вишукувати необхідні для поточної діяльності кошти (як правило, дорогі).

Ці та інші негативні наслідки політики нагромадження запасів нерідко цілком перекривають позитивний ефект від економії за рахунок більш ранніх закупівель.

Значний відтік коштів, пов'язаний з витратами на формування і збереження запасів, робить необхідним пошук шляхів їхнього скорочення. Завдання полягає в тому, щоб знайти „золоту середину” між надмірно великими запасами, здатними викликати фінансові утруднення (недостача коштів), і надмірно малими запасами, небезпечними для стабільності виробництва. Таке завдання не може бути вирішена в умовах стихійного формування запасів, необхідна налагоджена система контролю й аналізу стану запасів.

У теорії і практиці управління запасами виділяють такі основні ознаки незадовільної системи контролю ресурсів:

- тенденція до постійного росту тривалості збереження запасів;

- безупинний ріст запасів, помітно випереджаючий динаміку збільшення обсягу реалізованої продукції;

- часті простої устаткування через відсутність матеріалів;

- недостача складських приміщень;

- періодична відмова від термінових замовлень через недолік (відсутності) запасів товарно-матеріальних цінностей;

- великі суми списань через наявність застарілих (залежаних), що повільно обертаються запасів;

- значні обсяги списань запасів унаслідок їхнього псування і розкрадань.

Контролю та аналізу стану запасів сприяє виконання обліково-аналітичної роботи:

1. Оцінка раціональності структури запасів, що дозволяє виявити ресурси, обсяг яких явно надлишковий, і ресурси, придбання яких потрібно прискорити. Це дозволить уникнути зайвих вкладень капіталу в матеріали, потреба в яких скорочується чи не може бути визначена. Не менш важливо при оцінці раціональності структури запасів установити обсяг і склад зіпсованих і неходових матеріалів. У такий спосіб забезпечується підтримка виробничих запасів у найбільш ліквідному стані і скорочення засобів, іммобілізованих у запаси.

2. Визначення термінів і обсягів закупівель матеріальних цінностей. Незважаючи на неоднозначність прийнятих рішень для кожного конкретного підприємства, загальним є підхід до визначення обсягу закупівель, що дозволяє враховувати:

- середній обсяг споживання матеріалів протягом виробничо-комерційного циклу (звичайно визначається на підставі результатів аналізу споживання матеріальних ресурсів у минулих періодах і обсягу виробництва в умовах передбачуваного збуту);

- додаткову кількість (страховий запас) ресурсів для відшкодування непередбачених витрат матеріалів (наприклад, у випадку термінового замовлення) чи збільшення періоду, необхідного для формування необхідних запасів.

3. Вибіркове регулювання запасів матеріальних цінностей, яке припускає, що потрібно акцентувати увагу на дорогих чи якісних матеріалах, що мають високу споживчу привабливість.

4. Розрахунок показників оборотності основних груп запасів і їхнє порівняння з аналогічними показниками минулих періодів, щоб установити відповідність наявності запасів поточним потребам підприємства. Для цього розраховують оборотність матеріалів, що значаться на різних субрахунках ("Сировина і матеріали", "Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, конструкції і деталі", "Паливо", "Тара і тарних матеріалів", "Запасні частини" та ін.), а потім загальну оборотність матеріалів шляхом визначення середньої зваженої величини.

Оскільки виробничі запаси враховують за вартістю їхнього придбання, то для розрахунку коефіцієнта оборотності запасів використовується не виторг від реалізації, а собівартість реалізованої продукції. Для оцінки швидкості обороту запасів застосовують формулу:

               Оборотність запасів = Собівартість реалізованої продукції

                                        Середня величина запасів                                (7.14)

Середня величина запасів =                                         (7.15)

Зп - залишки запасів на початок року,

Зк -залишки запасів на кінець року.

Термін  зберігання запасів визначають за формулою

.                     (7.16)

У теорії управління запасами доведено, що при деяких обмеженнях та передумовах можна розрахувати розмір оптимальної партії замовлень (Есопотіс Оrdег Qиапtіtу - ЕОQ).

