ТЕМА 4. КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ В ПУБЛІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет суспільних наук і міжнародних відносин

Кафедра соціальної роботи

_________________________________________________

ПОСІБНИК

з навчальної дисципліни

"ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО"

Частина 1

Для студентів за напрямом "Соціальне забезпечення»

спеціальність 6.130102 Соціальна робота

Укладач: доцент Глазунов С.В.

Дніпропетровськ

ДНУ

2012

ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

МОДУЛЬ 1.

ТЕМА 1,2. РОЛЬ КРАСНОМОВСТВА В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ Й ПРИВАТНОМУ ЖИТТІ. ФІЗИЧНІ ОСНОВИ ТА ТЕХНІКА УСНОГО МОВЛЕННЯ

Теоретичні питання

1. Розкрийте загальне уявлення про красномовство та опишіть види красномовства.

2. Розкрийте поняття мовного апарату людини та сформулюйте розуміння системного підходу його профілактики.

3. Охарактеризуйте дихання як ключову передумову мовлення та поясніть значення носового і діафрагмального (діафрагмально-реберного) дихання для здоров’я людини й ораторської діяльності.

4. Визначте шляхи поліпшення мовного дихання та опишіть техніку здійснення дихальної гімнастики для фонаційних шляхів.

5. Розкажіть про значення фізичних вправ, які сприяють зміцненню органів мовлення, поясніть методику їх проведення.

6. Розкажіть про важливість поліпшення вимови голосних і приголосних звуків та опишіть відповідні вправи.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Мета практичного завдання полягає у виробленні навичок, які поліпшують техніку публічного мовлення, запобігають пошкодженням, захворюванням мовного апарату.

Вправ, які поліпшують техніку мовлення оратора, існує багато. Однак треба розуміти, що кожна людина має свої індивідуальні властивості, здатності. Через це до виконання вправ необхідно підходити розважливо, слід «прислухатися» до свого організму, старатися в міру, без «фанатизму», робити все плавно, без різких рухів і не намагатися набирати якомога більше повітря.

Вдома треба спробувати спокійно виконати:

- вправи для розвитку м’язів мовленнєвого дихання;

- пластичну гімнастику органів мовлення (у процесі виконання пластичної гімнастики органів мовлення треба використовувати дзеркало, щоб бачити правильність виконання вправ);

- дихальну гімнастику для фонаційних шляхів;

- вправи для поліпшення вимови голосних та приголосних звуків окремо та в словах, фразах;

- читання вголос скоромовок, прозових та поетичних текстів.

Виконуючи вправи, треба звернути увагу на дихання, насамперед на вдих через ніс та діафрагмальне дихання. Сутність діафрагмального дихання полягає в тому, що в процесі вдиху діафрагма скорочується, опускається вниз, живіт випинається вперед («надувається»); у процесі видиху діафрагма розслаблюється й піднімається вверх, живіт втягується й підтягується до хребта. Грудна клітка під час такого дихання залишається нерухомою, плечі, ключиці не піднімаються й не опускаються.

Якщо у Вас активно дихає грудна клітка, груди активно піднімаються при вдиханні, а живіт у диханні бере слабку участь, навчіться спочатку повільно, плавно піджимати живіт у кінці видиху (спочатку можна допомагати руками). Звичайно, видих у такому випадку виходить уповільненим, впродовж 3-5 секунд. Якщо в цей час з’являється бажання зробити легку паузу (на 1-3 сек.), таку паузу можна зробити. Однак захоплюватися затримкою дихання не рекомендується. У процесі затримки дихання відбувається збудження дихального центру, і дихання може «збиватися», порушуватися ритмічність дихання.

Рекомендується уважно перечитати вірш А.Прянішнікова «Правила читання (мовлення вголос)»:

ПРАВИЛА ЧИТАННЯ (МОВЛЕННЯ ВГОЛОС)

Запам’ятай, що перш аніж в слові почати вправлятись,

Треба клітку грудну розширити злегка й при цьому

Низ живота підібрати для опори диханню й звукові.

Плечі в час дихання бути повинні в спокої, без руху.

Кожен вірша рядок на однім видиху промовляй.

І простеж, аби груди не стискались під час мовлення,

Бо при видиху рухається лише [одна] діафрагма.

