Діяльність Директорії у 1919-1920 рр.
Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, як межпартийный орган соцпартій У (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпуса стрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва (причина слабості гетьмана - див. попереднє питання). У середині грудня Скоропадський, зрозумівши безнадійність ситуації, відрікається від влади на користь Директорії і біжить у Німеччину.
Внутрішня політика директорії носила закономірно суперечливий характер:
а) издала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі;
б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканності польські маєтки на У;
в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла;
г) оголосила про об'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обох державах об'єднання У залишилося на папері;
д) прихильники Винниченко закликали до першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів).
Зовнішня політика Директорії:
1) відношення із Сов. Росією:
а) ворожість друг до друга;
|
|
|
б) підтримка супротивників один одного (Росія - Радянську У, Директорія - ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою);
в) відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.).
2) Відношення з Антантою:
а) після поразки Німеччини - прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилка представників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирної конференції і т.д.);
б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу;
3) Відношення з білогвардійцями:
а) від військових дій (монархіст Денікін не визнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатися з Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою.
4) Відношення з Польщею:
а) постійна боротьба з польськими домаганнями на західно-укр. землі (В. Галичина й ін.);
б) проте в 1920 р. Петлюра йде на спілку з Пилсудским проти Сов. Росії (див. таке питання).
Висновок: влада Директорії була Хитливої, через суперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористалася Сов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе її повноваження.
|
|
|
34. Встановлення Радянської влади в Україні у 1919 р Політика «воєнного комунізму».
Взимку 1919р. радянська влада була відновлена на переважній частині території України, яка 14 січня, згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України, дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка». Велику роль у будівництві радянсткої влади в 1919р. на Україні відіграли ІІІ з'їзд КП(б)У й ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад, які відбулися в березні. Делегати з'їзду прийняли першу радянську Конституцію України, обрали новий Центральний Виконавчий Комітет Рад України. 14 березня на першій сесії ЦВК Рад України головою ЦВК був обраний Г.Петровський, створена президія ЦВК і сформований уряд УСРР – Рада Народних Комісарів. Основу політики, здійснюваної тоді радянським урядом УСРР, становили воєнно-комуністичні заходи, запозичені з практики Радянської Росії. Найхарактернішими рисами воєнного комунізму були прискорені темпи націоналізації промисловості, згортання товарно-грошових відносин, заміна товарного ринку як універсального регулятора економіки усілякими розкладками, насамперед продовольчою, а в сільському господарстві – прагнення перейти від одноосібного до усуспільненого виробництва через радгоспи, комуни, артілі. У політичній сфері воєнний комунізм виявився в запровадженні диктатури пролетаріату. Все це ще більше посилило дестабілізацію в суспільстві.
|
|
|
35. НЕП в Україні. Його причини та наслідки.
НЕП - форма перехідного періоду від капіталізму до соціалізму базирующаяся на "ринковій економіці. Була прийнята на Х з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.) і проводилася в країні до зими 1927-1928 р. Сутність НЭПа - встановлення економічної основи політичної спілки робітничого класу і селянства. Причини, прийняття НЗПа - криза Радянської влади (кінець 19 - початок 1921 р.), що показав на практику неможливість просування політики «військового комунізму» після закінчення цивільної війни.
1) Криза економічна:
а) майже повна розруха і параліч економіки;
б) із/х - У. заготовила 40% від потреб продовольства; голод у значних містах, у Поволжя, Сибір, Уралі; У. під натискуванням Москви відправила 40 ешелонів продовольства в РСФСР;
в) в області фінансів - повна інфляція грошей.
2) Криза внутрішньополітичний:
а) порушена спілка робітничого класу і селянства (возмущенно продовженням пророзкладки), через що селяни зі зброєю в руках повстали проти Радянської влади;
|
|
|
б) у 10 разів скоротився і до того вузький прошарок пролетаріату - соціальної бази й опори Сов. влади: найбільше віддана його частина полягла на фронтах цивільної війни, частина декласувалася, не выдержав голоду (пішла в село).
3) Криза внутріпартійний:
а) у РКП(б) не було єдиної думки про шляхи виходу з кризи: одні виступали за посилення адміністративних, репресивних мір (Троцкий, Сокольников), інші - за повернення до демократичних порядків (Медведєв, Коллонтай);
б) у партії виникнуло 10 платформ, що по-різному пропонували шляху виходу з кризи. Положення збільшувалося складною міжнародною обстановкою, що при внутрішній нестабільності могла породити нову агресію і загибель Сов. влади. У результаті: усе 3 кризи, викликані 6-летней війною 1914-1920 р. і невиправданим продовженням політики «військового комунізму» після цивільної війни, зробили неминучим прийняття на Х з'їзді партії курсу на НЕП.
Основні зміни при НЭПе.
1) У сільському господарстві:
а) заміна пророзкладки продналогом;
б) вводимый податок був заздалегідь відомий селянину до посевной, через що він був зацікавлений зробити більше і продати надлишки на ринку;
в) ліквідувалася кругова порука і кожний селянин розплачувався самостійно;
г) розмір податку в порівнянні з пророзкладкою був знижений приблизно в 2 разу;
д) уст розвиток виробництва, з іншого боку - строго дотримував класової ознаки.
