Процес правового регулювання господарської діяльності складається кількох стадій: 4 страница
• соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агентства при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України та ін.);
• життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної промисловості; підприємства залізничного транспорту; метрополітен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та зберігання мобілізаційних запасів, та ін.);
• контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.).
Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних і казенних підприємств, статті 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств і державних холдингових компаній, а також участі в так званих змішаних товариствах - за участю суб'єктів різних форм власності).
|
|
Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерційне підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).
Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підприємства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.
Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (характерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, більшість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України:
• господарська організація унітарного типу;
• підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності;
|
|
• функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління;
• функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підприємство;
• управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном;
• обов'язкове включення до найменування державного унітарного підприємства слів «державне підприємство»;
• відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідальності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управління якого воно входить.
Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду господарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Господарського кодексу України).
|
|
Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в статтях 74-75 Господарського кодексу України:
• наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господарського кодексу;
• основний правовий титул майна - право господарського відання, відповідно до якого державне комерційне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правомочності щодо розпорядження майном, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі;
• обов'язковість формування засновником, функції якого виконує уповноважений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання;
• обов'язковість формування з дотриманням встановлених законом нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервного, фонду розвитку виробництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підприємства;
|
|
• необхідність підтримання майново-фінансового стану (розміру активів) державного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду, який досі законом не передбачений;
• наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні замовлення та державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив економічного та соціального розвитку підприємства й виборі контрагентів;
• затвердження фінансового плану підприємства до 1 вересня року, що передує плановому, компетентним органом держави, а саме: а) щодо підприємств, що є суб'єктами природних монополій, і підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. грн., - Кабінетом Міністрів України; б) щодо інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони входять;
• обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним на праві господарського відання майном (у тому числі у разі визнання банкрутом);
• відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокрема, ч. 6 ст. 74 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду);
• можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товариство) чи казенне підприємство.
Різновидом підприємств державної форми власності є казенні підприємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні». Особливості правового становища казенних підприємств визначаються статтями 76-77 Господарського Кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема: від 16.06.1998 р. № 914 «Про Типовий статут казенного підприємства»; від 30.06.1998 р. № 987 «Про перетворення державних підприємств у казенні» та ін.
Казенне підприємство - це державне некомерційне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.
Основними рисами казенного підприємства є такі:
• господарська організація унітарного типу;
• здійснення некомерційної господарської діяльності (як основної в поєднання з комерційною чи без такого поєднання);
функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство);
• діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Типового статуту казенного підприємства, і має включати, крім загальних положень, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою та відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;
• належить до підприємств-невласників; функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативного управління.
21. Поняття, види та історія виникнення господарських товариств.
Господарські товариства - це господарські організації, які створюються фізичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило).
Правове становище господарських товариств регулюється Господарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства».
Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону «Про господарські товариства»):
• господарські організації корпоративного типу (як правило, наявність двох і більше засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами);
• універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових компаній, корпоративних інвестиційних фондів), неприбуткових господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єднань у формі холдингових груп, кожна з яких складається з холдингової компанії та її корпоративних/дочірніх підприємств;
• наявність статусу юридичної особи;
• основний правовий титул майна товариства - право власності, основними джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом;
• корпоративний характер управління - учасниками товариства (в персональних товариствах) або за допомогою органів управління (об'єднання капіталів);
• подільність майна товариства на частки, розмір яких визначається установчим документом товариства;
• можливість для засновників (залежно від їхніх інтересів щодо порядку управління товариством, можливості залучення коштів інших осіб до формування майна товариства, ступеня закритості товариства, виду діяльності та ін.) вибору форми товариства з 5, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство; наявність в учасників ГТ корпоративних прав: право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації (це типовий склад корпоративних прав, а фактичний - залежить від форми товариства, правового статусу його учасників, сфери діяльності товариства, положень його установчого документа).
Залежно від особливостей створення, правового статусу засновників та учасників, порядку управління, організаційної структури та інших ознак господарські товариства можуть мати такі форми (хоча законодавець їх визначає як види): повне товариство (ПТ), командитне товариство (КТ), акціонерне товариство (АТ), товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ).
Історична першість належить персональним (повному та командитному) товариствам, які домінували у сфері господарювання протягом багатьох століть. Поява більш пристосованих до умов економічної конкуренції об'єднань капіталів у особі акціонерних товариств поклала край домінуванню персональних товариств.
На рубежі ХVІ-ХVІІ століть з ініціативи підприємців майже одночасно в Голландії та Англії виникли перші акціонерні товариства з однаковою назвою - Ост-Індські компанії.
Другий представник об'єднань капіталів - товариство з обмеженою відповідальністю - своєю появою завдячує німецьким юристам, які за дорученням парламенту наприкінці XIX століття розробили три законопроекти про нову форму товариства, яке б мало привабливі для малого бізнесу риси акціонерного товариства (насамперед відсутність у акціонерів субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства) і повного товариства (забезпечення закритості товариства). Один з цих законопроектів був прийнятий німецьким парламентом і досі е чинним. Закон Німеччини від 20 квітня 1892 р. «Про товариства з обмеженою відповідальністю» завдяки ґрунтовності та оптимальності регулювання відносин, що виникають при створенні, функціонуванні та припиненні таких товариств, є взірцем для законодавців інших країн.
Товариство з додатковою відповідальністю фактично є модифікацією товариства з обмеженою відповідальністю і відрізняється від останнього лише наявністю у його учасників додаткової обмеженої відповідальності за зобов'язаннями товариства
За сукупністю ознак (порядком створення; розміром, порядком формування та складом майнової бази; порядком управління справами; особливістю правового статусу учасників товариства та ін.) розрізняють такі форми (види) господарських товариств: повне товариство; командитне товариство; акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю.
22. Правовий статус, види та порядок створення акціонерного товариства.
Акціонерне товариство (АТ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій.
Характерні риси:
По-перше, статутний фонд акціонерного товариства (далі - AT) має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. Мінімальний розмір його статутного фонду встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.
По-друге, АТ має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Воно є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок», іншими актами про фондовий ринок.
По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону ст. 4, 5, 8 і 9 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок».
По-четверте, особливою ознакою АТ є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.
Спеціальне регулювання АТ: ГК України (ч. 2 ст. 80, ст. 81), ЦК України (ст. 152-162), Закон від 17.09.2008 «Про акціонерні товариства», Закон від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», Закон від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Закон України від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії».
Порядок створення АТ визначається ст. 9 ЗУ «Про акціонерні товариства».
Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.
Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.
Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.
У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.
У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.
Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.
Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:
1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;
2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;
4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;
5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;
7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;
8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;
9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;
10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;
11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;
12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;
13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 113; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!