Рядочок читати скінчивши, не поспішай з переходом до наступного:

Витримай паузу коротку у темпі вірша, одночасно

Добери частку повітря, та лише користуючись диханням нижнім,

Стримай повітря на мить і тільки тоді вже читання продовжуй.

Стеж чутливо, щоб кожнеє слово почуте було:

Пам’ятай про дикцію ясну і чистоту звуків приголосних;

Рот не лінуйсь відкривати, щоб для голосу вільним був шлях;

Голосу звук не глуши придиховим тьмяним відтінком –

Голос і в тихім звучанні повинен зберігати металевість.

Перш ніж вправлятись в темпі, висоті й силі,

До уваги слід взяти рівність, стійкість звуку:

Слухай уважно, щоб голос ніде не тремтів і не колихався,

Видих веди економно – з розрахунку на цілий рядок.

Зібраність, дзвінкість, злетність, стійкість, повільність і плавність –

Ось що слухом уважним спочатку у вправах здобудь [шукай].

(Переклад з рос. Н.Д.Бабич // Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. - С.190-191).

Для заняття в класі необхідно підібрати 3 скоромовки і вдома попрацювати з ними. Починати роботу над скоромовкою треба в повільному темпі, можна беззвучно. Це полегшить її правильне вимовляння, одночасно тренуватиме мовний апарат. Але треба не просто “промовляти” її, слід знайти в ній певний зміст, якісь почуття, робити певний наголос.

Попередньо потренувавшись у промовлянні найскладніших сполучень слів окремо, можна поступово прискорювати темп проговорювання, але намагатися не погіршувати виразність, чіткість.

Промовляння скоромовок спочатку може відбуватися як монолог. Потім цю вправу можна робити в діалогічному режимі разом із партнером. Один говорить свою скоромовку, вкладаючи в неї певний підтекст, який мають зрозуміти присутні, другий відповідає скоромовкою, також вкладаючи в неї підтекст, що є відповіддю й продовженням «розмови».

Зразок

1. Рапортував та не дорапортував, дорапортував та зарапортувався.

2. Був собі Карпо да Полукарпа, да переполукарпився на маленькі полукарпенята.

3. Перепеличка невеличка під полукіпком випідьпідьомкалась.

ПИТАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

Варіант 1.

1. Розкрийте загальне уявлення про красномовство та опишіть види красномовства.

2. Охарактеризуйте античне красномовство та наведіть приклади про роль відомих мислителів у розвитку теорії й практики риторики (Платон. Аристотель. Демосфен. Цицерон).

Варіант 2.

1. Охарактеризуйте староруське красномовство та розкажіть про видатних ораторів того часу (Іларіон. Кирило Туровський).

2. Сформулюйте можливості сучасної риторичної науки для розвитку системи здатностей кваліфікованого фахівця та наведіть приклади застосування ораторських умінь у теперішній час.

Варіант 3.

1. Проаналізуйте значення класичної риторики ХІХ–ХХ ст. та розкажіть про видатних красномовців того часу (Петро Пороховщиков (П.Сергеїч). Сергій Андрієвський. Анатолій Коні. Микола Карабчевський. Федір Плевако).

2. Розкрийте поняття мовного апарату людини та сформулюйте розуміння системного підходу його профілактики.

Література

Основна

1. Абрамович С.Д. та ін. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. – К., 2002. – С. 6-14, 62-78,.

2. Глазунов С.В. Основи ораторського мистецтва та методики проведення навчальних занять: Навч. посіб. – Д.: РВВ ДНУ, 2001. – 144 с.

3. Молдован В.В.Судова риторика: Навч. посіб. - К.,1996. – С.12-24.

4. Сагач Г.М. Риторика: Навч. Посібник для студентів серед. і вищ. навч. закладів.-Вид. 2-ге, перероб. і доп.- К.: Видавничий Дім « Ін Юре», 2000. – С.22-46.

Додаткова

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Світ, 1990. – 232 с.

2. Ермолаев О.Ю. Правильное дыхание: практическое пособие. – М., 2001.

3. Зинатулин С.Н. Как я жил без кислорода (Опыт «наглого» Доктора). – Новосибирск, 2003. – 141 с.

4. Ивакина Н.Н. Основы судебного красноречия (риторика для юристов): Учеб. пособ. – М.: Юристъ, 1999. – 384 с.

