Гарантійні зобов’язання додержання прав споживачів
Тема 2.3. Захист прав споживачів
План
1. Поняття та види прав споживачів та їх захист.
2. Гарантійні зобов’язання додержання прав споживачів.
3. Відповідальність про порушення законодавства про захист прав споживачів.
4. Майнова відповідальність за шкоду заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості.
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. При цьому згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України такий захист поширюється на всіх суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що в підґрунтя цього питання покладено приватні (автономні) інтереси суб’єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути з боку як контрагентів за договору, так і вповноважених державних органів та їх посадових осіб.
Потреба захисту суб’єктивного права, інтересу виникає передусім у зв’язку з протиправною поведінкою. Однак захист може відбутись і в разі загрози порушення права в майбутньому, що не завжди може розглядатися протиправною поведінкою. Загроза може виникнути через дії самого носія права, наприклад, у зв’язку з утратою відповідного документа.
Захист допускається й у разі порушення інтересу непротиправною поведінкою. Особа може звернутися до суду з заявою про захист і в разі колізії між її інтересами та інтересами інших учасників правовідносин, причому навіть і тоді, коли поведінка кожного з них є правозгідною.
|
|
|
Варто наголосити, що держава встановлює, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх суб’єктів господарювання. При цьому захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.
Державні гарантії прав та інтересів суб’єктів господарювання, на думку М. Тітова, можна поділити на загальні та майнові[2].
Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб’єктам господарювання незалежно від вибраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності та форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних і інших ресурсів. Разом з тим забезпечення матеріально-технічними ресурсами, розподіленими централізовано державою, здійснюється за умови виконання підприємством робіт і поставок для державних потреб.
Майнові гарантії прав підприємств та інших суб’єктів господарювання полягають у тому, що держава за допомогою прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур, які контролюють його виконання, гарантує недоторканність їх майна та забезпечує захист права власності (ст. 13 Конституції України).
|
|
|
Також слід зауважити, що гарантії держави спрямовані на захист прав і інтересів суб’єктів господарювання не тільки від неправомірних дій юридичних чи фізичних осіб, а й від таких дій самої держави. Саме тому право на захист є складною матеріально-процесуальною категорією. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, у часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі.
Право на захист — це передбачена законодавством можливість управомоченої особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки[3].
Найбільш важливою формою захисту є право на звернення за судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник правовідносин, будь-яка заінтересована особа. Його зміст становить не тільки право подання до суду позову чи заяви (скарги), а й можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову.
Права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів згідно з ч. 2 ст. 20 ГК захищаються способом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
|
|
|
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов’язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Винятково важливими є засоби щодо забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації підприємців і відшкодування моральної шкоди. Слід зазначити, що порушення цих прав нерідко тягне за собою збитки й у майновій сфері.
споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;
|
|
|
Стаття 4. Права та обов'язки споживачів
1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
1) захист своїх прав державою;
2) належну якість продукції та обслуговування;
3) безпеку продукції;
4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
{Пункт 5 частини першої статті 4 в редакції Закону № 3390-VI від 19.05.2011}
6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
{Пункт 6 частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від 16.10.2012}
7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.
3. Споживачі зобов'язані:
1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
2) в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.
Стаття 5. Захист прав споживачів
1. Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
2. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.
3. Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Гарантійні зобов’язання додержання прав споживачів
Стаття 7. Гарантійні зобов'язання
1. Виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором.
Гарантійний строк на комплектуючі вироби повинен бути не менший, ніж гарантійний строк на основний виріб, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором.
2. Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції.
Гарантійні зобов'язання у будь-якому випадку включають також будь-які зобов'язання виробника (виконавця) або продавця, передбачені рекламою.
3. Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком.
Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.
Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.
На сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
4. У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення - від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки (підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення договору купівлі-продажу.
5. Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві.
6. При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті.
Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.
7. При обміні товару його гарантійний строк обчислюється заново від дня обміну.
8. Гарантійне зобов'язання припиняється на загальних підставах, передбачених Цивільним кодексом України.
9. Гарантійне зобов'язання не припиняється у разі неможливості виконання такого зобов'язання з причини відсутності необхідних для його виконання матеріалів, комплектуючих або запасних частин.
Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 51; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!