Функції органів виконавчої влади

Монарх і президент – особливості статусу

Президент – виборна посадова особа. На відміну від монарху президентська невідповідальність має межі (процедура імпічменту). Влада має похідний характер. Конституція наділяє президента представницькими, арбітражними функціями, повноваженнями у виконавчій сфері, національній безпеці. Статус та роль президента залежать від форми правління й особливостей режиму. В парламентських республіках акти президента в дійсності відходять від уряду та потребують контрасигнатури. В президентських республіках глава держави наділений більш широкими повноваженнями. Він володіє розпорядчою владою, керує збройними силами і цивільною адміністрацією. У змішаних республіках особисті якості президента та партійна приналежність можуть зумовити тяжіння до тієї чи іншої форм республіки.

16)Вибо р и(поняття, суть, джерела, принципи). Об єктив. виб. прав.-сист. прав. норм. які рег сусп.. відносини звя’зані з виборами органів держави та місц. самовряд. Субєктивне виб прав(акт. і пас).- це гарантов державою конкрет особі можливість прийм участь у виборах держ. органів та ог. місц самовряд. Джерело виб. прав. --Конституція, закони про вибори, виборчі кодекси, регламенти палат парламенту, акти глави держави з цих пит, постан викон органів і судов ріш, акти орг місц самовряд, звичаями. Принципи- основоположні ідеї, які концентрують у собі соціально-політичні умови виборів і виступають як загальнообов'язкові безперечні нормативні вимоги. Принципи: загального, рівного і прямого виборчого права, таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

18. Мажоритарна та пропорційна виборчі системи Мажорит сист.- потрібно більшість голосів виборців відповідного округу чи країни вцілому. Види мажор. Сис: 1)Абсолютної більш-ті:( 50% +1 голос.), 2)Відносної: ( більше голосів ніж інші кандидати), 3)Кваліфікованої: ( кваліфікована більшість прописана в законі), 4) голосу, що не передається: ( за певного кандидата а не за партію вцілому), 5)Кумулятивного вотуму: (голосів є стільки, скільки потрібно обрати кандидатів), 6)Панашаж: (за кандидатів з різних партій, або внести свої кандидатури)Пропорційна - передбачає розподіл місць залежно від отриманих голосів. Види: 1)З жорсткими списками (за партію вцілому) 2)З преференціями (не лише за партію, а й помітка навпроти певного кандидата) 3)Напівжорсткі списки ( кандидати, які отримали достатнє число преференцій, отримують мандати; переможець – перший в списку) 4)Єдиний голос що передається ( позначається одна преференція і декілька інших; якщо в першого кандидата є надлишок голосів, то він передається наступному кандидату)

19-20)Референдум як інститут демократії в зарубіжних країнах . Референдум – спосіб прийняття офіційних рішень шляхом голосування виборців із питань, визначених конституцією чи законодавством. Існують загальнодержавний, регіональний і місцевий референдуми. Рішення референдуму має силу закону, а іноді навіть більшу. Розрізняють: конституційний (проект конст чи конст попр.) і законодавчий (проект закону), обов'язковий референдум чи факультативний, з міжнародно-правових питань, з поточної політики, скасувальний референдум. За юридичними наслідками: зобов’язальні і консультативні. Ініціатива проведення факультативного референдуму може належати виборцям (Італія), окремих суб'єктів федерації (Швейцарія) чи органам центральної влади (Франція). Предмет референдуму, — це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного обговорення. Зазвичай виносять питання, що мають істотне значення для визначення політики держави, ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства; такі, що мають істотне значення для вдосконалення системи управління; усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру. Не виносяться: про оподаткування, підвищення заробітної плати, бюджет, амністію, кадрові питання, про суспільний порядок, здоров’я і безпека населення.

21.Соціальна роль референдуму.переваги - 1.поліпшують якість демократії.2.засіб легітимації влади.3.можливість народу виразитисвою безпосереднім шляхом голосування.5.засіб здійснення народного суверенітету.недоліки - засіб маніпулювання масовою свідомістю. має бути доступною для кожного вибрця. виборці залишаються відстороненими від висловлення щодо окремих положень.

22.Класифікація референдумів.За предметом: конституційні, законодавчі, з міжнородно-правових питань, з поточної політики, скасувальний референдум; Обов’язковий,факультативний;за юридичними наслідками: забов"язальні, консультативні за місцем проведення: загальнонаціональні, регіональні,місцеві.

23.Інститут глави дердави в механізмі влади в зарубіжних країнахГлава держави - офіційна особа(орган), яка займає формально вище місце у структурі дкржавних інститутів і здійсн. верховне представництво.місце глави держави не завжди простежується досить чітко.він має бути -символом державності народу(японія), владним арбітром(франція), одноосібним правителем(оман), складовою парламенту( великобрит.). У президенських республіках-виконавча влада.Глава держави загалом виконуєзагальнопредставницькі та арбітражні функції і не розглядається як складова однієї з гілок влади.Фунуції залежать від усталеної форми правління:наділений урядовою владою-здійснює керівництво держ.політикою,парламентарна форма - не приймає участь в управлінні,у змішаній - має вплив на політичний процес. Існує 2 тенденції - фактичне обмеження функцій голови держави(влада-уряду) та інший - розширеня компетенцій.Монархічна форма (великобр.,нідерланди),квазімонархічна(канада,австралія),республіка.

24 , Порядок заміщення поста глави державиВ республіці ж президента обирають на визначений конституцією строк. Порядок обрання залежить від прийнятої форми правління. У президентських і змішаних республіках главу держави обирають на загальних виборах. У парламентських республіках президент обирається вищою представницькою установою. Президент обирається шляхом прямих чи опосередкованих виборів. У випадку дострокового відкриття вакансії президента за двопалатним парламентом у президентських республіках посаду заміщує віце-президент. У республіканських чи змішаних проводяться дострокові вибори. Конституції висувають певні вимоги до кандидатів: громадянство, повний обсяг прав, певний вік. Може вимагатися заборони суміщення посад, не належність до політичних партій. Конституціями регламентується строк повноважень, порядок переобрання, припинення повноважень.

28) Поняття законодавчої влади. Парламент і парламентаризм у зарубіжних країнах. Термін « законодавча влада пов'язаний із теорією поділу. У відповідності з концепцією поділу влади особливе місце серед гілок державної влади належить законодавчій. Виконавча й судова влада хоча і мають власну сферу діяльності, але діють від імені й у виконання закону.Законодавча влада – виключне право і здатність встановлювати найбільш загальні правила поведінки, видавати нормативні акти, які мають вищу юридичну силу. Звичайно закони видаються з найбільш важливих питань суспільного й державного життя. Закони мають незаперечну силу. Акти глави держави, уряду, інших державних органів і посадових осіб, суду, діяльність різного виду об’єднань, громадян і негромадян мають відповідати конституції та законам. Закон може бути скасований лише іншим законом, лише органами конституційного контролю можуть визнати закон неконституційним. Закони можуть бути прийняті шляхом референдуму чи уповноваженим на те конституцією особами держави. Безпосередньо законодавча влада здійснюється загальнодержавним представницьким органом – парламентом, який в унітарних державах формується на загальнонаціональному рівні, у федераціях – також і на рівні їх суб’єктів. поняття законодавчої влади звичайно асоціюється із представницькими установами. Парламент - це загальнодержавний представницький орган, головна функція якого в системі поділу влади полягає у здійсненні законодавчої влади. Діяльність парламентів визначає зміст і характер парламентаризму. «парламентаризм» означає визнання провідної ролі парламенту в системі організації державної влади та її здійснення, наявність чіткої системи поділу державної влади, а також парламентерський спосіб формування уряду та функціонування механізмів відповідальності виконавчої влади в особі її найвищому органу перед парламентом. Парламентаризм у якості обов’язкової умови передбачає організацію механізму тісно і конструктивної взаємодії парламенту й уряду, відсутність такого механізму засвідчує нежиттєздатність парламентаризму і веде до його заміни більш централізованими формами правління.

