УНКИАР-ИСКЕЛЕССКИЙ ДОГОВІР (8 липня 1833р.)
Граф Орлів недарма майже два місяці просидів перед цим у Константинополі. Потім говорили в дипломатичних колах Парижа й Лондона, що у всьому Константинополі залишився до початку липня лише один не підкуплений Орловым людина, саме сам володар правовірних, Махмуд II - та й то лише тому, що графові Орлову це здалося вже непотрібною витратою. Але тільки цією деталлю не можна, звичайно, пояснити блискучий дипломатичний успіх, що випав на частку Орлова рівно за три дні до відходу російського флоту з Босфору. 8 липня 1833 р. у містечку Ункиар-Искелесси між російськими й турецькими уповноваженими був укладений знаменитий у літописах дипломатичної історії договір. В Ункиар-Искелесси Микола одержав нову дипломатичну перемогу, - більше чудову, чим Адрианопольский мир, тому що перемога ця була досягнута без війни, спритним маневруванням.
Росія й Туреччина відтепер зобов'язувалися допомагати один одному у випадку війни із третьою державою як флотом, так і арміями. Вони зобов'язувалися також допомагати один одному у випадку внутрішніх хвилювань в одній із двох країн. Туреччина зобов'язувалася у випадку війни Росії з якою-небудь державою не допускати військових судів у Дарданелли. Босфор же залишався при всіх умовах відкритим для входу російських судів.
Договір в Ункиар-Искелесси став однієї із причин загострення англо-російських протиріч.
Договір в Ункиар - Искелесси вивів із себе Пальмерстона. Це була вже друга його не- удача в боротьбі проти Миколи за порівняно ще короткий час керування англійською дипломатією. Перше зіткнення з Миколою відбулося ще в 1832 р. Воно теж було побічно пов'язане зі східним питанням. Пальмерстон дуже дорожив одним молодим дипломатом - Чарльзом Стрэтфордом-Каннингом, двоюрідним братом помер в 1837 р. знаменитого прем'єра Джорджа Каннинга. Пальмерстон послав Стрэтфорда - Каннинга в Константинополь і Грецію в 1831 р.; після повернення до Лондона, в 1832 р., Стрэтфорд представив дуже докладну доповідь про положення східних справ після Адрианопольского миру, найбільше зупиняючись на відносинах Туреччини й Росії. Папьмерстон після цього вирішив призначити Стрэтфорда послом у Петербург. Але, мабуть, Микола щось провідав про антиросійські тенденції Стрэтфорда. У всякому разі, Нессельроде, довідавшись про передбачуване призначення, написав приватно в Лондон княгині Ливен, щоб вона дала як-небудь знати Грію й Пальмерстону про небажаність посилки Стрэтфорда з Росію. Грій (прем'єр) уважав, що справа на цьому й кінчене.
|
|
|
Але Пальмерстон вирішив опублікувати в газетах, що, призначення Стрэтфорда вже відбулося; попередньо він дав на підпис королеві Вільгельмові IV указ про призначення Стрэтфорда послом. Коли повідомлення з'явилося в газетах, Пальмерстон (справа була в жовтні 1832 р.) надіслав звичайний запит про «агремана» російському уряду, розраховуючи, що Микола але зважиться відмовити. Але Микола зважився. Він наказав Ніс-Сельроде оголосити Пальмерстону, що не прийме Стрэтфорда.
|
|
|
Пальмерстон наполягав, Микола залишався непохитний. Тоді Пальмерстон, бачачи, що скандал розростається й звертається не проти Миколи, а проти нього, запропонував такий компроміс: нехай Стрэтфорд тільки приїде, представиться Миколі, вручить свої вірчі грамоти, - і тоді Пальмерстон його зараз же забере з Петербурга. Цар відповів, щоправда, усно, що згодно дати Стрэтфорду самий вищий із всіх російських орденів, з умовою, щоб він сидів будинку й не приїжджав у Петербург. Пальмерстону довелося визнати, що коса знайшла на камінь, і підкоритися.
Слідом за цією неприємністю, через кілька місяців, у липні 1833 р., пішла ужо справжня велика невдача англійської дипломатії - російсько-турецький договір в Ункиар-Искелесси. А потім Пальмерстон побачив, що Микола прагне попользовать Австрію для своїх східних цілей. Це його особливо стривожило. Справа в тому, що Меттерних, стурбований деякими проявами революційного духу в Німеччині й Північній Італії в 30-х- 40-х роках, виникненням організації Маццини «Молода Італія», глухим шумуванням в Угорщині, невідступно наполягав перед Миколою й Фрідріхом-Вільгельмом III на необхідності підкріпити Священний союз і продемонструвати перед революціонерами всіх країн тісну дружбу «трьох східних монархів»
|
|
|
Сто днів» Наполеона.
1815 року Наполеон висадився у Франції та дійшов до Парижу, де відновив імперію. Він знайшов секретний договір (69 питання) і вручив його Олександру. Але європейьскі країни вирішили знову боротися проти нього. Але він був розбитий під Ватерлоо
В 1815, під час знаменитих «Ста днів» (20 березня - 22 червня ), Наполеон почав останню спробу повернути собі колишню владу. Поразка в битві під Ватерлоо (Бельгія) 18 червня 1815, нанесене йому військами 7-ой коаліції під командуванням герцога Веллінгтона й маршала Блюхера, завершило історію наполеонівських воєн. Віденський конгрес (1 листопада 1814 - 9 червня 1815) вирішив долю Франції, закріпивши переділ територій європейських країн в інтересах держав-переможців. Визвольні війни, які велися проти Наполеона, були неминуче пов'язані із частковим відновленням феодально-абсолютистських порядків у Європі («Священний союз» європейських монархів, ув'язнений з метою придушення національно-визвольного й революційного руху в Європі).
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 152; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!