Зміна співвідношення сил в результаті війни
На пропозицію Людовика XVI 20 квітня 1792 року Франція оголосила війну королю Угорщини й Богемії, тобто австрійському імператору. Жірондисти проголосили війну народів проти королів, хрестовий похід за свободу. Через кілька тижнів Прусія вступила у війну на боці Австрії. Французька армія, повністю дезорганізована внаслідок еміграції частини офіцерів-дворян, не мала змоги опиратися могутнім пруським військам. Кордони держави опинилися під загрозою. На думку патріотів це було наслідком змови аристократії, королівського двору й священиків-відмовників з метою зупинити революцію. Законодавчі збори проголосували за три закони, які дозволяли депортацію священиків-відмовників, розпуск особистої гвардії короля й організацію табору національної федеративної гвардії для захисту Парижа. Людовик XVI наклав вето на декрети про відмовників і про федеративну гвардію. Ця ситуація спровокувала новий вибух революційного обурення, і 20 червня натовп заповнив Тюїльрі. Проте король тримався добре. Він згодився на приниження й одягнув фрігійський ковпак перед санкюлотами, але не поступився. Законодавчі збори відмінили королівське вето й 11 липня 1792 року проголосили лозунг «батьківщина в небезпеці», закликаючи добровольців на оборону столиці.
Повалення монархії
25 липня пруська армія повідомила уряд, що у разі нових загроз життю короля Париж буде знищено. Коли про цей документ, відомий під назвою Брунсвікського маніфесту, стало відомо паризьким революціонерам, вони увірвалися до Асамблеї з вимогою повалення Людовика XVI. Асамблея відмовилася. В результаті в ніч з 9-го на 10 серпня виникла нова повстанська адміністрація на чолі з Петьйоном і Дантоном. На світанку повсталі зібралися перед Тюїльрі і вдерлися до палацу. Охорона із швейцарської гвардії полягла на місці, загинуло також чимало нападників. Король із родиною звернулися за допомогою до Законодавчих зборів, але ті відвернулися від них і призупинили повноваження короля. Таким чином була порушена вереснева конституція 1791-го року, яка вимагала для зміни форми правління скликання народного зібрання через всенародні вибори.
|
|
|
Увечері 10 серпня Законодавчі збори, оголосили про утворення тимчасової виконавчої ради із шести членів, серед яких були Дантон у якості міністра юстиції та Ґаспар Монж у якості морського міністра.
Ворожі війська нестримно насувалися на Париж, змушуючи одну за іншою здаватися французькі фортеці. 2 вересня 1792 року Дантон проголосив: «Відвага, ще більше відваги, завжди відвага, й Батьківщину буде врятовано». Народ звинувачував у всьому внутрішніх ворогів. Між 2-им і 6-им вересня 1792 року розпочалася вереснева різанина — вбивства священиків-відмовників, запідозрених у контрреволюційній діяльності, й правопорушників у в'язницях Парижа. Убивства тривали багато днів поспіль, а влада й адміністрація не відважувалися втрутитися. Депутати не виступали з осудом ще багато місяців. На думку багатьох, ці вересневі вбивства були поворотним кроком революції.
|
|
|
Баланс сил перед всенародним зібранням
Вибори до всенародного зібрання (Конвенту) проходили водночас із вересневими вбивствами. Із 7 мільйонів виборців за оцінками 90% не голосували. Вибір делегатів таким чином став справою дуже рішучої меншості. Як і в 1789, вибори проходили за дворівневою системою, щоб обмежити доступ широких народних мас. Майже всі обранці представляли буржуазію. Третина були правниками. Незважаючи на таку соціальну однорідність, утворилися два табори. Брісотени або жирондисти не довіряли парижанам. Їхня підтримка надходила з провінції, з кіл багатих негоціантів та мануфактурників. Вони були дуже віддані ідеям особистої та економічної свободи, проголошеним у 1789-му, й не готові були до надзвичайни заходів, щоб урятувати молоду республіку, незважаючи на відданість їй. Їх очолювали Бріссо, Верньйо, Петьйон, і Ролан.
|
|
|
Монтаньяри (назва пояснюється тим, що вони займали найвищі лавки) більше переймалися народними злиднями. Вони були готові вступити в союз з народом, із санкюлотами Парижа, і на будь-які заходи для порятунку революції. Серед їхніх лідерів Робесп'єр, Дантон, Марат і Сен-Жуст. В центрі сиділа меншість, які прозвали болотом, і яка підтримувала то одну, то іншу партію.
20 вересня у битві при Вальмі французька армія несподівано здобула перемогу над прусаками. Пруська й австрійська армії вийши із Франції, оскільки були більше стурбовані подіями у Польщі. 6 листопада 1792 року генерал Дюмур'є отримав перемогу у битві при Жамапі. Французькі війська захопили частину Нідерладнів, яка належала Австрії. На сході армія генерала Кюстіна захопила лівий берег Рейну. Захоплена також Савоя. Усюди французи розповсюджують революційні ідеї, але водночас стверджують, що Рейн є природнім кордоном Франції зі сходу й з півночі.
