Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту
Найчисельнішу групу синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту становлять конструкції “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.”, які поєднуються з дієсловами таких семантичних груп:
1) пересування суб’єкта (йти, їхати, бігти, мчати, летіти): Коли стихло, майор підійшовдо дочки. Він з торбинкою тьопавдо причалу. Шаптала потихеньку вийшов із кімнати, потер лоба, і посунувдо себе на п’ятий поверх (О.Г.) Господиня йде з відрами до колодязя набрати води. Молодший Мамайчук обережно несе батька до фургона (О.Г.);
2) зміни місце положення або кінетичного стану об’єкта (класти, покласти, впасти, кидатися, проводжати, дострибнути тощо): В цей час собака кидаєтьсядо хвіртки і визирає на вулицю через паркан. Лукія весела, хмільна все намагається дострибнутидо металевої перекладини. І переселенки розуміють її натяк, проводжають її до машини, побуряковілі від сорому (О.Г.) Семантика залежного слова засвідчує те, що просторове значення переважає над об’єктним;
3) виявлення певного стану чи ознаки (шуміти, сяяти, осідати, дзвонити, потрапляти, припадати тощо): Я подзвониладо голови з проханням не терзати Маркерієвого тіла. Якось воно виходило так, що я потраплявдо цього сіро-чорного будинку… Іван Кіптілий загинув того самого літа сорок першого року, він припав грудьми до кулемета (П.З.);
4) дієслова сприймання та мовлення (зиркнути, крикнути, глянути, дивитися та інші): - Ось що тільки не для мене, - вихопилось несподівано у Сашка, що, зависнувши на милицях, невідривно дививсяна зірку. Сила і батьківська влада, і житейський досвід – все на його боці, проте тільки глянена ті широкі брови, так і тане його батьківське серце (О.Г.);
|
|
|
5) дієслова із значенням цілеспрямованої дії чи руху (потягти, нахилитися, прямувати, добиратися тощо): На вулиці він потягнув Василя до кіоска з водою. Никнуть трави жалощами, дерево до землі з тугою нахилилося. Тоді він потихеньку вилаявся і попрямувавдо сходів. Можна було тричі передумати своє життя, поки добравсядо 104 кімнати гуртожитку (П.З.)
Синтаксично залежними виступають ті самі семантичні групи іменників, що й у конструкціях із значенням місця:
1) назви тварин: Жваво, майже підбігцем старий чабан кинувсядо ягняти, взяв його на руки, приніс, поклавдо вівці, і вона заспокоїлась (П.З.);
2) назви людей: Вся Європа лежала в Степановім планшеті, вся Європа горнуласядо Степана. “Ніщо мені так не пахне, як наш степ,” – казав молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, коли приїжджавдо батька – чабана у відпустку. Інші бігають, вибрикують, а цього щоразу треба підноситидо матері, само не встигає за сакманом … (О.Г.);
|
|
|
3) назви конкретних предметів: Стояли в черзі до столу, за яким виписували перепустки до гуртожитку (О.Г.);
4) назви будівель, їх частин та інших об’ємних предметів: Вночі добравсядо невеличкої селянської хатини. “Спасибі тобі, - каже Тамара, сілав бідарку, взялася за віжки, - спасибі, що допоміг.” Тоді давай мерщій її в умивальник та намиємо з неї пудів два золота (О.Г.);
5) назви частин тіла (груди, очі, плечі, долоні тощо): Мусій Корній почав лікувати свій зуб одинцем, а випивши шкалик, прикладав долоню до щоки, довго мотав головою. Йому стало так погано, що він підніс до очей зморшкуватий полумисок долоні. З самого краю життя батьки виглядали живих синів, матері – живих і мертвих, і свої руки найчастіше прикладалидо грудей (О.Г.)
Конструкції із значенням кінцевого пункту, як і звороти на позначення місця, розрізняють за контактним і дистантним прийменниками.
Домінуючим є сполучення дистантного прийменника -на- із знахідним відмінком іменника.
Кінцевий пункт – це орієнтир, на який спрямована дія чи рух.
Більшою мірою синкретизм другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту виявляється у зворотах, роль підпорядковуючого компонента в яких виконують дієслова:
|
|
|
1) дивитись, глянути на когось (на щось): Він глянувна моє заплакане обличчя, але так нічого і не сказав (О.Г.);
2) сідати, лягати: Він присівна табуретку, обережно доторкаючись до волосся, поправив зачіску (П.З.) І знову тяжкі, благанням розбухлі руки опускалисьна груди (О.Г.) Він, зачепивши головою ключку журавля, сівна дилину, а біля нього примостився Сашко (О.Г.);
3) впасти: Марія з українських степів упала б мені на груди, зайшлася у риданнях, безпорадна і безборонна перед жахливою стихією смерті … (П.З.) Він упавна стіл, аби знайти хоч який-небудь спочинок (О.Г.);
4) накинути на когось (на щось)у значенні “одягнути”: Сашко накинув на себе пальто і став пробиратися до виходу … (О.Г.)
Семантична природа прийменника до в українській мові досить своєрідна: він виступає у значенні трьох давньоруських прийменників, фіксуючи межу руху (під’їхати до самих воріт); рух у бік предмета (бігти до хати); рух з проникненням у середину об’єкта (внести до хати, покласти до кишені) (Іваненко, 1981, 68).
