Аналіз вірша « Київ – традиція»
НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Група київських “неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша. Приналежність до групи М. Зерова, М.Рильського. Різногранний творчий шлях митців.
2. Короткі відомості про поета М. Зерова. Філософічність, афористичність лірики.
3. Огляд життя та творчості поета М. Рильського. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.
Теорія літератури: філософічність, сонет.
Практичне заняття.
1. Виразно й усвідомлено читати поезії М.Зерова й М.Рильського.
2. Аналіз поезій. Визначити основні ознаки індивідуального почерку, провідних мотивів і настроїв. Пояснити смислову і настроєву значущість деталі, образу.
3. Висловити власні думки з приводу поетичної майстерності, філософічності поетичного самовираження М. Зерова й М.Рильського.
ЗАПИС У ЗОШИТИ
ü Неокласицизм (з грецької - новий і зразковий) — течія в літературі та мистецтві, що знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод
ü Київські «неокласики» – умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «розстріляного відродження»:
|
|
|
· Миколи Зерова (лідер);
· Михайла Драй-Хмари;
· Павла Филиповича;
· Юрія Клена (Освальда Бургардта);
· Максима Рильського.
ü Сонет (sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абабввд, еед і т. п.
ü Філософічність – насиченість тексту філософською проблематикою.
Київські «неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами – неформальне товариство вільних митців, що гуртувалися спочатку при часописі «Книгар» (1918–1920),, а згодом – навколо видавництва «Слово».
Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського.
Михайло Драй-Хмара в сонеті «Лебеді» назвав «неокласиків» «гроном п'ятірним нездоланих співців».
|
|
|
Своєрідним естетичним кредо київських «неокласиків» є сонет Миколи Зерова «Pro domo» («На захист», початкова назва – «Молода Україна»):
Класична пластика, і контур строгий,
і логіки залізна течія –
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,
Парнаських зір незахідне сузір'я
Зведуть тебе на справжні верхогір'я.
Шостий у «п'ятірному гроні» – Віктор Домонтович (Петров), єдиний прозаїк серед «неокласиків».
Спільні риси творчості
· «аристократизм духу», протистояння духовній варваризації суспільства;
· орієнтація на довершену культуру поетичного мислення й дисципліну поетичного мовлення;
· тяжіння до гармонії між раціональною сферою та почуттями;
· захоплення досконалістю античної лірики, літератури відродження та класицизму, філігранністю творів французьких «парнасців».
Неокласики позиціонували себе як естетів. Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалося невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М.Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.
|
|
|
Проходив у цій справі неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування й не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.
Зеров Микола Костянтинович (26 квітня 1890 р. – 3 листопада 1937 р.) – відомий український поет, майстер сонетів, полеміст та літературознавець. З’явився на світ в м. Зіньків Полтавської області. Його батько – вчитель місцевої школи, особливу увагу приділяв розвитку майбутнього письменника. Закінчивши школу, юнак пішов навчатися до гімназії м. Охтирка, а у 1909 р. став студентом Київського університету Св. Володимира. З 1912 по 1920 рр. М. Зеров викладає історію та українознавство у провідних навчальних закладах столиці, а у 1923 р., врешті-решт, здобуває наукове звання професора. Невдовзі, стає активним учасником культурного життя країни: знаходить себе як письменник у течії «неокласиків», публікує критичні статті.
|
|
|
Вперше вірші М. Зерова вийшли до друку в 1911 р., однак справжня популярність прийшла до поета після виходу у світ збірки поезій «Камена» (1924 р.). Також його авторству належать історико-біографічні нариси «Леся Українка», «Нове українське письменство», численні публікації в журналі «Життя і революція».
Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, українській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блискучий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатющий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.
Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літературних здобутків людства як передумови справжнього розквіту мистецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20–30-ті роки ХХ ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав українську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.
Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вболівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925– 1928 рр., ставши на бік М. Хвильового та інших членів ВАПЛІТЕ.
Дбаючи про майбутнє українського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві.
Йому було чуже неуцтво й пристосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. 1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в університеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою. Його твори були заборонені, а сам автор – у квітні 1935 р. заарештований та ув’язнений. 1936 р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.
1936 р., травень — вивезений на Соловки.
1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру покарання.
1937 р., 3 листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).
Митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства. Його реабілітовано посмертно (1958 р., березень).
Майбутній поет М. Зеров із задоволенням показував Київ гостям, живописні куточки його, бо дуже любив це місто. Уважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схоже на півдохле кошеня». Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми».
Київ – традиція
Ніхто не заперечить прав.
