Короткий переказ міфу про Орфея
САМОСТІЙНА РОБОТА
Т Е М А: „Зрілий модернізм” та авангардизм і західно-європейська поезія першої половини ХХ ст. (Г. Аполлінер, Р. М. Рільке, Ф. Гарсіа Лорка, Т. С. Еліот).
М Е Т А: дослідити синтез новітніх течій і тенденцій в творчості Г. Аполлінера, Р. М. Рільке, Ф. Гарсіа Лорки, Т. С. Еліота.
Завдання: вивчити напам`ять та письмово проаналізувати 1-2 поезії Г. Аполлінера,
Р. М. Рільке, Ф. Гарсіа Лорки, Т. С. Еліота (за вибором), визначити риси „зрілого модернізму” та авангардизму в них. Зіставити поетичний оригінал і переклад, виділяючи особливості вітчизняної перекладацької школи.
Відповідь:
Розчарування в життєвій дійсності та художньому реалістичному способі її відтворення спричинило зацікавлення новітніми філософськими теоріями та появу нових художніх напрямів, які отримали назви декадентських, авангардистських та модерністських. Французьке слово "декаданс" означає занепад, "авангард" - передова охорона, а "модерн" - сучасний, найновіший. Цими термінами почали позначати якісно нові явища в літературному процесі, ті, що стояли на передових, авангардних позиціях та були пов'язані із занепадом і кризою суспільної думки й культури, з пошукуванням позитивних ідеалів, звертанням у цих пошуках до Бога та віри, до містичного та ірраціонального.
Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.
|
|
|
Загальні риси модернізму:
o особлива увага до внутрішнього світу особистості;
o проголошення самоцінності людини та мистецтва;
o надання переваги творчій інтуїції;
o розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтим-ніші глибини існування особистості і одухотворити світ;
o пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);
А вангардизм (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.
Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості" тощо) збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і "потоку свідомості". Реалісти у своїх творах використовували й ідеї З.Фройда, вели формалістичні шукання у царині художньої форми, широко застосовували "потік свідомості", внутрішній монолог, поєднали в одному творі різні часові пласти.
|
|
|
ГІЙОМ АПОЛЛІНЕР (фр. Guillaume Apollinaire, справжнє ім'я — Вільгельм-Альберт-Володимир-Аполлінарій Костровицький, 26 серпня 1880, Рим, Італія — 9 листопада 1918, Париж, Франція) — французький поет, художник, критик. Один з основоположників літературного авангарду, що визначив напрямки розвитку французької та світової поезії у ХХ столітті. За українськими мотивами написав поетичний твір «Відповідь запорізьких козаків турецькому султанові», вміщений у збірці «Алкоголі. Вірші 1898—1913» (1913).
До своєї першої великої поетичної збірки «Алкоголі. Вірші 1898—1913 років» (1913) Аполлінер включив вірші, створені в різні часи, у тому числі «рейнські».
|
|
|
Спочатку Аполлінер хотів назвати збірку «Вода життя». Але зміна назви на «Алкоголі» робила поета немовби спадкоємцем теми сп'яніння, розвинутої Ш. Бодлером і А. Рембо.
Збірка відкривається віршем «Зона» (1912), взірцем аполлінерівського «нового ліризму». Свої почуття і переживання Аполлінер змальовує на тлі панорами суспільного життя сучасної Європи. «Зона» написана як вільний, іноді іронічний діалог поета з самим собою; сюди ж вмонтовані, ніби кадри кінохроніки, найважливіші події його життя.
Друга велика поетична збірка, видана Аполлінером за життя, дістала назву «Каліграми. Вірші миру і війни (1913—1916)» і вийшла друком 1918 року. Збірка присвячена пам'яті друга-поета, літератора Рене Даліза, вбитого на фронті 1917 року.
«Каліграми» складаються з шести розділів і містять 84 поезії. Розділивши книгу на шість частин за хронологічним принципом, Аполлінер ніби підкреслив, що «Каліграми» — ліричний літопис епохи.
Вірші, що увійшли до збірки,— зразок аполлінерівського поетичного експерименту: частина віршів видрукована у вигляді «ліричних ідеограм» чи «каліграм», тобто таким чином, щоб їх текст утворював графічний малюнок.
АНАЛІЗ ВІРША « МІСТ МІРАБО »
|
|
|
Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутиява шалена
Рік: 1912 Збірка: “Алкоголі. Вірші 1898 – 1913”
Жанр: ліричний вірш.
Стиль: кубофутуризм.
Тема: кохання, що минає і швидко спливає.
Ідея: У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя, про плин часу.
Мотив: утвердження вічного життя цінності людського “я”
Проблематика: кохання; життя та смерть; тлінність і вічність; існування особистості.