Значення кінцевого пункту руху, як показує аналіз розглянутих мовних фактів, має місце у звороті “до + род.в.”, при дієсловах таких семантичних груп:
|
|
|
1) із значенням пересування суб’єкта (їхати, йти, бігти, летіти тощо) та переміщення об’єкта з чиєюсь допомогою (нести, везти тощо): Інженер Твердохліб, ідітьдо начальника цеху. Васю, ідітьдо коменданта одержувати матраци і набивати їх соломою (П.З.) Те саме повторив на якомусь поверсі, де ліфт зупинявся для перевірки, а тоді ще раз – біля дверей, які велидо вистеленого червоним килимом коридору (П.З.);
2) із значенням “прикріпити до чогось”: Хіба ж не було, що корів шлангами підв’язувалидо бантин. Тоня вже й кущ підв’язаладо бетонного стовпчика, а не рухалась далі з місця… (П.З.);
3) із значенням “дивитись”, “придивлятись”: Він довго придивлявсядо мене і так нічого не сказав (О.Г.);
4) із значенням “припадати”, “прихилятись”, “пригортатись”: Тоня знову припаладо квітів … (О.Г.) … Дерево до землі з тугою нахилилося (П.З.);
5) із значенням “повертатися”: “Нарешті він повернувсядо мене,” – сказала мати, незнаючи, куди діти сльози, що навернулися на очі (О.Г.)
Конструкція “назустріч + дав.в.” має значення руху в бік об’єкта. Синтаксично залежними в таких сполученнях виступають іменники – назви істот, конкретних предметів, транспортних засобів, космічних об’єктів тощо: Назустріч менійшли два незнайомці.
У ролі опорних слів у таких конструкціях вживаються переважно дієслова руху. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові малопродуктивні. Конструкція “над + оруд.в.” позначає предмет, “вище якого відбувається кінцевий етап чи мета переміщення” (СУЛМ, 1972, 92), і утворюється в основному від дієслів типу злітати, звисати, нахилятися та іменників на позначення істот, конкретних предметів: … Мати знову нахиляєтьсянад ним … (О.Г.) Над тобою простір, всіяний зорями (О.Г.). Конструкція “під + знах.в.” вказує на спрямування руху в простір нижче об’єкта орієнтира. Це значення чітко виявляється у зворотах з назвами предметів, які можуть рухатися у просторі або перебувають на певній відстані від об’єкта орієнтира по вертикалі: Він усе це поставив у свій завбачливо розкритий чемодан, мерщій закрив і засунув чемодан під ліжко (О.Г.) Він швидко заснув, підклавши руки під голову (П.З.)
Найактивнішим засобом вираження спрямованості руху чи дії всередину об’єкта в українській мові є конструкція “в (у) + знах.в.”, до складу якої входять дієслова таких семантичних груп:
1) із значенням “дивитись”, “глянути”: Позаглядаву каструлі, поринув у звуковий хаос ефіру (О.Г.);
2) із значенням “бити”, “вдарити”: Гаряча кров раз у раз бурхаєв обличчя. Хвилі з усієї сили билив берег … (О.Г.);
3) із значенням “постукати”: Ми лише зараз здогадались, що це гілка стукалав наше вікно (П.З.)
У конструкціях з прийменником (в) у опорними членами виступають дієслова з префіксом в- (у-) просторове значення знаходить своє вираження за допомогою прийменника в (у) та одноіменного префікса, що виконує функцію оформлення значення дії, яка спрямована в межі певного простору або всередину предмета, наприклад: Ми ввійшлив невеличку хатинку, що стояла на узліссі (О.Г.)
Тотожність префікса і прийменника вказує на те, що у цих зворотах переважає об’єктне значення над просторовим.
Дуже рідко синкретичні другорядні члени речення із значенням кінцевого пункту реалізуються конструкціями:
“за + оруд.в.”: Сашко негайно кинувсяза нею. За ним вже послали погоню (П.З.);
“об + знах.в.”: У цих сполученнях дієслово означає таку дію, яка переходить на предмет і своєю лексико-граматичною природою зумовлює вживання форми знахідного відмінка залежного іменника. Конструкцію з прийменником об можна замінити зворотом з іншими прийменниками, наприклад: вдарити (по шибці, об шибку). Дієслова, при яких вживаються аналізовані синкретичні ДЧР, виражені іменниками з конкретним значенням, складають малочисельну групу (бити, стукати, вдарити(ся) та інші). Наприклад: Перші здорові краплини дощу вдарилиоб шибку.;
“через + знах.в.”. Наприклад: В цей час собака кидається до хвіртки і визирає на вулицю через паркан (О.Г.) Він так вдарив Сашка по спині, що той аж запищав од болю (О.Г.)
Отже, в сучасній українській літературній мові найпродуктивнішими засобами вираження синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту є звороти “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.” іменників – назв осіб, предметів, будівель, їх частин, назв частин тіла. Рідко синкретичні ДЧР із значенням кінцевого пункту реалізуються зворотами “за + оруд.в.”, “через + знах.в.”. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові є малопродуктивними.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 93; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!