2) У промисловості:
а) продаж у приватні руки дрібної і частини середньої промисловості, що дало державі засобу і підняло продуктивність праці на цих підприємствах;
б) об'єднання значних підприємств у трести і переклад їх на госпрозрахунок;
в) створення єдиного центру планування - Держплана, що дозволяє регулювати витрати, прибутки і ресурси держави;
г) переход від зрівнялівки до відрядної зарплати робітників (за результатами праці);
д) отмена загальної повинності і перехід до добровільного притягнення робочої сили;
е) привлечение іноземного капіталу у формі концесій (решти в оренду підприємств, землі і т.п.), змішаних акціонерних товариств і ін. форм.
3) У області торгівлі:
а) переход до вільній купівлі-продажу на ринку;
б) кроме місцевих базарів, були організовані значні ярмарки (Київська, Сорочинская й ін.);
в) в значних містах відчинилися торгові біржі (оптові угоди й операції з цінними паперами).
4) В області фінансів - випуск червінця (рівнявся 10-ти царським золотим рублям і був в обертанні поряд із старими знеціненими рад. знаками). Конвертованість червінця забезпечувалася завдяки:
а) постоянному росту продуктивних сил при НЭПе;
б) эмиссии лише старих совзнаков, у той час як кількість червінців відповідало золотому і валютному запасам і кількості легкореалізованих товарів;
в) системе постійного поповнення держбюджету (уведення 86 видів податків: платні комунальні, поштові, транспортні й ін. послуги; регулярні госзаймы й ін.).
Результати і значення НЭПа:
1) при НЭПе були досягнуті найвищі темпи розвитку країни за всі 70 років Сов. влади;
2) в найкоротші терміни відновлене господарство країни;
3) вырос життєвий рівень населення;
4) для нашої держави сьогодні НЕП дає деякий досвід ринкових відносин і уміння в найкоротші терміни виводити країну з кризи.
Причини згортання НЭПа:
1) НЕП не міг бути довговічним, тому що базувався на 2-х несумісних основах:
а) в економіці - ринкові відносини;
б) в політику - КАС. Т. до. ринкові структури не мали своїх політичних партій - переможцем могла вийти лише КАС;
2) Керівництво країни ніколи не приховувало, що «із Росії НЭПовской буде Росія соціалістична»;
3) НЕП мішав планам лідерів РКП(б) по встановленню однопартійної диктатури. У результаті: на початку 1928 р. НЕП був згорнутий і замінений сталінським тоталітарним режимом (перші кроки: примусове вилучення хліба в селян, закриття ринків і арешти за приватну торгівлю, уведення карткової системи і т.п.).
36. Утворення Західноукраїнської народної республіки у 1918 р. та її доля.
У Галичині - 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулося загальне собранне укр. політичних діячів Галичини і Буковини, що обрало керівний орган - Національний Рада, що заявив про прагнення об'єднати усе західно-укр. землі в єдину державу (Галицню, Северо-Западною Буковину і Закарпаття). У листопаді 1918 р. Национальный Рад увів війська у Львів і в Східну Галицню, проголосив 18 листопада 1918 р утворення Западно-укрдинской Народної республіки (ЗУНР, Президент - Е. Петрушевич, голова уряду - К. Левицкий). Було зроблене таке: для захисту республіки - утворив власну Укр. Галицьку армію (УГА; 40 тис.), сформував місцевий адміністративний апарат керування (з австрійських органів влади на місцях), виступив проти націоналізації значних підприємств і передача землі селянам. Що відіпхнуло від Національної Ради селянські і робітники маси, прискорило утворення революційних Рад, Компартии В. Галичины і збройне повстання в Дрогобичі (квітень 1919 р.) із вимогою возз'єднання із Советской У. У результаті: підірвана зсередини ЗУНР не сумела відстояти В. Галичину і 3. Волынь, захоплену Польщею в червні-липні 1919 р.; уряд ЗУНР зі Львова переїхало в Станіслава. 3 листопада 1918 р. 10-тисячне Буковинське Вече висунуло вимогу: «Хочемо до У», унаслідок чого:
1) відповідно до рішення укр. і румунських парламентерів у Віден, місто Чернівц, повіти Заставна, Кицмань, Вашковцы, Выжныца цілком, а Черновицкий і Серетский частково створювали особливу укр. територіальну область;
2) мова йшла не про автономію в складі Австро-Угорщини, а про приєднання австрійські частини Укр. ой Буковини до УНР. На короткий час утворилася ЗУНР - буржуазна держава в 3. У в 1918-1919 р. Більшість земель З. У (В. Галичина, Сев. Буковнпа, Холмщина, Закарпаття), не змогло домогтися незалежності, тому що:
1) їхній повстання спалахували розрізнено друг від друга, були погано підготовлені, неорганизованны, поступалися в чисельності озброєнню військам сусідніх держав;
2) Сов. У. була не в силах зробити їм діючу поміч.