26)Повноваження глави держави. Глава держави – це посадова особа чи орган, який займає верховне місце в системі органів держави, є найвищим представником країни на її території та поза її межами, символ єдності нації і держави. 1) представницькі повноваження (всередині і за межами країни):- право підпису міжнародних договорів;- право безпосереднього звернення до глав іноземних держав та урядів;- призначення дипломатичних представників;
- здійснення акредитації представників у зарубіжнихкраїнах;- виступ з офіційними зверненнями до парламенту та посланнями до нації;(в США щорічні послання Президента)- в деяких країнах до повноважень Президента віднесено оголошення війни і підписання мирних договорів.2) повноваження пов’язані із управлінням справами держави:
в законодавчій сфері:- право скликання сесій парламенту, в тому числі надзвичайних сесій;- право дострокового розпуску парламенту;- законодавча ініціатива (в США Президент такого права немає);- право вето на законопроекти;- опублікування законів;
- право звернення в органи конституційного контролю щодо конституційності того чи іншого акту; в сфері виконавчої влади:
- призначення глави уряду і прийняття його відставки;- участь у Формуванні уряду;
- вирішення стратегічних питань військового управління, як військовим головнокомандуючим збройних сил;
- введення особливих режимів управління (у федеративних державах);
- видання власних нормативних актів (у країнах з парламентською формою правління вони часто потребують контрасигнатури).в судовій сфері:- призначення на судові і вищі судові посади;- сприяння у виконанні рішень судів;- та інші.
3) Повноваження з конкретизації правового статусу особи:- вирішення питань громадянства;- надання політичного притулку;- здійснення права помилування та пом’якшення покарання;- здійснення нагород;- присвоєння почесних, спеціальних і вищих військових звань.
4) Надзвичайні повноваження:
- проголошення надзвичайного стану, в зв’язку із чим глава держави вправі приймати акти, які мають силу закону.
Що стосується повноважень глав держав конкретних країн, то вони відрізняються, залежно від форми правління в тій чи іншій державі. В президентських республіках формує склад уряду, який є йому підзвітний (США, Аргентина, Мексика, Венесуела). Система влади побудована на принципі чіткого розподілу компетенції гілок влади, тому президент не може розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку уряд, сформований преидентом.
У президенсько-парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія).У парламентській республіці роль президента зводиться до представницьких, церемоніальних функцій, президент лише формально затверджує політичні рішення, прийняті урядом чи парламентом. В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади. В дуалістичні монархії повноваження монарха також досить широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди А в конституційній монархії монарх наділений найменшими повноваженнями. Склад уряду визначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії. Королівською прерогативою є так звані «сплячі повноваження» - розпуск парламенту, відставка прем’єр-міністра, введення військовÞ

31. Партійні фракції (групи) створ. Після скликання Парламенту. Призначення – організація (координація, консолідація) дій депутатів-членів партій із метою реалізації політичної волі певної частини суспільства. *створює місток між окремими депутатами і всім парламентом*між партією і її представниками в різних гілках влади* між партійними організ. та парламентськими комітетамиХарактеризуються фракції нормативною регламентацією свого статусу (у Конституціях – закріплення порядку формування та прав фракцій)Формуються виключно на політичній основі, заборона утвор. на основі будь-яких інших інтересів.Фракції забезпечують необхідні умови для існування інституту політичної відповідальності. Тобто: франкція відповідає за результати своєї діяльності, за виконанням виборчої платформи відповідної пол. партії. Фракції підбирають кандидатури в керівні органи парламенту, його палати, формують списки голів і членів постійних і тимчасових комісій. Формування на основі пропорційного представництва від парламентських фракцій.Вплив на роботу представницького органу:*вироблення повістки дня пленарних засідань*спрямування дебатів*голосування*контроль за виконавчою владою

27. Історія парламентаризму.Органи народного представництва існували ще в стародавніх державах таких як Стародавній Рим. Це народні збори, рада старійшин, Сенат (Стародавній Рим), Римський форум, коміції, віче, курултай і т. п. У Середні століття поширилася станово-представницька система: роль, схожу з роллю парламенту, грали органів, що складалися з представників різних станів (Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Земський собор у Росії і т. д.).
Батьківщиною сучасного парламентаризму вважається Англія. Прообраз парламенту був утворений в Англії в XIII столітті, коли король Іоанн Безземельний був змушений підписати «Велику хартію вольностей». Згідно з цим документом, король не мав права вводити нові податки без згоди королівської ради.Великобританія - перша країна, де парламент прийняв на себе всю повноту влади.
Історично парламент виконував роль амортизатора між владою (монархом) і суспільством, був формою представлення суспільства у владі. Часто парламент відіграє вирішальну роль під час соціальних катаклізмів: Англійська революція XVII століття, Розпуск парламенту і пр. Поступово з другорядного органу, покликаного згладжувати конфлікти між владою і народом, парламент перетворився в більшості країн у вищий державний орган.
Найстародавнішими парламентами в світі вважаються парламенти Острова Мен (Тінвальд) і Ісландії, (Альтинг), створені в X столітті. Тінвальд, створений в 979 році, впродовж своєї історії діяв безперервно, альтинг же, що виник близько 930 року, офіційно не працював у 1801-1845 роках (хоча неофіційні збори були).

29.Структура парламенту,палати парламенту. Переваги та недоліки бікамералізму. Парламент - загальнонаціональне представницьке установа демократичного суспільства. Відповідно до теорії поділу влади парламент як носій верховної законодавчої влади займає привілейоване становище в системі вищих органів державної влади. Структура парламенту:1) монокамерні (однопалатні) парламенти;2) бікамерні (двопалатні) .переваги ств.двопалатного парламентупереваг бікамералізму відносять:- оптимізація діяльності палат завдяки скороченню кількості членів палати та створенню умов для конструктивного обговорення питань і прийняття рішень;- більша публічність і прозорість процедур обговорення і прийняття рішень, оскільки процес ухвалення будь-яких рішень відбувається в кілька етапів, а отже, стає більш доступним для публіки і преси;- створення умов для прийняття політично виважених рішень, більш скрупульозного і досконалого опрацювання проектів законодавчих актів;
- палати контролюють одна одну, що дозволяє уникнути зловживань з боку однієї палати і підвищити якість роботи самого парламенту;- збалансування політично протилежних сил у парламенті, що, в свою чергу, дозволяє краще узгоджувати політичні інтереси суспільства, запобігає свавіллю та зловживанням;- кожен регіон (територіальна частина, громада) буде представлений у парламенті, що дасть змогу найкращим чином забезпечити його розвиток і врахувати всі можливі інтереси та особливості при ухваленні законів і будь-яких важливих рішень.
До недоліків двопалатності зараховують:
- ускладнення процедури обговорення і прийняття проектів законодавчих актів;- створення штучних перешкод на шляху оптимального прийняття рішень, що призводить до послаблення представницької влади загалом та до посилення авторитарності правління;- уможливлення політичного розмежування всередині парламенту, штучного протистояння між палатами і виникнення суперечностей між гілками влади;- збільшення витрат на утримання парламенту.

