Перепичка В. А. Татарское направление внешнеполитической деятельности гетмана Б. Хмельницкого в историографии
В. А. Перепічка
Татарський напрям зовнішньополітичної діяльності гетьмана
Б. Хмельницького в історіографії
У статті здійснена спроба проаналізувати еволюцію поглядів на міжнародну діяльність гетьмана Б. Хмельницького в татарському напрямі у висвітленні радянської, діаспорної та сучасної української і російської історіографії.
Ключові слова: історіографія, зовнішня політика, Кримське ханство, Б. Хмельницький
Відносини Богдана Хмельницького з Кримським ханством викликали інтерес багатьох дослідників, питання широко висвітлено в історіографії, адже з самого початку національно – визвольної війни Богдан Хмельницький розгорнув жваву дипломатичну діяльність в цьому напрямі. Важливим є співставлення концепцій різних історіографічних напрямів, в яких виявилися різні підходи до проблеми. Радянські історики висвітлювали питання з точки зору єдиного україно-російського зовнішньополітичного курсу; історики діаспори намагалися розглянути цю проблему через призму державотворчих процесів; сучасні дослідники, розвиваючи це питання з’ясували трансформацію відносин з Кримським ханством від початку співпраці до повного розриву.
Історія Визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького викликає значний інтерес в першу чергу представників української діаспори. Протягом досить тривалого часу їх праці були недоступні, як правило, радянським історикам, що негативно впливало загалом на розвиток вітчизняної історичної науки. Сьогодні ми маємо змогу вивчати історіографічну спадщину, яка надходить із «спецсховищ» та із-за кордону. Бурхливі та насичені події суспільно-політичного життя першої чверті ХХ ст. обумовили утвердження в українській історіографії державницьких поглядів на історичне минуле України. У новому наративі вітчизняної історії народоцентризм попереднього напряму в історіографії поступився місцем державницьким поглядам. Пошуки державницьких начал української історії спонукають В. Липинського, М. Кордубу, О.Терлецького, Д. Дорошенка, Д. Олянчина, І. Крип’якевича, В. Гарасимчука та інших дослідників вивчати та аналізувати стосунки гетьмана з іноземними правителями.
|
|
|
Першочерговим постало питання мотивації співпраці гетьмана і кримського хана.
Діаспорні вчені аналізували причини звернення Б. Хмельницького до Кримського Ханства. О. Субтельний в праці «Козацька Україна і турецько-ісламський світ» звернув увагу на традицію відносин з татарами, починаючи з часів гетьманства М. Дорошенко [1], тобто план союзу з татарами не був новиною для козаків. Автор акцентував увагу у книзі «Україна: Історія» на тому, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти. Тому Б.Хмельницький для вирішення цієї проблеми звертається до кримських татар з пропозицією щодо союзу [2].
|
|
|
Інший діаспорний вчений В.Петрів погоджується з думкою, що поєднання козацької піхоти з татарською кіннотою було головним переможним чинником у битвах. Автор додає, що Б.Хмельницький блискуче використав суперечності, що існували між Польщею, з одного боку, і Туреччиною та Кримським ханством, з іншого, гетьман забезпечив свій тил від можливого нападу татар і одночасно позбавив поляків їх переваги у кінноті [3].
М. Мельник, котрий вважає, що "Богдан Хмельницький переоцінив могутність Польщі, тому великим питанням остається справа, чи у визвольній боротьбі козацької України проти Польщі він мусів брати до помочі татарської орди». Але в той же час, аналізуючи необхідність допомоги з боку татар, автор рештою визнає, що українському гетьманові "бракувало кінноти, яку давали татарські орди" [4].
Погляд О.Оглоблина на проблему схожий з поглядом М. Мельника, вчений категорично зробив висновок, що військова допомога татар взаглаі виявилася «шкідливою для України» [5]. Фатальним для козацтва називає союз з Кримом і П.Феденко [6].
|
|
|
О.Пріцак, аналізуючи питання укладання угоди, першопричиною вважає лист турецького султана до Іслам Гірея, в якому він вимагав, щоб татари подали йому допомогу в боротьбі за о. Мальту. Але похід татар на Середземне море не обіцяв здобичі, яка їм була гарантована на землях Речі Посполитої. Історик звертає увагу на обережну позицію Криму, адже кримський хан зволікав з підписанням угоди і лише після того, як позиції Б.Хмельницького зміцнилися, Іслам-Гірей вирішив взяти участь у війні проти Польщі [7].