37. Національне-державне будівництво в Україні в 20-х рр. XX ст. Входження України до складу СРСР. Політика «українізації».
Росія була в'язницею народів. Пратія більшовиків та Ленін дуже обережно ставилися до нац. питання ще за часів громадянської війни. У Бресті більшовики визнали ЦР та її генеральний секретаріат; а потім визнали й У як незалежну державу. За часів громадянської війни більшовики визнали незалежність укр. рад. держави( республіки). Під час громадянської війни виникло негайне завдання об'єднати зусилля рад. більшовиків.у травні 1919 р. Ленін запропонував встановити воєнний союз рад. республік. 1 червня 1919 р. представники всіх рад. республік приймають рішення про воєнний та економічний союз. Це була не єдина держава, У. була незалежною до 1923 р. Рад. У. на цьому етапі проводила власну зовнішню політику (48 угод з іншими державами), торгівлю, почала будувати окрему укр.. рад. армію. 28 грудня 1920 р. представники від рад. Росії (Ленін та Чечерін) та преставник від У. Х. Раковський у Москві підписали угоду про воєнний та економічний союз між У та Росією. З цією метою об'єднувалися 7 наркоматів: торгівлі, фінансів, праці, залізниць, пошт і телеграфів. Були об'єднані ВРНГ і УРНГ. Ці об'єднані наркомати увійшли до складу РНК, але мали своїх представників. Такі ж самі угоди Росія уклала з іншими рад. республіками. Т. ч. Спочатку виникає договірна федерація формально незалежних рад. республік. Але ці відносини були досить непевні. Виникає подальша потреба у юридичному об'єднанні. З цього питання існувало дві точки зору: 1) всі рад. республіки повинні увійти до складу РРФСР як автономні республіки – це був принцип автономізації; 2) створення нового союзу, нової федерації рад. республік. Відстоювали: Х. Раковськиі, Ленін. Ракоський неодноразово ставив питання про перегляд стосунків між У та Росією. Була створена 10 серпня 1922 р. спеціальна комісія, до якої ввійшов Сталін та ін., але ніякого рішення не було прийнято. Ленін надіслав листа до Політбюро, в якому висунув свій власний план об'єднання республік. Цей план передбачав створення СРСР. У жовтні 1922 р. пленум ЦК РКП(б), на якому план Леніна було схвалено. Були створені комісії з розробки основ Конституції СРСР та з підготовки до утворення СРСР. Але й після цього пленуму не вщухали протиріччя. 3 жовтня 1922 р. в У почали обговорювання цієї пропозиції. 10 грудня 1922 р. у Харкові відбувся 7 Всеукраїнський з'їзд Рад, у якому було прийнято рішення, що У. ввійде до СРСР. Утворена Декларація “Про утворення СРСР” та проект Конституції. 30 грудня 1922 р. в Москві відбувся І з'їзд Рад СРСР. На з'їзді було присутньо 2215 делегатів (від У. 364 ). Цей з'їзд ухвалив Декларацію та Союзний Договір. Остаточне затвердження інших документів з'їзд доручив іншому з'їзду. Було обрано ЦВК СРСР, до якої увійшли 4 голови (від РРФСР, УРСР, БРСР та ЗРФСР). Головою ЦВК від УРСР увійшов Петровський. 26 січня 1924 р. – ІІ з'їзд Рад СРСР. З'їзд остаточно затвердив нову конституцію СРСР. Таким чином формування СРСР завершується після ІІ З'їзду. У травні 1925 р. відбувся IX Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому. На цьому з'їзді була затверджена нова Конституція. Укр.. Конституція зафіксувала положення: у складі У. була Молдавська автономна рад. республіка. Губернії ліквідовані, а були Центр – Округ – Район. В 1924 р. Ленін вмирає. Після його смерті влада перейшла до Сталіна. Він практично перетворив СРСР на єдину централізовану унітарну державу. Республіки втратили свій суверенітет. Після того, як У. ввійшла, вона втратила свою незалежність. На початку 30-х років починається нац. гніт укр.. народу. Політика Узації: причини, суть, наслідки.
