РОЗДІЛ IX. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
Глава 19. ПРИНЦИПИ ТА СИСТЕМА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
Стаття 164
Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності і цілісності державної території, комплексності соціально-економічного розвитку, децентралізації і керованості її частин з урахуванням економічних, історичних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Стаття 165
Територіальна організація України спрямована на забезпечення поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів.
Стаття 166
Систему територіального устрою України складають Республіка Крим, області (землі), міста, райони, селища і села.
Глава 20. РЕСПУБЛІКА КРИМ
Стаття 167
Республіка Крим має правовий статус автономії, який визначається цією Конституцією, Конституційним законом України та Конституцією Республіки Крим.
Конституція Республіки Крим відповідає Конституції і законам України.
Стаття 168
Республіка Крим у межах повноважень, встановлених цією Конституцією і Конституційним законом України, самостійно вирішує питання, віднесені до її відання, створює і визначає порядок діяльності своїх органів законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Стаття 169
Органи державної влади Республіки Крим діють в межах власних повноважень на основі цієї Конституції і законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрі" України.
|
|
|
Стаття 170
Республіка Крим, виходячи з інтересів соціально-економічного розвитку своєї території, при дотриманні основ законодавства України, загальнодержавних інтересів, а також інтересів областей (земель) здійснює нормативне регулювання з наступних питань:
1) сільське господарство і ліси;
2) початкова освіта, ремісниче і професійно-технічне навчання;
3) кар'єри;
4) меліорація;
5) громадські роботи; громадська благодійність та благодійницькі заклади; ремесла і народні промисли;
6) містобудування і житлове господарство;
7) туризм, готельна справа; ярмарки і базари;
8) музеї, бібліотеки, театри, історико-культурні заповідники та інші заклади культури;
9) міська, селищна і сільська міліція;
10) транспорт загального користування, автомобільні шляхи республіканського значення; водопровід;
11) мисливство у внутрішніх лісах і рибальство у внутрішніх водах;
12) санітарна і лікарняна служба.
Стаття 171
Республіка Крим здійснює розпорядчі і контрольні повноваження з наступних питань:
1) здійснення права власності на об'єкти, що належать Республіці Крим;
2) прийняття рішень з питань територіального устрою Республіки Крим (встановлення і зміна меж районів, населених пунктів, віднесення населених пунктів до категорії міст; найменування і перейменування міст, районів, селищ міського типу, сіл) з наступним затвердженням Верховною Радою України;
|
|
|
3) організація і проведення республіканських виборів і референдумів;
4) надання згоди на призначення посадових осіб відомств і установ, що безпосередньо підпорядковані центральним органам;
5) складання і затвердження бюджету на основі єдиної податкової політики України; встановлення доходів, що складають доходну частину бюджету Республіки Крим;
6) розробка і реалізація у відповідності з загальнодержавними програмами програм розвитку економіки Республіки Крим, науково-технічного прогресу, програм соціального і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища; створення і функціонування вільних економічних зон згідно з законодавством України;
7) визначення статусу місцевостей як курортів, встановлення зон санітарної охорони курортів та їх правового режиму;
8) оголошення карантину і зон стихійного лиха;
9) реалізація державної політики в галузі культури, розвитку мови і національних традицій, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, а також використання і охорона історико-культурної спадщини; участь у розробці і реалізації програм України в сфері демографічної і міграційної політики;
|
|
|
10) охорона правопорядку і боротьба із злочинністю;
11) участь (в межах її повноважень) у зносинах України з іншими державами та міжнародними організаціями;
12) утворення і формування органів судової влади відповідно до судової системи України;
13) встановлення почесних звань Республіки Крим та заснування інших нагород.
В Республіці Крим є представництво Президента України.
Представництво Президента здійснює контроль за реалізацією Конституції і законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Уряд Республіки Крим має постійне представництво в столиці України.
Стаття 172
Конституційним законом України Республіці Крим можуть бути додатково делеговані й інші повноваження.
