Висловлювання відомих людей про Юрія Яновського
Творчий доробок митця
Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п’єс (деякі успішно ставилися театрами), а ще кіносценарії, публіцистика.
Його справедливо називають сміливим новатором в українській літературі XX ст. Він — один із найяскравіших представників неоромантичної течії в ній. У царині як змісту, так і форми художніх творів ніколи не прагнув ходити чужими стежками, відкидав усталені схеми, банальності, трафарети.
Уже перші збірки новел Ю. Яновського «Мамутові бивні» (1925), «Кров землі» (1927) разом із творами М. Хвильового, Г. Косинки, В. Підмогильного та ін. підтвердили відхід нової хвилі української літератури від народницько-просвітницьких традицій XIX, а почасти й початку XX ст. Поза сумнівом, на них позначився вплив футуризму й кіностилістики нової музи, що вабила до себе і Яновського. Сюжетами новел «Мамутові бивні», «Історія попільниці», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Кров землі» керує смілива авторська
думка, хоч у цілому вони досить банальні й поширені на ті часи.
Серед ранніх творів Ю. Яновського — новела «Поворот» (1927), надрукована вперше тільки 1967 р. У романтичному стилі написана повість «Байгород», яка створювалася 1927 р. в Одесі, «коли спогади юнацтва підступили клубком до його горлянки. Авторові нашому здавалося тоді, що море витікає з берегів і широкою водою тече в степи, переламуючись, перегинаючись через обрій»,— так пояснено задум у «Коментарях до знижок…».
|
|
|
Роман «Майстер корабля» (1928) — абсолютно новаторський за змістом і формою твір в українській літературі. Яновський осмислює роль творчої інтелігенції, власне, еліти суспільства у формуванні й становленні світогляду нової доби — тема, що постала на вістрі інтересу багатьох тогочасних письменників.
У романі «Чотири шаблі» (1931) показано могутню стихію національно-визвольного руху в Україні в революційний час та його трагічні наслідки.
Така тема в українській літературі була порушена вперше. Твір складається із семи розділів (пісень). Таким чином, письменник започаткував в українській літературі новий різновид роману — роман у новелах.
Після появи 1935 р. роману в новелах «Вершники» письменник став досить відомим. Цей твір узагалі протягом довгого часу вважався вершинним здобутком митця. «В цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і самовідчувань, усяких життєвих умов», — читаємо в записниках автора. У ньому розповідається про братовбивчу війну в Україні 1919 р., яка стала початком трагедій, що випали на долю українського
народу після революції 1917 р.
|
|
|
Ю. Яновський — романтик за світовідчуттям і стилем, його приваблювали яскраві характери, небуденні, екстремальні ситуації, у яких найвиразніше розкривалися людські риси. Його манера письма позначена суб’єктивною стихією: вибухом емоцій, патетикою, виведенням «назовні» авторськими симпатіями та антипатіями. Він був тонким стилістом з особливим чуттям слова, його відтінків і нюансів. Сам письменник назвав себе поетом, який
інколи пише прозу.
Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її оцінити, він питав себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, у далеку таємну путь? Чи поклав би її в торбу із хлібом окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там у торбі на плечах лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв’яжеш торбу і з’їси хліба з цибулиною, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль
мудрості?». У цих словах не тільки естетична програма письменника. Це — девіз його життя. Твори письменника й сьогодні захоплюють читачів, уселяють у них мужність, приносять незвичайну радість, щирий захват.
Коментування учнями епіграфу
Робота над романом «Вершники»
«Вершники» — перлина творчості Ю. Яновського. П. Г. Тичина сказав, що саме цим романом новітня українська література склала екзамен на атестат зрілості. Тема громадянської війни постає у творі по-справжньому героїчною й романтичною. Автор правдиво показує трагедію цілої родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти.
|
|
|
Особливо яскраво виявилася в цьому творі композиційна майстерність Яновського. Роман складається із восьми сюжетно завершених новел («Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі», «Батальйон Шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «Шлях армій», «Адаменко»), які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни.
«Вершники» — новелістичний роман.
Теорія літератури
Роман (фр. roman — романський) — літературний жанр, найбільш поширений у ХVІІІ–ХХ ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Новела (іт. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
|
|
|
Роман у новелах — складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом.
Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і просторочасові форми її існування.
Художній простір і час є відтворенням, ідеальним простором і часопросторові. Простір і час у мистецтві — це універсальні визначення художнього образу.
Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є художньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом із тим формує певний художній простір, у якому відбуваються події. Цей простір може бути великим і охоплювати кілька країн або виходити за межі земної планети, або ж навіть звужуватися до тісних меж однієї кімнати.
Художній час є способом існування мистецтва, одним із засобів оволодіння соціальним та індивідуальним часом, його відтворення та творення, збереження та перетворення. У ХХ ст. відбуваються суттєві зміни в художній практиці. Поширюється вільна (монтажна) форма композиції літературних творів. Майже одночасно з’являються безсюжетна література, безпредметний живопис, атональна музика, абстрактна скульптура.
В основу мистецтва покладена умовність зображення, оскільки не міг би відбутися сам факт відображення дійсності, яким передбачено відторгнення реально або ж уявно існуючих явищ і речей шляхом їх відтворення у змалюванні, а не ототожнення з прототипом.
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 227; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!