Середземноморська політика Іспанії

Проект Ж.ширак

1У промовах Ширака часто з’являються посилання на «багатополюсний світ», у якому Сполучені Штати більше не є єдиною супердержавою. Нещодавнє опитування громадської думки, проведене Pew Research Center, показало, що в очах багатьох європейців США втратили колишню привабливість, і вони хотіли б, щоб Європа відігравала суттєвішу роль у світовій політиці. Але навіть якщо Америка й втратила частину своєї привабливої «м’якої сили», постіндустріальна громадськість Європи не готова оплачувати інвестиції в нарощування військової потужності, необхідної для урівноваження жорсткої сили Америки, що вимагають двократного або навіть трикратного збільшення оборонних витрат як відсотка ВВП.

Але навіть при цьому майбутнє Європи не таке похмуре, як припускають песимісти. Вплив у світовій політиці сьогодні розподілений таким чином, що нагадує тривимірну гру в шахи, що ведеться як за вертикаллю, так і за горизонталлю. На верхній дошці військових відносин між державами США є єдиною в світі супердержавою, що має глобальний обхват. Європа і Китай навряд чи зможуть обігнати американців протягом наступних двох десятиріч. Тут світ однополюсний.

На середній дошці економічних відносин світ уже багатополюсний. Це дошка, де Європа діє як союз, а інші країни, як, наприклад Японія і Китай, відіграють значну роль. США не можуть досягнути торгової угоди або врегулювати антитрастові справи без схвалення Комісії ЄС. Тільки нещодавно після ухвалення СОТ рішення на користь європейської сторони, Конгресу США довелося переписати податкове законодавство, що зачіпає мільярди доларів. Навряд чи це можна назвати однополюсним світом.

Нижня дошка містить транснаціональні відносини, що знаходяться поза сферою урядового контролю — все, починаючи від наркотиків і інфекційних захворювань та закінчуючи зміною клімату й транснаціональним тероризмом. На цій дошці вплив хаотично розподілився між гравцями, які не представляють держав. Жоден уряд не може контролювати наслідки без співпраці з іншими. Тут США необхідна допомога європейців, і називати цей світ однополюсним також не має сенсу.

На цій нижній дошці також дуже важливий ступінь тісної цивільної співпраці, на яку впливає привабливість країни або м’яка сила. Цим щедро наділені європейські країни, які подолали вікову ворожнечу та які створюють великий успішний ринок.

2Франция, равно как и другие индустриально развитые страны, прошла долгий исторический путь прежде, чем там была создана современная социальная защита населения и выработаны основные направления социальной политики.

Президентские выборы 1995-го года положили начало новому периоду в истории Франции. Необходимо отметить, что в период нахождения Жака Ширака у власти в 1995-2005гг. социально – политическое развитие Франции вышло на новую качественную ступень.

В период с 1995 по 2005 гг. осуществлялись различные программы помощи молодежи и предоставление ей льготных кредитов для получения высшего и среднего, общего и профессионального образования. В свою очередь, это качественно отразилось на улучшении обеспечения французской экономики высококвалифицированными трудовыми ресурсами.

В рассматриваемый период во Франции огромное внимание уделялось развитию здравоохранения. В сфере медицинских научных исследований, в развитии фармацевтической промышленности, а также в подготовке медицинских кадров Франция добилась таких впечатляющих успехов, что по оценке специалистов вышла на первое место в мире по развитию здравоохранения.

Система здравоохранения во Франции является одной из самых лучших и прогрессивных. Это касается и степени подготовки кадров и уровня оснащенности медицинских учреждений. Страховая медицина дает людям возможность заботиться о своем здоровье, принимать лечение на самом высоком уровне, если это необходимо. Государство заинтересовано в сохранении здоровья нации.

Однако, в последние годы социально – политическая система Франции, как, впрочем и всех других промышленно развитых стран, столкнулась с рядом серьезных трудностей. В большой степени эти трудности связаны с нехваткой финансового обеспечения.

Все эти достижения стали возможны благодаря правильной политике Жака Ширака и его правительства. Значительную роль здесь также сыграли огромные бюджетные ассигнования, а также вложения частного капитала во все сферы социального развития.

В 2007 году Ж. Ширак уходит с поста президента, оставив французскому народу четыре послания, которые считает самыми важными». Первое – призыв «никогда не поддаваться экстремизму, расизму, антисемитизму и другим формам нетерпимости. Два других – помнить об особой роли Франции в Европе и мире. Но главный призыв «Верить во французскую модель и не сдавать ее подешевле».