30. Формування палат парламенту: Нижня палата (депутати, народні представники) – практично повсюдно форм. на основі прямих виборів, фіксується норма представництва (визначається середня к-сть виборців, від якої в палату обирається один депутат). Верхня палата – шляхом опосередкованих чи двохступеневих виборів. Можуть входити призначувані президентом особи, ті, хто прославив батьківщину, екс-президен – по життєво (Франція, США). Члени верхньої палати обираються у різних країнах порізно: 1- вибори населенням(США), 2 – призначенням,3-успадкування, 4-змішана с-ма з елементами виборності, успадкування, призначуваності (Бельгія).
Співвідношення компетенції палат: Слабка верхня палата – може відкласти прийняття рішення нижньою палатою, але не може перешкодити йому, бо її вето може бути подолане нижньою. Сильна верхня палата – без її згоди рішення парламенту прийняте бути не може. Змішана верх. палата – однакові компетенції, системою стримувань виступає уряд, на вимогу якого приймається рішення однією з палат.

32. Керівні органи Парламенту.Керівництво Парламентом здійснюється або одноосібно головою (спікером) або колегіальним органом (президіумом, бюро, комітетом, конференцією). -голова однопалатного парлементу-1 чи кілька замісників у палаті-головуючий на період сесії-голова нижньої палати-віце-голові-секретарі Зазвичай, спікери нижніх обираються членами палати на весь строк повноважень Пост голови верхньої палати заміщується по-різному: обирається членами палати; може очолювати віце-президент (США).Голова представляє парламент у взаємовідносинах з іншими органами, володіє дисциплінарною владою, призначення повістки дня засідань, забезпечує першочерговий розгляд питань внесених урядом, керує дебатами, відає парлам бюджетом.Може активно впливати на рішення Парламенту. Володіє різними засобами обмеження ініціативи опозиційних депутатів, може не дати згоди на внесення депутатських запитів уряду, скоротити час виступів, позбавити слова на основі «неповаги до зборів», тощо.У деяких країнах голова палати (парламенту) визначається фігурою політично нейтральною – не може виступати щодо питань, брати участь в голосуванні (лише коли голоси порівну).

33. Парламенські комісії (комітети)Утвор або на весь строк повноважень парлам або на кожній сесії. У 2палатних парлам комісії створ у кожній палаті окремо, можуть бути і об’єднані. Узгоджувальна комісія – вироблення узгоджених рішень при виникненні суперечностей між палатами.Постійні комісії є у всіх парламентах. Можуть створ тимчасові комітети для розгляду конкретного законопроекту (спеціальні комітети) чи іншого питання. В комісіях представлені пропорційно своїй чисельності парламентські фракції. Відповідно розподіляються посади голів комісій, їх замісників, голів підкомісій.В комісіях здійснюється попередня робота з підготовки питання до безпосереднього розгляду у представницбкому органі. У всіх парламентах постійні комісії попередньо розглядають внесені в парламент законопроекти --- можуть суттєво впливати на їх зміст. В різних країнах роль відіграють комітети різну.Вел Британія – слабка система комітетів (не мають значних законодавчих повноважень).США – силна система.В комітетах можуть створ підкомітети – мають предметно-визначену компетенцію.

35. Уряд як носій виконавчої владиВиконавча влада – сукупність державних органів і установ, які здійснюють владно політичні і владно-адміністративні функції. Уряд – колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює кер-во виконавчою та розпорядчою діяльністю в країні. У діяльності уряду знаходять свій вираз і практично реалізуються загальні і найсуттєвіші суспільні інтереси.*формування основних завдань політики *визначення основних шляхів і засобів їх досягнення.*тенденція посилення положення в системі поділу влади органів викон влади. Велика Британія: поширена теорія самостійного мандату – на виборах виборці висловлюють свою довіру уряду. + поступове виділення і підвищення самосиійносиі інституту прем’єр-міністра (керує всім держ механізмом)У Вел Британії – прем’єр міністр, у ФРН - Федеральний канцлер

34. Функції представницьких органів – головні напрями його діяльності, які зумовлені цілями представницького органу і відбивають притаманні йому засоби (повноваження), які застосовуються для досягнення цих цілей. За формами діяльності:Законодавча – ключовий напрям діяльності, який полягає в розгляді законопроектів й прийнятті законів.Набуває розвитку практика делегованого законодавства. Виключно законами парламент визначає основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики. Зокрема: прийняття конституції (вихідні принципи всієї політичної системи, статус вищих органів державної влади). Законодавчі функції здійснюються за принципом істотності: усі найважливіші питання предмета правового регулювання визначаються законом.Акти всіх інших органів держ влади – підакрнний характер.Система стримувань і противаг.Представницька функція парламентів спрямована на вираження волі народу. Реалізується на основі виборів.Установча функція - важливий елемент сис стримувань і противаг – повноваження щодо призначення і обрання (кваліфік більшістю) посадових осіб.Контрольна функція спрямована на здійснення постійної й ефективної перевірки стосовно виконання прийнятих парламентом актів у всіх сферах життєдіяльності країни (+ дебати щодо політики, парламент слухання, парлам розслідування, запити, резолюція осуду і вотум недовіри).

Бюджетна функція - важіль впливу представницьког органу на уряд за будь-якої форми правління. Парламенти затверджують держ бюджет, запропонований урядом, приймають рішення щодо його виконання

36.Види урядівЗа партійним складом розрізняють такі види урядів: однопартійний уряд - в тих парламентський державах, в який яка-небудь партія має більшість місць у парламенті, така ситуація характерна для країн з двопартійною системою (Великобританія, Австралія, Канада) і країн з однією домінуючою партією; в президентських республіках також формується однопартійний уряд, оскільки глава держави призначає міністрів із своєї партії, і лише інколи поодиноких представників інших партій або безпартійних спеціалістів, при чому представники інших партій в такому уряді повинні діяти у відповідності із політикою президента.в напівпрезидентський республіках склад уряду може бути в певній мірі пов’язаний із складом парламенту (наприклад, у Франції уряд повинен отримати вотум довіри парламенту), в деяких постсоціалістичних державах президент хоча може і не враховувати склад парламенту, але повинен враховувати думку парламенту щодо кандидатури прем’єр міністра. Тому в таких країнах уряд як правило вважається безпартійним, оскільки до його складу входять представник різних партій і немає ведучої партії. Такий уряд не може впроваджувати в життя політику однієї партії, тим більше, що загальне керівництво таким урядом здійснює безпартійний, чи формально безпартійний президент. Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії, то формується багатопартійний (коаліційний) уряд, який на основі попередньої домовленості підтримується необхідною кількістю парламентарів. Лідери партій ділять між собою міністерський пости, чим такий уряд і відрізняється від багатопартійного уряду у постсоціалістичних державах, де президент призначає міністрів.Безпартійні уряди в свою чергу поділяються на:

ті, які характерні для країн з абсолютною монархією, де взагалі відсутні політичні партії (Саудівська Аравія, ОАЄ, Оман, Катар);ті, які створюються в певні кризові моменти (це службові, ділові, чиновницькі, робочі уряди) (Португалія, Італія, Марокко). Чиновник в такому уряді можуть бути і безпартійні та належати до певних партій, але ця належність не повинна відображатися у їх діяльності. Такий уряд має тимчасовий характер та діє до нових виборів в парламент.

