Сутність, види та джерела формування капітальних вкладень на підприємстві
Фінансування капітальних вкладень підприємства
Прибуток фінансовий капітальний вкладення
Вступ
За останні роки в Україні відбулись і відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені процесами розвитку ринкової економіки. У спадок від Радянського Союзу нам залишилися підприємства, що потребують капітальних вкладень для свого належного функціонування і зайняття місця на ринку товарів та полуг. В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод міжпідприємствами і комерційними банками.
Актуальність теми. В умовах ринкової економіки однією з найважливіших проблем, що стоять перед будь-яким підприємством, є проблема залучення ресурсів під фінансування нових або підтримку вже наявних у неї інвестиційних проектів. Сучасні тенденції світового господарювання, висока міра зношеності устаткування промислових підприємств і необхідність впровадження нових технологій для підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається вітчизняними підприємствами, на світовому ринку визначають актуальність вибраної теми. Таким чином, важливим теоретичним та практичним аспектом структурного оновлення матеріально-технічної бази підприємств є дослідження основних джерел фінансування інвестиційної діяльності та пошук альтернативних шляхів їх залучення.
|
|
|
Питання фінансування інвестиційної діяльності підприємств, зокрема відтворення основних фондів, досліджувалися багатьма вітчизняними і зарубіжними авторами. Цій тематиці свої публікації присвячують Т.Майорова, Н.Дацій, С.Захарін, В.Баліцька, Д.Ванькович тощо. Аналізуються різні аспекти фінансової і інвестиційної діяльності підприємств: ряд авторів робить акцент у своїх дослідженнях на процес відтворення основних фондів і технічного переозброєння, інші на питання оптимального співвідношення власних і позикових коштів підприємств, треті на управління поточною фінансовою діяльністю підприємства і забезпечення ритмічності поточних платежів. Незважаючи на достатню кількість досліджень з цієї тематики, проблема пошуку альтернативних джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємств залишається до кінця не розробленою, а багато її аспектів залишаються дискусійними та потребують подальшого вивчення.
|
|
|
Метою роботи є дослідження джерел фінансування інвестицій в основний капітал підприємств для прискорення їх технічного переозброєння. Відповідно до поставленої мети в ході подальшого дослідження ставиться завдання проаналізувати основні джерела фінансування інвестиційної діяльності, оцінити їх переваги і недоліки для підприємства та розробити пропозиції щодо альтернативних шляхів їх залучення, що в перспективі може значно прискорити процес оновлення застарілих основних виробничих фондів підприємств.
Науково-теоретичні основи теми дослідження
Економічна суть фінансування
Прибуток є важливим показником ефективної діяльності підприємств. Проте якість роботи підприємства не можна оцінювати за масою прибутку. Для того щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства або з обсягом виробничих фондів підприємств. Таке зіставлення характеризує рентабельність. Рентабельність показує прибутковість, доходність підприємства.
Ефективність фінансової діяльності виражається в досягнутих фінансових результатах. Для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період необхідно порівняти доходи звітного періоду і витрати, понесені для одержання цих доходів.
|
|
|
Доходи підприємства – це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).[7, c. 240]
Доходи – витрати = прибуток чи збиток. Для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період необхідно дотримуватися принципів визначення доходів і витрат, а саме: нарахування, відповідності, періодичності.
Принцип нарахування передбачає відображення результатів господарських операцій у тому звітному періоді, коли вони відбулися, а не на момент отримання чи сплати грошових коштів, оскільки ці періоди часу не завжди співпадають. Принцип відповідності полягає в порівнянні доходів та витрат у звітному періоді, тобто витрати що здійснені у звітному періоді повинні порівнюватися з доходом задля якого здійснені витрати цього звітного періоду.
Виходячи з принципу періодичності, для визначення фінансового результату доходи та витрати підприємства розподіляються за звітними періодами. Звітним періодом є один рік, проміжними звітними періодами є квартал, місяць.[1]
|
|
|
Фінансові результати визначають за видами діяльності, зокрема основна, операційна, інша звичайна діяльність, окремо відображають надзвичайні доходи, витрати і податки з надзвичайного прибутку.
Звичайна діяльність – будь яка основна діяльність, а також операції що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. До звичайної діяльності крім операційної належить фінансова і інвестиційна діяльність.
