Робота над поезією Д. Павличка «Два кольори»



Учебная дисциплина:                УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА

Преподаватель:                                 Гальченко Яна Александровна

Группа:                                               АТ-19(23)

Дата занятия:                               22.04.2020 г.

Тема: «Шістдесятництво». Д. Павличкогромадянськімотивилірики

План заняття

1.Дмитро Павличко. Основнівідомості про поета, перекладача. Основнімотивийоготворів. .Пісенналірика, їїпопулярність.

2.Вірш «Два кольори», який став народною піснею. Національний колорит поетичнихобразів, роль антитези.

3.Збірка любовноїлірики «Таємницятвогообличчя». Використанняфольклорних, персоніфікованихобразів для передачіглибокогопочуттякохання («Я стужився, мила, за тобою...»)

ДмитроПавличко — цемислитель, достойний

продовжувачІвана Франка, каменярновоїдоби.

Олесь Гончар

ДмитроПавличко — відомийукраїнський поет, перекладач, визначнийгромадсько-політичнийдіячнародився 28 вересня 1929 року в с. Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітнійселянськійродині.

Спочаткунавчався в польськійшколі с. Яблунева, потім у Коломийськійгімназії та радянськійдесятирічці. У 1948 р. він вступив до Львівськогоуніверситету на філологічний факультет, з 1953 р. навчався в аспірантурі, але невдовзізалишивнаукову роботу. (Поетавиключили з аспірантури за виступ на зборахвикладачівпротирусифікаторськоїполітикивлади. Офіційною ж причиною виключення назвали «неуспішність» аспіранта.)

У 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличкабулоприйнято до СпілкиписьменниківУкраїни. 1964 року письменник разом із родиною переїхав до Києва й очоливсценарнумайстернюкіностудіїім. О. Довженка. За йогосценаріямипоставленіфільми «Сон» (1965) та «Захар Беркут» (1970). З 1966 р. по 1968 р. поет працює в секретаріатіСпілкиписьменниківУкраїни. У 1971-1978 роках бувголовним редактором журналу «Всесвіт», де опублікувавчималознаковихтворівсвітовоїлітератури.

У 1977 р. Д. Павличкостає лауреатом ДержавноїпреміїУкраїниім. Т. Шевченка. Протягом 1990-1994 р. Д. Павличко є депутатом Верховної Ради й тривалий час послом України в Канаді.

З жовтня 1995 р. до травня 1998 р. поет бувНадзвичайним і Повноважним Послом України в СловацькійРеспубліці.

1997 р. поетанагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ст., 1999 р.— орденом князя Ярослава Мудрого V ст.

Також Д. Павличкобув Послом України в РеспубліціПольща в період з весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдякийогостаранням у центріВаршави в березні 2002 р. булоспорудженопам'ятникТарасовіШевченку). 2004 р. за визначнийособистийвнесок у розвитокукраїнськоїлітератури, створеннявершиннихзразківпоетичного слова, пліднудержавну й політичнудіяльністьпоетуприсудженозвання Героя України.

З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України і на IV ВсесвітньомуФоруміукраїнцівбувобраний Головою УкраїнськоїВсесвітньоїКоординаційної Ради. У 2009 р. Д. Павличканагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.

У творчомудоробкуДмитраПавличка — поетичнізбірки «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1959), «Чорна нитка» (1958), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «Пальмова віть» (1962), «Пелюстки і леза» (1964), «Хліб і стяг», «Гранослов» (1968), «Сонетиподільськоїосені» (1973), «Таємницятвогообличчя» (1974, 1979), «Вибрані твори у двох томах», «Спіраль» (1984), «Задивлений у будущину», «Поеми й притчі», «Вибранівірші» (1986), «Покаянніпсалми» (1994), «За нас» (1995), «Золоте яблуко» (1998), «Ностальгія» (1998), «Засвідчуюжиттям» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003), «Сонети» (2004), «Не зрадь» (2005), «Три строфи» (2007), «Аутодафе» (2008). Його перу належать такізбіркилітературно-критичних статей: «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Білямужнього слова» (1988); книги для дітей — «Золоторогий Олень» (1970), «ДядькоДощ» (1971), «Де найкращемісце на землі» (1973), «Смерічка» (1982), «Плесо» (1984), «Ріднамова».

Муза поетазвертається до складнихзагальнолюдських проблем у їхнайгострішихсуперечностях, контрастах. Митець-філософпише про добро і зло, любов і ненависть, вічне і минуле, пелюстки і леза, світло й пітьму. Павличкорозмірковує над цимивічними темами, осмислює й розповідає про них у вишуканих і точних образах.