При диктаторський режимах, коли всі політичні партії заборонені і уряд формується військовими зі складу із складу дивізій та полків.Залежно від підтримки уряду парламентом розрізняють:уряди більшості (уряди парламентської більшості – найбільш поширені);уряди меншості (утворюються в тих випадках, коли в уряді є одна-дві крупні партії, які не мають більшості у парламенті, тому створений уряд називається парламентської меншості; одна з партій формує уряд, а декілька малочисельних партій не входять з принципових міркувань, чи не будучи запрошеними в коаліцію, але обіцяють підтримати уряд при голосуванні при вотумі довіри. Такий уряд меншості дуже нестійкий і утворюється в кризовій ситуації та називається тимчасовим або перехідним).В кризових ситуаціях, в умовах війни чи у післявоєнний період можуть утворюватися також особливі уряди – уряди національної єдності, які об’єднують всі політичні сили із представництвом різних партій. Такі об’єднання створюються на основі співпадіння першопочаткових цілей – наприклад, боротьба із іноземними загарбниками, але подальші шляхи розвитку держав як правло розходяться, тому в такому уряді мають місце внутрішні суперечності, тому після досягнення першопочаткової мети між різними силами в уряді починається боротьба.

37.38. Порядок формування уряду, його склад і структура.Порядок формування уряду залежить від форми правління в тій ч іншій державі Розрізняють парламентський та позапарламентський спосіб формування уряду.

Інколи в абсол. монархіях глава держави призначає членів уряду з числа своїх ближніх родичів (Бахрейн, Кувейт, Саудівська Аравія).Вибір міністрів є вільним для глави держави і в дуалістичних монархіях, хоча король інколи враховує ситуацію в парламенті. В президент. республіках глава держави також формує уряд відповідно до своїх бачень та переконань з числа відомих діячів своєї партії (Бразилія, Єгипет, Колумбія, Мексика), в формуванні уряду в таких державах часто бере участь і верхня палата (в США згоду на призначення міністрів дає Сенат, але він не займається питання партійної приналежності міністрів, а перевіряє їх компетентність та моральний облік).В напівпрезидент.республіках партійний склад парламенту враховується при формуванні уряду, для призначення прем’єр-міністра потрібна згода нижньої палати,та для призначення інших міністрів згоди парламенту не потрібно, крім випадків, коли на призначення ключових міністрів крім прем’єра потрібна згода і парламенту (такий порядок дії в деяких постсоціалістичних країнах). Після виборів президента, навіть якщо обрано ту ж особу на повторний строк, формується новий склад уряду.В парламентських монархіях і парламентських республіках застосовується парламентський спосіб формування уряду, заснований на виборах у парламент. У випадках, якщо парламент розпускають достроково, уряд формується заново, навіть, якщо при владі залишились ті ж партії, але вибори президента не тягнуть за собою формування нового складу уряду. Уряд в таких державах вважається створеним, якщо отримає довіру парламенту, але юридично це оформляється указом (декретом і т.д.) глави держави. В даному випадку глава держави (рідше голова парламенту – в Швеції) спочатку призначає кандидатуру в прем’єр-міністри – лідера партії, по відношенні до якого можна передбачати, що створений ним уряд отримає вотум довіри парламенту. Попередньо глава держави інколи зустрічається із лідерами різних партій для з’ясування їх позицій та поглядів. Призначений в якості кандидата прем’єр-міністр підбирає кандидатури міністрів і представляє їх разом з програмою діяльності парламенту та просить його про довіру. В деяких країнах (Португалія, Швеція) позитивним вважається таке голосування, при якому «проти» не проголосувала більшість парламенту, і з врахуванням тих, хто утримався, уряд може бути затверджений меншістю голосів парламентарів. Наприклад, в Німеччині та Болгарії парламентом затверджується лише глава уряду, а міністрів він призначає та заміщає сам, без участі парламенту.

В деяких країнах, особливо там, де в парламенті представлено багато мілких партій (деякі Скандинавські країни та країни Північної Європи), кандидат на посаду прем’єр-міністра, якому глава держави поручає формування уряду, називається форматором. Інколи змінюється декілька форматорів, перед тим як склад уряду представляється парламенту, який до того ж не завжди його затверджує.Уряд складається з міністрів. Міністр – це основна складова уряду. (без портфеля),секретарі

.В деяких країнах посада державного міністра є більш значущою, ніж посада просто міністра (Франція, Португалія), а в деяких країнах навпаки.Міністр – 1 особа, яка очолює міністерство, але бувають випадки, коли на чолі міністерства стоїть 2 і більше міністрів (Фінляндія). Міністр без портфеля – це така посадова особа, яка може займатися різними видами діяльності, (викон. Доручен. глави уряду, займатися координаційною діяльністю, курувати декілька міністерств, бути віце-прем’єрами. Інколи така посада маскує його основну діяльність, коли, наприклад, уряд не бажає оголошувати коло його обов’язків, а насправді він керує атомною промисловістю, справами озброєння і т.д. Посада заступника прем’єр-міністра передбачена не у всіх країнах.Наприклад, в конституції Німеччини сказано, що Федеральний канцлер може мати заступника, але на практиці ним стає міністр закордонних справ, який вважається другим за важливістю міністром.Конституція може строго лімітувати кількість і види міністерств і міністрів (США, Швейцарія).Наприклад, в США є 12 міністерств (департаментів).

Функції органів виконавчої влади

Функції органів виконавчої влади (органів державного управління), так само як і функції двох інших гілок державної влади, є продовженням функцій держави.Поєднують у собі всі родові ознаки загальносоціологічного поняття «функція управління»:1) найвищий ступінь абстрактності у розумінні напрямку (вектора)діяльності (впливу) або призначення когось чи чогось;2) чітко визначена якісна ознака напрямку діяльності (впливу);3) пов’язаність із суб’єктом (носієм) функції або з об’єктом (тим, нащо спрямована функція);

4) обумовленість цілями й завданнями існування або діяльності носія і «споживача» функції.Д.М. Овсянко зазначає, що «функції органів виконавчої влади – виконувати закони і слідкувати за їх виконанням, що відображається у назві цих органів». У такий спосіб учений узагальнено визначає сутність функцій органів виконавчої влади, пояснюючи напрямок їх діяльності як будь-яку діяльність органів державної влади, відмінну від діяльності органів законодавчої або органів судової влади держави.На думку Л.В. Коваля, функція державного управління – «це відокремлена частина державно-управлінської діяльності, якій властива певна єдність змісту і яка здійснюється на основі закону спеціально створеними органами виконавчої влади, специфічними методами для проведення у життя завдань державного управління».риси функцій державних органів:— типовість та якісна однорідність видів діяльності, що об’єднуютьсяу функцію;— визначеність сфери впливу або напрямку (вектора) діяльності державного органу;— складова частина змісту управлінської діяльності державного органу;— об’єктивна обумовленість цілями та завданнями державного управління;- обумовленість потребами об’єктів управління – «споживачів» функцій.

