V. Стилістичне використання антонімів

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

Антоніми посідають помітне місце серед виразових засобів мови, відіграють чималу стилістичну роль. Це пояснюється тим, що вони дають можливість створити контрастну характеристику образів, понять, предметів, явищ.

Поезія В.Симоненка контрастна на всіх рівнях : від ідеї до композиції, від сюжету і характерів до окремого малюнка і образу. Гармонії і красі світу протистоять обов'язково крайні стани краху, убогості, небуття. Радості буття і щастю його повнокровного відчуття протистоять страждання, біль, горе.

Яскравим прикладом контрастності є вірш "З вікна", в якому зимовий пейзаж зіставляється зі своєю протилежністю — літнім краєвидом:

Синиця в шибку вдарила крільми

Годинник став. Сіріють німо стіни.

Над сизим смутком ранньої зими

Принишкли хмари, мов копиці сіна.

Плине печаль. Біліють смолоскипи

Грайливо пофарбованих ялин —

Вони стоять, немов у червні липи,

Забрівши в сивий і пустий полин. [27, 153]

Разючість протилежностей демонструють і такі образи поета: "губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі", "задихнеться від люті сірість - нам на радість, а їй на зло" та багато інших. Це передусім позначає нам орієнтири художнього світосприйняття митця, які дозволяють безпомилково виділити все прекрасне і чітко виділити "лінію зла". Вся поезія В.Симоненка — це крайні вияви буття: затхла і пересихаюча заплава поруч зі струменінням повноводного потоку, осіння втома і млявість поряд з життєрадісною весною. Вона вся зі сліпучого світла і непроглядного мороку, зі зламів, пронизуючих ліній і гострих кутів. У кожному вірші поета звучить явно чи підсвідомо той яскравий контраст, який так вміло використовував митець для творення своїх образів. Навіть назва циклу віршів, а потім збірки "Тиша і грім". Тиша і грім — всього два слова, а як багато вони нам говорять, як багато ми відчуваємо й розумієм. Спокій, безтурботність життя, навіть може безцільність та апатичність на противагу бурхливості, свіжості, оновленню, змінам у житті, які несуть із собою грім, дощ, вітер.

У поезії В.Симоненко майже виключає сумніви, вагання, нерішучість. Він точно і однозначно розмежовує правду і кривду, добро і зло, щастя і горе, радості і сльози. Для нього не існує напівтонів. Є біле і є чорне. Навіть в інтимній ліриці він вимагає остаточної відповіді — "так" або "ні".

Станеш ти біля мого благання

Чи до інших станцій просвистиш ? [29, 115]

Стилістичне варіювання лексичних засобів може пов'язуватися з різноманітними семантичними зіставленнями і протиставленнями на основі внутрішньомовного значеннєвого колориту, Саме у зв'язку з цим виникає лексично-стилістична категорія антонімів — слів, що мають діаметрально протилежне значення. Антоніми потрапляють до стилістичних засобів як завдяки своїм власним внутрішнім семантичним властивостям, так і тому, що антонімічні протиставлення не є чимось застиглим, обмеженим і мовець може вживати антонімічні слова не тільки за усталеною в лінгвальному обігу схемою, але й у залежності від особливостей власного, індивідуального світосприймання. Семантичні стосунки між антонімами не завжди бувають нерозривними і здебільшого антонімічні відношення пов'язуються за певними стилістичними функціями, що їх виконують слова-антоніми в контексті. Антоніми сприяють підсиленню певного поняття. На основі цього виділяють найбільш виразні функції зіставлення, протиставлення й антонімічної градації.

Функція протиставлення полягає у вживанні антонімів для розмежування понять і реалій за семантичними ознаками. Наприклад :

сонце — біль

І стоїть тополя, повна сонця й болю,

Вітами-привітами кланяється полю. [29, 63]

сміятися — страждати

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми!

