Додаток №2 «Коментар до схеми-опори «Жанрова своєрідність роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігеля де Сервантеса Сааведри»

Матеріали вчителя зарубіжної літератури Гузь О. О. до уроку №41 на тему «Історія створення роману Мігеля де Сервантеса «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», його зв’язок із лицарськими романами, пародійний характер. Особливості сюжету й композиції твору»

Додаток №1 «Пояснення до таблиці ««Етапи творчого шляху Мігеля де Сервантеса Сааведри»

Незважаючи на матеріальну скруту, батьки Мігеля де Сервантеса Сааведри все ж потурбувалися, щоб їхній син здобув гарну освіту, це є ще одним доказом міцних родинних стосунків у родині Сервантеса (цю точку зору висловлюють більшість біографів великого іспанського письменника). Навчання Мігель завершив у Мадриді в одного із найвідоміших на той час іспанських педагогів – гуманіста Хуана Лопеса де Ойоса, що став пізніше його хрещеним батьком у літературі. В описі поховання королеви Ізабелли, третьої дружини Філіпа ІІ, що померла у 1568 році, з’явилися перші відомі нам вірші Сервантеса: сонет, передбачити майбутнього геніального письменника епітафія, елегія та вірші, витримані в старокастильському дусі. В них ще не можна передбачити геніального письменника, й вони, власне, є лише вдалими шкільними вправами. Цікаво, що Хуан Лопес де Ойос визнав Сервантеса «своїм дорогим і улюбленим учнем». Завдяки де Ойосу Сервантес ґрунтовні гуманітарні знання.

Служба Мігеля де Сервантеса Сааведри у монсеньйора Джуліо Аквавіви-і- Арагона, надзвичайного посла папи Пія V, та п’ять років, проведених ним у складі іспанських військ в Італії у полку Мігеля де Монкади, дали Сервантесу змогу відвідати найбільші міста Італії – Рим, Мілан, Болонью, Венецію, Палермо – грунтовно ознайомитися з італійським способом життя. Найважливішим для творчості Сервантеса стало знайомство з багатою італійською культурою, особливо з літературою. Він не лише оволодів італійською мовою, а й ґрунтовно вивчив античну літературу й міфологію. Його кумирами стали Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Аріосто та їхні послідовники, насамперед Джованні Боккаччо з його «Декамероном». Безперечно, цей процес не був миттєвим, він тривав упродовж усього творчого шляху письменника, постійно поглиблюючись і збагачуючись. Хоча Сервантес іронічно й називав себе «талантом, не обізнаним в науці» але був, за його власним зізнанням, пристрасним читачем. Ця самооцінка підтверджується великим переліком імен письменників, на яких завжди доречно посилався Сервантес. Поряд з найвеличнішими представниками античної літератури – Гомером, Вергілієм, Горацієм, Овідієм, а також зазначеними вище митцями італійського Відродження у переліку фігурують персонажі Святого Письма та східної (арабської) писемності. Якщо ми доповнимо цей перелік вказівкою, що на світогляд Сервантеса мали вплив ідеї Еразма Роттердамського і що він був чудовим знавцем національної іспанської літератури, народної поезії (романсів) і взагалі іспанського фольклору, то отримаємо приблизне уявлення про ті елементи, з яких складалася духовна культура цієї «необізнаної у науці» людини.

П’ять років, що їх Сервантес провів у полоні, ще більше, ніж військова служба, наклали відбиток на все його життя, світогляд і творчість. «Алжирська тема» увійшла в деякі твори Сервантеса: «Великодушний залицяльник», вставні новели в романі про Дон Кіхота («Історія полоненика» - 39, 40 та 41 розділи першої частини роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі») і, нарешті, низку комедій, серед яких найвідомішою є комедія «Алжирські звичаї». Але ще важливішим є той факт, що саме перебування у умовах надзвичайно жорстокої неволі, туга за батьківщиною, пристрасне бажання вирватися на свободу, тягар залежності від викупних грошей – все це разом узяте, вірогідно, укріпило в Сервантесі любов до батьківщини, прагнення свободи, ненависть до влади золота, від якого залежала доля стількох людей.