Функцію органу виконавчої влади можна визначити як узагальнюючу характеристику призначення й спрямованості дій органу виконавчої влади, спрямованих на досягнення об’єктивно обумовлених цілей та завдань державного управління.Розуміння функцій органу виконавчої влади:

– дає змогу чітко відрізняти їх від меж повноважень та способу дії органу виконавчої влади і його посадових осіб;

— спрямовує орган виконавчої влади на керування у своїй державно-владній діяльності повноваженнями, а не загальною та доволі абстрактноюфункцією;— спрямовує діяльність органу виконавчої влади у русло виконаннязавдань і цілей його створення та існування;— надає можливість законодавцеві більш виважено підходити до визначення переліку функцій та повноважень органів виконавчої влади у такзваних установчих і статусних актах, що сприятиме покращенню структури таких актів.

45. Порядок утворення федеративних держав.1)в результаті договору між незалеж суб”єктами про ств нового держ об”єднання(США)2)шляхом приєднання до держави нових територій і наділення їх правами суб”акта Ф3)у результаті зростання політ ваги колишніх регіональних утворень і перетворення їх у суб”єктів федерації

40.Конституційні основи судової організації в зарубіжних країнах. Англосаксонська модель судоустрої Континентальна модельУ зарубіжних країнах виділяють дві основні моделі судових систем: англо-американську (англосаксонську), романо-германську (європейську континентальну). Інколи називають також ще соціалістичну і мусульманську моделі.Для англосаксонської моделі характерною є наявність системи судів, які розглядають усі основні види загальних судових справ. Вони здійснюють кримінальне, цивільне, адміністративне судочинство, а в деяких країнах ще й судовий конституційний контроль (Японія, США, Нідерланди). Різновид англосаксонської судової системи існує у деяких державах із федеративним устроєм, наприклад, у США, Мексиці. Тут паралельно функціонують федеральна судова система і система судів кожного штату. Для англосаксонської моделі характерним є широке використання судового прецеденту, що дещо ілімінує роль законодавця. де існує романо-германська модель судової системи, найбільш значною із систем, що співіснують із системою загальних судів (які розглядають головним чином цивільні та кримінальні справи), і найбільш схожою на неї, є система адміністративної юстиції, основним завданням якої є вирішення скарг приватних осіб на рішення і дії органів державного управління та посадових осіб.У рамках англосаксонської моделі, яка отримала поширення у Великій Британії, США, Канаді, Австралїї та інших країнах, представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як діючі автономно в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє. Крім того, для англосаксонської моделі характерна відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, які б опікали представницькі органи, що обираються населенням. Поряд з представницькими органами в країнах з даною системою місцевого управління (США) безпосередньо населенням можуть обиратись і деякі посадові особи. Значними повноваженнями тут наділяються й комісії (комітети) місцевих представницьких органів, які відіграють вагому роль в підготовці й прийнятті окремих рішень. Контроль за діяльністю місцевих органів в англосаксонських країнах здійснюється головним чином опосередковано, через центральні органи, а також суд. При аналізі місця й ролі місцевого самоврядування в політичній системі головний наголос звичайно робиться на тому, що вони є складовою частиною механізму держави. Континентальна (французька) модель.В більшості країн світу, (континентальній Європі, франкомовній Африці, Латинській Америці, Близькому Сході) поширилась континентальна (французька модель) місцевого управління. Вона базується на поєднанні державного управління на місцях і місцевого самоуправління. Родоначальницею є Франція, тому специфіка моделі виходить з історії цієї країни, коли головною опорою королівської влади служили повноважні представники монархії на місцях, а не органи місцевого самоуправління комун. Континентальна модель місцевого управління, як зазначив французький дослідник І.Мені, нагадує ієрархічну піраміду, по якій відбувається передача різних директив і інформації, і в рамках якої на центральні власті активно працює ціла армія агентів на місцях. Ця модель також характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. В Італії, наприклад, подібна ієрархічна підпорядкованість виражається зокрема, в передбаченій Конституцією практиці областей здійснювати контроль за законністю актів провінцій, комун та інших місцевих утворень

44.Особливості федеративного устрою державної влади.Федерація(Ф)-добровільне об”єднання відносно самостійнихдерж утворень в одну союзну державу. Ознаки: 1.суб”єкти Ф мають певну політ самостійність,2.подвійна система органів викон,закодавчої,суд влади,3.подвійна К та система законодавства,4.федеральне громадянство і громадянство суб”єктів Ф (громадянство 2 рівнів!!!),5.двопалатний парламент.

41. Формування суддівського корпусу. Порядок зміщення суддів із посади.Конст. практиці зар. країн відомі 2 способи формування суд. корпусу: шляхом призначення іншими органами держ влади та шляхом виборів населення. 1-ий спосіб вимагає залучення кількох вищих органів або ств для цього спец органів держ влади, незалежних від законодавчої, виконавчої чи глави держави. Можливе також призначення суддів представницьким органом. Тоді має бути дотримане правило, що відповідні призначення здійснювалися кваліфікованою більшістю голосів від констит складу представницького органу. 2-ий спосіб (обрання виборчим корпусом) формально виглядає більш демократичним, але при формуванні суд корпусу на низовому рівні виявляє суттєві недоліки. Так, якщо суддя цілком незалежний від законодавч та викон гілок влади, то, з іншої сторони, він перебуває в тісній залежності від виборців.У більшості розвинених країн судді займають посаду безстроково. Це виправдано, бо професія вимагає спец знань і досвіду ( а вони здобуваються в процесі практики).Також вважається, що періодичне переобрання суддів може призвести до зниження рівня конят гарантій незалежності суддівПорядок зміщ. суддів: Найбільш придатним для забезп принципу незалежності суддів є порядок, за яким зміщення суддів здійснюється органом судового характеру (особл. склад суддів, спец судова інстанція, корпорація юристів). Тому сприйняте правило, щоб суддя достроково припиняв свої повноваження за рішенням суду, а не тим, хто його призначав.

43. Унітарні держави. Держави з автономними утвореннями.Унітарна держава-цілісна централізована держава, амін-терит одиниці якої не мають статусу держ утворень чи ознак політичної автономії і не володіють суверенними правами. Тут принципова централізація влади, тому тут єдині вищі органи держави,єдине громадянство,єдина К,один законодавчий орган,виконавча влада здійснюється центральними органами вик влади,єдина судова влада. (Франція,Японія,Фінляндія, Укр.)Автономія-адм-терит утворення з особливим правовим статусом.Формуються із врахуванням національних,культурних,історичних,географічних та ін особливостей у держ будівництві.