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми. [29, 69]

Вживаючись у функції зіставлення, слова, що перебувають в антонімічних стосунках, допомагають порівнювати різні реалії та поняття:

Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію

Прийде чистою до тебе біла моя мрія. [29, 61]

Стилістична функція антонімічної градації базується на відокремленні понять, виражених антонімами, на розмежуванні їх одне від одного в часі, просторі. Це допомагає митцеві слова яскравіше змалювати картину змін тих чи інших подій:

ні початку, ні краю

І здалося — нема ні початку, ні краю

Цій нудоті німій і нудній німоті... [29, 42]

Виражально-зображальні можливості Симоненкових антонімів найчастіше реалізуються в антитезних та оксюморонних побудовах. Антитеза та оксюморон широко використовуються в художній літературі і публіцистиці. В.Симоненко вживає антоніми як засіб контрасту. Цим прийомом він користується в своїх епіграмах, які носять сатирично повчальний характер. Але в його громадських віршах та інтимній ліриці теж не бракує яскравого контрасту. А вже контраст на рівні словосполучення та речення створює антитезу.

Антитеза (antithesis — грец. "протиставлення") — стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі названого прийому лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна). Різке протиставлення понять дає можливість авторові створити надзвичайно виразний об'ємний образ. Наприклад :

Просвітіть, премудрі,

Недозріму

Душу мою,

Зрячу і сліпу ! [29, 81]

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі, трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси. [29, 35]

За принципом антитези митець будує цілий вірш "Україні" [29, 72]. Поет-громадянин, поет-патріот, справжній син своєї Батьківщини ставить власні твори на службу народові.

Структурну основу твору становлять антитези, які розгортаються у двох останніх рядках кожної строфи:

Коли крізь розпач випнуться надії,

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді ім'ям твоїм радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує велич неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм. [29, 72]

Перші двовірші строф мають розгорнуту послідовність: мир, неспокій, війна. Відповідно до цього побудована і шкала моральних категорій, де об'єднано дві протилежності: радості й суму під безхмарним небом, благословення й прокльону в час передгроззя, готовності вмерти і віри в безсмертя подвигу в час грози.

Коли мечами злоба небо крає

І крутить твою вроду вікову

Я тоді з твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу. [29, 72]

Ліричний герой поета відчуває кровний зв'язок із рідною землею, з народом і цей зв'язок переходить до злиття особистого "я", свого імені з іменем Батьківщини. Митець кожної хвилини готовий стати на захист країни своїм сильним гучним словом, гордо несучи ім'я своєї Вітчизни.

За принципом антитези побудований також вірш "Перехожий" [29, 36]. Як глибоко і тонко дібрав тут В.Симоненко свої антоніми:

Не просто ступали —

Співали ноги.

І тиша музику берегла.

Потрібно зазначити, що одне із слів антонімічної пари вжито у прямому значенні, лексему "співали" — у переносному. В.Симоненко творчо використовує антоніми під час своєї роботи над віршами. Антоніми в його поезіях стають дійсно образними засобами.

Василя Симоненка по праву можна назвати майстром оксюморонів. Взагалі, оксюморони - це яскравий експресивний стилістичний прийом. У цій мовній фігурі поєднуються два протилежних поняття, що суперечать одне даному і є ніби несумісними і непоєднуваними. У творах поета знаходимо велику кількість аналізованих фігур.

Симоненкові оксюморони можна умовно поділити на групи. До першої з них відносимо ті, які є засобом передачі соціальних контрастів. Звертаючи погляд в минуле, поет бачить нескінченні покоління знедолених, принижених, ошуканих предків своїх. Деякі з них ще не народилися, а вже були ошукані:

Цивілізовані мавпи в мундирах

Розтоптали їх незачаті життя

Підірвали на мінах їх вроду,

Погасили пожежами дикими

Їх незапалений розум. [24, 86]

У наведеному уривку поет вживає три оксюморони. Вони дають змогу в стислій, незвичайній формі розкрити суперечливість описаного явища.

