Визначення предмету сучасного українського конституційного права
Становлення правової держави пов'язане з формуванням в Україні дієздатних владних структур на основі принципу поділу влади між законодавчою, виконавчою та судовою, що також є предметом науки конституційного права. До предмета науки конституційного права також належать питання розмежування владних повноважень між центром і регіонами, адміністративно-територіального устрою, державних символів, конституційно-правової відповідальності державно-правових конфліктів.
На сучасному етапі розвитку науки конституційного права їй притаманна низка взаємопов'язаних тенденцій:
а) збільшення кола питань, які вона аналізує;
б) розширення методологічного інструментарію наукових досліджень;
в) орієнтація на усебічне врахування позитивного досвіду наукових досліджень конституційної теорії і практики інших країн світу;
г) більша орієнтація на забезпечення практичних проблем державотворення; ґ) використання у своїх рекомендаціях результатів політологічних і соціологічних досліджень;
д) розширення експертних можливостей науки конституційного права в законотворчому і в цілому в нормотворчому процесі.
Однією з основоположних тенденцій розвитку науки конституційного права України на сучасному етапі є розширення її предмета, що зумовлено демократизацією суспільних відносин, у тому числі в науковій сфері, розширенням предмета конституційного регулювання. Зокрема, до її предмета і раніше належав аналіз політико-правових поглядів учених з проблем конституціоналізму. Але на сучасному етапі це стає особливо актуальним. Це важливий фактор розширення предмета науки. Позитивною тенденцією розвитку науки конституційного права України є збагачення її методологічного арсеналу досліджень. Дедалі активніше починає застосовуватись порівняльно-правовий метод, враховується практика державотворчих процесів інших країн світу.
|
|
|
Отже, аналіз наведених точок зору щодо визначення предмета конституційного права дає підстави погодитися із точкою зору О. О. Кутафіна, відповідно до якої предмет конституційного права будь-якої держави не може бути раз і назавжди даним. Він залежить від змісту конституцій та інших основоположних документів, що діють у державі на даному етапі розвитку2.
Поняття та специфіка методу правового регулювання КП
Для виявлення специфіки конституційного права як галузі права велике значення має з'ясування методів правового регулювання суспільних відносин, тобто сукупності прийомів та способів виливу на суспільні відносини, що застосовуються державними органами при регулюванні цих відносин4.
|
|
|
Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.
У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов'язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.
Характерними особливостями методу конституційного пра ва є такі:
1) за допомогою конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства;
2) максимально високий юридичний рівень;
3) безпосереднє конституційне нормозакріилення;
4) переваження імперативного, централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами грунтуються на засадах субординації;
5) установчий характер, який означає, що певні відносини в конституційному праві отримують первинне правове регулювання, тобто регулюються вперше;
6) універсальний характер методу, оскільки його дія поширюється на всі сфери життєдіяльності;
|
|
|
7) поєднання прямого регулювання суспільних відносин з непрямим через наявність у Конституції України норм-принципів, які визначають засади функціонування всіх галузей права;
8) поєднання стабільності і динамізму, оскільки з одного боку Конституція — стійкий політико-правовий документ, а з іншого боку вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин1.
Основними методами, що використовуються у конституційному праві, є:
1) припис (позитивне зобов'язання). Цей метод знаходить свій вияв у правовідносинах, в яких на одну сторону покладається юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона має право вимагати, а у випадку невиконання — реальну можливість забезпечити виконання юридичного обов'язку. За допомогою цього методу проголошується більшість норм конституційного права, що стосуються організації і діяльності органів державної влади, тобто на державні органи та посадових осіб покладається обов'язок діяти для досягнення конкретних цілей. Припис може мати характер як загальнонормативної орієнтації, коли затверджуються положення про органи, встановлюються або змінюються їх завдання, повноваження тощо, так і конкретних доручень учинити ту або іншу юридично значущу дію, наприклад, виділити кошти, ухвалити рішення, призначити або звільнити з посади керівника тощо. З використанням методу припису сформульовані, наприклад, повноваження Верховної Ради України (ст. 85 Конституції України), повноваження Президента України (ст. 106 Конституції України), повноваження Кабінету Міністрів України (ст. 116) тощо;
|
|
|
2) заборона. При застосуванні цього методу правова норма покладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утриматися від учинення певних юридично значущих дій в умовах, передбачених відповідною нормою. Іноді способом установлення заборони може бути юридична санкція за певну поведінку. Метод заборони простежується, наприклад, у змісті ч. 1 ст. 61, ч. З ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України тощо;
3) дозвіл. Даний метод передбачає юридичний дозвіл учинити ті або інші юридично значущі дії в умовах, передбачених певною нормою, або утриматися від їх учинення на свій розсуд. Метод дозволу є основним при регулюванні прав та свобод людини і громадянина (хоча в деяких випадках права та свободи формулюються через імператив), іноді застосовується при визначенні повноважень державних органів. Інколи дозволи формулюються шляхом надання суб'єкту права вибрати варіант належної поведінки1. При цьому слід мати на увазі, що коли йдеться про норми, що формулюють права і свободи людини і громадянина, коректніше говорити про метод проголошення, підтримання, конкретизації, оскільки ці права та свободи існують незалежно від держави2. Метод дозволу використано при формулюванні практично всіх прав та свобод людини і громадянина за Конституцією України.
У цілому конституційно-правове регулювання суспільних відносин засновується на владно-імперативних засадах. Для нього найбільш характерні приписи та заборони. Це пояснюється тим, що більшість норм конституційного права визначають відносини, пов'язані з владою, хоча конституційне право передбачає у багатьох випадках можливість виникнення конституцій-но-правовнх відносин, побудованих на засадах юридичної рівності сторін (це відносини між рівноправними суб'єктами — адміністративно-територіальними одиницями, радами одного рівня тощо)
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 114; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!