Надзвичайна діяльність – подія або операція яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному місяці. Фінансовий результат в Звіті про фінансові результати визначають поэтапно:
· результат основної діяльності
· фінансовий результат від операційної діяльності , який поглинає результат основної діяльності
· фінансовий результат від звичайної діяльності, який охоплює результат операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.
Кінцевий результат фінансової діяльності підприємств формують доходи і витрати. Зростання прибутку досягається за рахунок збільшення виробництва і відповідно виручки від реалізації продукції та зниження її собівартості.[3, c. 608]
Фінансові результати відображаюсь мету підприємницької діяльності, її доходність, і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і колективу вони цікавлять вкладників капіталу, кредиторів, державні органи, фондові біржі.
Основним фінансовим результатом підприємства є його прибуток, іноді його заміняють показником доходу. Крім цих абсолютних показників для оцінки фінансових станів застосовують ряд відносних показників і коефіцієнтів.
Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків.
На кожному підприємстві формуються чотири показники прибутку, який істотно розрізняється по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток – основний фінансовий показник, виробничо-господарської діяльності підприємств. Для цілей оподаткування розраховується спеціальний показник – податковий прибуток, а на його основі - прибуток, що оподатковується, та прибуток, що не оподатковується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.[2]
Балансовий прибуток включає три основні елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.
Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) – це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємств. Цей прибуток визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без ПДВ і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції.
При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна підприємств для цілей оподаткування враховується різниця між продажною ціною і первісною (чи залишковою) вартістю цих фондів і майна (збільшений на індекс інфляції).
При цьому залишкова вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, не матеріальних активів і швидкозношувальних предметів.
Фінансові результати від позареалізаційних операцій - це прибуток (збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв’язаних з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг.[4, c. 387]
Чистий прибуток утвориться після сплати з валового прибутку податків та інших обов’язкових платежів. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні підприємства.
Для того щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства. Таке зіставлення характеризує рентабельність, яка показує прибутковість, доходність підприємства. Є два варіанти визначення рентабельності. Якщо прибуток відносять до собівартості продукції, визначають рентабельність продукції – відношення прибутку до собівартості.
Відношення прибутку до виробничих фондів характеризує рентабельність підприємства – відношення прибутку до суми основних виробничих фондів і оборотних засобів.
Існує система показників рентабельності. Ефективність виробничої діяльності підприємства відображає показник загальної рентабельності. Ефективність використання поточних затрат живої та уречевленої праці характеризує показник рентабельності продукції. Прибуток від реалізації товару характеризує рентабельність продажу.
Одним з найважливіших показників фінансового аналізу є рентабельність власного капіталу підприємства. Рентабельність продажів визначається як відношення прибутку від реалізації продукції до обсягу реалізованої продукції. Рентабельність власного капіталу характеризує величину прибутку, отриманого підприємством на його власний акціонерний капітал.[5, c. 485]
Прибуток виконує дві найважливіші функції:
· характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень;
· є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства.
Сутність, види та джерела формування капітальних вкладень на підприємстві
Капітальні вкладення являють собою інвестиції, спрямовані на будівництво і придбання нових основних фондів, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих основних фондів. Вони виступають як матеріалізована форма технічного прогресу, важливий чинник інтенсифікації, збільшення обсягів та підвищення ефективності діяльності господарюючих суб'єктів споживчої кооперації. Вплив капітальних вкладень на ефективність господарювання виявляється в підвищенні продуктивності праці, збільшенні прибутку підприємств. До складу капітальних вкладень включаються затрати на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, машин, механізмів, інструментів, інвентарю, інші капітальні роботи і затрати на проектно-розвідувальну діяльність, на утримання апарату управління і технічного нагляду, на відведення земельних ділянок тощо. Важливе значення в здійсненніефективної інвестиційної політики підприємства ж класифікація капітальних вкладень. Залеж від ознак, покладених в основу класифікації, структура капітальних вкладень підрозділяється на технологічну, відт ворювальну,галузеву, територіальну, за призначенням.
Особливе значення для підвищення ефективності капіталь них вкладень має покращання їх технологічної структури, що означає співвідношення затрат за їх видами: затрати на буді вельно-монтажні роботи; вартість устаткування, машин, меха нізмів, інструменту, інвентарю; інші капітальні роботи і затрати.
Прогресивність технологічної структури визначається збіль шенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів. Це дає можливість здійснити відносне зниження капітальних вкла день на одиницю продукції, що випускається, і тим самим підви щити їх економічну ефективність. Покращання структури капі тальних вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підпри ємства, росту механізації й автоматизації виробництва.