Окрему групу складають оксюморони для передачі складних душевних порухів самого автора. Наприклад:

Не жартуй наді мною, будь ласка,

Говорячи, не мовчи.

Нащо правді словесна маска ?

Ти мовчанням мені кричи. [29, 55]

Справді, глибоко, суперечливо і навіть незвично сказано — говорячи, не мовчи; мовчанням кричи. Але в цьому й полягає одна з особливостей багатогранної творчості поета - поєднати два непоєднувані, протилежні за змістом поняття, які суперечать одне одному.

Сам я сонний ходив землею,

Але ти, як весняний грім,

Стала совістю і душею,

І щасливим нещастям моїм. [24, 44]

Митець зумів поєднати два полярно протилежні поняття і розкрити щире, відверте почуття ліричного героя до своєї коханої.

Говорю я з тобою мовчки,

Тиша хмарою проплива. [29, 100]

Як тонко поетично підмічено автором настрій ліричного героя, його душевний стан.

Скільки в тиші чаїлося ласки,

Скільки в грубості — теплоти. [29, 192]

І далі:

Джерелом вдарить ніжність із грубості,

Заворкують живі струмки. [29, 192]

Оксюморони допомагають увиразнити мову поета надати творам тільки їм властиве звучання.

В одному вірші В.Симоненко сміливо використовує по два, або й три оксюморони.

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива

Найскладніша людина проста. [29, 90]

В.Симоненко сповідав істину "найскладніша людина проста", від якої все починається і на котрій тримається світ. Оксюморон вжитий влучно. Поет схиляється перед вічним трудівником "найскладнішою простою людиною". Він дуже вдало вживає й інші оксюморони, тонко вибудовує їх структури, увиразнюючи зміст думки.

Їй право, не страшно вмерти,

А страшно мертвому жить. [29, 58]

Як бачимо, оксюморони несуть важливе смислове, ідейне і художньо-естетичне навантаження.

Поряд із вищеназваними стилістичними фігурами мови, В.Симоненко використовує у своїх віршах прийом антонімічної іронії. Цей прийом полягає у тому, що слово сприймається не в прямому, а в протилежному розумінні, тобто стає самоантонімом. Антонімія використовується як композиційний засіб: за її принципом складаються афоризми, гумористичні та сатиричні вислови, байки, гуморески, ліричні строфи. У Василя Симоненка знаходимо:

І гукали:

— Ми символ доби.

— Хто не з нами, той проти бога.

— Хто не знами, той проти всіх. [29,73]

Гей, почуйте, добрі люди,

Заздрить мені треба:

Грім ударив мені в груди,

Грім з ясного неба. [29, 43]

Як бачимо, В.Симоненко широко та вміло використовує явище антонімії та різні лінгвальні засоби, створені на основі цих мовних одиниць. Він влучно та дотепно виводить різні образи, через контрасти доносить до нас свої почуття та думки. Тим часом В.Симоненко однозначний лише у протиставленні добра і зла. Але це більшою мірою стосується його як людини. "Художнє ж бачення В.Симоненка значно місткіше. Як поет разюче проникливий, він має, сказати б, "оксюморонне" бачення." [14, 34] В.Симоненко сприймав світ об'ємно, він відчував мінливість і рухливість усього живого. Застиглість і спокій, впокорення і сталість були неприйнятні його натурі бійця, шукача істини. Він відчував постійну змінність життєвих з'яв, не вдовольнявся сьогодні відкритим, в ім'я справедливості не раз піддавав сумніву самим же утверджувані цінності. У нього не було нічого раз і назавжди даного.

VI . ВИСНОВКИ

В. Симоненко широко використовує антоніми у своїх поетичних творах. На основі протиставлення побудована більшість його творів. Антонімія дає змогу поетові через контрасти точно виразити свої почуття та переживання, болі та радощі.