1923 р. – 12 З'їзд РКП(б), прийнята політика коренізації. Ця політика передбачала підсилення зі підготовки кадрів корінної нації. Ця політика проводилася по таким напрямкам: створення політичних та економічних умов для всебічного культурного розвитку нац. меншин. На чолі партійного апарату в У став Каганович. На чолі уряду став Чубар, керівник наркому юстиції був Скрипник. Перші кроки – впровадження укр. мови у державний та партійний апарат. У серпні 1923 року прийнята спеціальна постанова за якої всі урядовці повинні були пройти курси вивчення укр. мови. У 1925 р. вийшла постанова “Про використання укр.ої мови у державній публікації”. З 1922 р вся партійна документація велась укр. мовою. Зросла кількість укр. установ. 92 % дітей навчалися укр. мовою. У 1927 році укр. мовою видавали 50 % книг. У 1933 р на У існували 426 газет, з них 372 – україномовні. Укр. мова почала використовуватись у військових частинах, інших вищих навчальних закладах. Існували, навіть плани реорганізувати армію за територіальним принципом. Це підтримував Фрунзе. В 1934 р Київ став столицею У.. Водночас в У багато робилося для національних меншин. Було створено 13 нац. районів, 954 ради на селі, 100 нац. рад у містах. На У працювали німецькі, болгарські, польські, єврейські та інші школи, театри, бібліотеки. У. піклувалася також і про українців, які жили за межами У. (6,5 млн.). 2 млн. – на Кубані, 1,3 млн. – Курська губерня, 1 млн. – Воронезька губернія, 600 тис. – Туркестан. Тут створювали укр. школи, видавали газети укр. мовою. Під час проведення політики Узації були також певні помилки та пррахунки. На початку 30-х років Сталін припиняє політику Узації. Проводиться політика централізації та русифікації. Після того, як У. ввійшла, вона втратила свою незалежність. На початку 30-х років починається нац. гніт укр.. народу.
№33. УСРР та створення СРСР. Украинская ССР в начале 20-x г. была формально независимым государством. Но фактически, никакого суверенитета она не имела. Как и все другие республики, она управлялась из единого центра — ЦК РКП(б), который для контроля над республиками использовал местный партийный аппарат и руководящие органы Российской Федерации. Эта зависимость республик от московского центра прикрывалась системой двухсторонних и многосторонних соглашений, которые назывались «договорной федерацией». «Договорная федерация» была почти открытой формой диктата российского центра по отношению к национальным окраинам. Эта форма отношений вызвала недовольство местных республиканских элит, которые стремились к большей свободе в своих действиях. Для нормализации отношений между советскими республиками ЦК РКП(б) образовал комиссию во главе с наркомом национальностей И. Сталиным. Комиссия выступила с разработанным ею проектом будущих взаимоотношений республик, называемым «планом автономизации», согласно которому советские республики включались на правах автономных в состав Российской Федерации. Это означало, что ликвидировался даже формальный суверенитет этих республик. Российские бюрократические верхи получали право всеобъемлющего контроля над ресурсами всех советских республик.
Этот план вызвал недовольство многих советских и партийных работников национальных районов. В Украине против него активно выступал председатель Совнаркома Х. Раковский, в то время как первый секретарь ЦК КПУ Д. Мануильский поддержал И. Сталина Опасным для советского строя и большевистской партии считал сталинский план В. Ленин. Он выступил с собственным проектом, предусматривавшим создание Союза советских социалистических республик, в который каждая из этих республик входила бы как равноправная. Создавались общефедеральные органы, которые управляли Союзом в целом. «Мы признаем себя равноправными с Украинской ССР и др. и вместе и наравне с ними входим в новый союз, новую федерацию», — писал В. Ленин. На основании ленинского плана на І съезде Советов СССР 30 декабря 1922 г. и было создано новое государственное объединение — Союз Советских Социалистических Республик.
Принятая в 1924 г. конституция СССР сводила полномочия союзных республик, в т.ч. и Украинской ССР, к руководству сельским хозяйством, внутренними делами, юриспруденцией, охраной здоровья, социальным обеспечением. Всем остальным управляли из союзного центра.
По оценке специалистов - историков и юристов, - СССР был псевдофедеративным государством. Все полномочия союзных республик сводились на нет центральным руководством РКП(б), который не представлял своим республиканским парторганизациям никакой автономии. Власть во всех республиках была в руках коммунистов, членов жестко централизованной большевистской партии – РКП(б). Этого обстоятельства не мог изменить (да и не хотел) Ленин. Поэтому его призывы к равноправию, к федеративным отношениям между союзными республиками были непоследовательными, чисто декларативными. До последних дней своего существования СССР был унитарным централизованным государством, фактически, империей нового типа.
38. Україна в умовах сталінського «великого перелому». Індустріалізація і колективізація та їх наслідки.
В начале 20-x годов на территории Советского Государства вводится НЭП, который к середине 20-x годов начинает оказывать свое положительное воздействие и на Украине (долго на Украине продолжали проводить политику «военного коммунизма», в то время как в других регионах вводилась новая экономическая политика.)
В конце 20-x годов Сталин покончил со всеми проявлениями оппозиции, с так называемыми троцкистами и начал политику ликвидации НЭПа. Началось установление диктатуры с мощной бюрократической системой партии коммунистов. Вскоре на территории СССР появилось тоталитарное государство, то есть государство в котором все сферы жизни контролировались органами советской власти. В декабре 1927 года, на 15 съезде ВКП(б) было принято решение о переходе к коллективизации и ускорению индустриализации народного хозяйства. Одновременно была принята первая пятилетка - экономический план на будущие пять лет (1928 - 1933). Эти планы были направлены на милитаризацию СССР и концентрацию промышленности в России. Постепенно была ликвидирована частная промышленность, была национализирована торговля, а на селе начала насильственно проводиться коллективизация. За счет ограбления крестьянского населения строились будущие гиганты советской промышленности. Антикрестьянская политика советской власти и засуха приводит к голодомору на Украине в 1932-1933 гг. В эти страшные годы в Украине по различным оценкам погибло от 3 до 7 млн. человек.