В. Дубровський взагалі заперечує факт укладання Б. Хмельницьким союзницького договору з кримським ханом, автор наголошує на тому, що блискучим перемогам під Жовтими Водами і Корсунем Б.Хмельницький зобов’язаний саме татарам, а думку про укладання союзу з ханом вважає патріотичним домислом» [8]. Тобто В.Дубровський перебільшує роль татар і заперечує той факт, що гетьман відіграв провідну роль в спільних операціях проти польсько-шляхетського війська.
Таким чином, діаспорні вчені по-різному оцінюють значення українсько-татарської угоди 1648 року. Вони зазначають, що звернення гетьмана до хана було викликано геополітичним становищем України та відсутністю власної кінноти. Існують дві діаметрально різні точки зору щодо значення укладення цього союзу: одні вчені вважають, що угода була покликана відіграти досить важливу роль в успішному розвитку воєнних подій в Україні, а другі вказують на негативній ролі татар в битвах.
|
|
|
Радянські вчені, розглядаючи питання встановлення відносин України з Кримським ханством висвітлювали його в спектрі зовнішньої політики Москви. В цьому контексті прикладом є монографія Ф. Шевченко «Политические и экономические связи Украины с Россией в сер.ХVІІ ст.». Автор вважав що Іслам Гірей прагнув звільнитися за допомогою Б. Хмельницького васальної залежності від турецького султана і розширити свої володіння за рахунок українських земель. Історик зазначав, що союз гетьмана з ханом був важким через постійні набіги та грабування татар, він наголошував на тому, що це був єдиний вихід з ситуації [9].
Провідний радянський історик В. Голобуцький з’ясовуючи причини зацікавленості хана в Б. Хмельницькому, акцентував увагу на внутрішній нестабільності Кримського ханства. Він погоджувався з вже існуючого думкою в історіографії про невдоволенням хана тим, що Польща не виплатила данини, а також його бажанням пограбувати польські землі в зв’язку з голодом в Криму. Але автор більш широко розглянув спектр проблем щодо зовнішнього чинника та внутрішньої ситуації на півострові. Він наголошував на тому, що Іслам-Гірей зайняв престол після впертої і кривавої боротьби і не встиг укріпитися при владі, адже опозиція лише вичікувала вдалий момент для реваншу[10].
А. Новосельський підтримуючи таку точку зору В. Голобуцького, констатував, що становище Іслам-Гірея було хитким, Кримське ханство було мало централізоване [11]. Історик додав, що хан був сюзереном численних васалів, причому окремі з них, по суті, не залежали від нього. Тому, погоджуючись допомогти козакам, Іслам-Гірей, безперечно, розраховував скористатися цим для зміцнення свого власного становища. Успіх у війні, і згода з козаками могли дати Іслам-Гірею надію на послаблення залежності Криму від Оттоманської Порти, яка вже помітно старіла, що співпадало з висновками Ф. Шевченко.
Отже радянські вчені цікавилися питанням мотивації співпраці Б. Хмельницького і Іслама Гірея, але висвітлюючи цей аспект, вчені виходили з зовнішньої та внутрішньої ситуації Кримського ханства, не враховуючи інтереси гетьмана.
Сучасний український історик В. Степанков, прослідковуючи історію українсько – кримських відносин ще від Хотинської кампанії 1621 року, зазначає, що вибір гетьмана впав на кримського хана через те, що Москва ще не відновила сили після війни з Польщею [12]. Він також вказує на умови договору березня 1648 р., який передбачав надання взаємної воєнної допомоги проти ворогів, заборону татарам грабувати українські землі й брати ясир та згоду Війська Запорозького направити вояків на допомогу султану до Кандії у його війні з Венецією.