5. Молдован В.В. Риторика загальна та судова. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.

6. Никольская С.Т. Техника публичной речи. – М.: Знание, 1980. – 64 с.

7. Петрова Л.А. О звучащем слове. – М.: Знание, 1985. – 64 с.

8. Савкова З.В. Техника звучащего слова. – СПб.: Санкт-Петербургская государственная академия культуры, 1997. – 64 с.

9. Сопер П.Основы искусства речи: Пер. с англ. – М.: Яхтсмен, 1995. – 416 с.

10. Триняк Н.Г. Управление дыханием и здоровье человека. – К., 1991.

МОДУЛЬ 2.

ТЕМА 3. ПІДГОТОВКА ПРОМОВИ

Теоретичні питання

Окресліть етапи підготовки промови та обґрунтуйте вимоги до формулювання теми й плану виступу.
Розкажіть про можливі змістовні джерела для виступу та опишіть технологію вивчення літератури й осмислення матеріалу.
Обґрунтуйте принципи компонування матеріалів виступу та розкрийте призначення і характерні риси таких складових частин промови, як вступ, основна частина, закінчення.
Опишіть логічні методи викладення матеріалів виступу та засоби уникнення логічних помилок у виступах.
Сформулюйте основні технічні вимоги до запису промови (написання тексту) та поясніть необхідність урахування в цьому процесі відмінностей між усною й писемною мовою.
Охарактеризуйте заключну підготовку виступу та розкрийте технологію акцентування думок промовця в тексті виступу (розмітка логічного наголосу).

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Для набуття навичок підготовки й виголошення промови студентам пропонується підготувати власний короткий виступ ((3-4 сторінки, обсяг тексту на сторінці має бути стандартним: через 1,5 інтервали чотирнадцятим кеглем шрифту Times New Roman або відповідний рукописний текст; стандартний обсяг сторінки необхідний для того, щоб визначити витрати часу на виголошення тексту). Способи розгляду проблем (теоретичних або практичних) може бути різною:

- промова-подання (представлення). Промовець представляє себе. Називає своє ім'я, повідомляє про те, чому прийшов учитися саме на цю спеціальність, чого він очікує від навчання... У першій промові нерідко виявляється багато недоліків: оратор не знає куди подіти руки, очі спрямовані на стіну, вікно, стелю (оратор повинен дивитися в очі слухачам), думки формулюються важкувато, оратор часто переступає з ноги на ногу тощо. Однак практика виступу дає позитивні результати – оратор від виступу до виступу смілішає, робить виступ цікавішим, здатним впливати на слухачів.

- промова-опис (явища, предмета…). Промовець, зосереджується на внутрішньому баченні того, про що розповідає. Він не квапиться вимовляти всі слова. Це його трохи заспокоює, забирає зайве хвилювання;

- доказова промова. Промовець доводить правильність свого погляду на той або інший предмет, явище, подію. Для цього виступ має бути логічно вибудуваним, містити переконливі докази, факти, аргументи. Варто подбати й про емоційність виступу. Тема в доказових промовах повинна бути близька й зрозуміла ораторові (про любиму справу, хобі, футбол..);

- похвальна промова. Хвалити можна все: людей, мистецтво, справу, природу, предмети, спорт... Похвальні промови більш поетичні, образно-емоційні, насичені словами найвищого ступеня оцінки, наповнені окличними інтонаціями. Адже знак оклику дуже дієвий - він викликає в слухача схвалення, або співчуття, або гнів, або радість, і таке інше;

- проблемна промова. У проблемній промові багато запитань, відповідей, рішень, відмов від цих рішень, міркувань, висновків. Головне в проблемній промові - активне думання, розмірковування, пошук відповіді на поставлену проблему. Теми проблемних промов різноманітні. Усе життя складається з великих і малих проблем. Спочатку треба брати прості, доступні теми. Не рекомендується брати складні теми (у тому числі й політичні), які потребують глибинного аналізу. Складні теми краще обирати в майбутньому, пройшовши певну підготовку.

Можуть застосовуватися й інші підходи до формулювання проблематики виступів, однак вони мають бути певним чином пов’язані зі змістом навчання студентів.