Художні засоби “Міст Мірабо”
антитези (“вода бігуча – життя хода тягуча”, «журба і втіха крутнява шалена», «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча», « «минають дні а я ще є»
паралелізм (“любов сплива як та вода бігуча”);
р ефрен (Хай б’є годинник ніч настає, Минають дні а я ще є)
Особливості вірша: відсутність розділових знаків.
РА́ЙНЕР МАРІ́Я РІ́ЛЬКЕ (4 грудня 1875, Прага, Чехія — 29 грудня, 1926, санаторій Валь-Монт, поблизу Монтре, Швейцарія) — австрійський поет-символіст, предтеча екзистенціалізму.
У ліриці пройшов складний шлях від імпресіонізму (збірник «Часослов», 1905) і філософської символіки («Нові вірші», частини 1-2, 1907-1908) до «нової речовності», стилю так званої предметної образності («Дуїнезськіх елегії», 1923). Головна тема - спроба подолати трагічне самотність людини через любов, єднання з людьми і природою. Драматичні і прозові твори, в т. Ч. Роман-щоденник «Записки Мальті Лаурідса Брігге» (1910), передбачив екзистенціаліста прозу.
Свої перші вірші поет почав публікувати в празьких газетах вже з 16 років, в 1891 році. Незважаючи на те, що сам Райнер відчував себе «покликаним до мистецтва», його батько зажадав, щоб той займався поезією «мимохідь, паралельно військової професії або юриспруденції».
У січні 1893 року Рільке познайомився з племінницею чеського поета Юліуса Цойера Валерією фон Давид-Ронфельд. До різдва 1894 року на гроші своєї подруги він випустив присвячений їй поетичну збірку «Життя і пісні». Перша збірка, багато в чому наслідувальний, виявився невдалим; роки по тому поет вважав за краще не згадувати про нього і навіть наполягав, щоб той був вилучений з книжкових магазинів.
Основні твори: поетичні збірки "Книга годин" ("Часослов") (1905), "Книга картин" (1902, 1906), "Нові поезії" (1907-1908), роман-щоденник "Записки Мальте Лаурідса Брігге" (1910), поетичні цикли "Дуїнянські елегії" (1922), "Сонети до Орфея" (1922).
АНАЛІЗ ВІРША “ОРФЕЙ, ЕВРІДІКА, ГЕРМЕС”
Була це душ копальня дивовижна
у ній, як жили тихих срібних руд,
тяглись вони крізь тьму.
Поміж коріння струміла кров, що до людей пливла;
тяжким порфіром в тьмі вона здавалась.
Рік: 1904
Збірка: “Нові вірші”
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Стиль: символізм.
Основа вірша: міф.
Відмінність вірша від міфу: зображено не силу кохання Орфея, а його поразку, адже почуття співця переконали Аїда, але не врятували Еврідіку.
Короткий переказ міфу про Орфея
Орфей – співак та музикант, який наділений магічною силою, завдяки якій йому підкорюються не тільки люди, а й звірі. Раптово від укусу змії помирає дружина Орфея – Еврідіка. Орфей йде до царства померлих. Гра співця зачаровує володаря світу померлих Аїда, і той обіцяє відпустити Еврідіку з одною умовою: Орфей не повинен обертатися до дружини, яка буде йти за ним. Вже на виході з царства мертвих Орфей не витримує та озирається, а Еврідіка назавжди щезає у світі мертвих.
ФЕДЕРІ́КО ГАРСІ́Я ЛО́РКА (5 червня 1898 — 19 серпня 1936) — іспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік. Центральна фігура «покоління 27 року», один з найяскравіших і значніших діячів іспанської культури XX століття. Убитий на початку Громадянської війни в Іспанії. Як один із страчених жертв режиму Франко є символом закатованих франкістами та культурний символ ЛГБТ-руху в Іспанії.
Духовні джерела творчості Федеріко Ґарсія Лорки - андалузь-кий фольклор, стихія народної пісні. Батько поета гарно співав вечорами, акомпануючи собі на гітарі.
Перша поетична збірка Ґарсія Лорки «Книга віршів» побачила світ 1921 року. «У цій книзі, що сповнена юнацького запалу, страждань, непомірних претензій, я пропоную правдивий образ мого дитинства та юнацтва»,- пише поет. У 1921-1922 рр. Ґарсія Лорка захоплювався традиційним іспанським співом канте хондо, писав вірші, був одним із організаторів фестивалю «Канте хондо» в Ґранаді.
Ґарсія Лорка писав, що канте хондо нагадує спів птахів, природну мелодію лісу, струмка. тема співу - людське горе і страждання. Персонажі - повітря, земля, море, вітер, ридання.