42. Класифікація монархій в республікМонархія-форма правління, за якої верховна влада здійснюється одноособово і, як правило, переходить у спадщину.-реальні (необмежені, обмежені або абсолютні і дуалістичні)-номінальні(конституційні, парламентарні)Абсолютна: відсутній поділ влади. Абсолютний монарх підкоряється законам у тій мірі, у якій він бажає їм підкоритись. Для абсолютної монархії характерне правління людей, від суб”єктивних характеристик яких зазвичай і залежить характер такого правління.Конституційна: влада монарха обмежується К. В дуалістичній монарх як мінімум позбавляється законодавч і суд прерогатив. Законодавчу владу здійснює обраний народом парламент, а виконавчу-уряд, сформований монархом і відповідальний перед ним. В парламентській монархії монарх-номінальний глава держави, у нього немає реальних повноважень якої-небудь гілки влади.Республіка-форма правління, за якої верховна влада здійснюється органами, обраними населенням на певний термін.-парламентські -президентські (США,Росія)-змішаніПарламентська: верховна роль в організації держ життя належить парламенту. Ознаки: 1.уряд формується парламентським шляхом з кола депутатів, що належать до партій, які володіють більшістю голосів в парламенті, 2. уряд несе колективну відповідальність перед парламентом за свою діяльність, 3. він залишається при владі доти, поки в парламенті має підтримку більшості, 4. глава держави вибирається парламентом або спеціально утвореною парламентськ оюколегією.Президентська: президент є главою держави та главою уряду, посада прем”єр-міністра відсутня. Ознаки: 1. президент обирається народом,2. уряд формується президентом,3. уряд відповідає виключно перед президентом, 4.президент має право вето.Змішана: 1. президент обирається народом,2. не має повного впливуна діяльність виконавчої влади,3. президент володіє визначеним колом власних повноважень і виступає структурним елементом виконавчої гілки влади, 4. рішення найбільш загального політичного характеру приймаються президентом, а все поточне управління країною здійснюється урядом, 5. процес формуванні уряду передбачає взаємну участь у ньому парламенту та глави держави, 6. уряд має право законодавчої ініціативи, 6. існує інститут контрсигнатури-акти президента має підписати прем”єр і навпаки.

54.Американський федералізм За формою держ устрою США є федерацією, яка склад з 50 штатів. У склад д-ви входить федеральний округ Колумбія(столиця США-м.Вашингтон), декілька острівних територій, що мають право на самоуправління(Гуам, Вірджинські острови та ін) та Уперто-Ріко – «держава, що вільно приєдналась»

46.Розподіл компетенції й відносини між федерацією та її суб’єктами .Компетенція як сукупність законодавчо зафіксованих повноважень може поділятися на чотири основних види:1) виключну компетенцію союзу,2)виключеу компетенцію суб’єкта федерації,3)сумісну (конкуруючу) компетенцію союзу та його членів,4)залишкову компетенцію. Виключна компетенція федерації означає, що лише органи союзу володіють владними повноваженнями стосовно перерахованих у конституції предметів відання. Виключна компетенція суб’єктів федерації передбачає коло питань, у вирішенні яких федерація втручатися не може. Вона вказує на ті питання державного управління, які органи суб’єкта федерації мають право вирішувати самостійно і під власну відповідальність. Існує дві теоретичні моделі, які пояснюють співвідношення компетенції федерації та іі суб’єктів: 1) Якщо федеративний союз складається у процесі децентралізації державної влади (Індія), тоді діє презумпція компетенції федерації.2)Якщо ж федерація виникає в результаті об’єднання декількох суверенних держав(Швейцарія, США), тоді діє презумпція компетенції суб’єктів федерації. Сумісна (конкуруюча) компетенція федерації та її суб’єктів означає, що владні повноваження стосовно віднесених до цієї компетенції предметів відання належать і федеральним органам, і органам суб’єктів федерації. Залишкова компетенція – це компетенція з питань, які не відносяться до першихтрьох видів компетенції і яка не знаходить відображення в конституції. Шляхом конституційної презумпції вона може бути віднесена до будь - якої з вище перерахованих компетенцій.

51. Інститут виборів у СШАВибори в США є загальними, рівними. Рішеннями від 1964 та 1969рр. Верховний Суд припинив у США практику джерімендерингу. У більшості штатів реєстрація виборців необов’язкова. У списки виборців не включаються божевільні й засуджені. Вибори до Конгресу є прямими. Голосування на всіх виборах є таємним. Виборчі округи в Палату Представників є одноманітними, у Сенат двомандатні: від кожного штату обирається два депутати, звичайно висунуті відповідною партією. При виборах Президента та Віце-президента вся країна утворює єдиний національний виборчий округ.Центрального органу з організації виборів у США не існує, Федеральна виборча комісія слідкує лише за дотриманням федерального виборчого законодавства. Підрахунок голосів при виборах Президента і Віце-Президента здійснюється в Сенаті у Вашингтоні. Він має формальний х-тер. Вимоги до кандидатів встан низка вимог: повнота пол. і гр. прав, відповідний вік(през.-30р, сенатори-30р.,депутати-25р), належний строк перебування у гр. США, проживання у штаті, від якого кандидат обирається. Способи висування: на партійних з’їздах, загальними зборами партійних фракцій у Конгресі, під час праймерізу коли виборці обир кандидатів у кандидати. Переможець визн на основі мажоритарної сис відносної більшості.

48.Конституція США .Конституція США – одна з історично перших,(старих) конституцій. Конституційний розвиток розпочинається із прийняття тринадцяти штатами Декларації незалежності США 1776р. , яка концептуально ґрунтувалась на доктрині вродження невідчужуваних прав особистості. У період 1776-1780рр. в одинадцяти штатах були прийняті конституції, які спиралися на положення Декларації. Формулювання цих конституцій у подальшому зіграли важливу роль у побудові тексту федеральної Конституції 1787р. У 1787р. штати об’єдналися у аморфне утворення і прийняли “ Статті про конфедерацію”. Загальні положення Конституції США: Конституція США 1787р. була розроблена спеціальним органом - конституційним Конвентом у м. Філадельфія. Метою якої було створення принципово нового механізму державної влади. Завдання, яке стояло перед так званими батьками – засновниками США, мало подвійний характер: необхідно було створювати ефективну систему влади. Яка б забезпечувала в суспільстві надійний порядок, і в одночас, захистити саме суспільство від урядового свавілля. Вирішення таких завдань вбачалося в запровадженні президентської республіки побудованої на принципах федералізму. Конституція США 1787р. початково не містила переліку природних, невідчужуваних прав людини. Однак в 1789р. до неї були запропоновані перші десять поправок, які склали Біль про права, ратифікований у 1791р. Конст. США є жорсткою, більше того це найжорстокіша конст. З діючих основних законів. Поправки й доповнення до неї можуть бути прийняті або 2/3 голосів членів обох паоат Конгресу, що скликалися за ініціативою 2/3 легіслатур штатів.Поправки та доповнення вступають в силу після їхньої ратифікації 3/4парламентів штатів,або ¾ конвентів, які спеціально із цією метою створюються в штатах. Багато з найважливіших рішень у сфері внутрішньої політики країни приймались Верховним Судом. У Конституції відсутня будя – яка вказівка на капіталістичний чи інший характер суспільного ладу. Структура Конституції проста: вона скл. Із Преамбули, 7 статтей і 27 поправок. Ст.1 говорить про законодавчу владу, ст.2- про виконавчу, ст.3 –про судову, ст.. 4- про федеральний устрій США.

55. Конституція Великобританії(КВ)КВ ґрунтується на звичаї і знає відносно незначне число поправок. Вона є несистематизованою(неконсолідованою) і не тільки не знаходить оформлення у вигляді осн закону, але й включає у свою структуру такі нетипові компоненти як: статутне право, загальне право, конституційні угоди. Джерелами КВ є статути Парламенту, судові прецеденти, конституційні угоди. За способом внесення змін є гнучкою. Усі статути Парламенти змінюються і приймаються шляхом абсолютної більшості голосів членів обох палат законодавчого органу. За гнучкою сис змін також і акти делегованого законодавства. Конституційні угоди-головне джерело права з регламентації питань,що стосуються статусу Уряду,порядку його формування, організації.

