Взаємні обов'язки і відповідальності особистості і держави. Соціальна і юридична захищеність
Особистості
5.1. Взаємні обов'язки особистості і держави
Взаємні права й обов'язки держави й особистості складають одну з ознак правової держави. Держава й особистість взаємопов'язані і взаємозалежні: держава не може існувати без особистості, а особистість - без держави. Правова держава забезпечує особистості захист її прав і свобод, захист від антисоціальних елементів, надає можливість брати участь у громадському житті країни. Особистість забезпечує державі її існування, розвиток і процвітання. У правовій державі саме особистість є основою усього, а свобода і незалежність особистості стоять на першому місці в системі цінностей держави. При цьому варто пам'ятати, що свобода в правовій державі це не свобода робити те, що хочеться, а свобода робити те, що може і повинно піти на користь суспільству і державі. Свобода в правовій державі - це усвідомлена необхідність, вона обмежується самими людьми, щоб дати таку ж ступінь свободи й іншим людей. В сутності в правовій державі основною ідеєю існування людини повинен стати "розумний егоїзм" - я роблю те, що я хочу робити але при цьому мої справи не повинні шкодити іншим людям. Свобода в правовій державі є обмеженою тільки для того, щоб усі люди змогли нею скористатися. У правовій державі повинний обов'язково дотримуватися принцип формальної рівності - усі рівні перед законом. Дотримання цього принципу веде до обмеження свободи одних для того, щоб нею змогли скористатися інші. "..Де немає принципу формальної рівності, там немає і права як такого. "24 А де немає права, там не може існувати і правова держава.
|
|
|
Правове положення і взаємовідносини всіх суб'єктів суспільного, політичного і державного життя повинні бути чітко визначені правовими законами, захищені і гарантовані всією конструкцією правової державності. Якщо не визначене правове положення хоча б одного суб'єкта не визначене або визначено не чітко, те це створює поле для зловживань, ігнорування
24 Нерсесянц B.C. Правовой характер взаимоотношений личности, общества и государства // Социалистическое правовое государство: проблемы и суждения. М.„ 1989.
правових основ, а якщо правові основи ігноруються в одній ланці, вони негайно порушуються й в інших ланках.
Соціальний захист особистості.
Панування права вимірюється ступенем розвиненості і гарантованості свобод особи, юридичним характером її взаємозв'язків із суспільством і державою. Основним гарантом свобод особи є держава, але тому що держава поняття абстрактне, то вона знаходить своє вираження в чиновницькому апараті. Відповідно, фактично свободи особи захищає бюрократичний чиновницький апарат, що зовсім не зацікавлений у цьому. Користуючись правом захисту свободи людини, апарат може привласнити собі більшу свободу, ніж йому належить по Конституції. Для стримування апетитів чиновників і для більш ефективного захисту прав людини необхідно залучати суди, що повинні складатися з представників самого народу. Тоді буде виключатися сама можливість домовитися між різними гілками бюрократичного апарата. Тільки суд, заснований на представництві в ньому народних виборних, може захистити громадян від чиновницької сваволі і зберегти їхні права і свободи.
|
|
|
Особистість, крім цього, повинна бути соціальне захищена, і перше місце в соціальному захисті особистості повинно належати державі. Саме держава повинна забезпечувати особистості пенсійний утримання по старості або по інвалідності, право на працю і на відпочинок, на безкоштовне медичне обслуговування й освіту. При цьому не заперечується, що усе те ж саме можуть здійснювати і комерційні або інші структури. Тобто фірма може за свій рахунок надати своїм службовцям можливість відвідувати поліклініку або виплачувати пенсію по інвалідності.
Становлення правової держави в Україні.
|
|
|
Наша держава, Україна , теж встала на цей тернистий шлях формування правової демократичної держави . В зв'язку з цим перед нею постає комплекс проблем пов'язаних із необхідністю теоретичної розробки й практичного вирішення невідкладних завдань щодо формування суспільства.