Аналізуючи творчість В.Симоненка, дослідила вживання автором антонімів у його поетичному доробку. Антоніми широко використовуються письменником у творах, вирізняючи їх, утворюючи неповторний самобутній колорит.

1. Антонімія ще залишається не достатньо дослідженим мовним явищем. Багато мовознавців звертались до вивчення даної проблеми. Але точки зору з деяких питань, стосовно антонімів, дуже різняться.

Розрізняють антоніми, що позначають абсолютні та відносні протилежності. Кожну з цих груп поділяють на підгрупи. Так, до першої групи відносять антоніми, які означають протилежні явища, процеси, властивості, що існують в об'єктивній дійсності матеріального світу; а також антоніми, що позначають протилежні явища, процеси, події, факти, властивості, що діють у суспільстві. Друга група також включає в себе два різновиди : антоніми, що означають реально існуючі незалежно від свідомості людей явища, та мовні одиниці, які позначають явища, протилежність яких сприймається свідомістю суб'єктивно.

М.Р.Львов класифікує антоніми, вирізняючи чотири типи протилежності: контрарну, контрадикторну, векторну та лексеми, що вказують на участь у дії двох сторін.

Наведена класифікація антонімів не може вважатися єдиною. Так, на основі лексико-семантичних відношень виділяють три основні різновиди: 1) наявність ознаки — відсутність ознаки; 2) початок дії або стану — припинення дії або стану; 3) більший ступінь вияву ознаки — менший ступінь вияву дії чи ознаки.

На думку багатьох дослідників антонімії, ці мовні одиниці поділяються за двома різновидами показників: семантичними і структурними. Докладно структурну класифікацію розглянув Л.А.Новіков. Дослідник виділяє різнокореневі (лексичні) та однокореневі (словотвірні) антоніми. З ним погоджується більшість науковців. Але існують різні точки зору на виділення антонімів, утворених шляхом додавання частки не-, в окрему групу.

Не всі науковці визнають існування міжчастиномовної антонімії, вважаючи антонімами лише слова однієї частини мови. Не дійшли вчені згоди щодо морфологічної класифікації. Усі одностайно визнають іменникові, дієслівні, прикметникові, прислівникові протиставлення. Стосовно виділення прийменникової та займенникової антонімії питання залишається відкритим.

2. У даній науковійроботі проведена класифікація антонімів, ужитих у поетичних творах "В.Симоненка, за трьома найважливішими напрямками: семантичним, структурним та морфологічним.

Семантична класифікація виділяє три типи антонімів. До першого включаємо антоніми, що позначають: стать, орієнтацію в просторі, наявність ознаки— відсутність ознаки, абстрактні поняття, риси характеру людини та її почуття. Другий клас об'єднує у собі антоніми, що позначають протилежне спрямування дій, ознак, антоніми на позначення руху. До третього класу підносять антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву . Серед них виділяють : більший ступінь вияву ознаки — менша кількість або ступінь вияву ознаки; смакові відчуття та колір; емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості.

З структурного погляду розрізняємо однокореневі та різнокореневі антоніми.

Досліджуючи антоніми з морфологічного боку, можна твердити, що найчастіше автор вживає іменникові та дієслівні антонімічні пари. Рідше знаходимо прикметникові та прислівникові антонімічні пари. Зустрічається антонімія серед прийменників та займенників. У науковійроботі зупиняюся на такому мовному явищі як синонімічна антонімія. Для Симоненка воно дуже характерне. Поет вміло використовує синонімічну антонімію, замінюючи один із членів пари синонімом.

У творах митця знаходимо приклади міжчастиномовної антонімії. Хоча не всі вчені виділяють даний клас, але на мій погляд слушно розглядати антоніми не лише як слова однієї частини мови, а й різних. Вживання міжчастиномовної антонімії поетом ще раз доводить доцільність її існування.

