III . Естетичні погляди та творчість Артюра Рембо (1854-1891)
Я ніколи не був християнином; я з роду тих, хто співає перед стратою;
я не розумію заюнів; немає в мене моралі; я дикун...
А. Рембо
Геній Рембо, стрімкий та суперечливий, як комета, промайнув на обрії символізму, залишивши за собою зоряний слід, напрямок якого до кінця ще не розгаданий.
О. Мандельштам
Чомусь майже не дивує пересічного читача інформація про те, що видатний митець, який залишив помітний слід в історії літератури, пішов з життя, не доживши навіть до 40 років. Влучно пояснюємо собі створення незвичайних новаторських творів за порівняно нетривале життя обдарованістю поета в поєднанні зі складною долею, неконтрольованим характером, ризикованістю, буремністю. Всього 37 років відвела доля таким неперевершеним майстрам літературного слова, як Дж.Байрон, О.Пушкін, А.Рембо. Та навіть порівняно з Байроном і Пушкіним, можна говорити про творчий феномен, за влучним визначенням П.Верлена, цього "ангела і демона" одночасно, бо лише три роки свого життя (з 17 до 20 років) Рембо віддав мистецтву.
Він був надзвичайно обдарованим поетом, свавільним і агресивним, людиною здібною, але неврівноваженою; все його життя – це шалена авантюра як у сфері творчості, так і в особистому житті.
Рембо – це "брутальний випадок" в історії європейської поезії. З юнацьким максималізмом він увірвався в літературу і став предтечею бунтівних авангардистів XX ст. Без творчого доробку Рембо не було б поетичної революції Г. Аполлінера, французьких сюрреалістів.
|
|
|
Жан-Нікола-Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в глухому містечку Шарлевіль, в Арденнах (у північно-східній Франції, неподалік від бельгійського кордону), за словами самого поета, "найідіотськішому з усіх провінційних міст". Батько поета, військовий, у 1860 році покинув сім'ю, в якій, крім Артюра, було ще троє дітей. Взаємини з матір'ю були напруженими, бо їй не подобалося захоплення хлопця поезією.
Рембо без застереження можна назвати "шарлевільським вундеркіндом". Вже у школі він привернув увагу вчителів та однокласників своєю обдарованістю та надзвичайними здібностями. Він був одним з найкращих учнів. Вже з шести-семи років почав писати прозою, а потім віршами. У п'ятнадцять років він пише вірші латиною, за один з них був удостоєний першої премії на академічному конкурсі. У січні 1870 року журнал "Le Revue pour tous" надрукував вірш французькою мовою "Новорічні подарунки сиріт". У цьому ж році до Шарлевіля приїжджає молодий викладач риторики Жорж Ізамбар, який надзвичайно вплинув на формування естетичних смаків юнака. Ізамбар долучив Рембо до творчості Ф.Рабле, В.Гюго, Т. де Банвіля, а також познайомив свого учня з молодим поетом Полем Демені.
|
|
|
Рембо ненавидів провінційне містечко, де народився і жив, чотири рази він намагався втекти з дому. А пізніше ця ненависть поширилася і на Францію, і навіть на Європу, яку Рембо вважав старою і маленькою. Бажання подорожувати таки здійснилося. У 1871 році він надсилає листа зі своїми поезіями Полю Верлену, який запрошує його до себе. А невдовзі Верлен і Рембо вирушають з Парижа на пошуки нових вражень до Бельгії, а потім до Лондона. Цілий рік вони подорожували разом Європою.
