V . Кількість оздоровлених осіб за звітній період 3 страница

Структурно-функціональна модель туристичного кластера передбачає наявність кількох обов'язкових компонентів:

• туристичного блоку, куди входять туристичні фірми, підпри­ємства готельного господарства, об'єкти атракції і природно-заповідного фонду;

• виробничого блоку, який об'єднує виробників продукції, що має пряме чи опосередковане відношення до туристичної індустрії;

• науково-освітнього блоку, що включає освітні заклади, здатні забезпечити потреби у висококваліфікованих кадрах, та наукові установи, які відповідають за стратегію розвитку, проводять марке­тингові дослідження та рекламні акції;

• управлінського блоку, до якого входять керівники організацій, що утворили кластер, представники фінансових інститутів та орга­нів державного управління і влади, які координують дії учасників об'єднання.

Але кількісний та якісний склад блоків є довільним і у кожному конкретному випадку формується довільно.

Для апробації кластерно-туристичних технологій доцільно бра­ти територію окремих регіонів чи областей. Саме за такого терито­ріального охоплення досягається оптимальність виробничих, управлінських та інформаційних зв'язків між компонентами клас­тера.

 

Рис. 1.4. Структурно-функціональна модель туристично-рекреаційного кластера

Маючи загалом схожу із туристичним кластером будову, сана­торно-курортний кластер дещо відрізняється від свого попередни­ка кількісним та якісним складом.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновки:

• кластер є однією із привабливих форм організації продуктив­них сил суспільства, особливо в умовах становлення ринкових ме­ханізмів господарювання, оскільки об'єднує на добровільних і взає­мовигідних засадах суб'єктів економічної діяльності, що дозволяє їм успішно конкурувати на ринках різних рівнів;

• кластерні технології сприяють налагодженню взаєморозуміння між управлінськими структурами і бізнесовими колами при вирі­шенні соціально-економічних проблем певного регіону;

• інформаційно-рекламне забезпечення діяльності кластера на­лежить до пріоритетних напрямів його розвитку;

• кластеризація господарства робить «прозорими» інвестиційні надходження і веде до оптимізації їх використання у регіональному розрізі;

 

Рис. 1.5. Структурно-функціональна модель санаторно-курортного кластера

 

• туристична та санаторно-курортна галузь - приваблива сфера вкладання інвестицій, які даватимуть повнішу віддачу за умови існування кластерів регіонального і державного рівнів;

• кластеризація туристичної та санаторно-курортної сфери по­жвавить рекреаційну діяльність і, за правильної організації, стиму­люватиме розвиток інших виробництв у легкій та харчовій промис­ловості, сервісному секторі.

 

1.4. Місце і роль інфраструктури в туристичній індустрії

 

Інфраструктура відіграє дуже велику роль у господарстві і в за­безпеченні певних умов життєдіяльності населення будь-якого ре­гіону. Вона не визначає спеціалізацію території, хоча досить суттє­во впливає на формування промислового, сільськогосподарського виробництва і туристичної галузі. На відміну від матеріального ви­робництва, інфраструктура має досить чітко зумовлений територі­альний характер, забезпечує функціонування промислових підпри­ємств, що визначають спеціалізацію туристичної галузі.

Інфраструктура характеризується такими ознаками:

• елементи інфраструктури не виробляють матеріальних ціннос­тей, а лише створюють необхідні передумови для їх виробництва;

• ефективність структурно-функціональних об'єктів і споруд інфраструктури тісно пов'язана з безперервним розвитком та вдо­сконаленням матеріального виробництва;

• інфраструктура сприяє повному і раціональному господар­ському використанню території з відповідними природними, еко­номічними і рекреаційними ресурсами, географічним положенням, що можна розглядати як суттєвий ресурс соціально-економічного розвитку.