Республіка Крим здійснює свої повноваження в повному обсязі, за винятком тих питань, які законами України передані органам місцевого самоврядування.
Стаття 173
Республіка Крим користується фінансовою самостійністю в межах, встановлених законами України.
У розпорядження Республіки Крим надходять її республіканські податки і збори, а також відрахування з загальнодержавних податків, розмір яких визначається в залежності від її потреб. Республіка Крим має власність згідно з законодавством України.
|
|
|
Обсяг повноважень Республіки Крим, встановлений цією Конституцією, не може бути змінений без згоди на те Верховної Ради України та Верховної Ради Республіки Крим.
Стаття 174
Республіка Крим не має права встановлювати мито на ввезення або транзит товарів. Не можуть також застосовуватись будь-які інші заходи, які перешкоджають вільному пересуванню осіб і майна на її території.
Стаття 175
Республіка Крим може укладати з областями (землями) угоди, окрім політичних, при умові дотримання законів України.
Стаття 176
Законодавча влада в Республіці Крим належить Верховній Раді Республіки Крим.
Виконавча влада в Республіці Крим належить Уряду Республіки Крим.
Повноваження, порядок формування і діяльність Верховної Ради і Уряду Республіки Крим визначаються Конституційним законом України і Конституцією Республіки Крим.
З питань, віднесених до її повноважень, Верховна Рада Республіка крим приймає закони, а Уряд Республіки Крим — постанови і розпорядження, які е обов'язковими до виконання на її території.
Глава 21. ОБЛАСТІ (ЗЕМЛІ)
Стаття 177
Області (землі) самостійно вирішують питання, віднесені до їх відання Конституцією та законами України.
Правовий статус областей (земель) визначається цією Конституцією і Конституційним законом України.
Межі між областями (землями), областями (землями) і Республікою Крим можуть бути змінені угодами між ними за згодою Верховної Ради України.
Стаття 178
Області (землі) здійснюють нормативне регулювання, а також розпорядчі і контрольні повноваження в обсязі і на умовах, передбачених для Республіки Крим в статтях 170 і 171, за винятком пп. 11—13 статті 171 цієї Конституції, питань, переданих законами України органам місцевого самоврядування.
Конституційним законом України областям (землям) можуть бути додатково делеговані й інші повноваження.
На області (землі) поширюються також права та вимоги, передбачені статтями 174 і 175 цієї Конституції.
Стаття 179
Органи державної влади області (землі) діють в межах власних повноважень на основі Конституції і законів України, указів Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів.
Стаття 180
В областях (землях) для вирішення питань, віднесених Конституцією і конституційними законами України до їх відання, створюються обласні (земельні) Ради і обласні (земельні) виконавчі комітети, які діють за принципом розподілу влад.
Стаття 181
Обласна (земельна) Рада складається з депутатів, які обираються терміном на 4 роки по виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців.
Кількісний склад обласних (земельних) Рад визначається самими Радами, але не повинен перевищувати 75 депутатів.
Стаття 182
Обласна (земельна) Рада із числа депутатів обирає голову обласної (земельної) Ради.
Голова обласної (земельної) Ради:
1) організує роботу Ради, веде її засідання;
2) здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають розгляду на засіданнях Ради, підписує акти, ухвалені Радою;
3) представляє Раду у зносинах з державними органами, громадськими об'єднаннями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами і громадянами;
4) формує секретаріат Ради і організує його роботу;
5) розпоряджається бюджетними асигнуваннями, які виділяються на утримання Ради і її функціонування;
6) здійснює інші функції, передбачені законом.
Стаття 183
Обласна (земельна) Рада здійснює нормотворчі, установчі і контрольні функції у межах і порядку, визначених Конституційним законом України.
З питань, віднесених до її компетенції, обласна (земельна) Рада ухвалює рішення, які є обов'язковими для виконання на території області (землі).