Період з 1871 по 1873 рік – це період дивної та емоційної творчості Рембо. Він проголошує поета "викрадачем вогню", схожим на Прометея. Митець має бути віщуном і провидцем, йти попереду людства. У листі поетові П.Демені від 25 травня 1871 року Рембо так визначав роль поета: поет стає "найхворішим, найзлочиннішим, найпроклятішим серед усіх – і найученішим. Бо він досяг невідомого і, втрачаючи глузд, перестає розуміти свої видіння, – він їх побачив! І нехай він згорить під час свого зльоту від нечуваних інесказаних речей: прийдуть нові жахаючі трудівники; вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!".
|
|
|
За життя Рембо опублікував лише кілька поезій та випустив книгу віршів у прозі "Сезону пеклі" (1873), яка була написана під час жахливої душевної кризи після розриву з Верленом. Але навіть ця єдина збірка, що вийшла малим накладом (500 примірників), залишилася на складі. Існувала легенда, що Рембо сам знищив весь наклад і лише через кілька десятиліть ці дивні книжки випадково знайшли. Перше повне видання творів Рембо було здійснено лише у 1946 році.
Після 20 років Рембо не написав жодного поетичного рядка. Він кидався від однієї авантюрної пригоди до іншої. Нарешті поїхав на Схід, працював торговим агентом в Африці, Сомалі, Ефіопії. Важкохворий, він повернувся до Франції. Лікарі встановили діагноз – саркома правого коліна, внаслідок чого ногу було ампутовано. Помер Рембо у марсельській лікарні 10 листопада 1891 року.
Перекладали твори Рембо українською мовою Ю.Клен, В.Бобинський (це були швидше переспіви, насичені українським колоритом), М.Терещенко, Г.Кочур, М.Лукаш, Д.Павличко, Г.Латник, В.Стус та інші.
Які особливості ранніх поезій Рембо?
Для першого періоду характерним є наслідування авторитетів (наприклад, Ф.Війона, В.Гюго, Ш.Бодлера). Але вже з'являється і щось своє: надмір енергії та буяння сил ліричного героя, язичницька чуттєвість, що і було засвідчено у поезії "Відчуття" як перехід на позиції символізму. Ця поезія складається з двох поширених речень, що підкреслюють уповільненість, розміреність плину думок ліричного героя, передають стан спокою цього "волоцюги", блукальця-мандрівника. Складається враження, що ліричний герой перебуває у абсолютній гармонії з собою і зі світом, бо весь світ він зосереджує в своїй душі.
|
|
|
Для Рембо є характерним сприйняття природи як живої істоти, зрозуміти стан і настрій якої можна лише віддавшись власним відчуттям. На глибинному, підсвідомому рівні відбувається пошук відповідностей між речами та явищами (на чому наголошував Бодлер), а також усвідомлення ліричним героєм свого "Я". Поступово поет буде ускладнювати глибинну систему відповідностей (у поезії "Голосівки", у віршах в прозі).
"Гармонія відтінків і звуків символізує гармонію душ і світів" (Шарль Моріс). У поезії "Відчуття" відбувається поєднання звуку, кольору, запаху, що переходить у відчуття ліричним героєм душі світу. Піднесений настрій, позитивні відчуття ліричного героя передає блакитний колір, що з'являється вже у першому рядку; відчувається свіжість у природі (приємний запах); внутрішній стан мандрівника настільки співпадає із звучанням у природі, що герой "мовчить собі", а внутрішня музика (звук) відчувається в його душі. Гармонія в душі героя підтверджується наявністю гармонії в природі, присутності в тексті всіх чотирьох стихій: "стежками йтиму я", "відчує ... піль... нога моя" (земля); "відчую свіжість", " Я вітру голову дозволю овівати" (повітря). Друга строфа переводить відчуття на рівень більш глибинного сприйняття оточуючого (не просто перелік всього, що є навколо, як у першій строфі: стежки, стерня, трави, вітер), а спорідненість думок, зажуреність у себе, злиття з природою. "В душі безмежної любові припливи" (рух води – рух почуттів); ці почуття безмежні, як і світ навколо, бо безмежна душа героя. Зазначимо, що людина вимірюється в поезії символістів "не з ніг до голови, а від голови до неба". А хіба є межі у неба?