Текст виступу слід не тільки написати, але й підготувати до виголошення, насамперед треба зробити сигнальну розмітку тексту для акцентування думок промовця. Сигнальна розмітка (або методична обробка) тексту – це створення за допомогою знаків партитури умовних сигналів, які допоможуть сказати краще якесь слово, виокремити, наголосити важливу думку, вибрати правильну інтонацію, зробити паузу і т. ін.

Необхідно звернути увагу на слова, де ми не знаємо, як правильно поставити наголос. У таких випадках треба спеціально поставити знак наголосу в слові. Для правильного наголосу треба подивитись в словник, і поставити наголос на письмі: вимова; мáркетингові дослідження й т.д.

Наголос робиться не тільки на складу, звуку. Існує поняття логічного наголосу. Логічний наголос – це виділення (посиленням голосу або підвищенням тону) слова чи словосполучення як найважливішого смислового елемента речення, тобто виділяється щось як головне серед інших ознак, надається перевага чомусь. На відміну від наголосу в слові, логічний наголос може змінюватися залежно від мети, яку хоче досягти промовець. Місце логічного наголосу може підказати контекст. Логічний наголос найпростіше визначити шляхом «скелетування», тобто знаходження смислового «скелета» фрази. На письмі логічний наголос часто позначають за допомогою підкреслень слів, які становлять смисловий «скелет» тієї чи іншої фрази;

Слід звертати увагу й на мовні такти. Мовним тактом називається відрізок тексту (промови) цілісний за значенням і об’єднаний інтонаційно. Між мовними тактами робиться пауза. Читання за мовними тактами не тільки надає виразності сказаному, але й примушує аналізувати фрази. Фразові паузи позначаються короткою вертикальною лінією: │ коротка пауза (на один рахунок); ││ дві лінії на два рахунки (раз, два); │││ – на три рахунки (раз, два, три). Для прикладу скажемо таку фразу «Ні на праведних │, ні на неправедних │ не дозволено нам ││ направляти гнів!».

Підвищення/пониження тону застосовується в багатьох випадках. Підвищення тону (можна позначати знаком↗) нерідко використовується там, спостерігається незавершеність вислову, питання, непевність, при звертаннях, в окличних реченнях і т.д. Наприклад: «Чи ти пив п’янку радість кохання? ↗» Пониження тону (можна позначати відповідною стрілкою вниз) використовується для позначення інтонації, що знаменує завершення вислову чи певної частини його. Зазвичай ця ситуація спостерігається наприкінці речення. Наприклад: «Він був дуже, дуже обережний(».

Важливе значення в публічних виступах має темп мовлення. Необхідно враховувати принаймні такі моменти: слухачу потрібно встигнути усвідомити інформацію, яка поступає, тобто зіставити нове зі своїми знаннями й життєвим досвідом, і запам’ятати основні положення, нові поняття. За експериментальними даними оптимальні умови сприйняття мови – середній темп мовлення. Викладення складного матеріалу вимагає порівняно уповільненого темпу мовлення. Подання матеріалу, пов’язаного з життєвими асоціаціями, фактами, чуттєвим досвідом, вимагає порівняно прискореного темпу. Однак за дуже швидкого вимовляння слова стають нерозбірливими. Погано сприймається й надто повільний темп. Текст звучить не фразами, а окремими словами. Довгі паузи, звичайно, супроводжуються різними призвуками типу е–е–е, м–м–м тощо. Якщо треба зробити прискорення темпу, його можна позначити знаком "(горизонтальною стрілкою). Для вповільнення темпу можна використати пунктирну підрядкову лінію _ _ _ _ . Наприклад, «А лин, уловлений у панському ставку, буввеличезний».

Найістотніші положення промови потребують розтягнутого вимовлення. Загострити увагу може пауза й одна–дві фрази на іншу тему, вимовлених у швидкому темпі. Пауза після розтягнутого вимовлення допомагає краще запам’ятати інформацію. Темп читання з листа швидший. Це означає, що під час читання цитат слід себе стримувати, щоб не було швидкого темпу. Треба пробувати виступати в середньому темпі, намагаючись підтримувати зоровий контакт зі слухачами.