Стаття 184
Повноваження обласної (земельної) Ради можуть бути достроково припинені у випадках:
- якщо вона прийняла рішення, спрямоване на порушення територіальної цілісності України, самочинну зміну її державно-територіального устрою;
- грубо порушила Конституцію і закони України та не бажає привести своє рішення у відповідність з ними;
- не може приймати рішення через неможливість сформувати протягом двох місяців депутатську більшість у своєму складі.
Рішення про дострокове припинення повноважень і призначення нових виборів обласної (земельної) Ради приймає Верховна Рада України за поданням Президента.
Стаття 185
Обласний (земельний) виконавчий комітет є органом державної виконавчої влади.
Очолює обласний (земельний) виконавчий комітет голова обласного (земельного) виконавчого комітету, який обирається населенням області (землі) на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні і затверджується у. азом Президента України.
Склад обласного (земельного) виконавчого комітету затверджується обласною (земельною) Радою за поданням голови обласного (земельного) виконавчого комітету.
Обласний (земельний) виконавчий комітет підконтрольний і підзвітній (земельній) Раді, а також підпорядкований Кабінету Міністрів та Президенту України.
Стаття 186
Голова обласного (земельного) виконавчого комітету організує роботу обласного (земельного) виконавчого комітету, здійснює керівництво його апаратом, контролює дотримання Конституції, забезпечує реалізацію законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також координує і контролює діяльність органів внутрішніх справ, національної безпеки, оборони та інших органів в областях (землях), що підпорядковані центральним органам державної виконавчої влади.
Стаття 187
Обласна (земельна) Рада двома третинами голосів від загальної кількості депутатів може виразити недовір'я голові обласного (земельного) виконавчого комітету, що тягне за собою відставку усього його складу.
У випадку грубого порушення Конституції, законів України, указів і розпоряджень Президента, постанов чи розпоряджень Кабінету Міністрів України голова обласного (земельного) виконавчого комітету може бути усунутий з посади Указом Президента України.
Глава 22. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 188
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними колективами сіл, селищ, міст і районів безпосередньо і через обрані ними органи.
Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, районні і міські Ради.
Система місцевого самоврядування включає також місцеві референдуми та інші форми територіальної самоорганізації громадян.
Стаття 189
Сільські, селищні, районні, міські Ради складаються із радників, які обираються виборцями терміном на 2 роки.
(Варіант: Районні Ради складаються з радників, які обираються за певними квотами сільськими, селищними, міськими (міст районного значення) Радами).
Кількісний склад Рад визначається самими Радами, але не більше 30 радників).
Очолює сільську, селищну, районну, міську Раду голова, який обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.
Голова Ради є одночасно головою виконавчого органу сільської, селищної, районної, міської Ради.
Стаття 190
Органи місцевого самоврядування мають право юридичної особи і наділяються власною компетенцією, яка не може бути змінена інакше як законом або договором. У межах своєї компетенції ці органи діють незалежно і самостійно. Не допускається втручання з боку державних органів і їхніх посадових осіб в законну діяльність місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування різних рівнів за взаємною згодою, на підставі договорів можуть перерозподіляти між собою окремі повноваження з урахуванням місцевих демографічних, територіальних, економічних умов і національних особливостей.
Органи місцевого самоврядування можуть делегувати частину своїх повноважень органам самоврядування, які створюються за місцем проживання громадян (будинках, вулицях, кварталах, мікрорайонах, житлових комплексах і т.п.), передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень.
У порядку і в межах, встановлених законом, органи місцевого самоврядування здійснюють делеговані їм повноваження органів державної виконавчої влади.
Стаття 191
Районні, міські (міст обласного і загальнодержавного значення) Ради координують роботу сільських, селищних, міських (міст районного значення) Рад при проведенні ними міжтериторіальних заходів, забезпечують збалансування сільських, селищних і міських бюджетів.
Міські Ради міст обласного і загальнодержавного значення мають право вирішувати питання про ліквідацію існуючих або створення нових районів у місті, про поділ міста на інші одиниці з метою утворення там своїх територіальних органів управління.