49.Політичні партії і політична система США.В політичному житті США відіграють роль дві політичні партії – Республіканська і Демократична. Принципова розбіжність в ідеології партій було відношення до проблеми рабства: демократи, що репрезентували інтереси рабовласників – латифундистів Півдня, вимагали збереження рабської праці, республіканці, які представляли промислову Північ, вбачали одним із головних своїх завдань скасування підневільного стану негрів і їх зрівняння у правовому статусі з білим населенням. Республіканці у внутрішній політиці виступали за скорочення масштабів програм соціальної допомоги держави соціально вразливим верствам населення, а в зовнішньо політичній сфері вимагають кардинального скорочення фінансової допомоги державам, що розвиваються. Демократи зі згаданих питань займають цілком протилежну позицію. І республіканська, і демократична партія не мають постійних програм,їх замінюють маніфести,які з’являються в період передвиборчих кампаній. Обидві партії не мають фіксованого членства, а членами партій вважаються всі ті, хто голосував за кандидатів відповідної партії. Партіям не відомі фіксовані членські внески; проблему фінансового забезпечення партій вирішують так звані нотаблі. Діяльність партій забезпечується постійним професійним партійним апаратом партійним комітетом, які діють у районах крупних міст, містах, штатах, графствах. Комітети формуються з місцевих функціонерів, бізнесменів, і як правило не обираються, а створюються шляхом домовленостей між місцевою політичною та бізнесовою елітою. Головна ціль комітету – забезпечити перемогу партії на президентських виборах. До партій федерального значення відносяться також Соціал-демократична партія, Соціалістична партія праці, Міжнародна партія зелених, Американська незалежна партія, Комуністична партія, Прохібіціоністська партія. Головними учасники політичного процесу іноді на рівні з політичними партіями є лобі-приватні особи та лобістські групи тиску, що діють у Палатах Конгресу. Лобісти є оплачуваними агентами крупних промислових груп, фіри, банків, суспільних об’єднань, що мають своєю метою сприяти чи перешкоджати прийняттю відповідних нормативних актів у інтересах тих осіб чи організацій, які вони представляють.

52.Принципи орг мех. в-ди у СШАДержавний механізм побудовано на основі «жорсткого поділу влади». Законодавча гілка влади приймає закони, виконавча - впроваджує їх у життя, а судова-тлумачить. Формальна ізольованість всіх гілок влади. Пряме віднесення виконавчої в-ди до президента. КА визначає різні способи формування всіх трьох влад: Конгрес обирається виборчим корпусом, Президент-через процедуру «праймеріз», Верховний суд формується спільно Президентом і верхньою палатою Конгресу-Сенатом. Всі гілки у рамках системи стримувань і противаг є взаємо збалансованими і взаємозалежними. Законодавча і виконавча влади отримують свій мандат безпосередньо від народу.

50.Конституційний статус громадян США.Одна специфічна риса конституційної регламентації правового статусу особи у Сполучених Штатах – відсутність у конституційному тексті будь-яких згадок про обов’язки громадян. Домінування природноправової доктрини над іншими концептуальними підходами до проблеми прав і свобод громадянина визначило ту обставину, що політичні права громадянина були включені в текст американської Конституції лише згодом а про соціально-економічні й культурні права в конституційному тексті взагалі не зазначається. Поза всяким сумнівом, США є державою загального добробуту. Забезпечення деяких мінімальних рівнів особистого добробуту Сполучених Штатах, хоча не знаходить законодавчих гарантій, є цілком реальним. Сучасний текст американської конституції закріплює особисті свободи не стільки у конкретизованій, скільки в казуальній формі. Конституція забороняє позбавляти громадянських прав членів сімей тих осіб, які осуджені за державну зраду,унеможливлює з’ясування релігійних переконань кандидата в якості умови для зайняття якої - небудь державної посади. Біль про права традиційно для природно – правової доктрини формулює права в негативній формі. Його положення носять забороняючий характер, вони забороняють обмежувати права і свободи, які презюмують. Біль встановлює, що Конгрес не повинен видавати законів, які б обмежували свободу слова, друку, зборів, право народу носити і зберігати зброю.юправо звертатись народу до уряду з претензіями. Білль гарантує свободу сумління, охорону особистості, особистих паперів, майна. Забороняється наказувати двічі за одне й те саме діяння, вимагати велику заставу по судовим справам, застосовувати надмірні штрафи, застосовувати не звичні і жорстокі покарання. Американське законодавство про громадянські права створена для підтримки “негативних прав”

53.Вищі органи держ влади у СШАКонгрес – двопалатний представницький орган, склад з Сенату(в.п.) та Палати представників(н.п.) Палати форм шляхом заг, рівного, прямого виборчого права за таємного голосування. У Конгресі представлені 2партії одна з яких переб у опозиції до президента.Палати Конгресу в законодавчому відношенні рівноправні.Строк повноважень сенаторів – 6р, депутатів нижньої палати – 2р. Здійснює законодавчу діяльність і прийм резолюції з таких пит: фінанси і бюджет, регулюваня економіки,оборона й зовнішні відносини і т.д.Сенат – обирається нас штатів. Від кожного штату по 2 сенатора. Входять: віце-президент який є головою Палати. Але реально найбільшу владу має лідер більшості. Сенатори обир строком на 6р, кожні 2р переобирається третина сенаторів.Сенатором може бути гр. США, що перебуває у гр. 9р, досяг 30р віку, прож в межах свого штату. Коли віце-през відсутній то обир Тимчасовий голова(глава партійної більшості).Палата Представників(П.П.) – обир нас штатів у складі 435 чол строком на 2р.Членом палати може бути гр. США, що перебуває у гр. 7р, досяг 25р. віку і прож у тому штаті від якого балотується. П.П. очолює Спікер що обир палатою і веде засідання, направляє законопроекти в комітети.Структура:Спікер,депутати,постійні комітети,рульовий комітет,спец та інші комітети.Президент – виконавча влада в США здійснюється і надана в особистій формі Президенту. Він є незалежним і непідзвітний Конгресу і несе відп лише перед народом. Утримувачем президента є те що він є представником однієї з двох правлячих партій яка його контролює. Президент США є главою д-ви, уряду, лідером однієї з двох пол. партій країни, головнокомандувачем збройних сил, провідний дипломат країни.

47.Вертикальна адміністративна децентралізація державної виконавчої влади та організація місцевого самоврядування в зарубіжних країнах. У державно правовій теорії та практиці зарубіжних країн розрізняють дві форми децентралізації:1) демократичну,що передбачає делегування частини дер на рівні територіальних колективів державної виконавчої влади та тих органів, які вони обирають – тобто місцеве самоврядування,2) адміністративну, що передбачає створення на місцях спеціальних урядових органів (префектур, місцевих державних адміністрацій) та наділення їх повноваженнями у здійсненні виконавчої влади. Обидві зазначені форми децентралізації державної влади є інститутами політичної демократії і мають спільне функціональне призначення: забезпечити максимальне наближення державного владарювання до окремої особи з метою захисту і дотримання її прав і свобод, законних інтересів. Вибір форми децентралізації державної влади значною мірою залежить від суб’єктивного ставлення владарюючої еліти до самого інституту самоврядування, наскільки вона довіряє населенню та тим органам, які репрезентують його інтереси, самостійно управляти місцевими справами, наскільки населення готове до здійснення цієї важливої місії. Основні форми, попри їх зовнішні відмінності, є невід’ємними компонентами інституту народовладдя, своєрідним системним комплексом, що скл. З різних за своєю природою органів, але об’єднана в організаційне ціле необхідністю забезпечувати виконання одних і тих само функцій державної влади. Основна суть місцевого самоврядування полягає в гарантованому законом праві територіальних спільнот громадян та органів, які вони обирають самостійно, під свою відповідальність вирішувати всі питання місцевого значення, діючи в межах закону і виходячи з інтересу населення.