3. Лексична антонімія є досить поширеним явищем у мові поезій Василя Симоненка. За допомогою цих одиниць автор висловлює найрізноманітніші почуття і думки у будь-якому стилістичному ключі, починаючи з урочисто-піднесеного і закінчуючи підкреслено-побутовим чи навіть гумористично-сатиричним. Засоби антонімії, до яких звертається митець, свідчать про його намагання донести до читача ідейний задум творів. Ідейно-мистецькі засади талановитого майстра, поетична чистота і мудра зрілість світобачення, гострота і влучність висловлювання — все це сприяє збагаченню поетичної думки. У поета глибоко відшліфоване кожне слово. За допомогою антонімічних пар в межах речення виявляються яскраві зіставлення і протиставлення.

У мовній практиці В.Симоненка велика кількість антонімів, які базуються на загальномовній лексиці, і тому називаються загальномовними. Поет використовує їх, уникаючи нагромадження однакових антонімічних пар, змінює їх форму, стиль вірша, його структурну будову.

Не менш важливе значення в Симоненкових поезіях відіграють і індивідуально-авторські антонімічні пари. Вони яскраві, неповторні. Читаючи його поезії, можна зрозуміти, що це пише саме В.Симоненко. Ці протиставлення і становлять одну із специфічних рис творчого доробку митця. Найчастіше для індивідуально-авторських новотворів використовуються словосполучення, дещо рідше — іменникові та дієслівні антоніми. Саме останні антоніми і надають найбільшого стилістичного ефекту.

4. Важливе значення відіграє контрастне протиставлення у поетичних творах В.Симоненка, яке письменник використовує для яскравішого відображення сказаного.

Семантичні стосунки між словами-антонімами не завжди бувають нерозривними і здебільшого антонімічні відношення пов'язуються за певними стилістичними функціями, що їх виконують антоніми в контексті. Антоніми сприяють підсиленню певного поняття. На основі цього виділяють найбільш виразні функції зіставлення, протиставлення, антонімічної градації. Ці стилістичні прийоми широко вживає В.Симоненко.

Творчо використовує поет у своїх творах антитезу, як стилістичний прийом. Вона цікаво переплітається з переносним вживанням одного з членів антонімічної пари. Прикладом широкого використання антитези є його вірш "Україні" та "Перехожий".

Симоненкові оксюморони створюють експресію поетичного вислову. Вони вказують на незвичність зіставлюваного, на небуденність явища. Вони свіжі, колоритні, виразні. Тонко вживає їх поет в інтимній, громадянській та філософській ліриці.

Отже, можна стверджувати, що мовна естетика Василя Симоненка створювалась на максимальному використанні антонімів, Це дозволяло поетові всебічно характеризувати образи людей, їх дії, вчинки, явища природи, суспільне життя; виявляти при цьому своє ставлення до зображуваного. Саме завдяки філігранно дібраним і витвореним антонімам (та фігурам, побудованим на їх основі) В.Симоненко витворив свій власний неповторний індивідуальний стиль, який відрізняє його твори від решти письменників, не дає сплутати ні з ким. Цим і цінна лірика Симоненка. Саме тому так хвилюють і привертають увагу його поезії читачів протягом років.

VII . ЛІТЕРАТУРА

НАУКОВА, ПРАКТИЧНА.

1. Бердник З. Спогади про альма-матір, або квіти Василеві Симоненку. -Літ. Україна. - 1989.

2. Бобух Н.М. Антоніми та фразеологізми з семантичне протилежними компонентами. - Мовознавство. - 1992. - № 4 - С.62-67.

3. Брюховецький В. ...Хто найдужче любить життя: (штрихи до портрету В.Симоненка. - УМЛШ. - 1985. - №1 - С. 13-18.

4. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Наукова думка, 1985.

5. Гатненко А. Історія одного запису (про поета В.Симоненка). - Знання та праця. - 1989. - С.11.

6.Гончар О. Витязь молодої української поезії. - В кн.: Лебеді материнства. - Дніпропетровськ: Промінь, 1989. - С.5-9.