Важливим критерієм якості теоретичного підгрунтя реформ у політико-правовій галузі є дієвість зв'язку між потребами сьогодення і станом науки, яка має бути здатною не лише механічно відбивати емпіричні реалії, а й робити прогнози і в цьому певною мірою "випереджати " дійсність . Оскільки програма побудови правової держави розрахована на майбутнє , а майбутнє в основному визначається минулим, то підходи до створення української моделі правової держави, визначення шляхів до її утвердження треба шукати в минулому і сучасному стані національних державно-правових структур і країни в цілому.
Світовий досвід практичного розв'язання проблем, пов'язаних із державно-правовим будівництвом , показує , що не існує якогось єдиного , усталеного , класичного зразка правової держави . Натомість функціонують її історично посталі - національні чи регіональні - моделі. Але , незважаючи на цю обставину , аналіз умов діяльності та механізму функціонування абстрактної моделі корисний тим, що він подає узагальнену ідеально-типову конструкцію, з якою доцільно зіставляти реалії державного буття, визначаючи відмінність між бажаним та реально досягнутим, причини розбіжностей та шляхи їх усунення. До того ж, порівняльно-юридичний метод відкриває широкі можливості для порівняння на теоретичному рівні реального державно-правового статусу різних країн у межах одного історичного періоду .
|
|
|
Таким чином, об'єктивно між теоретичною моделлю правової держави і реально діючими державно-правовими механізмами існують певні суттєві відмінності . Важливим корелятом між теоретичною моделлю та її реальним прототипом є людський чинник у багатьох його вимірах ( притаманна кожному соціуму ментальність , рівень правосвідомості, історичні традиції тощо).
Поряд із національно-історичними особливостями , змінами темпів розвитку не в останню чергу при створенні правової держави в Україні має враховуватися й одна загально-соціологічна
закономірність , визначена І.С. Нарським; " сукупні результати діяльності людей не збігаються , і при тому суттєво , по-перше , з їх сподіваннями і , по-друге, з деякими "вищими цілями " історичного процесу або взагалі магістральною лінією розвитку історії ". Згодом ідея невідповідності отриманих результатів поставленим цілям , ідеалам була розвинута Гегелем у цілісну історіософську концепцію , головна теза якої полягає в тому , що "в загальній історії дії людей призводять певною мірою взагалі не до тих наслідків, яких вони прагнули і на які вони розраховували , а до результатів несподіваних і небажаних".
У практиці соціалістичного будівництва в СРСР ця думка здобула блискуче підтвердження , проявившись у кричущій невідповідності цілей , проголошених Будівничими нового суспільства , і засобів , обраних ними для досягнення цих цілей Ю Тенденцію ціннісного розходження мети і засобів її досягнення у практиці більшовизму помітив один із перших послідовних критиків марксистської теорії М.Бердяев, який вважав неприпустимим нехтування правами і свободами людини як одного із принципів правової держави в ім'я примарного " світлого майбутнього".
Щоб уникнути повторення пройденого , слід дотримуватися щонайменше двох важливих засад:
- визначення мети , ідеалу суспільного і державно-правового розвитку , його деталізація мають бути виваженими і вільними від утопічної творчості;
- узгодження та досягнення гармонії феноменологічної й конструктивної парадигм державно-правового розвитку.
Для розробки стратегії виходу з кризи і повноцінного розвитку дуже важливо також правильно оцінювати свій і чужий досвід виживання і поступу. Одні пропонують нам забути про свій досвід і цілком покладатися на досвід інших країн. Інші наголошують на досвіді розвитку нашої країни. Треті пропонують взагалі відкинути наше минуле і сміливо експериментувати із сучасним і майбутнім. Кожна з цих позицій має свої плюси і мінуси. Останнім часом висловлювалися численні і багато в чому слушні зауваження з приводу того , що в наших умовах західні моделі не діють. Справді, механічна трансплантація будь-якої теорії не непідготовлений для цього грунт в якісно інші соціально-історичні умови неминуче призводить, як засвідчує історія , або до органічного відтворенням
суспільством чужої для нього теорії , або до насильницького її впровадження" згори".