Страшні роки полону позаду. Проте батьківщина зустріла Сервантеса неласкаво. З перших кроків на рідній землі Сервантес зміг переконатися, що він, заслужений ветеран, учасник битви під Лепанто, на батьківщині нікому не потрібен і всіма, крім своїх близьких, забутий. Родина Сервантеса жила в страшних злиднях, тому Мігель змушений був очолити її. Постійна супутниця письменника – нужда – і надалі супроводжувала його. Перед Сервантесом відкрилися дві можливості: повернутися на військову службу або заробляти на життя літературною працею. Він обрав перший шлях. Проте служба у продовольчому відомстві не лише не поліпшила матеріального добробуту Сервантеса та його рідні, а, навпаки, ще більше ускладнила та погіршила. Сервантеса звинуватили у привласненні державних коштів і тричі піддали принизливим допитам та ув’язненню. У 1604 році Сервантес залишає Севілью , де провів майже 15 років, зазнав страшних утисків та принижень, але й знайшов себе як письменника. Саме у цей період було написано І частину роману «Премудрий гідальго Д он Кіхот з Ламанчі», що став найвдалішим твором письменника й увічнив його ім’я. Проте слава Сервантеса ніяк не винагороджувала його матеріально. Сім’я продовжувала бідувати. І Сервантес переїздить до міста Вальядоліда, яке тимчасово було столицею Іспанії. Цим переїздом завершився третій, надзвичайно важливий період у біографії Сервантеса, що охопив приблизно 25 років його життя – період остаточного становлення його таланту. Якщо про творчість Сервантеса за ті п’ять років, що він провів у Італії, нам нічого не відомо, а про літературні заняття в роки алжирського полону можемо судити лише за віршованими посланнями королівському секретареві Матео Вакнесу та ще за деякими віршами, то третій період у його творчій біографії позначений появою низки творів, за якими ми можемо скласти собі яскраве уявлення про те, у якому напрямку розвивався талант Сервантеса. До третього періоду творчості , який іноді помилково називають «севільським», хоча до нього увійшли твори, що були написані у перші роки після повернення з полону, а саме пастуший роман «Галатея» та до трьох десятків драматичних творів, 2комедій», більшість з яких до нас не дійшла. Пасторальний роман «Галатея» користувався надзвичайною популярністю в читачів ХVІІІ століття, його любили не менше «Дон Кіхота». Сам Сервантес збирався продовжити історію про кохання двох пастушків Елісіо та Ерасто до прекрасної Галатеї. З драматичних творів відомими є лише «Морська битва», що прославляє знамениту битву при Лепанто, «Алжирські звичаї»пробуджували в іспанського глядача гнів і обурення проти жорстокості та бездушності влади, яка стоїть на заваді щастю подружжя Ауреліо та Сильвії. Найбільший резонанс мала п’єса «Зруйнування Нумансії», що стала однією з перлин іспанського театру Золотої доби. Трагедія оповідає про героїзм захисників давньої столиці Іспанії Нумансії, яка тримала облогу римського війська Сціпіона Молодшого. Облога тривала багато років, і коли Сціпіон увійшов у місто, то знайшов його спустошеним і мертвим. Нумансійці знищили все і заподіяли собі смерть, щоб не бути бранцями ворога. Останній живий юнак Віріат кинувся з вежі на очах Сціпіона, який не міг не визнати величі такої загибелі й сказав: «Твій учинок укриває тебе славою й розвіює на порох мої перемоги». Сервантеса вразили давні літописи, в яких оповідалося про самознищення людей з ненависті до рабства. Йому довелося на власному досвіді пізнати неволю й непоборність протесту проти неї, тому й вдалося створити напружений драматичний твір, сповнений патріотичного звучання. Завершує трагедію виступ алегоричного образу Слави, яка виголошує хвалу ну мансійцям і тим, для кого їхній героїзм і патріотизм служитиме прикладом. Зі «Зруйнування Нумансії» в іспанську драматургію увійшов новий жанр - національно-героїчна трагедія.

Іспанський театр неодноразово відроджував «Зруйнування Нумансії» на сцені в часи великих національних потрясінь і випробувань На початку ХІХ століття її ставили в обложеній військами Наполеона Сарагосі. Взимку 1937 року під час героїчної оборони Мадрида від фашистів трагедія йшла на сцені «Театру Сарсуели». Велич духу ну мансійців надихала захисників іспанської столиці.