Насильственная коллективизация и голодомор привели к разрушению производственных сил на селе, что привело к глубокому кризису в сельском х-ве. В опустевшие украинские села направлялись тысячи переселенцев.
Одновременно проводится политика «индустриализации». Предусматривалось, что в короткий срок будет создана современная промышленность и по уровню экономического развития станет в ряд экономически развитых стран Европы и Америки.
Чтобы поднять энтузиазм рабочих, использовали различные методы, среди которых - производственные соревнования. За первую пятилетку планировалось 45% прироста промышленности. Эта была авантюра, обреченная на провал. Первая пятилетка была невыполненной, и, подводя ее итоги политбюро ЦК ВКП(б) запретило публиковать истинные результаты. Было объявлено, что пятилетка выполнена за четыре года и три месяца. На деле темпы развития промышленности упали с 24% в 1929г. до 5% в 1933. Однако, определенные успехи достигнуты были. Был построен ДнепроГЭС, действовали Криворожская, Киевская, Харьковская электростанции. В Донбассе были введены в действие 53 новые шахты, на металлургических заводах Украины было построено 12 доменных и 24 мартеновских печей, Днепроспецсталь (г. Запорожье), тракторный завод в Харькове.
Одновременно падает уровень жизни - очереди продовольственные карточки, жизнь в бараках.
Вторую пятилетку, как и первую, власти объявили досрочно выполненной, но это не отвечало действительности. Реально было выполнено 70-77% Третья пятилетка завершена не была, т.к. ее прервала война.
39. Становище західноукраїнських земель у міжвоєнний період (1920-1939рр.). Утворення Карпатської України та її доля.
Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50 % працездатного українського населення. Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Отже, західноукраїнські землі на початку 20-х рр. ХХ ст. опинилися у складі трьох держав: Польщі, Румунії та Чехословаччини. Соціально-економічне становище цих територій було складним. Західноукраїнські землі розглядалися як джерело сировини і дешевої робочої сили. Особливо складним було становище українських земель у складі Румунії, де злиденне становище краю поєднувалося з жорстким ставленням уряду. У 1938 р. характер політичних процесів у Закарпатті круто змінився. Внаслідок Мюнхенської угоди (29 – 30 вересня 1938 р.) західних держав з Гітлером почалося розчленування Чехословаччини. Чехословацька проблема стала центральною у європейській політиці. 10 жовтня 1938 р. Чехословаччина була проголошена федерацією трьох народів: чехів, словаків та українців. Влада центрального уряду Праги стала номінальною. 11 жовтня 1938 р. Закарпаття одержало автономію. Гітлер розглядав У, як майбутній плацдарм у завоюванні СРСР, використовував «укр. карту» для притягнення союзників у центрі Європи (у 1938 р. він підтримав утворення автономії Закарпаття - Карпатской Русі, що у такому році була окупована за згодою Німеччини її спільницею - Угорщиною). СРСР ринувся перемістити і зміцнити свою західну межу, відтягнути початок війни шляхом угоди з Німеччиною. Радянсько-Германский договір про взаємодопомогу і ненапад був підписаний 23 серпня 1939 р. Радянському Союзу передавалися усі західно-укр. землі. 1 вересня 1939 р. Німеччина вступила в Польщу, почалася друга світова війна. 17 вересня Червона Армія перейшла польську межу і зайняла майже всі землі, населені українцями, білорусами. Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованої гітлерівцями, була уточнена в германськ-радянсько-німецькому договорі про дружбу, і межа від 28 вересня 1939 р. Укр. землі Лемкивщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття - Угорщиною. У червні 1940 р. Румунія передала СРСР Бессарабію і Північну Буковииу. Входження Західної У в склад УРСР була важливою подією; вперше українці об'єдналися в рамках однієї державної структури, але через свою нетривалість це об'єднання не призвело до глибоких перерв у житті народа. Поряд із визначеними зсувами в економічному, соціальному і культурному житті, населення Західної У придбало і чималий негативний досвід ознайомлення з радянською системою.
40. Основні етапи бойових дій на території України у період Великої Вітчизняної війни (1941-1944 рр.).
З0 вересня 1938 р. - Мюнхенський пакт.
23 серпня 1939 р. нацистсько-радянський пакт.