Логічною є присутність у поезії і четвертої найсильнішої стихії в природі та в душі героя. Мандруючи "все далі й далі" стежками своєї душі, ліричний герой щасливий від своєї єдності з Природою. Це відчуття нагадує "вогонь кохання", пристрасть.
Цей маленький вірш надзвичайно насичений і з художнього погляду: використання епітетів ("блакитні вечори", "безмежна любов"), порівняння ("піду з Природою, немов із жінкою щасливий"), символів.
Важливим є те, що у творах раннього періоду творчості поет шукає власні художні засоби поетичної виразності, які будуть використовуватися у поезіях наступних двох періодів: превалювання елементів дії; зниженість, прозаїчність образів; розмовність інтонацій; використання натуралістичних деталей; багатозначність недомовлених речень.
Якими є основні мотиви зрілих поезій Рембо?
Яким є ліричний герой цих поезій?
До другого періоду творчості належить створення Рембо власної "теорії яснобачення". За цією теорією, поет має розвинути свій внутрішній зір настільки, щоб побачити таємничі, незнані світи. Саме до цього етапу належать твори "Голосівки", "П'яний корабель".
Поезія "П'яний корабель" була написана у 1869 році, коли авторові було лише 15 років. Через два роки Рембо повернувся до цього твору і дещо змінив. Ця поезія, як справжній символістський твір, викликає безліч тлумачень і насичена символами. Вже сама назва поезії вказує на наявність основного мотиву сп'яніння, який зустрічався і в творчості попередників Рембо – Бодлера і Верлена. Ліричний герой поезії (що його й уособлює символічний самотній корабель у морі) відчуває "повільні ритми.... п'янкіші од вина", і має "остов, що від води сп'янів", до того ж в морській стихії є "соків круговерть, хмільних І незбагненних".
Що ж тоді означає мотив сп'яніння в поезіях символістів?
Тлумачення можуть бути різними. Наприклад, вино дозволяє побачити те, що ліричний герой не помічав в іншому стані: вино дає сміливість і сили прийняти певне рішення; вино затьмарює свідомість і зменшує біль від "лютого кохання" (в тексті поезії є натяк і на це), але, можливо, більш прийнятною є версія, що стан сп'яніння дає відчути ліричному героєві волю, звільняє його від умовностей. Можливо, умовна втрата кораблем (ліричним героєм) матросів та їхня загибель і є звільненням від умовностей світу. І тепер корабель "вирушив туди, куди хотів давно". Ліричний герой поезії, що асоціюється із самотнім кораблем, відпускає себе на волю і хоче осягнути "повільні ритми й шал у днину осяйну", тобто пробудитися до "яснобачення" таємниць буття. Це пробудження "благословили шквали". Але ліричний герой пройнятий жахом, навіть плаче від жорстокості світу. Осяяння, яке відчуває ліричний герой-корабель, дивовижне і містичне:
Я блискавицями роздерте небо знаю,
Прибої, течії, смеркання голубі,
Світанки, збуджені, мов голубині зграї,
І те, що може лиш примаритись тобі.
(Переклад В.Ткаченка)
Уже в одній строфі, як і в контексті всієї поезії, відмічається поєднання чотирьох стихій: вогонь – блискавиці; вода – прибої, течії; повітря – роздерте небо, а умовним островом-землею ("я майже острівець") є сам ліричний герой-корабель.
Можна відмітити використання Рембо принципу синестезії не лише в контексті всієї поезії, а й в межах однієї строфи, ніби створення завершеної картинки-кадру, як у кінематографі.
Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,
Цілунок на очах морів, і гладь ясну.
І соків круговерть, хмільних і незбагненних,
Співочих фосфорів пробудження від сну!
Зазначаємо наявність кольору (зелені ночі, фосфоричність), звуку ("співочих фосфорів пробудження"), руху (круговерть). Присутній певний контраст зовнішньої дії (герой спить) і внутрішнього стану (пробудження душі ліричного героя, інтуїтивне сприйняття світу). За допомогою використання принципу синестезії в межах всієї поезії відчувається, що надприродна сила, яку уособлює водна стихія, є рухливою, різноколірною: вода зелена, смеркання :лубі, фіалкові проміння, ночі зелені, сніп веселок розмаїтий, лазурові стада, руді затоки, червоний небокрай, ультрамаринове склепіння.
