Виразне читання поезії «Автопортрет»
Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстені»)
«Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини
й незбагненно-чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?».
Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа.
Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті поганин».
Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподобаннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духовний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його естетичне бачення й розуміння світу й людини.
В основі Антоничевого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епіграф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіографія» (з книжки «Привітання життя»).
|
|
|
7. Теорія літератури
Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці в першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опосередковане через трансформовані форми поетичного переосмислення, зокрема через символ.
Асоціативність — певна суміжність, можливо навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв’язок між собою. У своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Певний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення в пам’яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, контрасту.
8. Розповідь учителя про книгу «Зелене Євангеліє»
Мотив незнищенності матерії переходить з «Книги Лева» в «Зелену Євангелію», книжку, суцільно підкорену ідеї пантеїстичного тлумачення природи. Ніщо тут не було щасливою випадковістю. Книжка була відредагована поетом, і деякі вірші її публікувалися за його життя в пресі. Захищаючи їх від «обурених» читачів, він писав: «Антонич — така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці тощо. Частина, органічно зв’язана
|
|
|
з загальним біологічним ростом». Але ці слова можуть бути першою нотою в багатій поліфонії філософської творчості поета як величавої пісні про вищі істини людини й природи.
Поезія Антонича — це розпізнавання активного й «потойбічного» буття людини через її перетворення в рослину і, таким чином, включення її життєвих сил у сили насіння, пилка, блідого кільчика, не скореного асфальтами й плитами залізобетону зародка майбутнього дерева.
Чому Антонич так часто й так пристрасно «вивчає» взаємини людини й рослини? Справа, здається, у тому, що рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідальність за своє життя, мінливу зовнішність і вищий смак у створенні своєї індивідуальності. У рослин немає звірячої брутальності й хитрості при відстоюванні своїх прав на життя, зате вони мають мовчазну терпеливість і загадкову витривалість у лютих не сприятливих для життя місцинах. Та найважливіше — це їхня краса, така відмінна від краси людини як тваринної істоти, і божевільна щедрота та безкорисливість, ніби розрахована на людський пожиток, на допомогу людині.
|
|
|
Усе це будить захват поетичної уяви. У віршах книги поет робить глибокі філософські висновки — усе мусить падати, гнити, нищитися, ставати лоном для нового. І ці закони однакові для всіх, хто населяє землю.
«Дерево музики» — так можна назвати кожен вірш збірки. Так спів не тільки переходить у повінь, не лише у квітковий пил, але обертається і в запах, і окріп мелодії. Збірка переповнена зоровими й слуховими образами, які надають їй оригінальності.
9. Виразне читання поезії «Вишні»
10. Аналіз вірша «Вишні»
Свідомість автора поезії «Вишні» сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів. Естетично митець орієнтується на психологічне перевтілення, уособлення, уподібнення ліричного героя явищам природи.
Тоді світ людини і світ природи зливаються, міф пояснює сьогодення.
Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов’язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.
|
|
|
Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша «Вишні»:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Насправді нічого «незрозумілого» тут не спостерігалося. Поет, хоч як це звучало парадоксально, виявився прихильником літературної традиції, але забутої, занедбаної, вилученої зі свідомості не лише широкого читацького загалу, а й митців. Мовиться про вживання імені чи прізвища певного автора в написаному ним творі. Поет керувався іншими настановами. Він уважав себе рівновеликим будь-якій істоті чи рослині, був позбавлений амбітних уявлень про людину як «царя природи». І все ж невипадкове його «перевтілення»
в «хруща», адже йдеться про входження у всесвіт шевченківської лірики, у якій Б.-І. Антонич посідає скромне місце, уособлюючись в образі хруща (пригадаймо відомий вірш «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть»). Поет чітко вказує на джерела своєї творчості, тому завжди «цвітуть натхненні вишні, кучеряво й п’янко».
Віршовий розмір: шестистопний ямб з допоміжною стопою пірихієм.
Вірш написано 16 квітня 1935 р.
III. Закріплення вивченого
- Стисло, використовуючи хронологічну таблицю, розкажіть про життєвий і творчий шлях Б.-І. Антонича.
- Якби поет жив у наш час, яку б, на вашу думку, мав долю?
- Які причини непорозуміння Антонича з читачами?
- Поясніть естетичні погляди Б.-І. Антонича.
- Хто були літературні вчителі поета?
- Що спільного між Б.-І. Антоничем і П. Тичиною? (Ритмічність мелодики вірша на ґрунті національної традиції, започаткована та, власне, й завершена Павлом Тичиною (як стверджують літературознавці), продовжилася у творчості Антонича, але вже на рівні метафоричних і символічних образів).
- Охарактеризуйте збірки Антонича «Три перстені», «Зелена Євангелія».
- Чи можна назвати метафори в поезіях Б.-І. Антонича особливими? Чому? (Яскрава багатошарова метафора потребує від читача значних емоційних та інтелектуальних зусиль, широкої уяви для відповідного їй сприймання).
- Поясніть єднання поганських і християнських мотивів у ліриці Б.-І. Антонича на прикладі вірша «Автопортрет».
IV. Домашнє завдання
1. Повторити матеріал конспекту, оглядово ознайомитися зі змістом книг митця «Привітання життя», «Книга Лева», «Зелена Євангелія».
2. Вивчити напам’ять вірш «Вишні».
3. Написати твір-мініатюру на одну з тем: «Моє розуміння поезії Антонича» або «Український образ світу в поезії Антонича».
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 141; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!