Комедії Сервантеса пройняті гуманістичним поглядом на людину. Найкращою реалістичною комедією є комедія «Педро де Урдамалес», написана в дусі шахрайського роману. Головний герой Педро виступає то як наймит, то як жебрак або циган, студент чи актор. За допомогою цього образу Сервантес піддає критиці різні соціальні пороки й забобони.

Велика заслуга Сервантеса й у створенні національної гуманістичної новели. У 1613 році він опублікував збірку «Повчальні новели». Новели Сервантеса цілком самобутні. У передмові до збірки письменник зазначив їхню оригінальність: «…Я перший. Хто почав писати по-кастильському, бо всі надруковані в нас численні новели перекладені з іноземних мов, тоді як мої новели – моя цілковита власність; створюючи їх, я нікого не наслідував і нікого не обкрадав: вони зародилися в моїй душі і виготовлені на світ моїм пером…». «Я назвав їх «повчальними», і дійсно, коли подивитися як слід, серед них немає жодної, з якої не можна було б взяти корисне повчання…»

Вершиною творчості є роман «Дон Кіхот з Ламанчі», якому Сервантес віддав понад десять років свого життя.

За декілька років до смерті Сервантес здійснює творчий підсумок свого скорботного, але сповненого творчих досягнень життя. У поемі «Подорож на Парнас», яку було написано в 1612 році, Сервантес змальовує уявну подорож поетів, які здійснюють мандрівку на Парнас. Усього в поемі дано характеристику 241 іспанському письменнику, що робить «Подорож на Парнас» неоціненним матеріалом для літературознавців. На Парнасі саме Сервантес виголошує привітальне слово Аполлонові, у якому перелічує усі свої заслуги, все, що ним було зроблено для іспанської національної літератури. У цей час до берега пристає корабель з поетами, позбавленими мистецького таланту, які поливають талановитих, у тому числі й Сервантеса, добірною лайкою. Аполлон наказує Нептунові потопити корабель. Але й це не може врятувати Парнас від бездарностей. Корабель йде на дно, а псевдо поети випливають у вигляді гарбузів та надутих бурдюків, - вони готуються штурмувати Парнас, заручившись підтримкою усіх бездарностей: Марнославства, Ліні, Бундючності, заздрості, Брехні. Штурм, якому передує бомбардування Парнасу важелезними томами літературного чтива, відбитий військом Аполлона, що встигло підготувати опір силами талановитих поетів. Ворог розбитий і втікає. За цим слідує бенкет переможців, у якому беруть участь дев’ять муз та «діва неперевершеної краси» - Поезія. Вони увінчують лаврами своїх вірних служителів. Поема закінчується поверненням Сервантеса в Мадрид, де на нього знову чекають злидні.

Важливість поеми «Подорож на Парнас» для вивчення літератури Золотої доби в Іспанії величезна. Вона дає змогу скласти уявлення про літературне оточення Сервантеса, про його літературні симпатії та антипатії. Не менш важливою є поема і для розуміння скрути, у якій жив митець в останні роки, зрозуміти його душевний стан у період створення найгеніальнішого роману – «Дон Кіхот з Ламанчі». Меркурій, побачивши Сервантеса у Картахені під час посадки на корабель, був вражений його бідним вбранням і виглядом:

Адам поэтов, как ты опустился!

Сервантес, ты ль в обличии таком?

Зачем в дорогу нищим ты пустился?

К чему висит котомка за плечом?

(Переклад російською мовою тут і далі М. Лозинського.)

На що Сервантес йому відповідає, що він «не багатий, не знатного походження і зверху покровительства не очікує». Ось як він говорить про себе:

Преследуем, гоним за каждый стих

Невежеством и завистью презренной,

Ревнитель твой не знает благ земных…

Я шел стезёю правды неизменной.

Мне добродетель спутницей была,

Но всё ж тепер, представ на суд священный,

Я не могу не вспомнить, сколько зла

Узнал, бродя по жизненным дорогам,

Какой урон судьба мне нанесла.

У вуста Меркурія письменник вкладає високу оцінку внеску Сервантеса як людини і як митця. Для нас найважливішими є рядки, що уславили літературний доробок Сервантеса:

Я знаю – гений пламенный и смелый

Тебе послал недаром Аполлон, -

Твой труд проник уже во все пределы,

На Росинанте путь свершает он,

И зависти отравленные стрелы

Не создают великому препон.