Побоювання пауз і вповільнень є досить часта помилка ораторів. Їм здається, що в такому випадку вони втратять увагу слухачів. Однак це не правильно. Слухачам потрібні моменти, коли промовець дає їм "відпочити", подумати. Такі "перепочинки" поліпшують сприйняття, стимулюють мимовільну увагу й слугують зміцненню контакту лектора з аудиторією. Для кращого володіння вмінням пришвидчувати й уповільнювати свою мову існують спеціальні вправи: вимовляння скоромовок, приказок тощо. Отже, промовцю необхідно володіти різними темпами, аби уникати одноманітності викладення матеріалу впродовж усього виступу.

На практиці можуть застосовуватися інші знаки, які будуть допомагати промовцю ефективніше здійснювати виступ. Однак не треба зловживати сигнальною розміткою тексту, адже багато «сигналів» може просто заплутати промовця. Застосовуйте ті «сигнали», які будуть Вам допомагати, а не заважати.

Разом із тим не можна ділити фрази на окремі слова, потрібно навчитися зберігати мелодійну єдність мовного такту. Нарешті, слід пам’ятати, що мимовільна увага й правильне зіставлення слухачами смислових акцентів забезпечується контрастами прискорення-уповільнення, зміною темпу, який, таким чином, є засіб керування аудиторією.

Вдома треба зробити репетицію виступу вголос або «про себе». Це тренування дає змогу правильно поставити акценти, визначити, скільки часу триває промова. У процесі тренування можна орієнтуватись на темп 100 – 120 слів на хвилину, саме такий темп найсприятливіший для слухацької аудиторії. Дуже добре застосувати відеокамеру, магнітофон, дзеркало, за допомогою яких можна оцінити себе «збоку», подивитись на свої жести, вираз обличчя тощо.

Література

Основна

1. Абрамович С.Д. та ін. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. – К., 2002.

2. Молдован В.В. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. - К.,1999.

3. Молдован В.В.Судова риторика: Навч. посіб. - К.,1996.

4. Сагач Г.М. Риторика: Навч. Посібник для студентів серед. і вищ. навч. закладів.-Вид. 2-ге, перероб. і доп.- К.: Видавничий Дім « Ін Юре», 2000.

Додаткова

1. Андронников И.Л. Слово написанное и слово сказанное // Избр. произв.: В 2 т. – М.: Худож. лит., 1975. – Т.2. – С.347-351.

2. Глазунов С.В. Основи ораторського мистецтва та методики проведення навчальних занять: Навч. посіб. - Д.: РВВ ДНУ, 2001.

3. Сопер П.Основы искусства речи: Пер. с англ. – М.: Яхтсмен, 1995. – 416 с.

4. Томан І.Мистецтво говорити. – К.: Політвидав України, 1986. –320 с.

5. Хоменко І. В. Еристика: мистецтво полеміки: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 192 с.

ТЕМА 4. КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ В ПУБЛІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ

Теоретичні питання

1. Розкрийте поняття культури мовлення та поясніть її професійну атрибутивність для сучасного фахівця з вищою освітою.

2. Розкажіть про важливість дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання, побудови висловів та наведіть відповідні приклади.

3. Сформулюйте розуміння точності, ясності мовлення та розкрийте засоби уникнення помилкового слововживання (поясніть на прикладах).

4. Обґрунтуйте необхідність збереження чистоти мовлення та охарактеризуйте доречність використання певних мовних засобів у конкретних ситуаціях (офіційно-діловий стиль, побутовий стиль, суржик, просторічну лексику в усному мовленні).

5. Окресліть шляхи вдосконалення культури мовлення та сформулюйте можливі конкретні дії щодо збагачення словника оратора.

6. Розкрийте значення застосування синонімів, епітетів у професійному мовленні та поясніть роль фразеологізмів у вияві національного сприйняття «мовної картини світу» (наведіть відповідні приклади).

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Заняття спрямоване на вдосконалення культури мовлення, збагачення словника оратора.

Завдання 1. Збагачення словника промовця.

Вдома за допомогою відповідних словників підберіть самостійно три слова, які можуть досить часто вживатися соціальними працівниками (студентами в текстах рефератів, курсових робіт тощо), дайте поняття цих слів, підберіть до них якомога більше синонімів та епітетів. На занятті в класі може бути проведена ділова гра, у ході якої Ви запропонуєте колегам-студентам дати тлумачення слова, підібрати до нього синоніми та епітети.