Останнім актом Законодавчих зборів стало проголошення світського суспільства. 20 вересня 1792 року вони постановили, що реєстрація народжень і смертей буде проводитися комунальними службами. Наступного для вперше зібралося засідання Зібрання. Тимчасово воно взяло на себе як законодавчі так і виконавчі функції. Зібрання вирішило відмінити монархію. Це рішення Національне зібрання проголосило 21 вересня 1792 року. Для революціонерів настала нова ера.
|
|
|
Перша республіка
В Зібранні на перших порах тон задавали жирондисти. Вони захопили посади у виконавчій раді й намагалися уникнути процесу над королем, боячись розпочати контрреволюцію й спровокували зростання невдоволення європейських монархів. Але після відкриття в Тюїльрі «залізної шафи» 20 листопада 1792 року, суд став неминучим. Документи, знайдені в таємній шафі могли беззаперечно довести королівську зраду. Процес розпочався 10 грудня. Після дебатів короля визнали винним більшістю у 693 голоси проти 28. Його присудили до страти більшістю в 366 голосів проти 334. Жірондисти запропонували звернутися до народу, але цю пропозицію було відхилено. Короля стратили на гільйотині 21 січня 1793 року на площі Революції.
Реакція на страту в Франції була змішана. Європейські монархи прореагували створенням у лютому 1793 року Першої коаліції. 24 лютого 1793 року жірондисти про призов 300 тисяч рекрутів. Рекрути повинні були вибиратись за жеребом, що нагадувало дії старого режиму. Ця мобілізація призвела до сільських повстань в Альзасі, Бретані й Центральному масиві, але заворушення швидко придушили силою. Проте Зібрання проголосувало за закон, який дозволив запустити маховик терору - будь-який заколотник, захоплений із зброєю в руках, повинен був бути страченим без суду впродовж двадцяти чотирьох годин.
На початку березня 1793 року почалося повстання у Вандеї. Набір рекрутів призвів до об'єднання сил розчарованих у революції селян, священиків-відмовників і аристократії. Хоча департамент існував лише з 1789 року, а повстання поширилося далеко за його межі, у Зібранні говорили про «вандейську війну», закликаючи монтанярів та санкюлотів роздушити жірондистський мозіль і застосувати рішічі заходи, з якими жірондисти зволікали. Жірондисти були змушені погодитися з утворенням Комітету громадського порятунку й Революційного трибуналу. 31 травня й 2 червня 1793 року паризькі санкюлоти усунули жірондистів від влади. Монтаняри об'єднали свої зусилля із найбільш екстремістськими угрупуваннями парижан і захопили владу в свої руки. В провінції йшов зворотній процес. У Марселі й Ліоні прибічники жірондистів усунули від влади монтанярів.
]Республіка в небезпеці
Коли монтаняри прийшли до влади, республіці загрожувала страшна небезпека. Вандейське повстання швидко перетворилося в роялістське, як тільки ним почала управляти аристократія. Повстання охопило увесь захід Франції. Були захоплені міста Сомюр і Анжер, хоча Нант ще опирався. Роялістські повстання здійнялися також в Лозері й у долині Рони. Жірондисти, яким вдалося втекти від паризьких репресій, закликали в департаментах до антипаризького повстання. В Нормандії їх підтримала адміністрація департаментів. 13 липня федералістка Шарлота Корде вбила Марата.
Французький кордон перейшли іспанці з південного-заходу, п'ємонтці з південного сходу, прусаки, австрійці та англійці з півночі й сходу. Під тиском санкюлотів, і намагаючись дати відсіч цим небезпекам, монтаняри вдалися до радикальних заходів.
У червні 1793 року Зібрання проголосувало за дуже демократичну й дуже децентралізовану конституцію. Конституцію затвердив референдум. Конституція першого року зробила спробу встановлення справжнього народовладдя із частими виборами та загальним виборчим правом, імперативним мандатом і можливістю участі громадян у законодавчому процесі. Але ця конституція так і не стала чинною. 10 серпня 1793 року Збірання проголосило декретом, що початок дії Конституції відкладається до настання миру. Сен-Жуст пояснював, що в тих умовах, в яких опинилася республіка, конституція не може бути встановлена - вона сама себе знищила б. Вона стала б гарантією замахів на свободу, оскільки в ній бракувало волі придушити такі замахи.
Зібрання встановило новий верховний орган влади - комітет громадського порятунку. Він був утворений в квітні 1793 року. До розпуску першого такого комітету 10 серпня головну роль в ньому відігравав Дантон. Великий комітет другого року налічував 12 членів, яких щомісяця перевибирало Зібрання. Він мав право на законодавчу ініціативу, виконавчу владу й призначення посадовців. Навколо нього згуртувалася влада в найкритичніший період. В ньому домінував Робесп'єр. Кожен із членів спеціалізувався в окремій галузі, наприклад, Карро відповідав за військо.
Члени Комітету загальної безпеки теж вибиралися із депутатів Зібрання. Комітету була підпорядкована поліція. В його функції входило складати списки підозрюваних. Між ним та між Комітетом громадського порятунку існувало тертя щодо області повноважень. Комітет посилав своїх членів у департаменти та в армію для нагляду за виконанням рішень. Ці «уповноважені» мали широкі права щодо переслідування контрреволюціонерів.
Зібрання повинно було підтримувати добрі стосунки з найрадикальнішими паризькими санкюлотами, яких очолювали журналіст Жак-Рене Ебер, засновник газети «Батечко Дюшен», та Жак Ру, керівник групи «Розлючених». 4-5 вересня 1793 року вони вдерлися на засідання Зібрання і добилися дозволу на мобілізацію революційної армії для придушення контрреволюції, а також виплати зарплатні санкюлотам, які засідали в Зібранні. Внаслідок іхній дій на порядок денний стало питання про Терор.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 242; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!