Композиційно твір поділений на кілька частин. Можна виділити зав'язку – загибель матросів, корабель залишається без управління; розвиток дії – ліричний герой-корабель мандрує в просторі морської стихії; кульмінація – відчуття закинутості у світ Буденності, відчуття жаху життя; розв'язка – прийняття рішення "поринути в потік", не боятися осягнення таємниць світу, пошуку вищого сенсу буття.
Зіставлення ліричного героя поезії і корабля, що пережив загибель команди, не просто припущення читача. З 25 строф поезії 8 починаються займенником "я"; ще в 6 строфах цим займенником починається внутрішній рядок; у 8 строфах займенник "я" зустрічається в середині рядків; в одній строфі – зустрічається у зміненому вигляді ("корпус мій"); 25 – (8 + 6 + 8 + 1). Тобто з 25 строф лише в двох немає натяку, що йдеться про ліричного героя. Використання займенника посилюється в той момент (у деяких строфах він вживається і кілька разів у різних позиціях: на початку строфи, в середині, "прочитується" в конструкції речення), де відбувається умовна кульмінація (протиставлення героя світу морської стихії, усвідомлення себе приналежним до "висі") і в фіналі, де ліричний герой робить певний вибір.
Як і в поезіях Бодлера, у творі "П'яний корабель" Рембо морська стихія поєднує "жах життя" та "екстаз життя", потворне і прекрасне, високе і низьке. У поезії все надто містично, світ наповнений чудовиськами-потворами. буруни злі, немов актори драм античних; розлючені вали в звіриній істерії; гидотні обмілі серед рудих заток; пухлий мрець; ревище Мальштремів та Биків. Навіть звичайні речі виглядають казково: удави схожі на покручені гілки, обліплені комахами; казкові співучі риби і т. д. Надприродна сила, що оточує ліричного героя, дійсно жахає своєю реальністю, бо має очі: "Цілунок на очах морів" (можливо, моря – це очі землі, якщо уявній просторове розміщення моря); є в поезії "око злих мостів". Наявність очей підтверджує наявність розуму (злого, надприродного розуму в тій силі, що протиставлена ліричному героєві). І до того ж, саме очі "затягують" у свої глибинні невичерпності. Попередник Рембо, Бодлер, проголосив, що зла в світі набагато більше ніж добра. Морська стихія, в просторі якої опинився ліричний герой-корабель. позбавлена позитивних проявів, є надзвичайно злою і жорстокою: буруни злі, розлючені вали, злі схлипи (моря)жорстокі світання, злі мости.
У поезії "Вороння" (переклад В.Ткаченка) поєднується стан природи (білі поля (зима), смерть у природі) та світ людський ("краєвиди омертвілі" – смерть людей). На це "свято смерті" в тексті поезії злітаються ворони, як міфологічні провісники смерті, провідники з царства живих у царство померлих. Тому, можливо, ворони і спускаються з хмар, навіть не з віття на початку вірша. На "усіх" великих хмарах існує вороння, і злітати мають усі – так багато мертвих у дивній (символічній) країні смерті в поезії. Рембо використовує цікавий епітет – "ласкаві" ворони, бо вони виконують функцію майже янголів, переводячи померлих в інший світ. У І строфі відчутна мелодія якоїсь поминальної пісні, повільної і сумної ("спів довгих молитов"), на фоні якої тихо злітається "ласкаве" вороння. У II строфі сумне звучання пісні замінюється реальним звуком, з яким злітаються птахи "на шлях, обставлений хрестами".
Птахи, горлаті до нестями,
Ген гнізда гинуть од вітрів!