22 червня 1941 р. Напад Німеччини на СРСР
23 червня 1941 р. Масштабна танкова битва на лінії Луцьк - Рівне - Броди
30 червня 1941 р. Вступ до Львову
Поч. липня 1941 р. Захоплення Литви, Латвії, Білорусії, Молдови, частини України
7 липня - 26 вересня 1941 р. Оборона Києва
4 серпня - 16 жовтня 1941 р. Оборона Одеси
30 серпня 1941 р. - 27 січня 1943 р. Блокада Ленінграда
19 вересня 1941 р. Захоплення Києва
30 вересня 1941 р. - поч. січня 1942 р. Оборона Москви. Початок операції "Тайфун"
Вересень - жовтень 1941 р. Донбаська оборонна операція
25 жовтня 1941 р. Захоплення Харкова
30 жовтня 1941 р. - 1 липня 1942 р. Оборона Севастополя
4 березня 1942 р. Розгін Української Національної Рад
12-19 травня 1942 р. Невдалий наступ військ ЧА на Харків
30 травня 1942 р. Створення ЦШПР
22 липня 1942 р. ЧА залишила Свердловськ - повна окупація України
17 липня - 18 листопада 1942 р. Сталінградська битва (оборонний період)
14 жовтня 1942 р. Створення Української Повстанської Армії
19 листопада 1942р. - 2 лютого 1943 р. Корінний перелом. Наступальний період Сталінградської битви
29 січня - 18 лютого 1943 р. Звільнення територій північного Донбасу
2 лютого - 3 березня 1943 р. Наступальна операція Воронезького фронту. Визволення Харкова
19 лютого -25 березня 1943 р. Контрнаступ німців - окупація північно-східного Донбасу та Харкова
5 липня - 25 серпня 1943 р. Курська битва
5 серпня 1943 р. Визволення Орла та Бєлгорода
23 серпня 1943 р. Визволення Харкова
22 вересня 1943 р. Форсування Дніпра в районі Великого Букрина
12 жовтня - 3 листопада 1943 р. Наступ радянських військ на Київському напрямку
14 жовтня 1943 р. Визволення Запоріжжя
25 жовтня 1943 р. Визволення Дніпропетровська
6 листопада 1943 р. Визволення Києва
8-9 листопада 1943 р. Визволення Житомира
28 листопада - 2 грудня 1943 р. Тегеранська конференція
Січень - лютий 1944 р. Контрнаступ радянських військ на Житомир, Кіровоград, Рівно, Луцьк, Корсунь-Шевченківський, Нікополь, Кривий Ріг. Визволення Севастополя
20 червня 1944 р. Сер. липня - 29 серпня 1944 р. Наступ військ ЧА на лінії Львів - Сандомир
27 липня 1944 р. Визволення Львова і Станіслава
Серпень - вересень 1944 р. Повстання опозиційних сил Польського Комітету Національного Визволення
8 травня 1945р. Підписання акту про капітуляцію Німеччини
41. Загарбання фашистами України. Нацистський окупаційний режим в Україні у 1941-1944 рр.
22 червня 1941р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Її війська перейшли державний кордон і почали наступ углиб території СРСР. Одним із перших об'єктів агресії стала Україна. Союзники Німеччини - Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. Воєнна операція проти СРСР мала кодову назву «Барбаросса». В ії основу було покладено ідею «блискавичної війни». Рад. війська були об'єднані в 2 фронти: Південно-Західний і Південний. Німеччина планувала захопити Україну вже у перші тижні війни, на неї наступала німецька армія «Південь».
Початок війни для СРСР був вкрай несприятливий. Кращі військові кадри Червоної Армії були репресовані, про що добре знало військове німецьке командування. У військах панувала система жорстокої централізації управління, що сковувало ініціативу командирів. Радянська військова техніка поступалася німецьким. У військах наказ про бойову готовність одержали тоді, коли вже почалася війна. Дислокація рад. військ мала суттєві недоліки. Сталінське керівництво дезорієнтувало населення й армію, переконуючи їх у воєнних діях на «ворожій території», «малою кров'ю», війна буде громадянською - «війною світового пролетаріату з світовою буржуазією». Це і с причини невдач Червоної Армії.
Прагнучи утримати країну під контролем, сталінське керівництво запровадило владі районів СРСР воєнний стан (всі справи передавалися до воєнних трибуналів, порядок та організація в тилу влади за допомогою сили й жорстокого терору, масові арешти «сумнівних» і «підозрілих», розправи з в'язнями довоєнних років).
Вже з перших днів війни стало зрозуміло, що частина території СРСР буде окупована. Почалася евакуація підприємств і людей. Те, що не можна було вивезти, підлягало знищенню.
Захопивши Україну, нацисти перш за все знищили ії цілісність. Вони поділили ії на 4 частини, підпорядкувавши їх різним адміністративним органам.
Окупаційні власті спиралися на різноманітні каральні органи - державну таємну поліцію (гестапо), озброєні загони нац.-соц. партії Німеччини (СС), службу безпеки (СД) та ін., а також бургомістри у містах, голови у районах. старости в селах. допоміжна поліція. Всі вони співробітничали з окупантами. Розгорнулася широка пропаганда. що мала на меті нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності більшовиків. Вони обнародували трагічні сторінки насильницької колективізації. голоду 1932-33рр., масових репресій, здійснюваних органами НКВС в Україні. Ці невідомі факти справляли гнітюче враження.
Піддаючи жителів окупованих територій морально-психологічному тискові, окупанти водночас обіцяли їм аграрну реформу, вільний розвиток української культури, повернення солдат додому.
На власній території українці та інші жителі республіки перетворилися в людей «третього сорту». Україна вважалася сировинним придатком рейху. Жорстоких репресій зазнало сільське населення (всього в Україні було вбито більш 4 млн. населення і понад 1,5 млн. військовополонених).