Стаття 192
Органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень вирішують питання господарського, соціального, культурного, природоохоронного значення, розробляють, затверджують і виконують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, встановлюють передбачені законом місцеві податки і збори, розпоряджаються комунальною власністю, вирішують інші питання, що випливають з потреб відповідного територіального колективу громадян.
Майно, доходи і комунальні підприємства є виключною власністю територіальних колективів, на яку поширюються ті ж Гарантії, що і на інші форми власності, закріплені цією Конституцією.
Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, а також особами, майно яких не належить до комунальної власності, будуються на податковій і договірній основі.
Стаття 193
Органи місцевого самоврядування ухвалюють рішення.
Рішення органів місцевого самоврядування доводяться до відома тих, кого вони стосуються, і є обов'язковими для виконання на відповідній території. Вони не повинні суперечити Конституції, законам України, іншим правовим актам.
Рішення органів місцевого самоврядування у разі їх невідповідності Конституції,
законам України чи іншим правовим актам призупиняються обласною (земельною) Радою або виконавчим комітетом області (землі) до прийняття рішення відповідним судом, до компетенції якого належить розгляд цих справ.
Стаття 194
Повноваження органів місцевого самоврядування можуть бути припинені достроково Верховною Радою за поданням Президента, якщо ці органи порушують Конституцію, закони України та укази Президента України.
Повноваження органів місцевого самоврядування визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування».
Повноваження органів місцевого самоврядування міста Києва визначаються також Законом про столицю України — місто Київ.
РОЗДІЛ Х. ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ
Стаття 195
Охорону Конституції здійснює Конституційний Суд України.
Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції України та конституційним законам України.
Повноваження і порядок розгляду справ визначаються законами про Конституційний Суд України і конституційне судочинство.
Стаття 196
Конституційний Суд України складається з 15 суддів, включаючи Голову Конституційного Суду.
Суддею Конституційного Суду може бути призначений громадянин України, який має виборче право, досяг на день обрання не менше 35 років, має стаж практичної, наукової або педагогічної роботи в галузі права не менше 10 років.
Голова Конституційного Суду призначається таємним голосуванням на засіданні Верховної Ради
Кандидатуру на посаду Голови Конституційного Суду вносять у Верховну Раду спільно Голова Верховної Ради і Президент.
У разі коли Голова Верховної Ради і Президент не дійдуть згоди щодо кандидатури на посаду Голови Конституційного Суду, запропоновані ними кандидатури вносяться у Верховну Раду як альтернативні.
Судді Конституційного Суду в однаковій кількості — по 7 суддів Конституційного Суду — призначаються Президентом України і Верховною Радою України.
Голова і судді Конституційного Суду України призначаються терміном на 10 років. Їхнє повторне призначення не допускається.
Стаття 197
Судді Конституційного Суду при виконанні своїх повноважень є незалежними і підкоряються тільки Конституції України, законам про Конституційний Суд і конституційне судочинство.
На суддів Конституційного Суду поширюються вимоги несумісності їхніх посад, які встановлені статтею 153 цієї Конституції.
Судді Конституційного Суду користуються парламентською недоторканністю, встановленою статтею 103 цієї Конституції.
Стаття 198
Повноваження судді Конституційного Суду припиняються достроково у зв'язку з:
1) його проханням про відставку;
2) втратою громадянства України або виїздом на постійне проживання за межі України;
3) неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) досягненням граничного віку, встановленого законом;
5) порушенням ним вимог несумісності, які встановлені статтею 153 цієї Конституції;
6) порушенням присяги;
7) усуненням з посади в порядку імпічменту. Рішення про дострокове припинення повноважень суддів Конституційного Суду ухвалює Верховна Рада.
Стаття 199
Конституційний Суд розглядає справи про відповідність Конституції і конституційним законам України (конституційність):
1) чинних законів та інших актів Верховної Ради;
2) Конституції та законів Республіки Крим;
3) указів Президента, актів Кабінету Міністрів;
4) актів міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади України;
5) актів обласних (земельних) Рад і обласних (земельних) виконавчих комітетів;
6) актів місцевого самоврядування.