Інфраструктура сприяє розвитку туризму як у межах регіонів України, так і європейських держав, тобто забезпечує взаємодію ук­раїнських туристських маршрутів із зарубіжними. Україна - одна з європейських держав, що має надзвичайно сприятливі передумови для розвитку і формування територіально-рекреаційного комплек­су (ТРК).

Основним завданням розвитку рекреаційної інфраструктури є доведення її якісних і кількісних характеристик до рівня світових стандартів.

Формування туристських сезонів - літнього та зимового - вима­гає розбудови туристичної інфраструктури, придатної і до літніх, і до зимових умов. Потрібна раціональна схема розміщення турис­тичних маршрутів, яка дала б змогу рівномірно у просторі і часі, а також, відповідно до сезонів року, охопити територію об'єктів ту­ристично-рекреаційної інфраструктури. Такий підхід сприятиме більш повному використанню ресурсів і зменшенню негативного впливу просторової і сезонної нерівномірності туризму на транс­порт, систему внутрішнього обслуговування і використання квалі­фікованих фахівців.

У пошуках універсальної методики проведення туристських по­дорожей надзвичайно важливо усвідомлювати і враховувати той факт, що потреби в доступності природних, історико-археологічних і культурних об'єктів у різних категорій туристів неоднакові. Для одних туризм пов'язаний з потребами максимального комфорту, вони прагнуть до мінімуму зменшити фізичні навантаження і до то­го чи іншого об'єкта, що їх зацікавив, під'їжджати або підлітати, користуючись комфортними видами транспорту, жити в комфортабельних готелях. Для інших туризм обов'язково пов'язаний з манд­рівками та рюкзаком за плечима. А це значить, що потрібно займа­тися проектуванням різноманітних об'єктів сервісу, враховуючи ві­кові особливості туристів (від дитячого до похилого віку) з метою повного задоволення їх потреб у відпочинку та оздоровленні. Та­кож при обслуговуванні зарубіжних туристів необхідно враховувати їх вимоги до зручності і комфорту, тобто до елементів інфра­структури (готелі, бунгало (у тропічних країнах - легка будівля за містом, з верандою), ресторани, кафе, культурні заклади, магазини, спортивні майданчики, причали для човнів, ігрові майданчики, об'єкти побутового обслуговування тощо).

Туристична інфраструктура представлена сукупністю матері­ально-речових об'єктів, діяльність яких спрямована на задоволення туристичних потреб населення. Вона включає матеріально-техніч­ну базу функціонально-господарських структур. Туристична ін­фраструктура характеризується основними фондами та витратами праці, тобто певними місцевими ресурсами, які використовуються задля виконання основних туристичних функцій.

За соціально-економічною сутністю, вартісними та трудовими ознаками туристичну інфраструктуру становлять: підприємства розміщування, харчування, транспорту, екскурсійного обслугову­вання, проведення дозвілля, інформаційні та рекламні служби тощо.

За функціональним призначенням туристична інфраструктура поділяється на виробничу (транспорт, зв'язок, будівельна індуст­рія, водопостачання, енергопостачання) і соціальну (торгівля, гро­мадське харчування, побутове обслуговування, культурні, дитячі та медичні установи тощо). Окремо варто виділити об'єкти інфра­структури, пов'язані з охороною навколишнього середовища та відтворенням рекреаційних ресурсів Для розвитку туристичної галузі велике значення має мережа шляхів сполучення. Шляхи сполучення - невід'ємна складова ту­ристично-рекреаційного комплексу. До її складу належать: залізни­ці, автомобільні шляхи, морський, річковий, авіаційний види транс­порту. Розвиток транспортної мережі включає урізноманітнення видів транспорту, протяжність, густоту доріг, їх якість та заванта­женість. Транспортна мережа шляхів сполучення є підсистемою територіальної системи інфраструктури. Найважливішою особли­вістю транспортної інфраструктури є те, що її можна об'єднати в єдину територіальну систему.