56.Конституційно-правовий статус особистості у ВБ.Вюридичній доктрині Великобританії відсутнє розуміння основних прав людини. Немає поділу прав та свобод особистості на основні(конституційні)та інші. Зміст основних прав визначається не стільки законами,скільки судовими прецедентами та конституційними звичаями. Права особи закріплюються в негативний спосіб У британців права і свободи це - індивідуальні права що обмежуються державою в силу суспільного договору. Головний принцип лежить в тому,що громадяни можуть робити все,що не заборонено законом. Політичні права(свобода слова,зібрань,мітингів, демонстрацій)регулюються переважно звичаями. Особисті права знайшли обмежене закріплення в позитивному праві. Конкретне регулювання цих прав пов»язане з актами про здійснення процесуальних дій із судовими прецедентами. Соціально-економічні права презюмуються як природно існуючі, в законодавстві говориться лише про похідні від них. Це такі гарантії як право на страйк,право отримувати соціальну допомогу, пенсійні виплати, право на безкоштовну освіту у школі…Права людини ґрунтуються на парадигмі про те, що основні права особи-природно існуючі; права встановлені позитивним правом-похідні від останніх. Особливе значення для розвитку інституту прав і свобод громадян має Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950, ратифікувавши яку Великобританія визнала обов»язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини і необхідність приведення національного законодавства у відповідність із положенням

57. Політичні партії та партійна система ВБ.УВеликобританії двопартійна система. Основну боротьбу за представництво в Парламенті та місцевих органах влади ведуть дві політичні партії – Консервативна та Лейбористська. У парламентських виборах можуть брати участь і інші партії, але саме консерватори і лейбористи поперемінно змінюють один одного. У Великобританії відсутній спеціальний закон який регламентує діяльність діяльність. Термін політична партія в законодавстві відсутній і партії функціонують у силу звичаю. Політичні партії фінансуються за рахунок пожертв фізичних і юридичних осіб. Держава не здійснює фінансування діяльності політичних партій, за виключенням державних виплат опозиційним партіям у Парламенті.

Консервативна партія – одна з найкрупніших і впливових партій. Формальне членство в партії не практикується, членські білети не виписуються і партійні внески не сплачуються. Партія не має постійної програми і статуту. Функцію партійної програми виконують передвиборчі маніфести.

Структурно Консервативна партія складається із центральних і місцевих організацій: щорічна національна партійна конференція, Центральна рада, Виконавчий комітет, 11 регіональних організацій і 659 місцевих асоціацій,кожна охоплює територію виборчого округу. Загальнонаціональна конференція скликається для схвалення кандидатури лідера партії,який визначає її діяльність і обирається фракцією в Палаті Громад. Соціальну основу складають крупні фінансові,земельні і промислові власники,частина державних службовців, інтелігенції й робітничої аристократії.

Ключовими принципами політики партії є обмеження державного планування та регулювання економіки,стимулювання розвитку приватної ініціативи, реорганізація економіки за рахунок скорочення неефективних виробництв.

У Лейбористській партії існує індивідуальне та колективне членство, партія має свій статут. Водночас постійної партійної програми партія не має. Програмні положення формулюються у період передвиборних кампаній та базуються на цілях діяльності лейбористів. Британські лейбористи виступають за збереження державного регулювання економіки, розширення програми соціальних послуг, залучення профспілок до управління підприємствами, конституційних реформ, які спрямовані на децентралізацію влади, тощо. Ліберально-демократична партія, Со-ціал-демократична партія, партія Вільний Уельс, Шогланд-ська національна партія та інші політичні партії Британії перебувають на другорядних позиціях.

58.Інститут виборів у ВБ.Вибори проводяться в нижню палату парламенту - Палату Громад. Вона формує уряд. На місцях вибираються представницькі органи – ради. Палата громад обирається строком на 5-ть років шляхом загальних рівних виборів та таємного голосування на основі мажоритарної системи відносної більшості.Надається активне виборче право для громадян які досягли повноліття. Пасивним користуються громадяни які досягли 21 року і володіють правом голосу.Особа яка балотується на вибори зобов’язана пред’явити документ про висування його кандидатури і виборчий завдаток. Число депутатів що обирається в палату громад відповідає кількості виборчих округів. Прямим голосуванням обирають 87 представників у Європарламент із 626 Не існує інституту дострокового відклику депутатів і народної законодавчої ініціативи теж. Не має референдуму.

59.Принципи організації механізму влади у ВБ.Першим кроком у напрямі надання автономії Шотландії та Уельсу було прийняття у 1997 р. Британським парламентом Акта про референдуми в Шотландії та Уельсі. За результатами референдумів у 1998 р. Британський парламент прийняв Акт про утворення Національної Асамблеї Уельсу та Акт про Шотландський парламент. Ці акти регулюють основні питання організації та діяльності парламентів регіонів. На відміну від Уельсу, в Шотландії був сформований не тільки законодавчий, а й орган виконавчої влади. Законодавчий орган влади Шотландії отримав повноваження у податковій сфері, яких не має Асамблея Уельсу. Крім того, Акт про Шотландський парламент встановлює право парламенту приймати власне законодавство, тоді як законодавчий орган Уельсу приймає так зване “підпорядковане законодавство”Однак центральні органи влади Великобританії зберігали своє верховенство щодо державних органів Північної Ірландії. Територія Англії складається з 45 графств, при чому Великий Лондон є окремою адміністративно-територіальною одиницею. У сільській місцевості низова адміністративно-територіальна одиниця - прихід. Територія Уельсу складається з 11 графств і 11 міст-графств, а у сільській місцевості графства поділяються на громади. У Шотландії утворені 32 територіальні одиниці місцевого управління, а низовою є громада. Територія Північної Ірландії розподілена на 6 графств, які поділяються на 26 округів.На всіх рівнях адміністративно-територіального розподілу Великобританії місцева влада представлена органами місцевого самоврядування. У Великобританії діє автономна система місцевого самоврядування, за якою пряме підпорядкування за вертикаллю здійснюються в обмеженій формі. Система місцевого самоврядування Великобританії за вертикаллю включає дві ланки. Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження у рамках, які визначені центральною владою. Члени місцевих рад обираються громадянами та здійснюють свою діяльність на безкоштовній основі. Рада обирає з числа радників голову (у містах - мера). До компетенції місцевих рад належать питання місцевого значення: дорожній рух, соціальне обслуговування, пожежна безпека тощо. Акти органів місцевого самоврядування -це, як правило, акти делегованого законодавства. Нормативні постанови встановлюють загальнообов'язкові правила для визначної території та затверджуються відповідним центральним уря-ївим відомством. За законністю таких постанов спостерігають судові інстанції.

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 84; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!