На традицію козацько-татарських відносин починаючи з 20-х років XVII століття звертаються сучасні вітчизняні вчені, зокрема М.Кравець та В.Панащенко, котрі акцентують увагу на характеристиці угоди 1624-1625 років, а також на відновленні зв’язків козаків з татарами у 1628-1629 роках. На думку вчених саме ці угоди і поклали основу для заключення договорів під час Національно-визвольної війни.
Найбільш повно причини укладання україно-татарського союзу розглянуті В. Сергійчуком. Історик, розглянувши традицію дипломатичних відносин вважає, що найважливішим кроком на початку Національно-визкольної війни було укладення саме цього союзу, оскільки «тільки сама присутність кримської кінноти гнітюче впливала б на моральний дух польської шляхти і піднесено - на повстанські маси» [13]. Вчений єдиний звертає увагу на те, що Іслам-Гірей пообіцяв продовжити розмову після того, як запорожці умовлять донських козаків припинити напади на кримські улуси. Окрім цього Іслам-Гірея до цього союзу підштовхували його ж мурзи, котрі не бачили іншого виходу поліпшити життєві умови татарського населення, як поживитися у війні проти Польщі та згода Хмельницького залишити сина в заклад також давала хану надію хоч на якусь здобич [14].
Російський історик Б. Флоря зазначає, що з самого початку відносини між козаками і татарами набули складного і неоднозначного характеру: з одного боку, між ними тривали конфлікти і зіткнення, з іншого – ця ворожість змінювалася моментами співробітництва. Це дає змогу краще зрозуміти ті історичні умови, в яких на початку 1648 р. було укладено військовий союз Війська Запорозького з Кримом. Укладення такого союзу було підготовлено розвитком відносин між запорожцями і татарами в 2-й чверті ХVІІ ст. [15].
На конфлікти та мінливість україно-татарських відносин звертає увагу Л. Заборовський [16]. Але зовнішню політику Б. Хмельницького з 1658 року він розглядає через її вплив на Московію. Так кожен дипломатичний крок гетьмана аналізується через реакцію Москви, підкреслюється її опасіння щодо подальшого козацько-татарського зближення, але оскільки, на думку автора, головною причиною «освободительной войны» був релігійний фактор, то з часом Московське царство стало більш надійним союзником для гетьмана ніж ненадійне Кримське ханство [17]. Щодо мотивації союзу, то вчений вказує на необхідність залучення Б. Хмельницьким кримчаків в спільну боротьбу проти Польщі.
Таким чином, розглядаючи причини встановлення дипломатичних відносин, прослідковується одностайність поглядів в історіографії, вчені виходять з взаємовигідності союзу для обох сторін, що полягало з одної сторони в отримані військової допомоги татар для Б. Хмельницького і зміцненні становища хана та отримання ним матеріальної вигоди з іншої. Але якщо діаспорні та сучасні дослідники звертають увагу на традицію україно-татарських відносин, то радянські та сучасні російські акцентують лише на зацікавлені хана та його ненадійності, пропонуючи як альтернативу дружню допомогу Москви.
Ще один аспект в україно-татарських відносинах – це їх загострення та значення в рамках Національно – визвольної війни..
В радянській історіографії відносини Богдана Хмельницького з Кримським Ханством після 1654 року широко не висвітлені, оскільки національно-визвольна війна догматично закінчується Переяславською Радою, і оскільки Україна возз’єдналася з Росією, то самостійної зовнішньої політики гетьманом ніби то не велося.
В. Дубровський вважає, що Б. Хмельницький був «на послугах кримського хана» [18], але після перших перемог гетьман перестав бути васалом хана, а обернувся на «віроломного» союзника, з яким доводилося вести спільні військові дії проти Речі Посполитої за наказами турецького султана. Саме в цьому дослідник вбачає причини зрад з боку татар під час Зборівського походу (1649), в битвах під Берестечком (1651) та під Жванцем (1653).