З огляду на це побудова правової держави в Україні повинна визначатися в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем "готовності " як суспільства , так і кожного громадянина до цих змін. Варті пильної уваги слова К.Маркса про те , що теорія втілюється в кожному народові лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб. Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно , щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні, варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою , розвитком правової культури населення, не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.
Висновок
Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити що права людини - це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати «людський вимір» до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є деяким нормативним виміром її соціальне культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей.
При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з багатьма дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і процесуальними юридичними науками.
Таким чином, спираючись на міжнародне гуманітарне право, можна відзначити, що:
• Права людини - вища цінність, їх повага і дотримання -
обов'язок держави.
• Забезпечення прав і свобод несумісне з дискримінацією по
будь-якому принципу.
• Здійснення прав і свободи людини не повинно порушувати
права і свободи інших осіб.
• Основні права і свободи повинні бути єдині на всій
території держави.
• Особисті, економічні, політичні, соціальні, культурні права
рівноцінні, у єдиній системі цих прав немає ієрархії.
• Колективні права невід'ємні від прав індивіда, вони не
повинні суперечити індивідуальним правам, обмежувати правовий
статус особистості
• Права людини можуть бути обмежені законом тільки в
тому випадку, якщо є пряма погроза державної і суспільної
небезпеки, здоров'ю і моральності населення, права і закони інших
осіб.
Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин, додержання законів і державності. Характер цієї держави мають визначати такі принципи:
1) верховенство закону в усіх сферах соціального життя;
2) обов'язковість закону для всіх державних органів,
громадських організацій, офіційних осіб і громадян;
3) захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й
гідності;
4) взаємна відповідальність особи і держави;
5) контроль і ефективний нагляд держави за додержанням
законів та інших нормативних актів.
Здійснення усіх накреслених заходів, спрямованих на побудову правової держави , стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життя принципів гуманізму і демократії , найвищою метою якої є забезпечення прав і свобод людини, основою нашої державності.
Література
1. Аристотель. Политика. -М., 1911.
2. Монтескье Ш.Л. Избранные произведения. — М.: Политиздат,
1955.
3. Конституція України.
4. Гуменюк АР. О едином правовом пространстве как условии
формирования правового государства. - М., 1994
5. Фаткуллин Ф. Н. Основные учения о праве и государстве.:
Учебное пособие. - Казань: Изд. КФЭИ, 1997.
6. Хропонюк В. Н. Теория государства и права.: Учебное пособие
для высших учебных заведений . - М. 1995.
7. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - С-Пб., 1995
8. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред.
М.Н.Марченко. М., 1996
9. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Учебник. -
М.: Юрайт, 1997
10. А. Б. Венегеров. Теория государства и права: Часть 1. Теория
государства. - М.: Юристъ, 1995.
11. Макаров О.В. Соотношение права и государства. -С-Пб.,
1995.
12. Общая теория государства и права: Учебник./ Под ред.
В. В. Лазерева. - М.: Юристъ, 1996
13. Четверний В.А. Демократическое конституционное
государство : Введение в теорию. - М., 1993.
14. В.Н. Лазарев. Общая теория права и государства. М. 1994.
15. Конституционное право зарубежных стран. Учебник.М.1995.
16. Дробязко С.Г. Роль законодательства в создании
материально-технической базы коммунизма. Минск, 1971.
17. Туманов В.А. Права человека и исполнительная власть. //
Советское государство и право. 1990. № 2.
18. Нерсесянц B.C. Правовой характер взаимоотношений
личности, общества и государства // Социалистическое правовое
государство: проблемы и суждения. М., 1989.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 97; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!