Так Ширак не запомнился как лидер больших реформ – он вообще, вообще кажется, чувствовал себя увереннее в борьбе, чем после победы. Ж. Ширак принял Францию в кризисном состоянии в 1995 году и, в общем, в приблизительно в таком же и оставил. Страна при нем не преодолела своих традиционных слабостей, не научилась жертвовать ради экономической эффективности качеством жизни и многое другое. Но есть и оборотная сторона: демократия при Шираке выдержала искушение экстремизмом, и сохранила свое лицо и достоинство. Это довольно много для начала 21 в.

Середземноморська політика Іспанії

Створення Середземноморського союзу було ініційовано французьким Президентом Ніколя Саркозі під час передвиборчої кампанії в рамках президентських виборів у Франції 2007 року. У липні 2008 року на саміті лідерів середземноморських країн у Парижі було оголошено про його офіційне заснування. До складу союзу входять 43 країни, включаючи 27 країн - членів ЄС, країни Північної Африки, низку країн Близького Сходу та Африканський союз. Секретаріат Середземноморського союзу розташовується в Барселоні. Слід зазначити, що іспанці є ініціаторами і прихильниками організації та проведення великих міжнародних заходів, присвячених вивченню і вироблення необхідних заходів щодо поліпшення обстановки в
Середземномор'ї. Таким чином, оцінюючи сучасну середземноморську політику
Іспанії, все більш очевидним стає поступове знаходження реальних обрисів схеми Середземноморського регіональної співпраці, що створюється під егідою Європейського Союзу. Мадрид у цьому процесі самого початку відіграє помітну роль, перетворюючись в одного з головних учасників міжнародних зусиль з надання цьому регіону світу більшої безпеки і стабільності.

Зовнішня політика Саркозі

Основным направлением внешней политики Николя Саркози стал Европейский Союз. Новый президент Франции стал одним из авторов Лиссабонского договора, изменившего Договор об основании ЕС и Договор об основании ЕЭС. Кроме того, Саркози выступил с предложением новой стратегии безопасности ЕС вместо принятой в 2003 году и является активным сторонником идеи возвращения Франции в военные структуры НАТО. При этом президент Франции выступает против вступления Турции в ЕС, что усугубляется рядом двусторонних проблем между этими странами, однако всячески поддерживает Западные Балканы в их стремлении присоединиться к Евросоюзу. Франция официально признала Косово в 2008 году на следующий день после провозглашения независимости страны. Во время военного конфликта в Южной Осетии Саркози выступил с роли миротворца, посетив в том же 2008 годуМоскву и Тбилиси. В результате переговоров президентов Росси и Франции были выработаны основные пункты мирного договора под названием "План Медведева-Саркози". Позднее этот документ подписали президенты Грузии, Южной Осетии и Абхазии. Вообще в отношении России Николя Саркози придерживается дружественной, хотя и несколько отстраненной политики.

Культура і цивілізація

Поняття цивілізації походить від латинського слова "civis" "громадянин". На думку більшості сучасних дослідженьцивілізація означає наступну за варварством ступінь культури, яка поступово привчає людину до цілеспрямованим, упорядкованим спільним діям із собі подібними, що створює найважливішу передумову культури. Так, "цивілізований" і "культурний" сприймаються як поняття однопорядковие, але цивілізація і культура не синоніми (система сучасної цивілізації, характерна для розвинених країн Західної Європи, США і Японії, одна і та ж, хоча культури в усіх країнах різні).

У діалектико-матеріалістичної філософії та соціології цивілізація розглядається як сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства, подолав рівень дикості і варварства. У первісному суспільстві людина була злитий з природою і родоплемінної спільністю, в якій соціальні, економічні та культурні складові суспільства практично не розділялися, причому самі відносини всередині спільнот носили в значній мірі "природний характер". У більш пізній період, з розривом цих відносин, коли до того часу суспільство розділилося на класи, механізми функціонування та розвитку суспільства рішуче змінилися, воно вступило в нову смугу розвитку, в смугу цивілізації.

Характеризуючи цей переломний етап історії, слід підкреслити , що цивілізація є тією ступінню розвитку, на якій поділ праці, що випливає з нього обмін й об'єднуюче обидва ці процеси товарне виробництво досягають повного розквіту і роблять повний переворот у всьому колишньому суспільстві.