Значний інтерес викликає поведінка татар на полі Берестецької битви. Переважна більшість дослідників вбачає у зраді татар, які оголили лівий фланг, основну причину поразки українського війська. Але є й інші міркування. Наприклад, Д.Дорошенко називає серед причин поразки не зраду татар, а перевагу польської артилерії, участь 20 тисяч німецької піхоти, добре вишколеної у 30-літній війні, високі бойові якості польської кінноти. Головна ж причина, на думку історика, полягає в перевазі плану бою, розробленого німецькими генералами. Татари «не витримали згубного гарматного вогню, сконцентрованого проти їх позицій» [19].
О.Пріцак подивився на проблему з іншої сторони, він вказує, що хоч текст договору Б.Хмельницького з Іслам-Гіреєм III не зберігся, та з донесення московських воєвод відомо, що татари зобов’язувалися не брати в полон українське православне населення. О.Пріцак припускає, що ця умова була важкою для виконання й спричинила непорозуміння між союзниками [20].
Серед сучасних вітчизняних істориків існує два протилежних погляди щодо поведінки татар під Берестечком. Так, В.Степанков притримується думки про небажання Криму воювати з Польщею, а «демонстративна поспішна втеча» з поля битви швидше імітувала паніку і мала, очевидно, послужити хану своєрідним виправданням перед гетьманом [21]. Не викликає сумніву факт полону Б.Хмельницького татарами у І.Свєшнікова [22].
В.Степанков акцентує увагу на тому, що кримський уряд був проти створення незалежної Української держави, оскільки це поклало б край найбільшому джерелу наживи – пограбуванню українських земель і торгівлі живим товаром. Для татар оптимальною виглядала ситуація рівноваги сил у боротьбі України з Польщею. Такий підхід дав можливість В. Степанкову пояснити поведінку татар у вирішальні моменти битв (Зборів, Берестечко, Жванець), коли доля польської армії висіла на волоску. Зрада татар, як підкреслюють дослідники, підштовхнула Б. Хмельницького до пошуку іншого союзника і врешті-решт привела до українсько-московського договору 1654 р.
Натомість І.Стороженко зовсім інакше оцінює поведінку татар. Він називає кілька причин зради та втечі татар на прикладі Берестейської битви: свято «курбан-байрам», розгром загону татарської кінноти, загибель найвидатніших людей (калга-султан, нуреддін-султан, Тугай-бей та інші), неможливість тактичного маневрування бойових порядків із-за малих розмірів поля бою. До того ж, на думку І.Стороженка, сам Хмельницький припустився прорахунків, не організувавши артилерійського та піхотного прикриття лівого флангу, де знаходилася татарська кіннота. У зв’язку з цим артилерійська атака польської армії на лівий фланг призвела до значних втрат у війську Іслам-Гірея. Внаслідок цього морально-психологічна напруга, що мала місце на релігійному грунті, переросла у кризу, яка завершилася розривом стосунків [23].
І. Стороженко намагається спростувати вже поширену в українській історіографії думку про припинення бою через зраду кримського хана. Він, зокрема, вважає, що саме Богдан Хмельницький припинив Зборівську битву, примусивши до цього Іслам-Гірея [24]. Звичайно, ця думка І. Стороженка вимагає всебічного і ретельного вивчення, але, як би там не було, мусимо погодитися, що від позиції кримського хана залежав підсумок битви.
В. Горобець вказує причиною розриву відносин укладання кримським ханом угоди з Річчю Посполитою та спільний польсько-кримський зимній похід 1654 – 1655 рр. на Брацлавщину [25].
В центрі наукових досліджень російської історіографії знаходяться питання відносин вже не на початку, а в середині XVII ст. – тобто після Переяславського договору. Г. Санін в монографії «Отношения России и Украины с Крымским Ханством и в середине ХVІІ века» та низці статей історик провадить думку про існування в цей період єдиної зовнішньополітичної лінії Росії та України, що було обумовлене спільністю мети. Центральною задачею їхньої зовнішньої політики після Переяславської ради стає боротьба за закріплення возз'єднання [26]. Російський дослідник відмічає, що у порівнянні з 1640-ми роками російсько-кримські відносини стають дедалі складнішими: завдання попередження набігів стає вже не найголовнішим. Одним з перших завдань на думку Г. Саніна було досягнення визнання ханом возз'єднання України з Росією, ідея Б.Хмельницького використати існуючі між ним і ханом відносини військового союзу знайшла повну підтримку у Москві, втім спроба включити Крим до антипольського блоку не вдалася. Варто зазначити, що на думку російського історика це були не самостійні козацько – кримські стосунки, а відносини з Кримом Росії і України [27].