Можливо, це вітер від тієї кількості вороння (а значить, такої кількості померлих), яке злітається, а може, це вітер змін у суспільстві, що руйнує все в природі, людських долях, ламає і "людські гнізда". Але звук каркання втручається в людське життя недаремно.
Щоночі каркай і щодня.
Похмуре чорне вороння!
Вороння вже не "ласкаве", як у І строфі, бо тепер воно є безпосереднім уособленням смерті. Воно має нагадувати людям "щоночі і щодня" про причини такого спустошення та омертвіння краю, про існування смерті взагалі. За допомогою алітерації створюється ефект відчуття звуку (каркання) величезної кількості воронів (звук "к") та наявності чорного кольору (велика кількість шиплячих, свистячих звуків).
"Велика згуба" (можливо, навіть не має значення особиста чи суспільна) "змусила лягти" у землю величезну кількість людей. Хоча є натяк на те, що швидше трагедію викликала стороння неприродна для людей сила. Несподіваною для експресивної поезії Рембо є остання строфа вірша:
Але, святі, у вітті дуба
(То щогла вечорів п'янких)
Лишіть вільшанок весняних
Для тих, кого велика згуба
У лісі, звідки не втекти,
У землю змусила лягти.
Віття дуба є щоглою п'янких вечорів. Можливо, складно усвідомити таке порівняння, але треба враховувати міфологічне уявлення про світове дерево; мотив сп'яніння, що є характерним для творчості французьких символістів; декадентський умонастрій поезії взагалі. Святі мають залишити весняних вільшанок для тих, хто вже нікуди втекти не може з лісу померлих, з царства зими (смерті в природі). Констатується наявність примусового руху в поезії зверху-вниз", від віття до землі, від життя (п'янких вечорів) до смерті.
Зазначимо, що для другого періоду творчості Рембо характерним є загальне відчуття трагізму життя в жорстокому світі. Поет продовжує пошуки власних мистецьких принципів: проголошення "теорії яснобачення" ("П'яний корабель") та пошук універсальної поетичної мови ("Голосівки"). Поет використовує мотиви і образи, винайдені літературними попередниками, але іноді у розмовній формі критикує принципи старого мистецтва. Рембо використовує натуралістичні деталі, що було характерним і для поезій першого періоду ("Шукачки вошей", "Венера Анадіомена", "Ті, що сидять", "Вечірня молитва" тощо). Натуралістичні деталі ще більше підкреслюють контраст між світом реальним і світом мрій та осяянь ліричного героя. Цей контраст буде поглиблений при створенні "шокових стикувань" у збірках "Осяяння", "Сезон у пеклі", що належать до третього періоду творчості поета.
У чому новаторство Рембо-символіста?
Новаторство Рембо-символіста у тому, що в межах форми вірша в прозі, яка зустрічається вже і в Бодлера, поету вдалося винайти власні художні засоби виразності, свою універсальну мову. Зазначаємо одночасну присутність в поезіях усіх чотирьох стихій, використання принципу синестезії, об'єднання часу і простору в суб'єктивній площині. Це дозволяє Рембо створити в межах кожного вірша міні-модель світу, простежити логіку розвитку ситуації, явища, Всесвіту загалом. Цей розвиток не роз'яснений, але натяків достатньо, щоб осягнути суть. Часто вірші в прозі поділені на маленькі абзаци. Ці абзаци, ніби малюнки-кінокадри, кожен з яких є цілою історією; іноді ці "історії" створюють контрастні ситуації:
Я святий, я молюсь на терасі – наче мирна тварина,
що пасеться – ген аж до Палестинського моря.
Я вчений у темному кріслі.
Гілля і дощ стукають у вікно бібліотеки.
Я пішохід на великій дорозі в карликовому лісі...