Цивілізація включає в себе перетворену людиною окультурених природу і засоби цього перетворення, людини, засвоївши їх і здатного жити в окультуреній середовищі свого проживання, а також сукупність суспільних відносин як форм соціальної організації культури, що забезпечують її існування і перетворення. Це деяка спільність людей, яка характеризується певним набором цінностей (технологіями, навичками, традиціями), системою загальних заборон, схожістю (але не тотожністю) духовних світів і т. д. Але будь-якому еволюційному процесу в тому числі і розвиток цивілізації, супроводжує і зростання різноманітності форм організації життя, - цивілізація ніколи не була і не буде єдиною, незважаючи на об'єднуючу людство технологічну спільність. Зазвичай феномен цивілізації ототожнюється з появою державності, хоча держава і право - самі продукт високорозвинених цивілізацій. Вони виникають на базі складних, соціально значущих технологій. Такі технології охоплюють не тільки сфери матеріального виробництва, але і влада, військову організацію, промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок та інтелектуальну діяльність. Цивілізація виникає завдяки особливій функції технології, яка створює, породжує і конструює адекватну їй нормативно-регулятивне середовище існування, в якій вона живе і розвивається.

Сьогодні проблемами цивілізацій, їх особливостями займається багато фахівців - філософи, соціологи, історики, етнологи, психологи і т. д. Цивілізаційний підхід до історії розглядається як протиставлення формаційному. Але чіткого, загальноприйнятого визначення формації, та й цивілізації, не існує. Є багато різних досліджень, але немає загальної картини розвитку цивілізацій, так як цей процес складний і суперечливий. І в той же час необхідність розуміння особливостей генезису цивілізацій і народження в їх рамках феномену культури стає в сучасних умовах все актуальнішою.

З точки зору еволюції виділення формацій чи цивілізацій відіграє важливу роль в осмисленні грандіозного обсягу інформації, яку представляє історичний процес. Класифікація формацій і цивілізацій - це лише певні ракурси, в яких вивчається історія розвитку людства. Зараз прийнято розрізняти цивілізації традиційні і техногенні. Природно, такий розподіл умовно, але тим не менш воно має сенс, бо несе певну інформацію і може бути використано в якості відправної точки дослідження.

Традиційними звичайно прийнято називати ті цивілізації, де життєвий уклад орієнтований повільними змінами у сфері виробництва, консервацією культурних традицій, відтворенням часто протягом багатьох сторіч сформованих соціальних структур і способу життя. Звичаї, звички, взаємини між людьми в таких суспільствах дуже стійкі, а особистість підлегла загальному порядку й орієнтована на його збереження. Особистість у традиційних суспільствах реалізовувалася тільки через приналежність до деякої корпорації і найчастіше жорстко закріплювалася в тієї чи іншої соціальної спільності. Людина, що не включений у корпорацію, втрачав якість особистості. Підкоряючись традиціям і соціальним обставинам, він уже з народження був закріплений за визначеним місцем у кастово-становій системі, йому належало засвоїти певний тип професійних навичок, продовжуючи естафету традицій. У традиційних культурах ідея панування сили і влади розумілася як безпосередня влада однієї людини над іншим. У патріархальних суспільствах і азіатських деспотіях влада і панування поширювалися не тільки на підданих государя, а й здійснювалися чоловіком, главою родини над дружиною і дітьми, якими він володів так само, як цар або імператор тілами і душами своїх підданих. Традиційні культури не знали автономії особистості і прав людини. Стародавній Єгипет, Китай, Індія, держава Майя, мусульманський Схід епохи середньовіччя - зразки традиційних цивілізацій. До числа традиційних суспільств прийнято відносити все суспільство Сходу. Але наскільки вони різні - ці традиційні суспільства! Як не схожа мусульманська цивілізація на індійську, китайську, а тим більше на японську. Та й кожна з них теж не являє собою єдиного цілого - як неоднорідна мусульманська цивілізація (Арабський Схід, Ірак, Туреччина, держави Середньої Азії і т. д.).