Так, перший світ осяв твої висоти;
До тебе тислись войовничі готи,
І Данпарштадт із пущі виглядав.
Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав
Щербив мечі об Золоті ворот;
Про тебе теревені плів Ляссота
І Левассер Боплан байки складав.
І в наші дні зберіг ти чар-отруту:
В тобі розбили табір аспанфути –
Кують, і мелють, і дивують світ.
Тут і Тичина, голосний і юний,
Животворив душею давній міт
І «Плуга» вів у сонячні комуни. 1923
Аналіз вірша « Київ – традиція»
Рід: лірика.
Жанр: сонет.
Тема: оспівування «золотоголового» вічного міста Києва — як свідчення високої культури народу.
Ідея: утвердження незнищенності стародавнього Києва, культури, духовного життя народу, тощо.
Головна думка — нездоланність міста перед напасниками (Данпарштадт – готське місто ІV ст. над Дніпром; Болеслав Хоробрий – польський король, який «щербив меча об Золоті ворота»); возвеличення краси золотоглавого Києва.
Образ Києва поет інтерпретував як модель буття в історіософському вимірі (осмислення історії Києва від найдавніших часів до сьогодення).
Віршовий розмір: ямб.
Художні засоби
- персоніфікація: персоніфікується образ Києва,
- іронія: і в наші дні зберіг ти чар-отруту; в тобі розбили табір аспанфути; кують, і мелють, і дивують світ,
- епітети: войовничі готи, голосний і юний Тичина, давній міт, сонячні комуни,
- метафори: животворив душею, «Плуга» вів, лядський Болеслав щербив меча об Золоті ворота,
- фразеологізми: теревені плів, байки складав.
Основна особливість — сонет позбавлений суспільного змісту.
Сонет увійшов до циклу «Київ» збірки «Сонети і елегії».
Максим Тадейович Рильський – відомий український майстер поетичного слова, публіцист, громадський діяч, науковець. Максим Золоте Серце (так поета називали друзі).
«Один із «найбільш справжніх, органічних поетів нашого століття» (Є. Маланюк).
Був народжений 19 березня 1895 року в м. Київ в родині етнографа. Матір’ю була та проста селянка Меланія з с. Романівки колишнього Сквирського повіту (тепер Попільнянського району Житомирської області). Народився хлопець у Києві, але його дитинство промайнуло в с. Романівці.
У семирічному віці хлопець втратив батька, тож питання виховання та надання освіти цілком лягли на плечі його матері. Спочатку юнак перебував на домашньому навчанні, а згодом був відданий до приватної гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, у якому з повагою ставилися до всього українського, сприяло виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих островах».
У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочатку два роки вивчав медицину, потім навчався на історико-філологічному факультеті.
Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання й покинути місто. Цю прогалину в знаннях він заповнював самотужки, безперервно займаючись самоосвітою. Багато читає, студіює наукові праці з проблем філософії, естетики, літературознавства, історіософії, стає високо ерудованою людиною в царині мистецтва та гуманітарних наук.
Він учителює в школах на Житомирщині (1917–1923).
Першою збіркою, яка пророкувала йому, як автору, справжню славу, стала книга «Під осінніми зорями». Яскравий представник «неокласицизму», в своїй поезії він відривався від соціалістичної дійсності, що тривалий час нав’язувалася владою, та концентрував свою увагу на ліричних нотах душі героїв. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін» (1926), «Де сходяться дороги» (1929) та декілька книжок поетичних перекладів з російської, польської та французької літератур..
Як більшість митців-сучасників, М. Рильський став жертвою репресій інтелігенції: у 1931 р., у день народження, був заарештований та майже рік був в’язнем Лук’янівської тюрми. Після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.
Тяжкі часи настали для М. Рильського. Щоб вижити, доводилося говорити не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера плакатні вірші-заклики.
У роки боротьби проти фашистських заброд на хвилі загальнонародного патріотичного піднесення знову щиро зазвучало й слово М. Рильського, який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні книжки — «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944) — є художнім літописом роздумів і переживань патріота в той трагічний час.
За видатні заслуги в розвитку науки й культури М. Рильського було обрано академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958).
Він очолював Спілку письменників України (1943–1946), був директором академічного інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії (1944–1964).
Серед кращих поетичних книжок повоєнного часу — «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зимові записи» (1964).
Був представлений до Ленінської премії та Державної премії СРСР. Пішов з життя літератор 24 липня 1964 року. Поховано його на Байковому кладовищі в Києві.
Дата добавления: 2020-11-23; просмотров: 165; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!