42. Рух опору в Україні під час Великої Вітчизняної війни та його основні складові частини. Діяльність ОУН-УПА.
Організацією партизанського руху і антифашистського підпілля з початку війни займалася група працівників ЦК партії і НКВС під керівництвом Бурмистенко. Наприкінці 1941 р. утворюються молоді відомі партизанські загони Федорова на Чернігівщині, Ковпака на Сумщині. На початку 1942 р. в Україні діяв 91 партизанський загін, з якими підтримувала зв'язок оперативна група Співака. Уже на першому найтяжчому етапі війни вони розгорнули боротьбу з німецькими окупантами. Особливо активно діяли партизанські загони у прифронтовій смузі. Поразка вермахту під Москвою і наступальні операції Червоної армії на півдні взимку 1942 р. створили сприятливі умові для розгорнення збройної боротьби в тилу німецьких військ. 3 цією метою 30 травня 1942 р. утворено Український штаб партизанського руху на чолі з полковником внутрішніх військ Строкачем. Наприкінці 1942 р. до Москви надійшли відомості про діяльність на теренах Західної України Повстанської армії. Сталін наказав передислокувати на захід радянські партизанські частини. Одним з головних завдань партизанських рейдів, якими керувала Москва, була боротьба з «націоналістичними формуваннями» УПА.
Після ліквідації у зародку Української держави. арештів провідників націоналістичного руху, розчленування України і розгорнутого терору на окупованих землях були повністю підірвані основи добровільної співпраці ОУН з Німеччиною. Конфронтація з німецькими окупантами стала неминучою. Перші повстанські загони бандерівського крила ОУН утворилися на Волині і в Поліссі влітку 1942 р. у період найбільших успіхів вермахту, коли його армії штурмували Сталінград І досягли перевалів Кавказу - на першому етапі існування повстанські загони виконували функції оборони місцевого населення сваволі окупаційних властей, а також від нападів радянських і польських партизан. Ними була зірвана німецька акція вивезення української молоді з Волині і Полісся до Німеччини. Офіційною датою народження УПА став день 14 жовтня 1942 р., запроваджений пізніше Українською головною визвольною радою як свято українського війська.
За вказівками Сталіна у січні 1943 р. було розроблено план передислокації українських партизанських загонів з Росії та Білорусії в Україну, перед якими було поставлено завдання у ході рейдів на захід розгромити частини УПА.
За ініціативою командуючого УПА, полковника Киячківського влітку 1943 р. відбулися переговори представників 3-х українських військових формувань про об'єднання, але досягти зголи не вдалося. Значно посилили УПА підрозділи української поліції, що приєднувалися до повстанців. Виступ УПА проти німецьких окупантів був зумовлений загальною стратегією боротьби ОУН за незалежність України, Започаткований на Волині та Поліссі повстанський рух поширювався на інші регіони України. Влітку 1943 р. загони народної самооборони Галичини об'єдналися в бойову групу УПА-захід під командуванням полковника Сидора. До неї прилучилися буковинські та карпатські збройні формування полковника Гасина. Ця група вела майже безперервні вперті бої з німецькими військовими частинами у районі до осені 1944 р.
Водночас із боротьбою проти німецьких окупантів і радянських партизан УПА довелось вирішувати складну проблему українсько-польських відносин, які мали історичне коріння і час від часу загострювались до збройної конфронтації.
43. Особливості суспільно-політичного та економічного становища в УРСР у післявоєнні часи (1945-1953 рр.). Відбудова
Після Другої світової війни відбулися територіальні зміни в Україні. За Договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна возз'єдналася з Україною у складі СРСР. Поза межами України залишалися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які Сталін у 1944 р. віддав Польщі. Упродовж 1944-1946 рр. здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився майже 1 млн. чол., переважно поляків, із Польщі в Україну - 520 тис. українців. У квітні-травні 1947 р. польський уряд здійснив операцію "Вісла" - насильницьке виселення українців /140 тис. чол./ з українських етнічних земель, що опинилися в межах Польщі. Ставилася мета: асимілювати українців та ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА.
На міжнародній арені У активізує свою діяльність. 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско було прийнято рішення про утворення Організації Об'єднаних Націй /ООН/, а 24 жовтня 1945 р. ратифіковано її Статут. Серед країн-засновниць ООН була й Україна. Прийняття України до ООН - зростання її міжнародного авторитету. За Україною визнавалося право на самостійні міжнародні відносини, але фактично власної зовнішньої політики вона не мала. Монополія на зовнішню політику належала ЦК ВКП/б/ і, особисто, Сталіну. На той час найважливішим завданням було вижити і загоїти рани війни. У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'ятирічний план /1946-1950 рр./ відбудови народного господарства. Важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів СРСР, який не став учасником плану Маршалла. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес. Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.
Підприємства працювали за старими технологіями, досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися вкрай повільно. У 1950р. важка промисловість перевершила, а легка - ледве досягла 80% довоєнного рівня. Україна зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази СРСР.