Сучасний період розвитку суспільства визначається прогресом техногенної цивілізації, яка активно завойовувала собі всі нові соціальні простори. Цей тип цивілізованого розвитку сформувався в європейському регіоні, його часто називають західною цивілізацією. Але він реалізується в різних варіантах як на Заході, так і на Сході, тому використовується поняття "техногенної цивілізації", оскільки її найважливішою ознакою є прискорений науково-технічний прогрес. Технічні, а потім і науково-технічні революції роблять техногенну цивілізацію надзвичайно динамічним суспільством, викликаючи часто протягом життя декількох поколінь радикальна зміна соціальних зв'язків - форм людського спілкування. Потужна експансія техногенної цивілізації на інший світ приводить до її постійного зіткнення з традиційними суспільствами. Деякі були просто поглинені техногенною цивілізацією. Інші, випробувавши на собі вплив західної технології і культури, тим не менше, зберігали багато традиційних рис. Глибинні цінності техногенної цивілізації складалися історично. Їх передумовами були досягнення культури античності і європейського середньовіччя, які потім були розвинуті в епоху Реформації й Освіти і визначили систему ціннісних пріоритетів техногенної культури. Людина розумілася як активну істоту, що знаходиться в діяльному відношенні до світу. Ідея перетворення світу і підпорядкування людиною природи була головною у культурі техногенної цивілізації на всіх етапах її історії, аж до нашого часу. Перетворююча діяльність розглядається тут як головне призначення людини. Причому, діяльнісно активний ідеал відносини людини до природи поширюється і на сферу соціальних відносин. Ідеали техногенної цивілізації - це можливість індивіда включитися у всілякі соціальні спільності і корпорації. Людина стає суверенною особистістю тільки тому, що він не прив'язаний до тієї чи іншої конкретної соціальної структурі, а може вільно будувати свої відносини з іншими людьми, вливаючись в різні соціальні спільності, а часто в різні культурні традиції. Пафос перетворення світу породжував особливе розуміння влади, сили і панування над природними і соціальними обставинами. Відносини особистості залежності перестають в умовах техногенної цивілізації домінувати (хоча можна виявити чимало ситуацій, в яких панування здійснюється як сила безпосереднього примусу однієї людини над іншим) і підкоряються новим соціальним зв'язкам. Їх сутність визначена загальним обміном результатами діяльності, що здобувають форму товару. Влада і панування в цій системі відносин припускає володіння і присвоєння товарів (речей, людських здібностей, інформації і т. д.). Важливою складовою в системі цінностей техногенної цивілізації є особлива цінність наукової раціональності, науково-технічного погляду на світ, яка створює упевненість в тому, що людина здатна, контролюючи зовнішні обставини, раціонально, науково влаштувати природу і соціальне життя.

Тепер звернемося до співвідношення культури і цивілізації. Цивілізація висловлює щось спільне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділового і побутового поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Культура - є вираз індивідуального начала кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, в традиціях і звичках не загального в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільного нормативного взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальне начало в рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне освіту. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури.

Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, внаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної, продовольчої і сировинної проблеми - все це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

Регіоналізація та інтеграція

На основе опыта интеграционных структур в Западной Европе и странах третьего мира в период, так называемой, первой волны региональной интеграции можно сформулировать три предпосылки для успешной интеграции:

• во-первых, при существующих социально-экономических диспропорциях необходимо создание отлаженных механизмов компенсации издержек стран, которые могут появиться вследствие снятия национальных протекционистских мер.
• во-вторых, необходима определенная унификация внутренней экономической и социальной политики. На политическом уровне необходимо доверие и готовность идти на компромиссы. Кроме того, существенное значение имеет политическая стабильность внутри страны, так как наряду с тенденцией к интеграции существует оппозиционная контртенденция к национальной изолированности.
• в-третьих, необходим отказ от заведомо невыполнимых, по сути декларативных, целей, а отношение к интеграционным тенденциям должно быть не как к краткосрочному процессу.

Таким образом, первая волна интеграционных процессов в мире к концу 1970-х гг. спала. Тем не менее, позитивный опыт функционирования ЕС продолжал оставаться своеобразным маяком для существующих интеграционных групп в странах Юга.

В 1980-е гг. наблюдалась вторая волна интеграционных устремлений в государствах третьего мира. Как отмечают исследователи, это было обусловлено реакцией развивающихся стран на укрепление торговых блоков в Северной Америке и Западной Европе. Особенно крупные региональные интеграционные группировки наблюдались в Юго-Восточной Азии и в Латинской Америке. Успехи их ряд европейских ученых попытались применить к остальным странам Юга. Но, как и в первую волну региональной интеграции, в трансформационных странах и государствах субсахарского региона осуществление интеграционных инициатив сталкивалось с достаточно сложными препятствиями и оставалось трудновыполнимым. По сути, главные причины, ограничивающие интеграцию, оказались прежними – неустойчивость экономических систем, политическая нестабильность и тенденция обострения межгосударственных отношений на почве территориальных и этнических конфликтов.

Таким образом, в современных интеграционных тенденциях в мире можно выделить два основных направления формирования региональных групп.

• во-первых, эти процессы активизируются в результате интенсивных торгово-экономических отношений между определенными странами, при этом динамика этих процессов значительно опережает взаимодействия с другими странами. Эта тенденция, по нашему мнению, объективно способствует расширению каналов политических коммуникаций между субъектами объединения и подталкивает к интеграционным инициативам в политической сфере.
• во-вторых, региональные объединения возникают в результате политических усилий, которые могут не всегда опираться и учитывать географические или исторические особенности.

Регионализа́ция — процесс перераспределения властных компетенций, передачи функций от национального на региональный уровень, появление и развитие новых институциональных форм, отвечающих новой роли регионов в процессе принятия решений на национальном и наднациональном уровнях

Дата добавления: 2020-11-23; просмотров: 46; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!