("Дитинство ", переклад Ю. Покальчука)
Завершеність і цілісність більшості абзаців відчувається не тільки інтуїтивно. В такому абзаці-реченні втілюється "весь світ", що проявляється в стихіях: "Стежки круті. Пагорби вкриваються дроком. Повітря нерухоме. Як далеко птахи й джерела! Ще далі може бути тільки кінець світу" ("Дитинство"). Стежки, пагорби – наявність стихії землі; присутнє повітря; джерела (вода). Виходячи з розподілу стихій в поезіях другого періоду творчості Рембо, а також більшості віршів у прозі в збірці "Осяяння", – ще далі може бути тільки стихія вогню (можливо, "кінець світу"), яка завершує творення Всесвіту, а іноді й нівелює існування трьох попередніх стихій (наприклад, у поезії "Морське", про що йтиметься далі).
Або ще приклад поєднання в межах одного абзацу всіх стихій: "Трохи нижче – водостоки. По боках – нічого, крім густини земної. Може, провалля блакиті, колодязі вогню? Може, на цих площинах зустрічаються місяці й комети, моря й казки?" ("Дитинство"). Водостоки – наявність стихії води (колодязі і моря не можна однозначно віднести тільки до цієї стихії). Густина земна – наявність стихії землі. А далі в одному реченні умовно поєднуються всі стихії: "Може, провалля (земля) блакиті (небо), колодязі (вода) вогню?" У такому контексті далі дійсно мають "зустрічатися" стихії в просторі універсальному. Наприклад, моря (чи казки!), які й об'єднують гармонійно протилежності світу.
Висновки
Зневажливе ставлення до штучності літератури проявилося в поетичній декларації Верлена – вірші "Поетичне мистецтво". Твір написаний разом із збіркою "Романси без слів", але був надрукований лише у 1882 році й одразу став естетичним маніфестом символістів. "Поетичне мистецтво" – вірш іронічний, пародія на "Поетичне мистецтво" Н.Буало, теоретика класицизму XVII ст. З одного боку, Верлен полемізує з унормованістю класицизму (вимога ясності, точності в поезії), естетичними принципами парнасців (об'єктивізм, раціоналізм, риторичність). З другого боку, він проголошує власні естетичні принципи мистецтва. "Найперше – музика у слові", поезія має бути "легкою" і плинути, як пісня, а не навантажувати читача "добором слів". Проголошується творча свобода митця, що підкреслюється станом сп'яніння, творчого натхнення, коли митець інтуїтивно сплітає "невиразне й точне" в межах одного твору. Згадує Верлен і про осінь, бо саме ця пора рою, відповідала "мінорному ладу" поета.
Верлен-імпресіоніст приділяє увагу не інформаційності своїх творів, а передачі вражень, тому значення надає напівтонам і відтінкам. Бо лише так обережно можна поєднати "сурму і флейту" (протилежні речі в житті), "мрію й сон" (до речі, це можуть бути як контрастні явища, так і тотожні – мрія може бути сном, і навпаки). Можливо, Верлен навмисно завершує строфу об'єднанням, звичайно, неоднозначним і сугестивним, протилежних речей у світі.
"Ум жорстокий, ниций сміх", про які згадує поет, не є ознакою його творчості, тому Верлен використовує розмовні інтонації, побутові деталі ("часник"), щоб віддалити знижені речі від "очей блакиті" в поезіях.
Поет вказує, що рима може бути зрадливою, якщо сліпо слідувати її розвиткові, відчувати тільки фальшивий "брязкіт", а не мелодію в слові. Вірш, за Верленом, має надихати на пошуки нової блакиті, нової любові (цей настрій, ці пошуки мають бути природними, як вітерець, як запах м'яти і чебрець). "А решта все – література" з її умовністю та нормативністю. Таким чином, Верлен визначає власні мистецькі принципи: музичність, імпресіоністичну манеру зображення, створення "пейзажів душі".
Поезія Верлена – сугестивна лірика, яка зображує духовну сферу людини, передає емоції та відтінки почуттів. Саме це і зближує творчість Верлена із символістами. В поезіях вже відмічаються несподівані утворення на рівні тропів, з'являється контрастність ситуацій, образів, якостей ("в шаленості тверезий", "...Резеда пахтить так солодко, аж їдко" і т. д.), які у А.Рембо досягатимуть якісно нового рівня – створення "шокових стикувань".