ДмитроПавличко — автор відомихпісеннихтекстів: «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались». Пісня «Два кольори» (1649) стала народною. На слова поета написали чималопісень й авториВолодимир Губа, ЮлійМейтус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, ОлександрІльїв, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. Твори на слова ДмитраПавличкавиконуютьукраїнськіспівакиДмитро Гнатюк, АнатолійМокренко, квартет «Явір», Василь Зінкевич, НінаМатвієнко, КвіткаЦісик та ін.

ДмитроПавличкотакож і відомийперекладач (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьохслов'янськихмов). Своїми перекладами Павличкозапропонувавновепрочитаннятворів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, МікеланджелоБуонарроті, ФедерікоГарсіа Лорки, Хосе Марті, Йогана Вольфганга Ґете, ГенріхаГайне, РайнерМаріяРільке, ГенрікаІбсена, Леопольда Стаффа...

Окремими книгами виходилийого твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов'янськимимовами.

ЗавдякиДмитруПавличковіукраїнськомучитачевібуло повернуто творчість Богдана-Ігоря Антонича. 1967 року побачивсвіт однотомник поета «Пісня про незнищенністьматерії» з блискучоюпередмовою Д. Павличка. Важкопереоцінитивплив, який мала ця книга Б.-І. Антонича на всю молодуукраїнськупоезіюостанньоїчвертіминулогостоліття.

Але чи не найповніше талант поетарозкрився в йогоінтимній та філософськійліриці. Збірки «Сонетиподільськоїосені» (1973), «Таємницятвогообличчя» (1974, 1979) стали помітнимявищем в українськійлітературідругоїполовини XX ст.

Робота над поезією Д. Павличка «Два кольори»

Ріднадомівка. Батьківська хата. Це те місце, де тивиріс, змужнів. Там тебе люблять і завждичекають. Де б ти не був, завждиповертаєшся до рідноїоселі, де пахнечебрецем і м'ятою, де духмянийхліб на столі, вишиті рушники і калина на покуті, і тепло маминих рук...

Перегляд відеозаписупісні «Два кольори» у виконанніКвіткиЦісик (https://www.youtube.com/watch?v=_4kDHRngttQ)

Аналізпоезії «Два кольори»(ЗАПИСАТИ У ЗОШИТ)

Рікнаписання: 29 лютого 1964 року.

Жанр: ліричнийвірш, пісня.

Тема: роздуми над своєю долею і життєвим шляхом, синівськавдячність за материнськулюбов, за вишитийоберіг для захисту на непростійжиттєвійдорозі.

Головна думка: «мене водило в безвістіжиття, та я вертався на свої пороги» (уславленняматеринськоїлюбові та заклик не забувати про своєкоріння, батьків).

Провідний мотив: мотив дороги як символу людськоїдолі, поєднанийіз мотивом материнськогоблагословення.

 

Спогади Д. Павличка

«Пісню «Два кольори» я написав 29 лютого 1964 року, разом з композитором ОлександромБілашем. Нам було нудно на комсомольськомузібранні, а переді мною сиділагарнажінка, у чорнійхустці з вишитою на нійчервоноютрояндою, це нагадало мені мою сорочку, і першу строфу я написав просто на коліні... Я відчув, щоце початок пісні, так само як золотошукачвідкриваєкраплину золота.

Ми втекли іззасідання, і в той же день разом з Сашком дописали пісню. Вона лежала рік у Дмитра Гнатюка, а потім, напередодніжовтневих свят, Гнатюк показав її в ЦК, і там, як вінменірозповідав, одна дужеповажна особа сказала — піснюпотрібнопереробити, тому що вона не є соціалістичною. Але я сказав, щонічогопереробляти не буду, і нехай та поважна особа переписує сама. Петро Шелест (самевінбувтієюповажною особою), дізнавшись про мою відповідь, розлютився, але потім сказав, щочорт з нею, і нехай Гнатюк співає як є.   

Пісня прозвучала, і почала співатисяповсюди. Післяцього мене і Білашавикликали у партійну школу, де два кагебісти з нами вели бесіду і сказали, що я мавби прекрасно знати, щотакечервоне і чорне — мовляв, ми написали бандерівськийгімн. Нам тоді просто кості затерпли, бо ми розуміли, чимцезагрожує. Я тоді почав говорити, що рушники, сорочки — навіть на Гуцульщині, звідки я родом, — вишиваютьчервоно-чорними нитками. Я сказав, щоце народна вишивка, а отже, і народна пісня. Врешті-решт я навіть запитав їх: а який прапор був у Паризькоїкомуни? Я бувначитаний і знав, щоПаризькакомуна мала червоно-чорний прапор. Коли я їмце сказав, вони затихли.

 


Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 51; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!