Ці справи розглядаються за поданням Президента, Голови Верховної Ради України, не менше однієї п'ятої депутатів України, Голови Верховного Суду, Голови Вищого господарського суду, Генерального прокурора, Верховної Ради Республіки Крим, обласних (земельних) Рад. Конституційний Суд розглядає справи про конституційність законів та інших правових актів за скаргою громадянина, якщо справа, з приводу якої він скаржиться, розглядалася загальними судами і по ній прийнято Верховним Судом остаточне судове рішення і якщо він вважає, що закон чи інший правовий акт, який було застосовано при вирішенні цієї справи, суперечить Конституції.
З питань, визначених цією статтею, Конституційний Суд ухвалює рішення, які є обов'язковими на всій території України для законодавчих, виконавчих і судових органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, посадових осіб, громадян та їхніх об'єднань.
Стаття 200
За поданням Верховної Ради Конституційний Суд дає висновки про:
1) відповідність Конституції міжнародних міждержавних договорів України, внесених у Верховну Раду для ратифікації;
2) дотримання Конституції України Президентом;
3) дотримання Конституції України Прем'єр-міністром, іншими посадовими особами, які призначаються чи затверджуються Верховною Радою (за винятком суддів Конституційного Суду).
Стаття 201
Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду визнаються неконституційними повністю або в певній частині, якщо вони не відповідають Конституції або була порушена передбачена Конституцією процедура їхнього розгляду, ухвалення або надання чинності.
Рішення Конституційного Суду про невідповідність законів чи інших нормативних актів або їхніх окремих положень Конституції, законам чи належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним угодам України припиняє чинність цих актів з моменту введення їх в дію, якщо вони введені в дію після дня початку Конституційним Судом судочинства, а тих, що введені в дію до дня початку здійснення Конституційним Судом судочинства, — з дня прийняття Конституційним Судом цього рішення.
Правовідносини, які виникли внаслідок неправочинного акта, регулюються органом, який прийняв такий акт, в разі неспроможності цього органу — за його клопотанням компетентним вищестоящим органом.
Матеріальна і моральна шкода, завдана фізичним і юридичним особам неконституційними актами і діями, відшкодовується державою.
Стаття 202
Компетенція Конституційного Суду не поширюється на судові рішення, акти органів дізнання, попереднього розслідування і прокуратури з конкретних справ.
РОЗДІЛ XI. ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ
Стаття 203
Символами державності України є герб, прапор і гімн.
Стаття 204
Державним гербом України є тризуб золотої барви на синьому щиті.
Стаття 205
Державним прапором України є прямокутне полотнище, яке складається з двох рівношироких горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, з зображенням тризуба золотої барви у верхній частині на відстані однієї третини від древка.
Співвідношення ширини прапора і його довжини — 2:3.
Стаття 206
Державним гімном України є національний гімн «Ще не вмерла Україна».
Стаття 207
Столицею України є місто Київ.
Стаття 208
Національним святом України є День Незалежності — 1 грудня.
РОЗДІЛ XII. ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН І ДОПОВНЕНЬ ДО КОНСТИТУЦІЇ І КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗАКОНІВ
Стаття 209
Зміни і доповнення до Конституції можуть вноситися за ініціативою не менше однієї третини складу Верховної Ради або у порядку народної ініціативи, підтриманої підписами не менше 1 мільйона виборців.
Закон про внесення змін і доповнень до Конституції в порядку здійснення народної ініціативи приймається всеукраїнським референдумом.
Закон про внесення змін і доповнень до Конституції в порядку здійснення парламентської ініціативи приймається Верховною Радою не менше ніж двома третинами голосів від встановленого Конституцією її складу і затверджується всеукраїнським референдумом.
Стаття 210
Не можуть бути внесені зміни і доповнення до Конституції, якщо вони спрямовані проти національної незалежності і територіальної цілісності України чи мають на меті зміну конституційного ладу, обмеження закріплених Конституцією форм власності й скасування прав людини. Не допускається внесення змін і доповнень до Конституції в умовах надзвичайного стану.
