Поняття і завдання валютного регулювання та валютного контролю
Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:
організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;
регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
організація внутрішнього валютного ринку;
регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;
встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.
Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:
дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;
девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;
|
|
|
диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;
отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;
низки адміністративних заходів.
Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 органами валютного контролю в Україні визначені:
Національний банк України.
Уповноважені банки.
Державна податкова адміністрація України.
Міністерство зв'язку України.
Державний митний комітет України.
Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України - фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство і зв'язку України - за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України - за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
|
|
|
Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:
державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;
контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;
|
|
|
встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;
встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.
Отже, валютну політику держави можна поділити на дві частини - поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна - в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.
Висновок
Останнім часом в системі грошово-кредитного регулювання важливе місце посідає валютна складова. Коли ми говоримо про валютну стабільність у зв'язку зі стабільністю національної грошової одиниці, то перш за все повинні чітко знати обсяги іноземної валюти на руках у населення та мотиви її збереження.
|
|
|
Курс гривні до долара США хоча до останнього часу й не визначався як інструмент грошово-кредитної політики, але фактично ним став уже давно. А тому не варто в довгостроковому періоді шукати відповіді на запитання: має він зростати чи знижуватися? В його динаміці є власні закономірності, які НБУ здатен оперативно враховувати і формувати необхідні межі коливань.
Визнання валютного курсу інструментом грошово-кредитної політики та оперативний вплив на нього з боку саме НБУ дає змогу значною мірою вирішити й питання стимулювання та підтримання відповідних темпів приросту ВВП і забезпечення стабільності гривні.
Визначаючи роль і місце валютних курсів у системі грошово-кредитного регулювання, слід зазначити, що зміну курсу гривні до долара США часто сприймають як індикатор інфляції: курс підвищився - значить, інфляція є, знизився - немає. Практика засвідчила, що сьогодні така зміна курсу може означати зміну попиту й пропозиції долара, зміну купівельної спроможності долара на українському ринку (тобто доларову інфляцію-дефляцію, а не гривневу).
Шляхи забезпечення стабільності гривні і на її основі - стабілізації і піднесення економіки полягають, перш за все, у забезпеченні стабільної політичної ситуації, наявності системи законів, чіткої економічної політики та механізмів її реалізації.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 120; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!