1928 року вийшла збірка «Циганський баладник», яка прославила Ґарсія Лорку на всю Іспанію. «Нові теми й старі невідступні почуття... Я прагну добитися того, щоб образи, якими я зобов'язаний своїм героям, були зрозумілі для них, були видінням того світу, де вони живуть, хочу зробити романс злагодженим, ніби камінь, міцним»,- відзначав поет. 1931 року вийшла збірка «Канте хондо». Поет використовував різноманітні поетичні жанри: пісні, романси, балади, сонети, газелі, касиди, білі вірші.
АНАЛІЗ ВІРША “ГІТАРА”
Як заридала моя гітара,- розбилась досвітку криштальна чара.
Ой заридала моя гітара… Хочу утішить – надармо, хочу утишить – намарно.
Плаче, як вода, що рине з яру, плаче, як вітер, що жене хмару.
Хочу впинити – надармо, вона ридає за даллю.
Жанр: ліричний вірш.
Стиль: сюрреалізм.
Збірка: “Канте Хондо” (андалузькі народні пісні)
Сюжет: Кабальєро приходить під балкон коханої. Його гітара ридає, виспівуючи серенади, а над ранок його знаходять убитим… Але ж його попереджали, йому погрожували (суперник, чоловік, можливо, батько коханої). Словом, він знав, на що йшов…
Кульмінація: “О гітаро, поранене серце!”
Ритмомелодіка: голосіння-плачу
Образ: “п’яти ножів” пальці музиканта; струни гітари; уособлення трагічного іспанського світовідчуття – двобою Сходу і Заходу (розгорнута метафора смерті); наслідування андалузького танцю зі звуком кастаньєт та підборів танцювальниць.
Художні засоби: персоніфікація, порівняння, алітерація приголосних [р] і [л], поетичний паралелізм (плаче гітара — плаче вода або вітер)
ТОМАС СТЕРНЗ ЕЛІОТ – американо-англійський поет, драматург і літературний критик, представник модернізму в поезії.
Томас Еліот стає популярним поетом, серйозним літературним критиком. Його критичні есе починають так звану «кембриджську школу критики». 1922р. вийшов у світ, на думку критиків, найкращий твір Еліота, який відобразив інтелектуальні настрої цілої епохи, – поема «Безплідна земля». У 1927р. році Еліот звернувся в англіканство і став громадянином Великобританії. Його роздуми про релігію знайшли відображення в поемі «Попільна середа» (1930р.), витриманої в більш традиційному стилі, ніж його ранні роботи.
1934р. Еліот написав поетичну драму «Камінь», а 1935р. – драму «Вбивство в соборі», поставлену тоді ж у Кентерберійському соборі. Його п’єси про сучасне життя – “Возз’єднання родини” (1939р.), «Вечірка з коктейлями» (1950р.) та інші – вважаються менш вдалими. 1940р. Томас Еліот пише поему «Іст Кокер», потім поспіль виходять його поетичні твори, які вважаються найбільш зрілими, де Еліот відтворив власне уявлення про високу місію поета – зберігати, збільшувати і передавати новим поколінням втілене в слово спадок національної та світової культури.
У 1948 році Еліот був удостоєний Нобелівської премії з літератури «за пріоритетне новаторство у становленні сучасної поезії».
У 1948 році нагороджений британським Орденом заслуг, в 1954р. – французьким орденом Почесного легіону і німецькою премією Гете Ганзейського союзу.
C 1952р. до своєї кончини був президентом Лондонської бібліотеки.
«РАНОК БІЛЯ ВІКНА» АНАЛІЗ ВІРША
Вони гуркотять тарілками, сніданок готуючи.
В кухнях підвальних уздовж вичовганих
тротуарів, –
Зрозумілі мені душі смутні покоївок,
Що проросли без надії за ворітьми.
Коричневі хвилі туману набігають на мене
Круговоротом облич на дні вулиці,
Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого,
Безпричинну усмішку, що висне в повітрі
I щезає над низкою дахів.
Перекладач: Максим Стріха
Вірш Томаса Еліота входить до збірки «Пруфрок та інші спостереження».
Це гротескна замальовка буржуазного суспільства, що переростає в трагічні вірші про крах особистості у вирі байдужого міста. Перед нами розгортається картина міського ранку в усій своїй буденній непривабливості: На вулиці «коричневі хвилі туману» набігають на ліричного героя «круговоротом облич». Нічого піднесеного немає і не може бути в цій урбаністичній круговерті, що може лише обляпати перехожого багнюкою.
Головний мотив вірша — згубна влада сучасного міста над людиною.
Місто як руйнівник усього живого, духовного, світлого зображується за допомогою навмисно знижених образів: кухонь підвальних, смутних покоївок, коричневих хвиль туману, низки дахів. Буденність знищує почуття і надії людини, залишаючи їй нудне повторення: приготування їжі, ходіння на роботу — “круговорот облич”.
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 264; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!