На зміни в технологічній структурі капітальних вкладень впливає ряд чинників і, насамперед, — впровадження в практик) функціонування господарюючих суб'єктів досягнень науково-технічного прогресу.
Відтворювальна структура капітальних вкладень — це роз поділ їх за основними формами відтворення основних фондів: на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне пе реозброєння діючих підприємств.
До нового будівництва відноситься спорудження окремих виробничих об'єктів, що здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності.
Під розширенням діючих підприємств розуміють споруджен ня додаткових виробничих комплексів, нових об'єктів, а також розширення існуючих окремих цехів та об'єктів на території діючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.[12, c. 60-67]
Реконструкція діючих підприємств являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання вироб ництва, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення. Вона пов'язана з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня, метою якого є збільшення виробничих потужностей, покращання якості та конкурентоспроможності продукції. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальша експлуатація яких визнана недоцільною. Технічне переозброєння діючих підприємств означає здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення техніко-економічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження передової техніки і технології, механізації й авто матизації виробничих процесів, модернізації та заміни технічно застарілого і фізично спрацьованого устаткування новим, більш продуктивним. Воно здійснюється, як правило, без розширення існуючих виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.
Практика господарювання в сучасних умовах свідчить, що переважної більшості підприємств різних форм власності і галузей економіки, у тому числі й підприємств споживчої кооперації, пріоритетними формами нарощування до необхідних роз орів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня (виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво економічно вигідне ли не за умов налагодження виробництва принципово нових, конкурентоспроможних видів продукції, надання нових послуг, а також недоцільності або неможливості нарощування потужностей діючих підприємств.
Галузеву структуру капітальних вкладень характеризує їх розподіл за галузями господарства споживчої кооперації. За цією ознакою виділяються капітальні вкладення у відтворення основ них фондів торгівлі, громадського харчування, заготівель, промисловості, транспорту, закладів освіти, охорони здоров'я тощо. Територіальна структура капітальних вкладень означає роз поділ витрат, пов'язаних із створенням нових, розширенням та Модернізацією діючих основних фондів, за регіонами їх здійс нення.[13, c. 161-168]
За призначенням капітальні вкладення поділяють на затрати, пов'язані з відтворенням основних фондів виробничого і неви робничого призначення. До першої групи затрат відносяться вкладення, що спрямовуються на створення основних фондів промисловості, сільського господарства, торгівлі, громадського харчування, заготівель, будівництва, транспорту. До капітальних вкладень, пов'язаних з відтворенням основних фондів невироб ничого призначення, відносяться затрати на будівництво житла, об'єктів коммунального та побутового призначення, навчальних закладів, закладів культури, охорони здоров'я.
У практиці господарської діяльності підприємств застосову ються два способи ведення робіт, пов'язаних з капітальними вкладеннями: підрядний і господарський.
При підрядному способі будівельно-монтажні роботи з капі тального будівництва виконуються силами госпрозрахункових будівельних організацій. Підприємства й організації споживчої кооперації, для яких виконуються будівельно-монтажні роботи, вважаються замовниками, а підрядні будівельні організації (об'єднання, будівельні, монтажні, ремонтно-будівельні управ ління, будівельні дільниці) — підрядниками. Підрядники здійс нюють роботи з капітального будівництва для підприємств-за-мовників, згідно з договорами, які укладаються на весь термін будівництва. Ними передбачається прийняття підрядником зо бов'язань щодо виконання своїми силами та засобами будівни цтва об'єкта відповідно до проекту та вимог діючих будівельних норм і правил. Замовник повинен надати підряднику будівель ний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документа цію та забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прий няття завершених будівництвом об'єктів, а також оплату вартості виконаних будівельно-монтажних робіт.
Для виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт підрядник має право залучати інші спеціалізовані підрядні орга нізації, з якими укладаються договори субпідряду. Однак зазна чимо, що відповідальність перед замовником за якість викона них робіт несе основний (генеральний) підрядник. Беручи до уваги те, що підрядні будівельні організації мають постійну матеріально-технічну базу, необхідне обладнання, ме ханізми, кваліфіковану робочу силу, при підрядному способі ка пітальних вкладень забезпечується якісне виконання будівельно-монтажних робіт сучасними методами будівництва, підвищення ефективності капітальних вкладень, що свідчить про його переваги.[14, c. 263-299]
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 94; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!