7. 3 матір'ю на самоті, (розмова поета М.Сома з Г.Ф.Симоненко-Щербань про творчість В.Симоненка). - Дніпро. - 1985. - №1 - С.74-89.

8. Горинь Б. Тихий і громовий голос Василя Симоненка. - Вечірній Київ. - 1994.

9. Грищенко А.П. Сучасна українська мова. - К.: Вища школа, 1993, С.121. 10.Ільницький М. В твоєму імені живу. (Про творчість В. Симоненка), - Прапор. - 1985. - №1 -С. 160-169.

11. Історія української мови: Лексика і фразеологія. Винник В.О., Горобець В.Й., Карпова В.Л. та ін. - К.: - Наукова думка, 1983.

12. Коваль В.П. Експресивне використання антонімів в художньому мовленні. - УМЛШ - 1986. - №4. - С. 15-21.

13. Миллер Е.М. Межчастеречная антонимия. - Изд-во Сарат. ун-та., 1983.

14. Моренець В. Василь Симоненко: філософія почуття. - Вітчизна. -1981. - №11. - С. 34-37.

15. Олійник Б. Вітер часу не остудить. - Літ. Україна. - 1985. - 10 січня 16.Пахаренко В. Духовний камертон В.Симоненка. - Слово і час. - 1993 - №2 - С. 3-7.

17. Полюга Л.М. Словник антонімів. - К., 1987. - С.4.

18. Пономарів Д.О. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь 1993. - С.64.

19. Пономарів Д.О. Сучасна українська мова. - К.: Вища школа, 1990. - С. 92.

20. Процеси оновлення літератури. - Слово і час. - 1990. - №3 - С. 78-90.

21. Русанівський В.М. Семантичні процеси розвитку української лексики. - К., 1983 - С. 677.

22. Соловей Е. Уроки поэзии, уроки перевода. – Литературное обозрение. – 1985. - № 10.

23. Сучасна українська мова. // за ред. Грищенка А.П. - К.: Наукова думка, 1993. - С.121-125.

24.Ткаченко А.О. Василь Симоненко. Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1990.

25. Ткаченко А. Нерозкрита грань. - Слово і час. – 1990. - №1 - С. 32-33.

26. Яременко В. Духовні острови. - Дніпро. - 1988. - №6 - С. 69-70.

ХУДОЖНЯ

27. В.Симоненко. Лебеді материнства. - К. : Молодь, 1981.

28.В.Симоненко. Лебеді материнства. - Дніпропетровськ: Промінь, 1989.

29. В.Симоненко . Поезії. - К. : Радянський письменник, 1984.

VIII. ДОДАТКИ

СЛОВНИК АНТОНІМІВ.

без — із [28,88]

безліч — один [29, 108]

безсмертні — смертні [29, 90]

біль і горе — щастя [29,46]

благословляю — проклинаю [74, 72]

бродить — спочивать [29, 32]

будні— свята [29, 59]

було — не було [29, 58]

було — нема [29, 13]

вийшов — перейду [29, 87|

відчай — надії [29, 102]

вір — брехать [29, 105]

віяв — вмер [29, 55]

вмирав — воскресав [29, 37]

ворог — друзі [29, 79]

вперед — назад [29, 106]

вранці — вночі [29, 85|

всерйоз — прикидається [74, 40]

втіхи — печалі [29, 26]

втратив — стрів [29, 53]

глухі ночі — сонячні віки [29, 21]

говорю мовчки [29, 100]

говорячи не мовчи [29, 44]

гомін — тиша [24, 43]

гомінливі — мовчали [29, 35]

господь — простий чоловік [29, 23]

година — негода [24, 23]

грім з ясного неба [29, 43]

грубість — теплота [29, 100]

гуркотять — зупишію [29, 96]

дай — віддам [29, 67]

дні — ночі [29, 53]

дні — ночі [29, 80]

доблесть і слава — оргії і варварські забави [29, 30]

добрі — злі [29, 70]

дорога — стежинка [74, 109]