У сільському господарстві відбудова проходила у надзвичайно складних умовах, тому що скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки. Важким залишалося становище селян - мізерна оплата праці, високі податки на підсобні господарства, селяни не мали паспортів, не отримували пенсій тощо. Ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку І946-І947 рр., від якого в Україні померло понад 800 тис. чол. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і ВКП/б/: непомірно високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великим обсягами вивозились за кордон. Капіталовкладення у с/г складали лише 7% загального обсягу. На кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня. Так, врожайність зернових становила лише 82% від рівня 1940 р. У грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, хоча в цілому вона не підвищила добробут населення.
В Західній Україні продовжувалася політика радянізації. Її основні напрямки: насадження тоталітарного режиму, монополізація влади комуністичною партією. Проти жителів розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР, розгорталася боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму. 1950 - рік суцільної колективізації. Позит: здійснювалася індустріалізація, модернізація економіки, в галузі освіти забезпечувалася обов'язкова початкова освіта, відкриття нових вузів, хоча викладання велося російською мовою.
Населення вороже ставилося до комуністичного режиму і чинило опір, який очолювали греко-католицька церква та ОУН-УПА. Боротьба ж з ОУН-УПА кровопролитна і тривала до сер. 50-х рр. ОУН-УПА вбачала головні цілі в боротьбі проти сталінського режиму та створення незалежної української держави. Діяльність УПА почала занепадати після загибелі у 1950 р. її командувача Р.Шухевича. Утвердився режим одноосібної влади Сталіна, культ його особи досяг апогею. Відсутність демократії і свобод громадян, зловживання владою, посилення масових репресії - типові на той час. Історичний розвиток України в І945-І953 рр. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму.
44. Зміни в суспільно-політичному житті УРСР у період хрущовської «відлиги» (середина 50-х початок 60-х рр.). Критика культу особи Сталіна.
ХХ з'їзд КПРС увійшов в історію завдяки відвертій доповіді Хрущова «Про культ особи та його наслідки». Незважаючи на половинчатість доповіді, з'їзд поклав початок важливим змінам у суспільстві. Критика культу особи дозволялась лише в обмеженій формі (текст доповіді Хрущова не публікувався аж до 1989 р.). Почалася наступна хвиля реабілітації (1956-59 -250 тис.), але в наступні роки процес пішов на спад (1963-66 - 60тис.). Нерішучість проведення ідеї призвела до появи опору навіть у верхніх ешелонах влади. 1959 рік знаменував собою початок фактичного відходу партійної верхівки від подальшої демократизації суспільства. Оголошення ХХІІ з'їздом КПРС курсу на розгорнуте будівництво комунізму пояснюється тим, що партійне керівництво втратило відчуття реальності. За планом створення МТБ комунізму планувалося протягом 20 років. Планувався шестикратний зріст виробництва у промисловості та с/г, це було утопією. За повним статутом партії передбачалося скоротити склад ЦК не менш як на чверть, обирати керівників парторганів не більш як три строки підряд, а секретарів керівних парторганізацій - не більш, як на два. За три роки штати управлінського апарату скоротилися на 130 чоловік. Але реальної демократизації не відбувалося, користувалися пільгами ті люди, що й раніш. У 1957 р. були ліквідовані галузеві міністерства і замість них створені місцеві ради партійного господарства (червень 1957 р.). Після цього в УРСР було створено 11 економічних районів. Дещо розширені права республік у адміністративно-політичній сфері. До підпорядкування республіки передавалися питання обласного адміністративного устрою, районування. До компетенції України належало прийняття цивільного, кримінального і процесуального кодексів. Розширились права у формуванні бюджету, питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції. Але більшість з цього носило суто формальний характер. Незакінчені реформи призвели до труднощів в системі планування народного господарства, до падіння рівня життя. Все це призвело до того, що у жовтні 1964 р. рішенням пленуму ЦК КПРС М.Хрущова було увільнено з посади першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР. У 50-ті роки розгорнулася НТР, яка дала життя новим галузям промисловості: виробництву автоматичних і телемеханічних пристроїв, ЕОМ, матеріалів, розвитку атомної енергетики. Висувалися питання модернізації традиційних галузей України. У машинобудівництві основна увага зверталась на розробку та впровадження нової техніки. Центром машинобудівництва стає південь України. За 1959-65 рр. розпочато виробництво 5,2 тисяч нових зразків машин, приладів та обладнання. Зростає виробництво в традиційних галузях, таких, як металургія, збільшується видобування вугілля, газу. Збільшення виробництва електроенергії.
45. Економічні реформи 1957 та 1965 р. в Україні. їх наслідки.
Причины реформ;
1. Глубокий кризис командно-административной системы, приведший к разбалансированности экономики, хроническому отставанию сельского хоз-ва, недостаткам в осуществлении научно-технического прогресса, запущенности социальной сферы.
2. Кризис режима личной власти, вызванный победой советского народа в Великой Отечественной войне, ростом самосознания советских людей, ожидавших реформ и улучшения своего положения.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 232; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!