Але з даною точкою зору не можна погодитися, оскільки в 1655р. між Україною та Кримським ханством був підписаний взаємовигідний мирний договір, за яким татари зобов’язувалися не допомагати Польщі у війні з Україною й не виступати проти Росії, а козаки обіцяли не воювати з татарами. Цей договір завершував багатомісячні зусилля Криму піти на дальше зближення з Україною й заручитися підтримкою у протистоянні з Польщею та Росією [28].
Заборовський Л. погоджується з думкою про загострення відносин з Кримським ханством після Переяславської ради, він доводить, що зі сторони Росії були застосовані спроби нейтралізувати ханство і заключити з ним антипольський союз [29]. Акцентується увага на цілком природній реакції Кримського ханства на україно-московське зближення, маючи на увазі кримсько-польський союз. Але знов ж таки розглядається це питання в спектрі його впливу на Росію: «Решения Переяславской рады 1654 г. означали резкое изменение соотношения сил в регионе в пользу России, а успехи казацких и русских армий к началу 1655 г.поставили Речь Посполитую в критическое положение».
Отже розглядаючи причини розриву україно – татарських відносин, діаспорні вчені вказують незадоволення ханом забороною набігів на українські землі, сучасні українські історики звертають увагу на те, що загострення відносин з татарами спонукало гетьмана до пошуку нового союзника, а російські дослідники розглядають питання в спектрі зовнішньої політики Москви.
Таким чином в історіографії при аналізі стосунків гетьмана Б. Хмельницького з Кримським ханством розглядаються наступні питання: мотивація укладання союзу, в розгляді якого є певна одностайність поглядів, що полягає у взаємовигідності такого союзу для обох сторін; питання характеру відносин після Переяславської Ради та причин розриву стосунків. Увагу радянських вчених привертав характер відносин після Переяславського договору, історики підходили до питання з необ’єктивної позиції розгляду дипломатичних стосунків в контексті єдиного україно-московського зовнішньополітичного курсу. Діаспорні вчені полемізували з радянськими, розглядаючи нові аспекти проблеми з державотворчих позицій. Сучасні українські дослідники характеризують україно-татарські стосунки як союзи під час спільних військових дій, що сприяли перемогам над польською армією та зміцненню позицій держави і акцентують увагу на тому, що коли позиція кримського хана змінилася у польську сторону, - це призвело до розриву відносин, а російські історики продовжують традиційний підхід радянських дослідників.
Список використаних джерел:
1. Субтельний О. Україна: Історія / О. Субтельний. К.: Либідь, 1993. - 720 с.
2. Так само. – с. 127
3. Дубровський В. Богдан Хмельницький і Туреччина / В. Дубровський // Український історик. – 1975.– №3-4. – С.22-27
4. Сергійчук В. Український Крим [Електронний ресурс] / В. Сегрійчук. – С. 6. – Доступний з: http://litrus.net/book/read/2473?p=4
5. Оглоблин О. Українська історіографія. 1917-1956 / О. Оглоблин –К.: Київський Національний університет імені Тараса Шевченка; Центр українознавства Історичний факультет, 2003. - 252 с.
6. Феденко П. Тріюмф і катастрофа / П. Феденко // Український Історик. – 1980. – №1-4. – С.134-152.
7. Пріцак О. Союз Хмельницького з Туреччиною / О. Пріцак // Записки Наукового Товариства ім. Шевченко. – 1948. – Т. 156. – С. 145
8. Дубровський В. Богдан Хмельницький і Туреччина / В. Дубровський // Український історик. – 1975.– №3-4. – С.26
9. Шевченко Ф. Історичне значення віковічної дружби українського і російського народів//Наук. зап. Ін-ту Історії України. – К.: Вид-во АН УРСР, 1950. – Т. 3. – С. 78-95
10. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. / В. Голобуцкий. – К.: Политиздат, 1962.– 360 с.