Останнім передсмертним твором Сервантеса був його роман «Мандрівки Персилеса і Сихізмунди». Датою закінчення роману вважають 19 ківтня 1616 року, якою письменник позначив посвяту свого останнього творіння графові Лемоському. Сам Сервантес вважав цей роман своїм кращим твором. Представник тогочасної іспанської цензури Хосе де Вальдивьєсо писав: «…з усіх залишених ним (автором) творів жоден не перевищує цей талановитістю, вишуканістю та цікавістю; у літньому віці, вже майже в обіймах смерті, він проспівав лебедину пісню дивного свого таланту». Роман «Мандрівки Персилеса і Сихізмунди» - це творіння про гірку долю людини, яку здатна подолати лише всепереможна любов, яка єднає головних героїв. Дослідник творчості Сервантеса К. Державін вважав, що «Мандрівки Персилеса і Сихізмунди» були «написані тією рукою, котра неухильно прагнула поєднувати істинне рицарство благородних думок з розсудливістю та людяністю гуманістичної народної моралі» (див. Державин К. Н. Сервантес. Жизнь и творчество. – Москва: Госиздат, 1958.- с. 574.)

Серце Сервантеса перестало битися 23 квітня 1616 року. За чотири доби до смерті він написав свою посвяту «Північної історії» графу Лемоському. Похований письменник у вказаному ним самим монастирі за рахунок благодійних коштів братства.

Завершилося багатостраждальне, але сповнене благородства й величі життя письменника й громадянина. «Вибачте, радощі! Вибачте, забави!Вибачте, веселі друзі! Я вмираю з надією на швидку й радісну зустріч в іншому світі». З такими словами геніальний іспанець звернувся до читачів у післямові до свого останнього творіння.

Однак, не в іншому, потойбічному світі, знову зустрівся він зі своїми друзями і шанувальниками: ця зустріч триває вже понад 400 років у реальному світі, де читач приносить у своє особисте життя дорогі йому образи невиправного романтика Дон Кіхота і його помічника Санчо Панси. Рицар і зброє ноша, як і 400 років тому, мандрують світом у пошуках добра, справедливості й краси. А слідом за ними мандрує погляд і серце уважного вдумливого читача.

Додаток №2 «Коментар до схеми-опори «Жанрова своєрідність роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігеля де Сервантеса Сааведри»

Початком останнього, істинно величного періоду у творчості Сервантеса, літературознавці й біографи вважають початок ХVІІ століття, а точніше 1603 рік. До якого, вірогідно, й відноситься початок написання «Дон Кіхота». Підставою для цього є слова самого Сервантеса, що його роман народився «у темниці, місцеперебуванні усілякого роду перешкод, пристанищі одних лише сумних звуків». Письменник, скоріш за все, мав на увазі своє ув’язнення у севільській в’язниці 1602 року. Сервантес створив новий тип жанру епічного твору, від якого розпочинається розвиток реалістичного роману в світовій літературі (він стане домінуючим у прозі ХІХ століття).

Роман складається з двох частин, причому друга частина булла написана Сервантесом на десять років пізніше, ніж перша. Між обома частинами стоять інші твори Сервантеса, а сааме «Повчальні новели» (1613 року) та «Вісім комедій та вісім інтермедій», що склали збірку 1615 року. Однак усі ці твори, які, безперечно, мають вагомі художні досягнення , гаснуть у світлі геніального роману: такими неперевершеними є ті скарби розуму й серця, які зібрав у ньому автор.

Про «Дон Кіхота» написпно тисячі сторінок. Але для кожного з нас важливо зараз усвідомити з історії роману те, що варто знати кожному, щоб краще зрозуміти його.

Хоча роман складається з двох частин, об’єднаних однієюфабулою, вони суттєво відрізняються одна від одної. Історія Дон Кіхота, до написання якої Сервантес прийшов на п’ятдесят п’ятому чи п’ятдесят шостому році свого життя, збагачений великим і здебільшого гірким досвідом життя, булла, вочевидь, задумана у формі повісті, подібної до тих, що пізніше увійшли до збірки «Повчальні новели». Сервантес віддає чисто анекдотичному планові лише перші п’ять розділів свого роману. Як митець, наділений надзвичайним художнім чуттям, Сервантес, дійшовши до шостого розділу, тобто до закінчення епізодлу першого виїзду Дон Кіхота, вірогідно, усівдомив, які багатющі можливості надає йому обраний ним же самим сюжет. Існує думка, що успіх перших п’яти розділів, з якими автор міг познайомити друзів чи представників світу літератури, спонукав його продовжити оповідь.