древніє — молодіє [29, 74]

друг — ворог [29, 108]

дуже радісна — трохи сумна [29, 34]

є — пощезнуть [29, 74]

жахливо веселий [29, 93]

живився — погас [29, 23]

живу — вмираю [29, 72]

жорстока — лагідна [29, 74]

жорстока — мила [29 71]

з — в [28, 49]

за себе — за них [28, 20]

забуте — незабуте [29, 80]

забуття — мудрість [29, 31]

загадкова — проста [29, 26]

заридати — засміюся [29, 105]

застав — нема [29, 13]

з вечора до ранку [29, 52]

земля — небо [29, 71]

знайти — загубить [29, 60]

зряча — сліпа [29,81]

зупинись — не впиняйся [29, 106]

зустрів — не зберіг [29, 101]

любити — ненавидіти [29, 53]

любов — зненависть [29, 113]

любов і ласка — ненависть і гнів [29, 20]

маленьких - великих [29, 112]

мільйон — один [24, 109]

міліони — одна [29, 51]

мовчанням мені кричи [29, 44]

мрійна — тривожна [29, 25]

мрія — наяву [28, 184]

мрія — жива [28, 165]

мука — радість [29, 25]

надія — смуток [29, 105]

нагадує забутий сон [29, 49]

на життя — на смерть [29, 29]

найскладніша людина проста [29, 83]

не дивитись — дивитись [29, 62]

недруги — друзі [29, 95]

ненавидіти — любити [29, 45]

ненависть — любов [29, 43]

ненаглюдна — злюща [29, 59]

не сплю— засну [29, 98]

ніжний — жорсткий [29, 100]

ніжність — грубість [29, 100]

ні краю ні кінця [29, 67]

німою тугою — живою радістю [29, 48]

ні початку, ні краю [29, 42]

ніч — день [29, 112]

ніч — ранок [29, 48]

образа, гнів — любов [29, 59]

один — інший [28, 102]

одурені прозріли [29, 72]

оптом — вроздріб [29, 40]

палац — печера [29, 41]

пилюка, багнюка — чиста, біла [29, 61]

погасили пожежами [29, 86]

полюби — зрадь [29, 97]

правда — брехня [29, 83]

правда — зло [29, 108]

правда — кривда [29, 21]

правда — тьма [29, 90]

проміння із імли [29, 69]

радість — жаль [29, 59]

радію — сумую [29, 72]

радощі - турботи і жалі [29, 96]

радощі — муки [29, 96]

радощі — сльози [29, 118]

ранки — вечірній час [29, 25]

регіт — плач [29, 22]

самиці — самці [29, 86]

світло — морок [29, 113]

свята — дні робочі [29, 25]

сизохмарна даль — світла печаль [74, 47]

сіре — голубе [29, 46]

слова ясні — бурмотіння [29, 105]

сльози — любов [29, 84]

смертні — безсмертя [29, 90]

сміх — журба [29, 43]

сміятись — плакати [29, 107]

сміятися — страждати [29,69]

сняться — наяву [28, 174]

сонце — біль [29, 63]

спати — жити [29, 98]

співали — тиша [29, 78]

станеш — просвистиш [29, 96],

стара — нова [29, 16]

строга — ніжна [29, 114]

сум — любов, щастя [29, 87]

сумний — веселіш [29, 58]

тато — матір [29, 37]

ти — я [28, 108]

тиша — грім [19, 42]

туман — сонце [29, 114]

убиті ожили [29, 72]

усмішки — мука [29, 70]

ущухне — загуде [29, 33]

холодно — радісно [29, 29]

хто не з нами, той проти всіх [29, 73]

цивілізовані мавпи [24, 86]

чорні — білі [29, 96]

щасливий нещастям [29, 44]

щастя — зло [29, 16]

щастя — лихо [29, 16]

щастя — біда [29, 69]

я — ти [29, 97]

Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 313; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 23

Мы поможем в написании ваших работ!