Таким чином, Верлен, використовуючи набутки своїх попередників, визначає власні мистецькі принципи:
розширення сугестивного значення слова;
використання принципу синестезії:
· об'єднання в межах тексту всіх стихій, що в них проявляє себе світ;
· формування нової універсальної поетичної мови, складовою якої є музичність (використання асонансів та алітерацій, звучання поезії як музичного твору):
· створення "пейзажів душі":
· імпресіоністична манера зображення.
Рембо недаремно отримав славу "скандального поета". Читачів шокувала експресивність висловлювань, думок, парадоксальність створених ситуацій. Поет ніби навмисно ламає логічний плин думки і робить можливими будь-які перетворення; все в світі: простір, час, стихії – можуть мінятися місцями.
Рембо не давав себе "приручити" нікому і нічому: ні Франції, ні Європі ("Найкраще – залишити цей материк, де бродить безум..."), ні умовностям життя, ні поетичним традиціям, називаючи відповідність усталеним нормам наявністю "певної руки". "У мене ніколи не буде певної руки. А потім прирученість заводить надто далеко" ("Погана кров").
Навіть своє примирення з Богом у збірці "Сезон у пеклі" поет оточує такими контрастними ситуаціями, що слова про Бога звучать як знущання над святинями. "Я порозумнішав. Світ добрий. Я благословлю життя. Любитиму своїх братів... Бог – моя сила, і я славлю Бога". Насправді Рембо в усьому славив себе, як митця, як ясновидця, як Бога. І сам зізнавався, що це надзвичайна ступінь людської гордині. І якщо він визнає існування величезної кількості світів, то "пекло " у його світовій системі також багато.
Для останнього, найскладнішого періоду творчості Рембо, що є кульмінаційним етапом розвитку французького символізму, притаманні такі основні риси:
♦ створення "шокових стикувань" на рівні словосполучення, речення, ситуації;
♦ використання ефекту "затемнення тексту";
♦ поєднання у суб'єктивному просторі минулого, сучасного і майбутнього;
♦ використання принципу синестезії;
♦ загострення контрастів при використанні сугестивного значення слова.
Література
1. Градовський А.В. "З Верленом зближувала мене "естетика страждання", що шукала виходу в поезії …" Поль Верлен і Микола Вороний // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – №10. – С.33-36.
2. Градовськкий А.В. "Шалений! Що ти зробив із своїм життям?" Артур Рембо і Максим Рильський //Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1998. –№ 4. – С.33-36.
3. Дзик А.П., Сорока О.М. Осіння скрипка Поля Верлена //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1996. – № 5. – С.25-28.
4. Кочур Г.Друге відлуння . Переклади. – К.: Дніпро, 1991. – 558 с.
5. Лукаш М. Від Бокакччо до Аполінера. Переклади. – К.: Дніпро, 1991. – 509 с.
6. Ніколенко О. Модернізм в українській та зарубіжній поезії кінця XIX – початку XX століття // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1998. – № 3. – С.32-35.
7. Паламар О. "Я знаю небеса, роздерті блискавками…". Матеріали до вивчення поезії А.Рембо // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 5-6. – С.26-28.
8. Пронкевич О. Поль Верлен //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1998. – № 7. – С.38-39.
9. Рембо А. Стихи. Последние стихотворения. Озарение. Одно лето в аду. – М.: Наука, 1982. – 495 с.
10. Рогозинський В. "Найперше – музика у слові!". Поль Верлен // Зарубіжна література в навчальних закладах. –1996. – №1. – С.26-31.
11. Таранік-Ткачук К. Від Вітмена до Маркеса. Матеріали до уроків зарубіжної літератури. – Тернопіль: Мандрівець, 2005. – 196с.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 178; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!