Упродовж усього роману Сервантес прагне переконати читачів, що єдиною причиною, що спонукала його писати, було прагнення висміяти безглуздості рицарських романів, вбити їх «силою сміху». Враховуючи популярність цього літературного чтива, варто зазначити, що з 1508 по 1612 рік в Іспанії з’явилося близько 120 творів рицарського жанру. З яких лише деякі вирізнялися художніми досягненнями. Переважна більшість булла низькопробною писаниною, де йшлося про неймовірні пригоди та любов до прекрасних дам. Ці романи не мали нічого спільного з реальним життям, але ними зачитувалися усі верстви населення в Іспанії.(Уже сама назва роману Севантеса сприймалася сучасниками як пародія. Автор назвав свого героя не традиційно доблесним рицарем, а премудрим (хитромудрим) гідальго, причому з найбіднішої області Іспанії – з Ламанчі. Ламанча, крім назви місцевості, іспанською мовою означає щей «клаптик землі», а слово «Кіхоте», крім імені героя, називає також частину рицарського обладунку, яка прикриває стегно. Як правило рицарські романи читали вголос, читачі збиралися разом, жваво обговорювали події та та активно виголошували співпереживання усьому, що впідбувалося в романі. До наших днів дійшла оповідь про те, як один іспанський дворянин ненадвго вихав з дому у справах, а повернувшись із жахом побачив, що уся його родина разом зі слугами заливається слізьми й вигукує: «О горе! Він помер!» На щастя, з’ясувалося, що розпач усього дому був спричинений смертю героя рицарського роману, який вони читали. У сучасному світі також є певна книжкова залежність окремих читачів, що надмірно захоплюються детективами, поглинаючи десятки томів Агати Крісті, джеймса Чейза, Дарії Донцової, Олександри Марініної тощо або переживають чужі історії кохання за численними любовними романами, що просто заполонили книжковий ринок багатьох країн світу. З огляду на такі ситуації, варто зазначити важливість і закономірність боротьби з низькопробним чтивом, якими були рицарські романи, яку розпочав Сервантес.

Він створив унікальний роман, об’єднавши в ньому практично всі романні жанри. До учнівських зошитів заноситься схема-опора «Жанрова своєрідність роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігеля де Сервантеса Сааведри». Схема має бути проілюстрована прикладами з тексту під керівництвом учителя, оскільки самостійно восьмикласникам здійснити таку роботу ще не під силу.

Першість Сервантеса у створенні великого реалістичного роману у світовій літературі визнана науковцями, літературознавцями, критиками, письменниками. Скрвантес став першим серед митців, кому вдалося відтворити життя у формах самого життя. В. Бєлінський, що приділяв багато уваги теоретичному осмисленню «Дон Кіхота», писав: «Великий витвір Скрвантеса цілком гідний своєї великої слави. «Дон Кіхотом» почалася нова ера нашого найновішого мистецтва. Він завдав рішучого удару ідеальному напряму роману й повернув його до дійсності. (Звертається увага на перший з епіграфів до уроку.) Усі персонажі його роману – особи конкретні й типові. Він більше живописав дійсність, ніж пародіював застарілу манеру писання романів». (Белинский В.Г. Полное собрание сочинений.- Ленинград:1948.-Т.1.- с.3.)

Великим і плідним за своїми наслідками художнім відкриттям роман Сервантеса вважав також Іван Франко: «Була це не лише пародія рицарського роману, не лише перший і найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це був перший рішучий крок до реалістичного зображення дійсного життя і дійсного народу, а поряд з ним і перший роман. В якому автор спробував глибше зондувати характер свого героя. Поруч зі сміливими сторонами показати також і його симпатичні і навіть благородні риси й висловити устами цього героя або інших дійових осіб ряд критичних та позитивних думок про стан тодішнього суспільства, його потреби і прагнення. Одним словом, у «Дон Кіхоті» мусимо бачити перший роман, новішого покрою, суспільно-психологічний твір…»(Франко Іван. Твори:В 20 т.- Київ: 1955.- Т.18. – с.80-81.)