                                                  (7.17)

де ЕОQ - обсяг партії, од.;

F - вартість виконання одного замовлення (витрати на розміщення замовлення, по отриманню та перевірці товарів);

D - величина витрат запасів за той же період, од.;

H - втрати по утриманню ТМЦ на одиницю запасів за деякий період, в тому числі витрати по зберіганню, транспортуванню, страхуванню разом з рівнем прибутку на інвестований в запаси капітал.

У значній мірі період перебування засобів в обороті визначається внутрішніми умовами діяльності підприємства, його стратегією управління активами (чи її відсутністю).

На  величину коефіцієнта оборотності поточних активів безпосередній вплив має прийнята на підприємстві методика їхньої оцінки.

У загальному випадку оборотність засобів, вкладених у майно, може оцінюватися за наступними основними показниками: швидкість обороту (кількість оборотів, що роблять за аналізований період капітал чи підприємства його складові) і період обороту - середній термін, за який повертаються в господарство вкладені у виробничо-комерційні операції кошти.

Управління активами включає ефективне їх використання, яке характеризується рядом показників.

Швидкість обороту активів підприємства прийнято розраховувати за допомогою формули

.           (7.18)

Середня величина активів (С_А) за даними балансу визначається за формулою

С_А ,                                         (7.19)

де Ап, Ак - величина активів на початок і на кінець періоду.

Тривалість одного обороту в днях (То)визначається за формулою

.                                         (7.20)

Ніж менше тривалість одного обороту, тим більше оборотів зроблять оборотні кошти. При прискоренні оборотності оборотних коштів знижується потреба в них, створюється резерв для збільшення випуску продукції.

Найголовнішим синтетичним показником використання оборотних коштів є коефіцієнт рентабельності активів (майна) -  ROA:

ROA = .                 (7.21)

Цей коефіцієнт показує, яку прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

В аналітичних цілях прораховують як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

Питання до теми

1. Визначте найбільш оптимальну модель фінансування оборотних активів підприємства:

1) агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротних активів;

2) консервативна модель фінансування поточних активів передбачає, що варійована частина поточних активів покривається довгостроковими пасивами;

3) компромісна модель фінансування поточних активів передбачає, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротних активів, постійної частини поточних активів і приблизно половини варійованої частини поточних активів;

4) ідеальна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

2. Обґрунтуйте необхідність використання двох методів визначення оптимальної потреби в обігових коштах підприємства.

3. Обґрунтуйте точку зору щодо оптимального співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості підприємства.

4. Показники, що характеризують стан дебіторської заборгованості підприємства.

5. Як можна розрахувати постійну потребу підприємства в оборотних коштах?

6. Як політика фінансування оборотних коштів впливає на рівень ліквідності?

8. Які витрати обумовлені збільшенням оборотних коштів у виробничих запасах?

9. Способи керування дебіторською заборгованістю.

10. Завдання і способи управління залишками коштів на поточному рахунку.

11. Сутність і класифікація, склад і структура активів підприємства.

12. Порядок визначення потреби в оборотних активах підприємства.

13. Управління виробничими запасами підприємства.

14. Управління фінансуванням оборотних активів підприємства.

Література

1. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91.

2. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91.

3. Бланк И. А. Основи финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, 1999. - С. 259-413.

4. Бланк И. А. Финансовый менеджмент. - К.: Ника-Центр, 2004. - С. 153-248.

5. Джеймс Ван Хорн. Основы управлення финансами. - М.: Финансы и статистика, 1996. -С. 222-312.

6. Стоянова Е. С. Финансовый менеджмент. - М.: Перспектива, 2004. - С. 264-356.

7. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. . Поддєрьогіна А. М.- К., КНЕУ, 1999.-С. 143-172.

8. Фінансовий менеджмент: Навч.посібник/ За ред. проф. Кірейцева Г.Г.. –К.: ЦУЛ, 2002, с.178-205

Мы поможем в написании ваших работ!