Закон про внесення змін і доповнень до Конституції не підлягає скріпленню Президентом.
Стаття 211
Закони, які у Конституції іменуються конституційними, приймаються, змінюються і доповнюються не менше ніж двома третинами голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.
Конституційні закони можуть бути прийняті, змінені чи доповнені при наявності висновку Конституційного Суду про конституційність проектів цих законів, змін та доповнень до них.
Конституційні закони, зміни чи доповнення до них не підлягають скріпленню Президентом.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ДОГОВІР МІЖ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ ТА ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ «ПРО ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ НА ПЕРІОД ДО ПРИЙНЯТТЯ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ»
Президент України
як глава держави і глава виконавчої влади — з одного боку, та
Верховна Рада України
як єдиний законодавчий орган — з другого боку, тобто
Сторони,
що є суб'єктами конституційного права, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу,
виходячи з того, що
відсутність нової демократичної Конституції України є гальмівним чинником на шляху здійснення економічних, а також політичних і державно-правових реформ;
відхилення Закону України «Про застосування Закону України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» та зміни Конституції (Основного Закону) України у зв'язку з його прийняттям», спрямованого на реалізацію положень Закону України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», унеможливлює належне функціонування всього державного механізму як у центрі, так і на місцях, стримує проведення економічних реформ, веде до подальшого зубожіння переважної більшості населення, загострення соціальних конфліктів;
наявність глибокої економічної, а також політичної кризи призводить до соціальної напруги в суспільстві, його криміналізації та до політичного протистояння владних структур,
з метою
уникнення неузгодженостей між чинними нормами Конституції (Основного Закону) України і нормами Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» та введення цього Закону в систему правових актів, що визначають конституційний лад України;
подальшого забезпечення розвитку та успішного завершення конституційного процесу в Україні,
прагнучи до забезпечення належного захисту прав і свобод людини і громадянина в умовах кризового стану;
створення надійних Гарантій існування суверенної України, збереження цілісності та недоторканності її території;
реформування державної влади на засадах чіткого розподілу функцій між її законодавчою і виконавчою гілками як необхідної передумови подолання економічної, соціальної та конституційної кризи;
створення політико-правових умов для здійснення економічних реформ, підтримання виробництва, забезпечення фінансової стабільності та соціального захисту населення;
запобігання політичному протистоянню владних структур з його можливими руйнівними наслідками для долі всієї країни і суспільства;
забезпечення громадянського миру і спокою в Україні та створення умов для гідного життя і праці людини, консолідації всіх здорових сил суспільства,
враховуючи позитивні надбання, здобуті в тривалому процесі узгодження позицій Президента України та Верховної Ради України під час роботи над проектом Закону «Про державну владу та місцеве самоврядування в Україні»,
на основі доброї волі Сторін, взаємних поступок та компромісу дійшли згоди про таке:
На період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування здійснюються на засадах, визначених Законом «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», який Верховна Рада України схвалила 18 травня 1995 року більшістю голосів народних депутатів України, а саме:
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1
Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і захищає інтереси своїх громадян.
В Україні діє принцип верховенства Права.
Стаття 2
Вся повнота влади в Україні належить народові. Народ є єдиним джерелом влади і здійснює її як безпосередньо — шляхом референдумів, так і через систему державних органів та органів місцевого самоврядування.
Ніхто не може привласнити право здійснювати державну владу.
Стаття З
Державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.
Стаття 4
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється через територіальну самоорганізацію громадян безпосередньо та через органи місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування обираються безпосередньо громадянами України, які проживають на території відповідно міста, селища, села.
Стаття 5
Всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування в Україні здійснюють свої повноваження, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини. Забезпечення цих прав і свобод, охорона життя, честі і гідності людини — обов'язок держави.
Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Власність в Україні є загальнодержавною, комунальною, колективною і приватною.
Закон гарантує рівний захист усіх форм власності, соціальну спрямованість ринкової економіки.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 178; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!