11. Новосельский А. Борьба Московского государства с татарами в XVII веке [Электронный ресурс] / А. Новосельский. –М.: Издательство Академии Наук СССР, 1948.– 450 с.– Доступный с: http://razym.ru/naukaobraz/istoriya/84775-novoselskij-aa-borba-moskovskogo
-gosudarstva-s.html
12. Степанков В. Між Москвою та Стамбулом: чи існувала проблема вибору протекції 1648-1654 рр. [Електроний ресурс] / В. Степанков // Україна в Центрально-Східній Європі. – № 4, 2004. – С.223-236.– Доступний з: http://www.history.org.ua/JournALL/uacenter/4/11.pdf
13. Сергійчук В. Український Крим: Українська більшість Криму [Електронний ресурс] / В. Сегрійчук. – Доступний з: http://ukrlife.org/main/prosvita/uakrim3.htm
14. Так само
15. Флоря Б. Богдан Хмельницький і турецька протекція / Б. Флоря // Київська старовина. – 2001. - №3.- С. 87 – 107
16. Заборовский Л. Порта, Крымское ханство и государства Центральной и Восточной Европы в 1648—1654 гг. / Л. Заборовский // Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго- Восточной Европы в XVII. – М.:Изд-во. Ч. І., 1998. – С. 190 - 225
17. Бравцев Д. Національно визвольна війна українського народу середини ХVII ст.: сучасна російська історіографія [Електронний ресурс] / Д. Бравцев // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. – 2005.– Вип. ХІХ.– С. 348 - 354. – Доступний з: http://www.nbuv.gov.ua/
portal/soc_gum/Npifznu/2005_19/19/bravtsev.pdf
18. Дубровський В. Зазначена праця
19. Дорошенко Д. Нарис Історії України. Том ІІ (від половини XVII ст.) / Д. Дорошенко. Репринт 1966 р.- К., 1992
20. Пріцак О. Союз Хмельницького з Туреччиною / О. Пріцак // Записки Наукового Товариства ім. Шевченко. – 1948. – Т. 156. – С. 160
21. Степанков В. Вказана праця
22. Свєшніков І. Битва під Берестечком / І. Свєшніков. - Львів, 1992. - С.109-113
23. Стороженко І. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII століття / І. стороженко. - Дніпропетровськ, 1996. - Кн. 1.– 317 с.
24. Так само. – С. 228 – 231
25. Горобець В. Зовнішня політика Гетьманату другої половини 50-х рр. XVII ст.: впливи суспільно-політичного протистояння в Україні та трансформацій регіональних геополітичних процесі [Електронний ресурс] / В. Горобець // УІЖ. – К.: "Дієз-продукт", 2005. – №2. – С.16-47.– Доступний з: http://www.history.org.ua/JournALL/journal/2005/2/2.pdf
26. Санин Г. Отношения России и Украины с Крымским Ханством и в середине ХVІІ века [Электронный ресурс] / Г. Санин. – Доступный с: http://www.twirpx.com/file/238591/
27. Бравцев Д. Національно визвольна війна українського народу середини ХVII ст.: сучасна російська історіографія [Електронний ресурс] / Д. Бравцев // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. – 2005.– Вип. ХІХ.– С. 348 - 354. – Доступний з: http://www.nbuv.gov.ua/
portal/soc_gum/Npifznu/2005_19/19/bravtsev.pdf
28. Так само
29. Заборовский Л. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине ХVІІ в. [Электронный ресурс] / Л. Заборовский. – Доступный с: http://oldbooks.ru/index.php?productID=144812444
Перепичка В. А. Татарское направление внешнеполитической деятельности гетмана Б. Хмельницкого в историографии
В статье предпринята попытка проанализировать эволюцию взглядов на международную деятельность гетмана Б. Хмельницкого в татарском направлении в освещении советской, диаспорной и современной украинской и российской историографии.
Ключевые слова: историография, внешняя политика, Крымское ханство, Б.Хмельницкий
Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!