Іван Франко досить точно характеризує новаторство Сервантеса як автора першого реалістичного роману нового часу. Безумовно, Сервантес спирався на досвід тогочасної літератури, але лише тою мірою, яка була необхідна для створення якісно нового літературного явища (у «Дон Кіхоті» помітний уплив рицарського, шахрайського та пасторального (пастушого) романів, поширених у тогочасній Європі). За словами А. Нексе, Сервантес»повалив узурпаторську владу фантазії» й звернувся до реальної дійсності. Він відмовився від традиційних сюжетів повістевої прози того часу, від готових фабул, від казкових персонажів (у Сервантеса немає місця для драконів та чарівників). Він започаткував новий тип сюжетики. Звернення до безпосереднього зображення дійсності відкривало широкий простір уяві автора, вело до освоєння літературою нових сторін реального світу, що були недоступні творам, побудованим на міфі чи легенді. Правдиве зображення іспанської дійсності ХVІ - початку ХVІІ століть, тобто періоду глибокої соціально-політичної кризи , причиною якої був іспанський абсолютизм, вивело головних героїв Сервантеса – Дон Кіхота та його зброє ношу Санчо Пансу на широкі й вузькі шляхи Іспанії. Уперше широким потоком у роман влилося народне життя, постала цілісна картина суспільства, зображена в дусі засудження перешкод, що стоять на шляху до торжества ідеалів людяності та справедливості. (При підготовці матеріалу для вчителя використано статтю Ф. Кельїна «Сервантес» (див. Мигель де Сервантес Сааведра. Собрание починений в 5 томах. Том І. – Москва: Правда. 1961) та розіділ «Сервантес» з «Історії зарубіжної літератури» (автори Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. – Львів: Світ. 1993.)

Додаток №3

Словник уроку

Душенина	Смажене м'ясо, яке довгий час тушкують, поки воно не стане зовсім м’яким.
Камізеля	Верхній одяг, безрукавка
Куксовата	З вивернутими, спотвореними копитами
Шишак	Вид шолома, який не передбачає забрала
Моргант	Велетень-язичник, якого Роланд, герой франкського епосу, навернув у християнство
Ганелон	Франкський барон-зрадник, що перейшов на службу до іспанського короля Марсілія, зрадивши Карла і Францію, персонаж героїчного епосу «Пісня про Роланда»
Кавальєро	Назва осіб чоловічої статі, що належали до дворянського стану.
«В однім селі у Ламанчі»	Перша строфа популярного іспанського романсу
Хорт-бігун	Порода мисливських собак
Кіхада	В перекладі з іспанської означає «щелепа»
Кесада	В перекладі з іспанської означає «пиріг з сиром»
Сід Руй Діас	(1043-1099) – реальна особа і герой іспанського героїчного епосу «Пісня про мого Сіда»
Буцефал	Улюблений кінь Александра Македонського
Баб’єка	Кобила Сіда Руя Діаса
Росинант	В іспанській мові складне слово, перша його частина «росин» означає «шкапа», друга частина «анте» означає «перед цим» і «попереду». Тобто Росинант можна перекласти як «те, що перед тим було шкапою» або «шкапа, яка йде попереду інших», «перешкапа» (М. Лукаш).
Кіхоте	З іспанської – частина рицарського обладунку, що прикриває стегно
Дульсінея	Ім’я дами серця Дон Кіхота утворене від слова «dulce» - солодка
Амадіс Гальський	Герой відомого в Іспанії рицарського роману
Зацний	Знатний, шанований, поважний
Гідальго (ідальго)	Збіднілий дворянин в Іспанії
Ламанча	Одна із найбідніших провінцій в Іспанії часів Сервантеса

Додаток №4

«Рицарський роман в Іспанії ХVІ століття»

(матеріал для вчителя)

