Розміщення кварталів і бригадних ділянок.
Одним з основних елементів устрою території промислового саду – організація мережі кварталів, основних територіально-виробничих одиниць.
Кварталами називають ділянки саду встановленої площі, обмежені шляхами або захисними лісосмугами і зайняті насадженнями декількох взаємоопиляючих сортів однієї породи дерев.
В кварталі., звичайно, розміщують сорти однорідні по часу достигання і тривалості життєвого періоду. Кількість кварталів, їх площа залежить від загальної площі саду.
Квартали саду закріплюють за постійними садівничими бригадами.
Розміщення захисних лісосмуг.
В садах промислового типу захисні лісові насадження – невід’ємний компонент системи заходів по підвищенню продуктивності багаторічних насаджень, збереженню і покращенню земельних угідь. Їх розміщують смугами навколо саду і усередині його, по сторонам кварталів. Захисні лісові насадження по різному впливають на мікроклімат саду: послаблюють дію вітрів, перешкоджають здуванню снігу, створюють кращі умови для росту і плодоношення плодових дерев, захищають плоди під час дозрівання від сильних вітрів.
Для захисту саду від шкідливих вітрів і створення мікроклімату на території саду застосовують продувні і ажурні лісосмуги: вони мають просвіти в нижній частині або по всій висоті посадок.
Для садозахисних смуг дуже важливо обрати породу. Вони повинні бути морозостійкі, швидко рости, довго віковими і придатними для використання в господарських цілях. По швидкості росту більш всього рекомендують тополь.
|
|
|
Розміщення шляхової мережі.
По своєму призначенню садові шляхи поділяють на: магістральні, які з’єднують основні масиви саду з підсобним господарським центром, населеними пунктами, пунктами збору продукції, шляхами загального користування, залізничними станціями та інше; окружні, розташовані по зовнішнім межам саду, уздовж садозахисних лісосмуг з їх внутрішньої сторони; міжквартальні, розташовані по межі кварталів по обом сторонам вітроломних садозахисних насаджень.
Розміщення водних споруд.
Вода в садах потрібна для поливу при посадці дерев, підкорми, обприскування та інше. В зв’язку з цим необхідно проектувати водні джерела, які бажано розмішувати в центрі бригадної ділянки, а краще поряд або в межах підсобного господарського центру. В якості водного джерела може бути річка, ставок або канава, яка заповнюється паводковим водами і опадами, або спеціально побудовані резервуари. Які заповнюються з зрошувальної системи або шахтних колодязів.
Устрій території природних кормових угідь.
Устрій території пасовищ. Характерна особливість пасовищ – використання їх на місці шляхом стравлювання (поїдання) трави на корні.
|
|
|
В організацію території пасовищ входить:
- визначення кількості і розмірів випасних груп тварин та закріплення за ними гуртових і отарних ділянок;
- встановлення пасовищезмін;
- проектування загонів чергового травлення, літніх таборів;
- розміщення скотопрогонів і джерел водопостачання.
Для проектування необхідно мати матеріали обстеження, які характеризують рослинність на окремих ділянках пасовищ, ступінь їх зволоженості, загальну врожайність зеленої маси і вихід її по місяцям пасовищного періоду, вид і об'єми заходів по покращенню, зрошенню угідь, і відомість, для яких видів тварин більш краще використовувати ті чи інші масиви пасовищ.
Розміщення гуртових і отарних ділянок. Розміщення гуртових і отарних ділянок включає :
- встановлення кількості гуртів (отар) їх розмірів;
- визначення площі гуртових і отарних ділянок;
- розміщення і закріплення гуртів (отар) за фермами.
В господарствах з високою розораністю земель, де кормові угіддя займають не більше 20-25% забезпечення пасовищами всіх тварин неможливе. В зв'язку з цим виділяють види і групи, для яких організують пасовищне утримання, а інші забезпечуються кормами за рахунок кормових чи інших сівозмін.
|
|
|
Гурти, отари, табуни формують з врахуванням статі, віку, породного складу та продуктивності тварин. Розміри гуртів і отар коректують зврахуванням площі і розміщення окремих масивів пасовищ.
Встановивши кількість і розміри гуртів, визначають необхідну для них площу пасовищ. Площу гуртових ділянок встановлюють виходячи з врожайності і отавності закріплених пасовищ, з врахуванням повної забезпеченості тварин зеленою масою на протязі всього пасовищного періоду.
Розміщення загонів чергового травлення. при системному випасанні гуртові (отарні) ділянки ділять на загони, які стравлюють почергово по мірі відростання травостою. Розміри загонів встановлюють з таким розрахунком, щоб трави вистачило на визначену кількість днів це створює умови для інтенсивного поїдання (стравлення) травостою і регулярного відпочинку пасовища.
При загінній системі випасання ВРХ на культурних пасовищах в порівнянні з безсистемним випасанням загальна кількість зеленого корму збільшується на 20%, надої молока – на 25%, приріст молодняку ВРХ – на 25-30%
При проектуванні загонів чергового травлення вирішують питання:
|
|
|
- визначення оптимальної кількості загонів їх форму і розмір;
- намічають систему їх використання.