Туристичні блага, тобто природно-рекреаційний потенціал тери­торії та туристичні ресурси - пам'ятки історії, культури, архітекту­ри, музеї, національні парки - обумовлюють абсолютні переваги певних територій у розвиткові туризму, а туристична інфраструк­тура сприяє комфортності подорожування, створюючи умови спо­живання турпродукту. За рівнем розвитку туристичної інфраструк­тури, що характеризує розвиток пропозиції на туристичному ринку, ступенем її концентрації можна робити опосередкований висновок про цінність даної території для туристів.

Для забезпечення високого рівня розвитку туристично-рекреаційного комплексу і туристичної індустрії необхідно інфраструкту­ру вивчати не лише в теоретичному відношенні, а й впроваджувати ці надбання в практику складання техніко-економічних обґрунту­вань розвитку рекреаційних регіонів, а також у складання схем ра­йонного планування і генеральних планів розвитку окремих міст, що входять до складу будь-якого досліджуваного ТРК.

 

1.5. Принципи ціноутворення в туризмі

 

Ціноутворення в туризмі - це комплексна міра, обумовлена різноплановістю турпродукту, високим рівнем конкуренції та склад­ністю чіткої оцінки майбутнього попиту.

Процес ціноутворення туристських послуг проходить сім основних етапів. Це: 1) визначення мети ціноутворення; 2) визна­чення еластичності (кон'юнктури) попиту; 3) аналіз цін конкурен­тів; 4) оцінка рівня витрат; 5) визначення собівартості; 6) вибір ме­тодики ціноутворення; 7) встановлення остаточної ціни.

 

 

 

Рис. 1.6. Послідовність процесу ціноутворення

 

Визначення мети ціноутворення відбувається з урахуванням за­безпечення існування туристичних підприємств в умовах конку­ренції. Метою цінової політики туристського підприємства є максималізація отримання поточних прибутків і завоювання лідерства за показниками частки ринку або якості послуг.

Туристична компанія, обираючи мету ціноутворення, прагне до­сягти чотири різні цілі бізнесу:

• виживання на ринку - для утримання на ринку туристичному підприємству слід встановити низьку ціну з надією, що ринок буде чутливим до неї. Встановлювані ціни мають покривати витрати, за­безпечуючи хоча б процес відтворення. Прибуток у цьому випадку як мета відступає на другий план;

• максималізація поточного прибутку - туристичне підприєм­ство будь-що прагне обрати таку ціну, яка дала б можливість отри­мати максимальний прибуток. Причому не в майбутній перспекти­ві, а на короткому відтинку часу;

• завоювання лідерства за показниками якості та рівня обслу­говування туристів - найвищі якість та рівень обслуговування дають підставу встановлювати високу ціну. Висока ціна дає змогу компенсувати високі витрати на дотримання відповідного рівня обслуговування;

• завоювання лідерства за показниками частки ринку - турис­тичне підприємство орієнтується на завоювання передових позицій щодо показників частки ринку. Домінуючої позиції на ринку мож­на досягти за рахунок зниження витрат і отримання високого три­валого прибутку. Політика цін при цьому гнучка, адже одних по­купців із низькою платоспроможністю можуть привабити дешеві туристські подорожі чи низька вартість поселення, інших - дешеві послуги насторожать, бо не вселяють довіри характеристики якості та рівень обслуговування.

Визначення кон'юнктури ринку, врахування умов продажу, можливість продажу супутніх послуг, пробний продаж туристично­го продукту або послуг у різних сегментах ринку необхідне для встановлення ціни за рівнем попиту.

Оскільки туристичний ринок розвивається в умовах конкурен­ції, туристичні підприємства, щоб не втратити клієнтів, враховують ринкову ціну товару, запланований прибуток за рахунок зниження витратних компонентів, регулюють ціну на основі ретельних дослі­джень потреб туристів та пропозиції на туристичному ринку.