Приклад: аргумент – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь. Синоніми: доказ, довід, підстава, обґрунтування, підтвердження, свідчення. Епітети: блискучий, вагомий, важливий, вирішальний. головний, достатній, єдиний, захисний, історичний, коректний, логічний, можливий, надійний, новий, основний, переконливий, принциповий, слушний, суттєвий, теоретичний, цінний, чудовий.

Завдання 2. Точність мовлення та засоби уникнення помилкового слововживання.

Точність мовлення – це правильний вибір слів для адекватного вираження своїх думок, змісту висловлення. Нерідко слова вживаються неправильно через механічне перенесення правил, традицій однієї мови в іншу, застосування "кальки", тобто копіювання українською мовою слів або виразів, запозичених, наприклад, із російської.

Приміром, у російській мові слово "детище" означає "дитя, плід", або те, що створено власною працею, і вживається в поважному, навіть урочистому плані. В українській же мові всі іменники із суфіксом –ищ застосовуються з відтінком іронії, глузування чи лайки: «хлопчище», «бабище», «ручище» тощо. Отже, треба розрізняти мовні відмінності, цікавитися особливостями вживання тих чи інших слів, насамперед іншомовного походження.

Зверніться до книжки Бориса Дмитровича Антоненка–Давидовича «Як ми говоримо» (К.,1991). Там можна знайти дуже цікаві зауваження щодо вживання іменників, прикметників, дієслів, дієприкметників, інших частин мови. Підберіть три слова (або пари слів), які, за вашими спостереженнями, нерідко вживаються неточно, неправильно. У процесі ділової гри запропонуйте слухачам висловити свою думку щодо правильного (адекватного) вживання підібраних вами слів. Наприклад, заступник і замісник; інтерес і цікавість; площа й майдан.

Треба мати на увазі, що мова постійно розвивається, тому потрібно не догматично ставитися до думок вчених, інколи вони висловлюють і протилежні погляди. Наприклад, С.Караванський вважає, що слово професіональний є «совєтизм», калька з російської мови. Однак інший, також поважний дослідник Б.Антоненко-Давидович, писав, що «декому здається, що слово професійний – українське, а професіональний – російське. Це – помилка. Обидва ці слова – українські, але вони не є абсолютні синоніми й уживати їх довільно, кому як заманеться, не можна. Кожне з цих слів походить від схожих, але значеннєво неоднакових слів – професія й професіонал: «Закон професійної честі» (Словник за редакцією А.Кримського); «Професійна офіцерська гордість прокинулась, заговорила в ньому» (О.Гончар), – бо тут прикметник професійний утворився від іменника професія, а от у фразі з публіцистичної статті: «Тепер у кожному обласному центрі працює професійний український театр», – треба було написати «професіональний український театр», через те що театр складається з професіоналів-артистів, а не з аматорів чи самодіяльників».

Завдання 3. Сталі вирази як образне народне мислення.

За допомогою фразеологічних словників підберіть три сталих вирази й поясніть, що вони означають. Наприклад, «вискочити, як Пилип з конопель» («вискочити як голий з маку», «вискочити як козак з маку») – «недоречно, невчасно сказати що-небудь чи виступити з чимсь». На занятті в класі спочатку можна запитати колег-студентів, як вони тлумачать запропоновані сталі вирази.

Завдання 4. Фразеологізми як вияв національного сприйняття «мовної картини світу».

Стійкі словосполучення найвиразніше передають дух і нев’янучу красу мови, її національну специфіку. Часто фразеологізми дослівно іншими мовами не перекладаються. Наше суспільне середовище в певному розумінні є міжкультурним, адже воно тривалий час було й залишається під сильним впливом «російськомовної культури», а нині, у часи сучасних глобальних комунікацій, і під впливом «англомовної культури». Нерідко сучасна людина послуговується тим, що, образно кажучи, «лежить на поверхні», тобто міститься в масовій культурі в гіршому розумінні цього поняття (масової культури). Тим часом українська мова має великі надбання, які можна і треба використовувати.

Скористайтеся літературою, зокрема, книжкою Івана Оникійовича Виргана та Марії Михайлівни Пилинської «Російсько-український словник сталих виразів». (Х., 2002), словником латинських крилатих виразів (Бабичев Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. – М.: Рус. язык, 1982. – 959 с.) іншими джерелами і п ідберіть три сталих вирази з іншої мови (інших мов).