Рицарський роман, що зародився у Європі за доби Середньовіччя, переживав своє друге народження у Іспанії ХVІ століття. Його популярність була надзвичайною. З’являлися все нові й нові взірці цього жанру. Але ХVІ століття – це вже доба Ренесансу, позначена глибинними зрушеннями у культурному й суспільному житті багатьох європейських країн. Не залишилися осторонь й Іспанія. Але консервативне начало в іспанському способі життя домінувало над прогресивним. Іспанський абсолютизм не став цивілізуючим центром, на відміну від централізованої влади більшості країн Європи. За правління Карла І (1500-1558) іспанське королівство було могутнім і, крім прадавніх іспанських земель, мало багаті заморські колонії. Водночас іспанська аристократія занепадала, зберігаючи свої найгірші привілеї, а міста втрачали свою середньовічну владу, не набуваючи значення, притаманного містам сучасності. За іспанського абсолютизму міста занепадали, проте непорушною була влада католицької церкви, що рішуче виступала проти будь-яких проявів вільнодумства. Дух середньовіччя продовжував витати над країною. Це був і час, коли Васко Нуньєс Бальбоа поставив іспанський прапор Кастилії на берегах Дарьєна, Кортес – у Мексиці, Піссаро – в Перу. Це був час, коли вплив Іспанії був потужним у всій Європі, коли палка уява іберійців була засліплена видіннями Ельдорадо, прагненням рицарських подвигів та створення всесвітньої іспанської монархії.

Саме у цей час зявилася величезна кількість іспанських рицарських романів. Їхній появи сприяли й традиції середньовіччя, що збереглися в Іспанії, й дух авантюризму, який підігрівався великодержавними прагненнями королівства, а також схиляння перед подвигами на бойовищі, яке притаманне іспанцям, що впродовж століть вели героїчну боротьбу за своє звільнення від мавританського владарювання.

Щоправда, ми не знайдемо у рицарських іспанських романах прямого відлуння на ці героїчні події. Світ цих романів украй умовний. Досить умовними є й герої, освітлені казковим сяйвом. Зазвичай доблесний рицар, рицар без страху й докору, здійснює на сторінках роману небачені подвиги у славу прекрасної дами, змагається з небезпечними чудовиськами, приходить на допомогу скривдженим; він молодий, гарний, сміливий, чемний і безкорисливий. Чарівне тут зустрічається майже на кожному кроці, у той час як гірка правда про реальне життя вигнана зі сторінок рицарських романів за тридев’ять земель.

Першим у цьому жанрі став «Амадіс Гальський», перекладений з португальської Гарією Родрігесом Монтальво і виданий на початку ХVІ століття. Португальський оригінал, написаний за мотивами британських сказань, до нас не дійшов. У романі йдеться про життя й славетні подвиги рицаря Амадіса, позашлюбного сина Періона, короля Гальського, а також про його самовіддане кохання до шотландської принцеси Аріани. Гучний успіх роману, що мав безперечні художні здобутки, викликав до життя безліч продовжень та наслідувань. Перший крок у цьому напрямку зробив перекладач «Амадіса» Монтальво, який приєднав до його чотирьох книг власну п’яту (1521), присвячену сину Амадіса - Еспландіану, рицарю досить доблесному, що з часом став візантійським імператором, а Амадіс закінчує свої дні королем Великобританії.

Невдовзі рицарські романи посипалися , як рогу достатку. Один за одним з’являлися романи, героями яких були родичі й нащадки Амадіса («історія Флоризанда», племінника Амадіса, 1526; «Лісурт Грецький, син Еспландіана», «Амадіс Грецький» та інші). З Амадісом вів суперництво Пальмерин Оливський та його славетні нащадки, у тому числі й Пальмерин англійський, онук названого раніше Пальмерина. Усього з’явилося 12 частин (книг) «Амадісів» (1508-1546) та 6 частин «Пальмеринів» (1511-1547). Були й інші численні романи, які значно поступалися перед «Амадісом Гальським». Пригоди, що у них зображувалися, виглядали все більш чудернацькими, неправдоподібними, кожен автор прагнув перевершити свого попередника нагромадженням авантюр і пригод.

(Підготовлено за статтею Б. Пурішева «О романе Сервантеса «Дон Кихот» (див. у виданні: Серватес Сааведра Мигель де. Дон Кихот. В 2-х ч. Ч.І. Сокр. пер. с исп. Н. Любимова; Вступит. ст. Б. Пуришева; ил. Г. Доре.- Москва:Просвещение, 1985.)

Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 469; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!