Оцінка витрат враховує собівартість послуг, в яку входить вар­тість товарів і сировини, поточні витрати на виробництво, реалізацію, організацію, споживання послуг туризму. Крім цього, врахо­вуються знижки для окремих груп туристів на окремі види послуг та комісійна винагорода на користь турагента.

Собівартість туристичного продукту чи послуги - це грошова форма витрат на формування та збут туристичного продукту чи послуги. Собівартість є одним із найважливіших показників ефек­тивності виробництва, оскільки собівартість знижується тільки тоді, коли усі ланки туристичного підприємства інтенсивно та ефективно працюють.

Обравши один з методів ціноутворення, туристичне підприєм­ство, приймаючи рішення щодо встановлення остаточної ціни, вра­ховує деякі додаткові фактори. При цьому мають значення психо­логічні аспекти цін, тобто ціна не повинна викликати негативних емоцій у потенційних покупців послуги, політика цін підприємства із врахуванням сезонної диференціації цін і тарифів, вплив цін на мікро- й макрооточення туристичного підприємства.

Вартість туристської подорожі включає такі головні статті витрат:

• вартість проїзду;

• вартість проживання;

• вартість харчування.

Вартість послуг, що надаються туристичними фірмами, являє собою сукупність поточних, матеріальних і фінансових витрат, ви­ражених у грошовій формі. Вона відображає досягнутий техніко-організаційний рівень експлуатаційної діяльності підприємств го­тельного, ресторанного та транспортного господарств, пов'язаний з виробництвом і реалізацією послуг.

Собівартість туристської подорожі - важливий показник діяль­ності туристичних фірм тому, що вона впливає на величину при­бутку та рентабельності.

Собівартість послуг туристичних підпри­ємств складається з:

• витрат на утримання й експлуатацію основних фондів;

• обігових коштів, що направляються на придбання матеріаль­них ресурсів;

• витрат на оплату праці.

На відміну від промислових підприємств, туристичні підприєм­ства пов'язані з експлуатаційною діяльністю й тому структура їх затрат є різною. Проте, є й спільні елементи витрат, такі, як витра­ти на амортизацію, енергію опалення, водопостачання тощо.

Вартість туристської подорожі залежить від кількості турист­ських послуг, що пропонуються туристові, можуть бути надані на його вибір, або повний комплекс туристських послуг, що може надаватись шляхом продажу інклюзив-турів.

На конкретну величину ціни в певний період виливають не лише еластичність попиту та рівень витрат, а й ціни конкурентів. Тому кожна туристична компанія повинна бути добре обізнаною з ціна­ми конкурентів. Для цього можна використати різні підходи:

• опитування покупців;

• вивчення якості та рівня обслуговування порівняно з ціною ту­ристської подорожі конкурента;

• зіставлення попиту покупців на туристські послуги конкурентів.

Основними факторами ціноутворення є:

• витрати як основа для встановлення ціни;

• ціни конкурентів як орієнтир для цін на власні послуги;

• характеристика туристської подорожі чи категорія засобу роз­міщування як підстава для встановлення максимальної ціни.

Встановлення ціни регулюється загальноприйнятими методами:

• середні витрати плюс прибуток;

• розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпе­чення цільового прибутку;

• оцінка споживчої вартості туристської подорожі;

• вибір ціни на основі рівня поточних цін.

Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до ньо­го певного рівня ціни є одним із етапів розроблення цінової страте­гії і тактики туристичного підприємства.

Існують такі стратегії встановлення ціни на туристичний про­дукт чи послугу:

• туристичне підприємство продає продукт за ринковою ціною, що дозволяє вберегтись від зниження цін, і, таким чином, ціна покриває допустимі витрати. Оскільки на ринку немає цінової ди­ференціації, фірма буде використовувати нецінові техніки стиму­лювання попиту;

• туристичне підприємство призначає більш низьку ціну порів­няно з поточними ринковими цінами, тим самим створюючи собі репутацію підприємства, що пропонує низькі ціни. Така стратегія має право на функціонування за умови еластичності попиту на то­вар чи послугу; інакше підприємство переманюватиме клієнтів сво­їх конкурентів, а це може призвести до початку цінової конкуренції;

• туристичне підприємство встановлює на свій продукт чи послу­ги ціну вищу за ринкову. Використання стратегії завищених цін по­винно бути обумовлено найкращою якістю товару в даній галузі або підкріплено різними привабливими вигодами й унікальністю товару з метою виправдання високої ціни. Якість виступає джерелом доходу, який використовується на заходи щодо стимулювання попиту.