Період відновлення травостою для лісостепової зони коливається в межах 27-30 днів, а при зрошенні – 22-24 дня. На більшості пасовищ після першого травлення відростання йде швидко (18-22 дня), а в наступні місяці 30-40 днів.
Розміщення літніх таборів. Літній табір – це сезонний додатковий центр, який розміщують на віддалених пасовищах для скорочення відстаней перегонів тварин. Він являється місцем відпочинку, підкормки, проведення інших виробничих процесів, інколи для доїння корів.
При розміщенні літнього табору додержуються наступних основних вимог:
- табір повинен займати центральне положення в кормовому масиві, щоб холості перегони тварин на пасовище і транспортування зеленої маси з прилеглої сівозміни були мінімальними;
- ділянка, яка відводиться під табір, повинна бути на підвищених, сухих, з деяким ухилом для стоку атмосферних вод, з глибоким заляганням ґрунтових вод, щоб можна було рити силосні траншеї; рельєф на ділянці повинен бути зручним для будівництва, а ґрунти добре водопроникні, щоб при частих зливах в таборі не було грязі;
- розташовувати табір слід по можливості біля водойм, але на відстані, які передбачені санітарними нормами;
- табір повинен мати зручний під’їзд зі сторони основного господарського центру, але в той же час знаходитись на відстані від магістральних шляхів та інших джерел поширення захворювань;
- поблизу табору бажано мати землі, придатні для використання під кормову сівозміну, город, сад.
Орієнтовну площу під літній табір встановлюють з розрахунку 30-50 м2 на одну голову великої рогатої худоби.
Розміщення скотопрогонів. Скотопрогони поділяються на постійні і тимчасові. Постійні слугують для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв’язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок.
При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки – вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких – більш широкі.
Розміщення водних джерел і водопійних пунктів. В багатьох господарствах водопостачання на пасовищах влаштовують шляхом механічної подачі води із водних джерел в табори і кожний загін. Для цього в літньому таборі споруджують водонапірну башту. Вода по трубам подається в кожний загін, де встановлені корита. Для корів з трьохразовим доїнням водні джерела проектують тільки в літньому таборі. Для інших груп тварин в залежності від розміру і конфігурації пасовищної ділянки водопійні пункти проектують рівномірно розміщуючи по території пасовища. При квадратній формі ділянки місце водопою бажано розміщувати в центрі ділянки, при витягнутій формі – на протилежних кінцях, для розрахунку кількості водопійних джерел на пасовищах і їх потужності використовують норми потреби в воді різних видів тварин.
Устрій території сіножатей. Сіножатєзміни відрізняються від пасовищезмін тим, що скошування трави на них, як правило, проводиться не в різні строки по рокам на одних і тих же ділянках, а в різні періоди на всьому масиві, однакових по терміну відростання трави. При цьому досягається краща якість травостою і сіна.
Сіножатєзміна включає чергування по рокам строків початку збирання трав, скошування трав зі стравленням отави, здійснення заходів догляду (внесення добрив, підсів насіння, знищення буряну та інше).
Устрій території сіножать включає: розміщення масивів сіножатєзмін і закріплення їх за бригадами; розміщення полів сіножатєзмін, доріг, польових станів і водних джерел.
Схема сіножатєзміни повинна враховувати тип сіножаттю, ґрунтово-кліматичні умови ділянки, а також організаційно-господарські вимоги, зокрема зацікавленість господарства в отриманні корму високої якості – сіна, сінажу, зеленої маси. Сіножатєзміни проектуються 4-6 річної ротації.
Розміщення полів сіножатєзміни. Основними характеристиками полів які мають виробниче значення, являються їх кількість в межах однієї сіножатєзміни, розмір, однорідність, конфігурація та компактність.
По розміру поля повинні бути достатньо великими, що сприяє виконанню робіт на сіножатях з меншими витратами, рівновеликими по площі.
Важливо, щоб поля сіножатєзміни були однорідними по характеру травостою, ґрунтовим та іншим умовам. Які впливають на строки проведення заходів догляду. Раціональна форма поля – квадрат або прямокутник з розмірами сторін, зручними для виконання механізованих робіт.
Розміщення шляхів. Шляхи проектують з таким розрахунком щоб забезпечувався зручний під’їзд транспортних засобів і техніки до кожного масиву сіножатязміни. Ширину шляхів приймають рівною 3-4 м.
Розміщення польових станів і водних джерел. При великому віддаленні сіножать від господарських центрів доцільно розміщення польового стану. Їх роблять тимчасовими, які обладнані вагончиками для житла і зберігання інвентарю. У випадках коли окремі поля сіножатязміни використовуються для випасання худоби, польовий стан можливо використовувати як літній табір.
Дата добавления: 2019-03-09; просмотров: 385; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!