Наприклад, у латинській мові існує відомий староримський крилатий вираз, який образно передає «нюанси» соціальної ієрархії: «Quod licet Jovi, non licet bovi» («Що дозволено Юпітеру[головному римському божеству], те не дозволено бику[простій істоті]». Російський аналог прислів’я – «Всяк сверчок знай свой шесток». В українській мові є добрий десяток варіантів цього сталого виразу: 1. Знай, свине, своє лігво. 2. Знай, козо, своє стійло. 3. Знай, кобило, де брикати. 4. Знай, хто роком старший. 5. Не літай, вороно, в чужії хороми. 6. Як не коваль, то й рук не погань. 7. Свиня в наритниках – так уже й кінь. 8.Коли не пиріг, то й не пирожися. 9. Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся. 10. Коли ти швець, пильнуй свого копила. Є інші варіанти цього прислів’я, можливо, хтось із студентів на занятті назве якийсь із них.

Завдання 5. Жаргонна лексика як складник національної сміхової культури, іронічного стилю спілкування.

У кожній мові є субкультурні компоненти, які відрізняються від загальнонародної наявністю специфічних слів, виразів тощо. Однак їх специфічність несе в собі потужний ілюстративний корпус метафор, порівнянь та інших образних структур, і є виявом національної психокультури, певних потенцій національної мови у царині сміхового олюднення світу.

Пропонується ознайомитися з книжкою Лесі Ставицької «Український жарґон. Словник» (К., 2005), знайти 2-3 вирази, які досить часто вживаються, пояснити їх смисл і висловити свої думки щодо доречності застосування жаргонної лексики у публічному спілкуванні. Наприклад, «Пролетіти як фанера над Парижем» (в Інтернеті є навіть ілюстрації на цю тему).

Завдання 5. Удосконалення тексту виступу. Проаналізуйте текст свого виступу, підготовлений до попереднього заняття, і спробуйте збагатити його новими, точнішими, виразнішими словами (синонімами, епітетами, фразеологізмами тощо).

Література

Основна

Абрамович С.Д. та ін. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. – К., 2002.
Глазунов С.В. Основи ораторського мистецтва та методики проведення навчальних занять: Навч. посіб. – Д.: РВВ ДНУ, 2001. – 144 с.
Сагач Г.М. Риторика: Навч. посіб. для студ. серед. і вищ. навч. закл.– Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2000.– 568 с.

Додаткова

Андронников И.Л. Слово написанное и слово сказанное // Избр. произв.: В 2 т. – М.: Худож. лит., 1975. – Т.2. – С.347-351.
Антоненко–Давидович Б.Д. Як ми говоримо.– К.:Либідь,1991. –256 с.
Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Світ, 1990. – 232 с.
Бабичев Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. – М.: Рус. язык, 1982. – 959 с.
Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови. – К.: Дорвіра, 1998. – 431 с.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: Перун, 2002. – 1440 с.
Вирган І.О., Пилинська М.М. Російсько-український словник сталих виразів. – Х.: Прапор, 2002. – 864 с.

8. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення. – Х.: ОВС, 2002. – 245с.

Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.: Кобза,1993. – 472 с.
Караванський С. Російсько–український словник складної лексики. – К.: Академія,1998. – 712 с.
Куньч З. Риторичний словник. К.: Рідна мова, 1997. – 344 с.
Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1998. – Т. 1. – 910 с.; Т.2. – 910 с.; Т.3. – 928 с.; Т.4.– 942 с.
Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М.М.Пазяк. – К.: Наук. думка,1991. – 440 с.
Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність / Відп. ред. С.В.Мишанич. – К.: Наук. думка,1989. – 480 с.
Сергеич П.Искусство речи на суде. - М.: Юрид. лит., 1988. — 384 с.
Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін. – К.:Наук. думка,1999–2000.–Т. 1.–1040 с.; Т.2.– 960 с.

17. Ставицька, Леся. Український жарґон. Словник. – К.: Критика, 2005. – 496 с.

18. Сучасний словник іншомовних слів Уклали: О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. – К.: Довіра, 2006. – 789 с.

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 70; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!