Можливе використання двох або трьох стратегій ціноутворення
для створення продукту та задоволення потреб кожного сегменту
ринку.

Слід пам'ятати, що туристичні агенти встановлюють націнку на продажну ціну туристичного оператора, тим самим покриваючи свої накладні витрати й отримуючи прибуток. Туроператори визначають нижній рівень цін, нижче якого турагенти не мають права знижувати ціни.

Встановлена ціна на продукт чи послугу повинна забезпечувати реальний їх продаж, тому слід враховувати таке:

• якщо конкуренти продають путівки у тому ж самому напрямку, то при значному підвищенні ціни па продукт можна втратити і клієнтів;

• зміни в зовнішньому середовищі (політичному, економічному, правовому);

• продукт, який має більшу корисність для споживача і задовольняє більше споживчих потреб, тобто є більш цінним порівняно з продуктом конкурентів, має право бути проданим за більш висо­кою ціною;

• при встановленні ціни на продукт, схожий з продуктом конкурентів, повинні бути враховані ціни на продукти конкурентів;

• при розробленні ціни продукту необхідно враховувати часовий аспект, тобто сезонність;

• розрив у часі між моментом встановлення ціни і моментом купівлі-продажу туристичного продукту.

На ціноутворення в туристичній індустрії впливає неможливість і точного оцінювання послуг у зв'язку з їхньою нематеріальною природою. Ціни туристичних підприємств подаються у прайс-листах. Прайс-лист складається на весь сезон і несе інформацію про ціни на тур на весь сезон. Але в них можливі зміни залежно від термінів поїздки, умов проживання та харчування, прав на знижки тощо. Враховується також диференціація цін залежно від рівнів доходів, віку, кількості туристів, термінів проживання у засобі розміщування.

Добре підготовлений прайс-лист дає споживачеві можливість:

• наочно порівняти ціни фірми з цінами конкурентів;

• проаналізувати зростання та падіння цін залежно від сезону;

• вдома розрахувати і спланувати свою передбачувану поїздку за каталогом.

1.6. Інвестиційна активність в індустрії туризму

 

Інвестиції - це фінансові ресурси, матеріальні та інтелектуальні цінності, спрямовані на забезпечення інвестиційної діяльності з ме­тою створення необхідних активів для задоволення потреб держави і отримання у майбутньому прибутку від виробництва продукції з об'єктів, що інвестуються, та розширення бази оподаткування.

Регулювання інвестиціями передбачено Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., в якому інвестиційну діяльність визначено як сукупність практичних дій громадян, юри­дичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Результатом інвестиційної діяльності є не просте одержання до­ходів від «здійснення інвестицій», а формування джерел коштів, які забезпечують інвестиційну діяльність, і одержання економіч­ного ефекту в результаті здійснення заходів щодо впровадження технологій та їхнього удосконалення, розвитку матеріальної бази і створення нових робочих місць за рахунок інвестицій у процесі здійснення інвестиційної діяльності. Це свідчить про те, що врегу­льована державою діяльність, яка має адміністративно-правовий, фінансово-правовий і цивільно-правовий характер і яка спрямова­на на залучення фінансових і матеріальних джерел як інвестицій, що забезпечують виконання конкретних робіт і заходів щодо ство­рення нових і модернізації діючих об'єктів виробничого і соціаль­ного призначення, необхідних державі та інвестору, є інвестицій­ною діяльністю.

---

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 207; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!